The Village Україна та рекламна агенція BBDO Ukraine запустили серію офлайн-зустрічей із представниками бізнесу та креативної сфери INSPIRATION IS NOT DEAD. Учасниками п'ятої розмови стали Володимир Омелян, урядовець, міністр інфраструктури України, та Альона Гудкова, засновниця та ідеолог благодійної барахолки «Кураж Базар». Модератор – креативний директор BBDO Ukraine Анже Єреб.

Фото: Андрій Шурпенков

Анже: Я працюю все життя в рекламі. Колись мені треба було щодня придумувати ідеї, потім я став креативним директором. Керувати ще складніше, постійно треба думати, як мотивувати інших створювати щось нове. Я радий, що до нас прийшов міністр, не уявляю, що гірше в житті буває, окрім як бути президентом. Тебе всі ненавидять. Як жити з цим хейтерством?

Володимир: Коли тебе ненавидять, як би важко не було, треба йти далі і не здаватися. Зрозуміло, що є сильне несприйняття влади. Ця тенденція формувалася протягом віків, влада в Україні завжди була чужою. Шарль де Голль казав: «Як можна об’єднати Францію, країну, у якій більше 400 видів сирів». Те саме насправді є в Україні.  Ми нічого нового не придумуємо, але якщо мислити правильно, то хейтерство через рік зникає.

У нас є багато досвіду у цьому питанні, останній приклад – це компанія  «Ryanair». Люди, що летіли з Берліну, були здивовані, що це перший рейс, особливо німці. Мабуть, міністр інфраструктури близький до рекламників, потрібно все пропіарити, щоб люди повірили та хотіли це робити.

Я не буду багато розповідати про нашу ідею про «hyperloop», але насправді до цього ми теж повинні йти. На жаль, політики забивають простою сірою буденністю, розказують, що все погано, і тільки цей абстрактний політик може вас кудись привести. Я вважаю, що вони неправі, психологічно створюють такі умови, щоб їх на автоматі слухали. У нас надзвичайно креативні люди. Найбільше у світі зараз цінуються креативність та швидкість.

Я спілкувався із студентами Авіаційного університету, прикольні молоді люди, пообіцяв, що поки вони навчатимуться, я за ці 5 років відбудую дороги. Це вже не залежить від того, буде чи ні Омелян міністром. А після того, як у нас будуть дороги, з’явиться «hyperloop».

 У нас надзвичайно креативні люди. Найбільше у світі зараз цінуються креативність та швидкість.

Анже: Я не сміявся, коли про «hyperloop» в Україні з’явилися новини. По собі знаю, якщо цілі задаю вище, ніж здатен їх зараз реалізувати, то я кудись піду. Якщо цілі комфортні, буду дуже довго до них йти, а це нудно, не приносить задоволення. Альона, не уявляю, які у тебе хейтери, але вони у будь-якому випадку є.

Альона: У нас хейтери діляться на різні категорії. Є ті, які не розуміють, за що вони платять за вхід. Ми на це зараз особливо не звертаємо увагу. Є більш жорсткі хейтери, які хейтять нас на рівні організації.

«Кураж базар» – це виключно мій проект, який ми виростили з маленької барахолки до великого благодійного проекту. Зараз ми є одним із найбільших корпоративних донорів. Кажуть, що ми піаримося на хворих дітях, що купуємо за свої благодійні гроші право запрошувати Ваню Дорна читати вірші. Команда дуже важко це переживає. Ми такі своєрідні божевільні, працюємо, не дивлячись на весь треш. Минулого тижня до півночі павільйон фарбували.

Я завжди кажу команді, що потрібно концентруватися не на тих людях, які намагаються потопити, а на тих, які вже підтримують. Сила любові та підтримки завжди більша.

Володимир: Хейтерство – це теж корисна штука. Коли ми в міністерстві відпрацьовуємо нові ідеї для України, спочатку їх апробуємо у рамках наших фокус-груп. Потім ми розповідаємо людям про ідею, запитуємо, чи згодні з цим рішенням. І починається гвалт, що це повний факап, такого не потрібно робити. Це одна сторона, яку можна ігнорувати. Про таких людей Маргарет Тетчер казала: «Якщо я завтра піду по воді, вони скажуть, що Маргарет Тетчер не вміє плавати». Але є ще й інша категорія хейтерів, які справді вказують на баги у ваших рішеннях. Показують, що це і це може призвести до поганих наслідків. Ці хейтери дуже корисні.

Альона: В основному пропозиції цих людей відрізняються, там немає матів, приниження. Ми такі зауваження обожнюємо, монетизуємо і заробляємо на них гроші.

Анже: А що ви робите, коли, наприклад, є важкий проект, і є люди, яких дуже треба переконати, щоб проект зрушився з місця?

Володимир: Насправді найважче переконати всередині політикуму. Це те, що суспільство не бачить. Коли ти приходиш до Кабінету Міністрів, до Верховної Ради, до якихось високих чиновників, і кажеш, що є класна ідея з автобусною реформою, яка зробить цей ринок прозорим. А на цьому заробляють десятки і сотні мільйонів доларів в рік нелегального кешу, ідея реформи означає, що вони залишаються без прибутків. Ці речі найважче втілювати через шалений опір, в руках цих людей і медіа, і політичний вплив. Потім читаєш про себе статті, що ти десь відпочивав, чи купив «Maybach», і багато інших речей, які згодом спростовуються. Коли долається цей опір, все робити набагато легше, завжди є та критична маса людей, яка стане біля тебе та твоєї ідеї.

Я завжди наголошую, що ми можемо створювати круті речі. Ми просто забули, що ми це робимо, ми не хочемо подивитися ширше на весь світ. Кажу нашим компаніям, щоб дивилися на свій ринок не як на ринок 45 млн українців, а як на ринок 7,5 млрд населення землі.

 Я завжди наголошую, що ми можемо створювати круті речі.

 Я дуже ціную моменти спокійної розмови з командою. Команда для мене – це люди, які мене мотивують, тому що вони класні, вони погодилися зі мною працювати, в мене вірять, прощають мені грубі слова.

Анже: Як в собі знайти сили, щоб продовжувати, якщо всі сказали, що не треба цього робити?

Володимир: Коли ти міністр, то несеш відповідальність не тільки за себе, а й за всіх людей, ти не маєш права на помилку. Ми знаємо, що відпрацьовані у нас рішення є правильними для України та українців. Коли не виходить з п’ятого разу, ми пробуємо з десятого.  Ми витратили 2 роки часу на «Ryanair», але це вийшло.

Анже: Як себе тримати в руках, щоб мотивувати свою команду продовжувати декілька років цим займатися?

Володимир: Я вірю у свою команду, вони вірять у мене. Потрібно бути впертим. Це віра у те, що ти дійсно даєш новий продукт, і ці речі тебе ведуть вперед, по-іншому не спрацює. Якщо бодай раз відступився – це кінець історії.

Анже: Я працюю 25 років у рекламі, і мені це досі цікаво. Але у мене в житті були моменти, коли хотів стати фермером, космонавтом. Якось повертався ввечері додому стомленим після роботи, увімкнув телевізор, а там бачу людей, яким ще гірше, ніж мені, але їм все одно весело. Це був серіал «M*A*S*H» про лікарів, про війну в Кореї. Я вже не хотів бути ні фермером, ні космонавтом. А як у тебе це виходить? Скільки разів хотіла полуницю висаджувати?

Альона: Багато. Приблизно раз в три місяці я хочу закрити «Кураж базар», але вже дуже багато грошей вклали своїх. Моя робота створює дуже багато сенсу, коли ти бачиш результат. Я чоловікові казала, що знову говоритимуть, що Альона Гудкова – це дівчина, яка ходить завжди в футболках. І коли ти ходиш в футболках, втомлюєшся, погано фарбується, відвалився бетон, неправильно зробили пандус, і потім тобі присилають фотографію дитини, яка вже ходить, а до цього не ходила – це дає багато сил.

Я наводила алегорію, що це як гра «Маріо»: він біг, потім з’їдав гриб і починав бігти дуже швидко, у нас те ж саме. Під час наступної кризи знову хтось присилає фото, наприклад, 100 дітей з інвалідністю провели місяць у таборі, і ти думаєш: “Ого! Я маю до цього відношення”. Це дає мені та моїй команди сили, заставляє знову підійматися.

Анже: Є кризові моменти і всього декілька годин часу на перезавантаження. Чи є місце, де ти можеш зібратися з думками і йти далі? Дім, дача, офіс.

Альона: Мені важливо не де, а з ким. Я дуже ціную моменти спокійної розмови з командою. Команда для мене – це люди, які мене мотивують, тому що вони класні, вони погодилися зі мною працювати, в мене вірять, прощають мені грубі слова.

Останній раз таким місцем став заміський клуб з басейном. Я викупила перший ряд лежаків для всієї команди, забрала телефони, жодних повідомлень, пляшка шампанського на лежак і хачапурі.

Анже: Міністерство це не місце, де все виглядає так, як хотілося б, не завжди комфортні умови.

Володимир: Насправді у мене офіс, як кажуть, красивий. Коли я зайшов туди, просто заплакав, це купецьке бароко, яке тисне на голову.

Надихають, перезаряджають та мотивують діти. Завдяки крихітній доньці чи трохи старшому сину розумієш, що не маєш права зупинятися. Щонайменше хочеться, щоб вони і такі ж як вони діти жили не як я, стараєшся це все поміняти.

Біля Києва  я обожнюю Змієві вали, коли гуляєш по них, розумієш, що це було зроблено тисячі років тому для захисту. Це може бути море, момент сонця, коли ти його хапаєш крізь листя.

Анже: Для мене сім’я теж місце сили, я можу не думати про проблеми на роботі. Наскільки є час для неї?

Володимир: У мене троє дітей. І я бачу, що третя дитина знову росте без батька, це мене реально демотивує. З іншого боку, коли ти з ними – це щастя. Ти розумієш, що їм абсолютно байдуже, який статус твого батька в політиці, чи наскільки успішна дизайнерка їхня мати, але для них важливо, щоб ми були поруч. Це найпростіше відчуття, яке дають діти, і все інше нічого не вартує, ні машини, ні квартири, ні гроші.

 Я вірю у свою команду, вони вірять у мене.

Анже: У нас всіх дуже мало часу залишається на дітей. І це не просто бути поряд і ще паралельно відповідати у чаті чи придумувати ролик. Як відключитися від всього і бути лише з дитиною?

Альона: Я дуже чітка людина. Я вважаю, що «відключитися» теж треба собі запланувати, особливо коли у тебе 18 чатів, всім терміново треба твоя думка. Я стараюся максимально притримуватися правила не менше години в день проводити разом з дитиною.

Так само як є важливі задачі по роботі, які ніяк не можеш відмінити, все зараз провалиться, і є речі, які ти не вернеш. Я бачила дитячу смертність, всі найстрашніші речі, які можуть статися з будь-якою людиною. Розумію, що є те, що я не можу упустити: не можу зараз з ним не поспілкуватися, тому що ніколи не знаєш, де я буду, де він буде, що станеться, для мене це екзистенційне питання. Я його народила, він мій син, я його мама, він має право на мене, це не обговорюється. Я стараюся ще донести цю теорію чоловіку, у нього поки виходить максимум 27 хвилин без перерви, але ми над цим працюємо.

У нас в команді є спеціальні відпускні для людей з дітьми. Тобто у нас взагалі відпустки немає протягом року, є зимовка. Але якщо у людини є дитина, то можна попрацювати з дому декілька разів в місяць, чи поїхати на море, тому що це важливо.

 Я вважаю, що «відключитися» теж треба собі запланувати, особливо коли у тебе 18 чатів, всім терміново треба твоя думка.