The Village Україна та рекламна агенція BBDO Ukraine запустили серію закритих зустрічей із представниками бізнесу та креативної сфери Inspiration is not Dead Dead. Учасниками четвертої зустрічі стали Андрій Федорів, засновник та виконавчий директор Fedoriv Creative Company, та Павло Вржещ, співзасновник Banda Agency та Kyiv Academy of Media Arts. Модератор розмови – креативний директор BBDO Ukraine Анже Єреб.

Фото: Анна Бобирєва

Анже: Працюючи 15 років у цій країні, я вас обох добре знаю. Ви вже тоді починали якісно робити свою справу. У Паші вчора був день народження, і відразу питання до нього: як ти знайшов внутрішню мотивацію прийти на наш захід?

Павло: Спочатку я підтвердив участь 20 липня, а тільки згодом згадав, що у мене день народження 19-го. Вже пізно було щось міняти.

Анже: Андрію, тебе постійно кудись запрошують виступити. Не набридло?

Андрій: Набридло, але іноді погоджуюся. Зараз я наклав мораторій на виступи з липня по жовтень. Але загалом хочеться показати, що конкуренція – це ілюзія, тому що ми конкуруємо не між собою, а з безграмотним ринком, який ще не доріс. І я подумав, що не прийти на сьогоднішню подію – це неправильно.

Анже: Ми боремося не з конкурентом, а з відсутністю віри, з нерозумінням того, що ми робимо.

Андрій: Я вважаю інакше. Ми працювали в мережевих агентствах, і це був яскравий період: з 1999 по 2003 роки. З одного боку, ми робили дуже багато крутих проектів, а з іншого боку – легенди нам заважали, вони нас мучили. І коли створили в 2004 році «Сахар», ми вийшли з цієї системи і стали іншими. Ви можете думати, що не робите круті речі через те, що у вас не дотримані якісь умови: клієнт не той, бриф не той, бюджет не той. І раптом, коли це у вас з’являється, ви розумієте – проблема тільки у вас самих. Це питання ментальної установки: якщо ви так бачите світ, ваш світ буде таким. Якщо ви змушуєте себе в кожній ситуації боротися і кайфувати від цього – круто.

 Конкуренція – це ілюзія, тому що ми конкуруємо не між собою, а з безграмотним ринком, який ще не доріс.

Анже: Здорова конкуренція рухає ринок уперед.

Андрій: Так, але конкуренція у нас із собою передусім. Я незадоволений багатьма речами. І це дуже продуктивне невдоволення.

Ми зараз стали досить прагматичні. Якщо раніше я боровся заради боротьби, то зараз розумію, що повинні дотримуватися певні умови. Наприклад, клієнт нам має бути цікавий як людина і як компанія. Ми повинні зробити такі речі, які потім із задоволенням будемо показувати. Ми не працюємо в бізнесі ідей, які хтось повинен приймати. Мені подобається формулювання, що ідея народжується маленьким потворним немовлям і в неї повинен бути той, хто її захистить, дасть їй вирости. У цьому і є наша робота. 20% зусиль ви повинні витратити на те, щоб придумати ідею, а 80% – на боротьбу з факторами, які будуть заважати їй відбутися.

Реклами без клієнта не існує. Клієнт перебуває у своїй системі координат, і в нього є свої ситуації, формати, завдання. Наше завдання знайти цей баланс і не працювати з тими клієнтами, які не підходять. Це нормально, ви не зобов’язані працювати з усіма.

Анже: Пашо, як ти борешся з внутрішнім ворогом? Маю на увазі в команді.

Павло: Його потрібно відразу виколупувати. Озлобленим песимістом, який бубонить і бубонить, бути не круто. Дуже часто творчі люди перетворюються в цей ходячий скепсис. Як побороти це – не знаю. Батьки в дитинстві повинні були з цим боротися.

Анже: А як ти думаєш, хто гірші: скептики чи хейтери?

Павло: Звичайно, скептики. Хейтери приходять уже вкінці, на все готове. Вони безсилі. Скептики ж у процесі можуть завалити, демотивувати вас. Важливо працювати з людьми, у яких можна чогось навчитися. Ви можете у них запитати щось, що цікавить вас, але ніяк не пов’язане з вашим проектом. Ми це використовуємо як інструмент навчання. Тоді між вами з’являється велика повага і ви цінуєте те, чим з вами діляться.

Андрій: Зараз навколо стільки негативу. Багато хто вважає, що скаржитися – це круто. Але це не так. Дуже часто у людей є неправильна установка: «я хороший-світ поганий». Якщо змінити її на: «я хороший-світ хороший» усе взагалі буде чудово.

Павло: А буває ще так, що світ «світ хороший, але я гівно» (аплодисменти).

Анже: Креативникам завжди потрібна ідея. Трапляється так, що її зовсім немає. Що робити в такі моменти?

Павло: У мене є правило: Якщо не пре, їдь до клієнта. Начебто є хороші речі, але немає фінальної магії. Я тоді дзвоню клієнтові, ми зустрічаємося і просто балакаємо. Людина мене закидає в якісь речі, й опісля я вже окрилений і можна починати творити. Це, звичайно, страшно – зателефонувати клієнтові й зізнатися, що справа не йде, немає ідей і все не автоматично відбувається, а ти – жива людина і в тебе може щось не вийти. Виходить, що ти впускаєш і визнаєш його важливу роль. Це завжди працює, клієнт може добре надихнути, якщо ти підеш до нього відкритим.

 Зараз навколо стільки негативу. Багато хто вважає, що скаржитися – це круто. Але це не так.

Анже: Щоб отримувати натхнення, потрібно чимось наповнюватися. Що тебе, Андрію, заряджає?

Андрій: Діти. І це не настільки поверхова відповідь, як може здатися. Це дуже сильна мотивація. Моїй старшій доньці 13 років, і я розумію, що вона тотально інша. Вона зовсім по-іншому бачить світ, по-іншому сприймає інформацію. Я хочу, щоб вона мною пишалася, тому я повинен бути актуальним і не маю права застрягти в минулому.

Торік ми проводили «Папа бренду» – і на семінарі сидів Потап. У рамках цього заходу я попросив свою доньку (їй було 12 років) зробити 20-хвилинний виступ про бренди, які пруть молодь. Ми говорили про цільову аудиторію, і я хотів донести маркетологам про те, що багато хто говорить про молодь, не відчуваючи її. Донька сказала: «Хто знає бренд Supreme, підніміть руки». В аудиторії з 150 людей було піднято 10 рук. Також я запропонував їй вийти під ту музику, яку слухають її однокласники. Вона сказала: «Круто. Я вийду під Face».

Після лекції підходить Потап і каже: «Семінар твій був хороший, але я реально списав блокнот під час виступу твоєї доньки. Я записав круті слова, круті ідеї, тому що вона шарить». Ми недооцінюємо той потенціал, який є у молоді. Те, як вони споживають інформацію і з якою швидкістю – мені дуже цікаво і це заряджає мене. Завдяки дітям і подорожам я зараз почуваюся набагато молодшим, ніж 10 років тому.

Анже: Пашо, а що тебе надихає?

Павло: Зараз таке цікаве життя, у тебе стільки всього вливається, що бігати ще й десь щось шукати – це зайве. Я не відчуваю браку ідей. А ось змусити себе зібратися і реалізувати їх значно важче. Де шукати натхнення, щоб розставити пріоритети, що зробити сьогодні, а що ніколи? Я був в Іспанії і зачарований їхнім словом «маньяна». Воно значить «завтра», а завтра у них – це ніколи. І тут уже наступне питання: «Як не перетворити це «завтра» на слово всього свого життя?».

Анже: Пашо, ви зараз стали співорганізаторами фестивалю Brave Factory. Навіщо?

Павло: Уперше ми потрапили туди як глядачі, і нас дуже сильно вперло, що там відбувається. Ми дивувались, чому вся країна не знає і не пишається цією подією. Тому ми самі пішли й запропонували їм співпрацювати. І ми розуміємо, що якщо ти робиш якусь культурну річ, то найближчим часом на ній заробити не зможеш, зате ти робиш щось дуже важливе.

Найцікавіше, що з нами зараз відбувається – ми намагаємося сформулювати те, як працюємо в Banda. Хочемо написати свою методичку – з правилами, термінами і підходом до роботи. Розібратися в собі – це наше натхнення на сьогодні. Bandа має всього одну цінність, зате вона наша, ми її не забудемо і її складно буде скопіювати. Це щирість. Без щирості не буде нічого.

 Зараз таке цікаве життя, у тебе стільки всього вливається, що бігати ще й десь щось шукати – це зайве.