На час війни масковий режим є рекомендованим, але не обов’язковим, пояснюють у МОЗ. Водночас в Україні продовжують фіксувати випадки захворювання на COVID-19. Наприклад, за минулий тиждень зафіксували приблизно 1600 випадків захворювання. Від коронавірусу померли 34 людини, серед них – одна дитина, повідомив головний санлікар Ігор Кузін.

Вакцинація від COVID-19 продовжується у всіх регіонах України, крім Донецької та Луганської областей. У травні-червні навіть виріс показник охоплення бустерними щепленнями, як порівняти з квітнем, розповіли The Village Україна в міністерстві.

Також чимало українців продовжують страждати від постковідного синдрому на тлі війни. У когось симптоми хвороби затягуються, а в когось зникають, а потім повертаються знову чи виникають нові.

Розповідаємо про досвід українців, які досі борються з наслідками коронавірусу, а також разом із лікарем-інфекціоністом пояснюємо, чим затяжний або довгий COVID відрізняється від постковідного синдрому, хто найбільше схильний захворіти на постковід і наскільки затяжний COVID піддається лікуванню.

Згідно з дослідженням СВС (Центр контролю за захворюваннями у США), майже третина тих, хто перехворів на коронавірус і був госпіталізований (30%), мають симптоми хвороби за пів року після гострої фази COVID. У людей, які мають затяжний COVID, з більшою ймовірністю можуть розвиватися нові захворювання, серед яких цукровий діабет, неврологічні захворювання або захворювання серця. У деяких випадках постковід навіть є підставою для надання інвалідності згідно з американським законодавством.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Олексій Швед

лікар-інфекціоніст

У чому різниця між затяжним COVID і постковідним синдромом?

Гостра фаза коронавірусу триває від 2 до 4 тижнів. Якщо хвороба затягується до 12 тижнів, то такий вірус називають лонгковідом, або затяжним, довгим COVID. У разі, якщо симптоми зберігаються більше 12 тижнів (або з’являються протягом цього періоду), такий стан називають постковідним синдромом. Постковід може мати один або кілька симптомів.

Критеріїв чіткої постановки діагнозу ні ВООЗ, ні Європейське респіраторне товариство не дають, але якщо після трьох місяців хвороби пацієнт має сиптоми постковіду, які не пов’язані з іншими інфекційними чи неінфекційними захворюваннями, то в нього, вірогідно, постковідний синдром.

Щоб логічно виключити інші хвороби, потрібні додаткові дослідження. Наприклад, якщо пацієнт має гарячку нез’ясованого походження, то йому треба призначити ВІЛ-тест на антитіла та переконатися, що він не хворий на вірусний гепатит або інші неінфекційні, ревматологічні захворювання.

Наскільки часто спостерігаєте у своїх пацієнтів розвиток постковідного синдрому?

У період розпалу пандемії кожен п’ятий був із постковідом. Але варто врахувати, що в Україні, як і в інших країнах, не кожен звертається по медичну допомогу. Ми звикли, що до лікаря треба йти лише в критичній ситуації.

Загалом під час війни майже не звертаються щодо постковідного синдрому. Частково тому, що багато пацієнтів перемістилися всередині країни або виїхали за її межі.

Які найбільш поширені симптоми постковідного синдрому, а які, навпаки, більш рідкісні?

Найпоширенішими симптомами є втомлюваність і підвищена температура тіла. Частіше до 38 градусів, але буває й вище. Також пацієнти скаржаться на кашель та ускладнене дихання. Буває втрата нюху, але це водночас є симптомом і гострого COVID.

Менш поширені симптоми: біль у горлі, а також головний і м’язовий біль. Рідше скаржаться на озноб і пітливість, дуже рідко – на діарею.

Постковід – результат «ефекту накопичення»?

Може бути й так, у кожного по-різному. У когось проявляються симптоми на 15–16 тижні, у когось більш ніж за пів року. Усе залежить від того, який спосіб життя веде пацієнт після перенесеного COVID. Якщо він залишив такі самі шкідливі звички, які мав до хвороби, то буде важко позбутися постковіду.

Мало пристосуватися до нових умов, які створив вірус. Потрібно ще й мобілізувати сили на модифікацію способу життя. Якщо його змінити, симптоми будуть мінімальні чи зникнуть взагалі.

Постковідний синдром узагалі піддається лікуванню чи залишається з людиною на все життя?

Насправді лікуванням постковіду займаються окремі відділення. Є ціла команда лікарів, яка допомагає людині реабілітуватися: терапевт, інфекціоніст, реабілітолог, лікар лікувальної фізкультури. Це комплексний підхід.

Реабілітація пов’язана із симптомами, які має пацієнт. Наприклад, задишка виникає тому, що під час розмноження вірусу легенева тканина починає фібризуватися, тобто заміщуватися сполучною. Повітрю важко проходити через цей бар’єр, тому більшість пацієнтів фактично вчаться дихати заново. Також вони працюють із психологами: у частини пацієнтів є страх залишитися без повітря. Вони настільки звикають бути з концентратором, що бояться встати та піти в туалет. А деякі вчаться заново рухатися й отримувати фізичні навантаження. Тому вітамінація, наприклад, під час реабілітації не дуже працює, краще купити яблуко чи апельсин.

Звісно, є відсоток людей, які залишаються з постковідним синдромом на все життя. Але найчастіше вони мають хронічні захворювання та вік більше 60 років.

Чи є категорії людей, які більш схильні до постковіду? Можливо, ті, хто перехворів кілька разів і на різні штами?

До інфікування більш схильні ті, хто має хронічні захворювання, наприклад: цукровий діабет, онкологію, імунодефіцитні стани, ожиріння певного типу. Найчастіше це пацієнти, які лікуються в стаціонарі та палатах інтенсивної терапії й мають тривалість хвороби більше трьох тижнів. Серед симптомів – задишка, кашель, біль у грудях. Серед тих, хто лікується амбулаторно, найбільше скаржаться на втрату нюху.

За моїми спостереженнями, до постковіду більш схильні чоловіки та люди віком від 40 до 60 років попри те, що ризик померти від COVID більший у тих, кому за 60.

Постковідний синдром властивий як і тим, хто хворів на COVID одноразово, так і тим, хто переніс його кілька разів. Наприклад, більші шанси захворіти будуть у того, хто важко перехворів, але один раз, аніж у того, у кого COVID був неодноразово, але минув легко.

Анна Панькулич, 26 років, радіоведуча

На п’ятий день зникли запах, смак і словниковий запас

Пам’ятаю, як у жовтні 2021-го я гуляла в парку та відчула сильний біль у тілі. Коли прийшла додому, поміряла температуру – 38°С. Я не сумнівалася, що в мене COVID, але зробила тест для «самозаспокоєння». Він виявився позитивним.

Перші 5 днів були просто катастрофою: температура вище 39°С, болить усе тіло, слабкість, сонливість, і весь цей набір немічної ковідної страждальниці.

Добре, що рідні з медичною освітою потурбувалися, щоб тумбочка біля ліжка була щедро завалена ліками та вітамінами

Проте десь на п’ятий день щезла температура (от саме «щезла», бо сталося це дуже раптово: була й не стало), але з’явилися нові симптоми: зникли запах, смак і… словниковий запас!

Як ведуча я завжди вміла свою думку сформулювати чітко й красиво. А тут почалося: «емм», «цейво», «як то слово, забула» і якесь таке загальне отупіння. Це мене злякало більше, ніж ломота в тілі й висока температура разом узяті.

Попри це, не можу сказати, що COVID у мене протікав важко: усе-таки я не опинилася в лікарні, підключена до різних апаратів і трубок.

Я втратила половину свого волосся

Минуло 8 місяців після ковіду, а нюх і смак до мене так і не повернулися. Точніше, запахи та смаки відчуваю, але, очевидно, це не те, як має пахнути чи смакувати їжа. Майже всі фрукти мені на смак, як мило. Десерти, наприклад морозиво, мають теж зовсім інший мильний присмак.

М’ясо – узагалі болісна (читай «смердюча») тема, бо його запах і смак абсолютно не мають нічого спільного з м’ясом. Засоби для волосся чи тіла тепер теж змушена «винюхувати» перед покупкою, бо багато ароматів мають дивний бензиновий запах. З цієї ж причини вже багато місяців не користуюся жодними парфумами, бо боюся просто задихнутися від себе самої.

Але біда не приходить одна: у мене сильно посипалося волосся. Я читала, що це нормальна практика для тих, хто переніс COVID, але не думала, що це буде аж у таких масштабах. Я втратила 50% свого волосся, якщо й не більше. Волосся випадає й досі.

Коли на початку лютого кількість волосся на щітці та в душовому зливі почала викликати не те, що занепокоєння, а справжній жах, я звернулася до трихолога. Довелося здати цілу низку аналізів. Лікар відразу визначив, що випадіння волосся пов’язане з COVID, і запевнив, що це типова історія для багатьох дівчат.

Уже декілька місяців борюся за життя кожного волоска. Це сильно вдарило мені по самооцінці й гаманцю (уже витратила близько 5 тисяч на аналізи та консультації, попереду ще курс плазмотерапії, де одна процедура коштує 4500 гривень).

В інтернеті я також прочитала, що після COVID люди можуть втрачати до 70% свого волосся. У мережі шукала радше підтримки (що я не одна з цією проблемою), а не поради щодо покрокового лікування постковідного синдрому.

Анна Мишкоріз, 23 роки, контент-менеджерка та кондитерка

Головні болі, здавалося, переслідували навіть уві сні

В один із днів жовтня 2021 року я сиділа на роботі й раптом відчула сильну слабкість. Ніби втратила свідомість, насправді не «відключаючися». Ще за кілька днів до цього в мене почалися головні болі, які, здавалося, переслідували навіть уві сні. Далі в мене підключився кашель, а також не висока, але не приємна температура – 37,4°С. «Веселощі» почалися на вихідних: спина та все тіло боліли так, що ходити могла тільки скрутившись. Уперше в житті довелося пити знеболювальні.

Мене направили на тест аж за тиждень, але я не захотіла чекати та здала сама. За 5 днів отримала позитивний результат, лікуватися довелося майже три тижні. Кашель надокучав, голова не переставала боліти, як і раніше, мучила ломота. Згодом пропав смак, а запах їжі здавався аміачним. Це було жахливо, але на щастя, швидко минуло.

Думки були ніби в тумані – концентруватися було нереально. Просто сидиш собі й думаєш, як би то почати робити просту базову задачу, але не розумієш навіть, з чого почати. Ніби постійно трішки «лагаєш».

Що цікаво, після того, як я захворіла на COVID, мені перестали снитися кошмари, а тривожних снів стало на відсотків 80 менше. Цей ефект тримається й досі.

Пізніше я захворіла на COVID ще раз, але майже безсимптомно. Ми з родиною виявили це лише тоді, коли один із нас здав тест на антитіла, що виявилися високими.

Кашель затягнувся на місяці, а після початку війни переріс у нервовий

Мене хвилював постійний кашель, який затягнувся на тижні, потім на місяці. До лікарів я звернулася не з питань COVID, але вони визначили мої симптоми як такі, що виникають через перенесену хворобу.

Також помітила, що після пробіжки, навіть кількох метрів, мені стає важко дихати. Я починаю дихати вголос, ніби пробігла марафон, а легені «горять». Періодична задишка переслідувала мене й тоді, коли повільно йду чи розмовляю. Могла захекуватися, просто стоячи на місці. Раніше я ходила пішки дуже багато, і такого ніколи не було.

З часом кашель став ніби не таким помітним, але потім почалася війна. Кашель почав переростати в нервовий. Усе ускладнилося, коли довелося у квітні приїхати до Німеччини. Лікар припустив, що це може бути алергія, але коли почув, що я нещодавно хворіла на COVID, то сказав, що з вірогідністю 90% кашель міг знову загостритися через перенесену хворобу.

Валентина Бєляєва, 49 років, підприємиця-організаторка заходів

Навіть лежати було боляче

На COVID я захворіла рік тому, у лютому 2021 року. Перший тиждень трималася температура на рівні 39°С. Я вся нібито розвалювалася: дуже боліли шкіра, кістки, спина; увесь тиждень виключно лежала, хоча й лежати було боляче.

На другий тиждень хвороби температура почала поступово спадати, але однаково трималася. Почалася задишка, зовсім не було сил. Попри це, сатурація не падала нижче 94, я практично не вживала ліків, сподіваючись на міць власного організму (на застуди до цього хворіла мало).

Ще за тиждень я стала заходитися сухим кашлем, зник смак фруктів та овочів. Температура все ще трималася на рівні 37,5°С. Нарешті звернулася до сімейного лікаря. Не хотіла, щоб мене госпіталізували (лікарні були переповнені), тож прописані ліки мені колов чоловік. Це було вже в березні.

У мене почався тремор руки

Наприкінці травня в мене почався постійний дрібний тремор лівої руки. Крім того, десь протягом пів року випадало волосся, я відчувала надмірну втому навіть після легких навантажень чи буденних справ. Це триває й досі.

Після довготривалих походів до профільних лікарів Києва я отримала діагноз – хвороба Паркінсона. Пів року намагалася змиритися з цим діагнозом, відвідувала психолога, а також почала вживати потрібні ліки. Друзі мені також порадили проконсультуватися в німецької професорки. На початку червня лікарка призначила дообстеження та врешті спростувала мій діагноз і скасувала призначене лікування.

Професорка сказала, що мені потрібно зміцнити нервову систему. Антидепресанти не виписувала, бо «з нашої розмови вона бачить, що моє ставлення до життя цього не потребує». Також лікарка ретельно записала всі дати моїх вакцинацій і бустерної дози, однак більше ми до цієї теми не поверталися. Мені здалося, що всі обходять тему постковіду тому, що не володіють достатньою інформацією й не мають протоколів взаємодії з такими хворими. Тобто я й досі не впевнена, чи в мене постковід, діагноз залишається невизначеним.

Мій тремор усе ще зі мною. Це дуже заважає не лише в роботі, але й у побуті. Доволі важко бути сконцентрованою, коли твої ліві рука, плече, лопатка знаходяться в постійному гіпертонусі, який супроводжується майже постійним тремтінням. Це виснажує. Досі шукаю способи вгамування моєї пошкодженої нервової системи.

Марія Єрмоленко, 28 років, YouTube-блогерка

Уперше заразилася COVID від батька, який не переніс хворобу

Я перехворіла на COVID двічі, обидва рази важко й довго. Уперше заразилася від батька наприкінці 2020 року, а вдруге – перед Новим 2022 роком, уже після вакцинації. Й обидва рази були думки: усе, не стане мене.

На жаль, мого батька вже немає. На п’ятий день хвороби його госпіталізували, ще за день перевели з відділення інтенсивної терапії до реанімації. Але кисень не допоміг, почали відмовляти нирки та серце. Йому було 62 роки, до хвороби батька можна було назвати цілком здоровим чоловіком.

Коли хворіла на COVID уперше, вживала такі самі ліки, які призначили батькові. Перші два дні дуже сильно викручувало кінцівки: я не могла нормально сідати і навіть зав’язувати шнурки на кросівках. Це був пекельний біль, ніби зсередини вивертає. На третій день піднялася температура до 40°С і потроху починався кашель. У мене ледь вистачало сил дійти до туалета, майже весь час я спала.

Пізніше стало важко дихати, почалася тахікардія й «жаба» на грудях. Також я втратила нюх і смах (відновилися десь за 1,5 місяця). Через деякий час у мене вперше сталися перші панічні атаки, почалася боязнь гучних звуків. Лякав навіть туалетний бачок під час зливу води.

Коли хворіла вдруге, температура також була висока – більше 38°С. Кашель став нехарактерним для мого хронічного бронхіту, тож я пішла до сімейного лікаря. Мені виписали сильні антибіотики, я їх вживала більше 10 днів. Нюх і смак тоді залишилися, але звичне сприймалося по-іншому.

Наприклад, я обожнюю суші, але не могла їх їсти, бо риба пахла мені брудними шкарпетками. Два місяці не могла пити каву, особливо без молока, бо мені відчувався запах котячого лотка

Після COVID якість життя змінилася: кожен день здавався нестерпним

У мої 27 років почалися проблеми з серцем, тиском і психікою. Почалися здавання аналізів та консультації лікарів – майже всі одноголосно сказали, що в мене постковід.

Також довелося лікувати серце у двох кардіологів. Я навіть ставила холтер, щоб упевнитися, що немає небезпеки для життя. Сам орган не постраждав, зміни були більше в нервовій системі й судинах. Зараз мені доводиться періодично попивати препарати від тахікардії, але вона однаково зі мною. Я вже звикла, завжди попереджаю знайомих, що не можу швидко ходити.

Після гострого періоду хвороби в мене почалися проблеми з мовленням і пам’яттю. Було дуже важко сконцентруватися. Щоб виправити це, я читала чоловіку книжки вголос.

На відновлення пішло більше 2 місяців, але дискомфорт залишається й досі. Особливо плутанину в думках відчуваю тоді, коли треба багато говорити на конкретну тему. Це впливає на роботу (я блогерка й постійно записую відео).

Після COVID кожен день життя здавався нестерпним, ніби не вистачало гормонів радості.

Те, що тішило раніше: кава, фільми, прогулянки – більше не поліпшувало настрій. Я могла на кілька годин розревітися, і так кілька днів на тиждень. Ніби тебе хитає у всі боки, сил нема. Тобі погано без причини, нічого конкретного не трапляється

Я відчувала себе абсолютно нещасною, лише підтримка чоловіка тримала на плаву. Почалися навіть прояви депресивних епізодів: були думки про самогубство та selfharm – могла просто вдарити себе по обличчю. Тоді я звернулася до психотерапевта, відвідую його вже більше трьох місяців. І буду продовжувати й надалі.

COVID сильно вплинув на якість мого життя. Завжди любила піші прогулянки, але тепер не можу. Ходжу з браслетом, щоб постійно скринити пульс і постійно беру з собою таблетки. Спортом так само займатися не можу, хіба що хвилин 10. Коли втомлююся, симптоми вилазять сильніше.

Крім того, перші пів року після хвороби я не могла виходити в людні місця, напружувалася, навіть якщо всередині кав’ярні була одна людина. Щоб зайти, мені доводилося чекати, доки вони вийдуть, або брати каву з собою. У метро я також не спускалася вже більше двох років: там ще більше людей і закритий простір. Не гуляю й у вечірній час, бо не відчуваю себе в безпеці, коли темно. Це як новий стиль життя, який навряд чи колись мине.

Коли почалася війна, мені також було дуже важко, особливо коли чула сирени. Перші тижні два постійно плакала. Зараз уже легше, лише пульс пришвидшується. Також у березні хотіла зробити бустер, але відклала через війну.

Так, із плином часу дійсно стає трохи легше, але в момент, коли ти лише перехворів або відновлюєшся, дуже важко. Питання постковіду ще мало досліджене, тож ти з цим залишаєшся сам на сам.

Ілюстрації: icons8