Книжка тижняНіхто не уникне кари: як працює Моссад, найвідоміша спецслужба світу

Ізраїльський «Моссад» відомий як одна з найефективніших спецслужб світу, попри коротку історію сучасного Ізраїлю. З яких коренів почало виростати це відомство ще до утворення держави Ізраїль? Де межа між честю, фанатизмом та обов’язком? Чому не завжди варто покладатися навіть на найближчих союзників і як навіть найкращі агенти й аналітики припускаються «дитячих» помилок? Автори цієї книжки не ставлять перелічених запитань – і все ж дають докладну відповідь на них... і ще багато інших.

Як шанувальник Сталіна став «людиною, яка заклала початок кінця радянської імперії»?

Журналіст Польського агентства новин напряму СРСР і Східної Європи Віктор Граєвський був завзятим комуністом і членом компартії. У 30-річному віці йому пощастило знайти ексклюзивну інформацію, яка докорінно змінила його життя:

«Того ранку на початку квітня 1956-го Віктор, як завжди, зайшов до офісу генерального секретаря провідати свою милу. У кутку її столу він побачив червону нумеровану брошуру зі штампом «Цілком таємно».

– Що це? – запитав він дівчину.

– А, та це просто виступ Хрущова, – буденно відповіла вона».

Цю промову Хрущов виголосив у лютому на ХХ З’їзді партії в Кремлі. У ній він детально змалював жахливі злочини людини, перед якою схилялися мільйони комуністів у всьому світі, – Сталіна. Радянська преса не опублікувала про цей виступ жодного слова, а спецслужби охороняли її, як державну таємницю.

Після прочитання промови Віктор зрозумів, що тримає в руках бомбу, здатну струсонути СРСР. Без роздумів поніс «знахідку» до посольства Ізраїлю.

«Крихітні шпигунські структури Ізраїлю отримали те, чого не спромоглися здобути гігантські, досвідчені спецслужби США, Великої Британії та Франції».

«Ця шпигунська оборудка привела до масштабного прориву у відносинах «Моссаду» зі своїм американським аналогом, а скромна брошура, яку красуня Люся показала своєму красеню Віктору, оповила ізраїльський «Моссад» ореолом легенди».

Згодом затятий комуніст Віктор Граєвський став подвійним агентом і «згодовував» росіянам фальшиву інформацію, що була сфальсифікована «Моссадом». Протягом усіх років у Кремлі вірили Граєвському та не сумнівалися в його надійності.

У 1971-му Віктор вийшов зі шпигунської гри. А згодом став єдиним таємним агентом, нагородженим двічі: одного разу – рідною країною, якій він самовіддано служив усе життя, а іншого – ворогом своєї країни, якого він дурив і вводив в оману, попри ризик.

Розслідування закрили. Але чи був це правильний крок?

За півтора року після цих подій Фріц Бауер приїхав до Ізраїлю з новою інформацією. Він з’ясував, що фіктивне ім’я Айхмана в Аргентині було Рікардо Клемент. «Моссад»‎ зрозумів, що тоді вони сильно помилилися та ледь не втратили можливість віднайти того, хто масово знищував їхніх предків.

Відтоді розпочалося справжнє полювання. Завдяки своїм розвідникам, «‎Моссад»‎ провернув блискучу операцію з пошуку нової домівки Айхмана.

«‎В Ізраїлі Іссер приїхав до Бен-Ґуріонового дому. «Ми знайшли в Аргентині Айхмана, – сказав він. – Гадаю, можемо схопити його та перевезти до Ізраїлю». Бен-Ґуріон відреагував негайно. «Привезіть його живим або мертвим», – сказав він. Подумав і додав: «Краще живим. Це буде дуже важливо для нашої молоді».

Тоді в спецслужбі сформували спеціальну групу для викрадення Айхмана. 12 її членів були добровольцями. Деякі з них пережили Голокост і мали на передпліччях витатуйовані в концтаборах номери.

У квітні «Моссад» розпочав операцію. План був таким:

• 20 травня Аргентина відзначала 150-річчя незалежності. З усього світу туди мали приїхати високі делегації, щоб долучитися до святкувань. Прибудуть й ізраїльські гості на чолі з міністром освіти Аббою Еваном. Авіакомпанія «Ель Аль» надала в його розпорядження особливий літак – «Бристоль Британія», відомий як «Шепітливий гігант». Про те, що справжньою причиною щедрості «Ель Алю» була операція «Айхман», Евану ніхто не сказав.
• Викрадення Айхмана 10 травня, приліт літака 11-го та виліт до Ізраїлю 12-го.

Однак в останній момент план змінився.

Через велику кількість гостей на святкуванні річниці незалежності департамент аргентинського Міністерства вирішив перенести прибуття ізраїльської делегації на другу годину дня 19 травня. Для «‎Моссаду» це означало або відкласти викрадення, або здійснити план і переховуватися 10 днів із бранцем. Це було небезпечно, оскільки рідні зниклого могли організувати інтенсивний розшук. Була реальна небезпека, що поліція знайде Айхмана та його ізраїльських викрадачів. Однак спецслужба вирішила діяти за початковим планом.

Далі все сталося фантастично.

«‎Малкін злякався, що Клемент дістає зброю. Він стрибнув і повалив його в бруд на узбіччі. Клемент пронизливо, щосили закричав. Від машини на нього стрибнув ще один чоловік, а за ним – іще один. Дужі долоні схопили його за голову та затулили рота. Його запхали в задні дверцята і, знерухомленого, вклали на підлогу. Водій завів мотор, і машина рвонула вперед. Між появою Клемента та цим моментом не минуло і пів хвилини».

Уже в машині Клементу зав’язали руки та почали шукати шрами на його тілі, що свідчать про те, що це і є той самий нацист. Викрадачі озирнулися одне на одного та потисли руки. Це був Айхман.

1 квітня 1961 року над ним почався суд у Єрусалимі. Свідками обвинувачення були 110 осіб, які пережили Голокост. Його засудили до страти.

Останніми словами Айхмана була фраза: «Ми ще зустрінемося... Я жив із вірою в Бога... Я дотримувався законів війни та був вірний своєму прапорові...».

«‎Двоє поліцейських офіцерів за ширмою одночасно натиснули дві кнопки, лише одна з яких приводила в дію люк. Кому дісталася ця кнопка, ніхто не знав, тож ім’я людини, що стратила Айхмана, лишилося невідомим».

Звісно, не описати в одну статтю всі деталі й успіхи цих операцій. Але більш ретельно ознайомитися з ними й не тільки можна у книжці «Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки», яку переклали українською у видавництві «Наш Формат».