Книжка тижняОлівер Сакс: Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом

Анастасія Герасимова
літературна оглядачка

Місіс С., інтелігентній жінці віком за шістдесят, довелося перенести масивний інсульт, що вразив внутрішній та задній відділи правої півкулі головного мозку. Вона залишалася при ясному розумі й навіть не втратила почуття гумору. Часом вона дорікає медсестрам, ніби ті забули поставити на її тацю десерт або горнятко кави. «Але ж усе є, місіс С., — кажуть вони, — ось тут, ліворуч». Та здається, їй складно це зрозуміти, і вона й далі дивиться прямо перед собою.

Якщо її голову обережно повертають і «зниклий» десерт опиняється у збереженій правій частині її поля зору, вона щиро дивується й каже: «Ага, ось він де — але ж його тут щойно не було!». Вона цілковито втратила саме уявлення «правого боку» — і як частини довколишнього світу, і як половини її власного тіла. Інколи вона скаржиться, що їй подають надто малі порції, та насправді вона з’їдає тільки те, що лежить праворуч, тоді як лівої частини тарілки для неї просто не існує. Перед дзеркалом вона фарбує губи й наносить косметику лише на праву частину обличчя, зовсім забуваючи про ліву. Допомогти їй при цьому практично неможливо, адже її увага взагалі не зосереджується на тому, що здається їй невидимим («напівнеувага» — див. Баттерсбі, 1956), тож поза полем її зору залишаються і власні помилки.

Пізніше вона може їх визнавати, розуміти і навіть сама з себе кепкувати. Але безпосередньо під час виникнення проблем усвідомлювати їх вона не може. Аналізуючи свій стан емпіричними й дедуктивними шляхами, вона змогла розробити певні стратегії подолання своєї недуги. Їй не вдається повертатися ліворуч, щоб побачити «невидиму» половину картинки, тож вона повертається праворуч і обертається по колу. На прохання місіс С., їй видали інвалідний візок.

І тепер, коли вона чогось не бачить там, де воно мало би бути, вона обертається на своєму кріслі праворуч по колу, поки в її полі зору не опиняється те, що вона шукала. Вона цілком задоволена своїми хитрощами, котрі допомагають їй відшукати каву чи десерт на обідньому столі. Якщо порція здається їй замалою, вона обертається за годинниковою стрілкою, вдивляючись праворуч, поки не помітить «зниклу» половину. Тоді вона з’їдає те, що бачить — тобто, половину знайденого, — і втамовує голод.

Якщо ж їй хочеться додаткову порцію або коли вона просто бажає роздивитися, скільки їжі залишилося на тарілці, вона знову обертається праворуч довкола себе і знаходить ще чверть своєї порції, від якої теж може з’їсти половину. Зазвичай такої кількості їй вистачає — зрештою, на цей момент вона з’їдає сім восьмих від цілої порції. Та якщо і цього виявляється недостатньо або її охоплює азарт, вона обертається втретє і тепер розтинає навпіл одну шістнадцяту від порції (незмінно залишаючи на тарілці половину і від цієї решти). «Це маячня, — каже вона, — я почуваюся, наче стріла Зенона, що ніколи не досягає цілі. Мабуть, я маю кумедний вигляд, але що мені вдіяти, коли вже так склалося? Здається, їй було б значно простіше повернути перед собою тарілку, ніж обертатися всім своїм тілом.

Теоретично вона з цим погодилась і навіть спробувала — чи намагалася спробувати так зробити. Та цей рух видався їй нездоланно складним і неприродним, на відміну від обертання на візку, адже тепер їй вдавалося зосереджувати усі свої рухи, імпульси й увагу, лише скеровуючи їх праворуч. Особливо місіс С. пригнічувала глузлива реакція інших на її напівмакіяж, що залишав ліву частину обличчя без помади й рум’ян. «Я дивлюсь у дзеркало, — пояснювала вона, — але не можу нафарбувати те, чого я не бачу». Тоді ми замислилися, чи можливо використати якусь інакшу дзеркальну конструкцію, що дозволяла б їй бачити своє зображення, перевернуте зліва направо, ніби очима іншої людини? Ми спробували застосувати відеокамеру, під’єднану до монітора.

Та у пацієнтки такий експеримент викликав приголомшливо ексцентричну реакцію. Зазвичай така картина може збентежити й здорову людину, особливо чоловіків, які намагаються поголитися, користуючись замість дзеркала камерою з монітором. А у місіс С. перевернуте зліва направо відображення на екрані викликало подвійне збентеження і навіть страх, адже перед нею раптом постала ліва частина її обличчя і тіла, котра після інсульту ніби зникла для неї, стала невидимою і невідчутною. Вона відвела погляд та зніяковіло і зболено вигукнула: «Заберіть! Заберіть це геть!».

Ми виконали її прохання, на чому, на жаль, і мали завершити цей експеримент. Річард Грегорі також припускає, що такі форми зворотного відеозв’язку зможуть відкрити нові можливості для пацієнтів, які внаслідок різних порушень втрачають здатність зосереджуватись на певній частині свого поля зору. Та кожен із таких випадків є настільки ускладненим — фізично й метафізично, — що з’ясувати дієвість таких методів можна лише експериментальним шляхом.