Гнучке мислення підвищує якість життя. Як тренувати мозок мислити по-новому

У гостях подкасту «Простими словами» доктор медичних наук і психотерапевт Олег Чабан. У розмові з Марком Лівіним і Софією Терлез науковець розповідає, як наші думки впливають на емоційний стан і якість життя, і пояснює, як розвинути гнучке й адаптивне мислення, що допоможе давати раду зі складними життєвими ситуаціями й рухатися до своїх цілей.

Сезон «Наука стійкості» подкасту «Простими словами» виходить у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської з впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Проєкт реалізовано у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабінету Міністрів України за підтримки ВООЗ.

ФОТО: Данило Павлов для The Ukrainians

Учені з Королівського університету в Кінгстоні підрахували, скільки думок зʼявляється в нашому мозку щодня. Їм удалося зафіксувати моменти переходу від однієї думки до іншої за допомогою МРТ-сканування й виявити, що в середньому це 6200 ДУМОК НА ДЕНЬ.

Більшість із них ми не помічаємо, бо природний процес мислення відбувається у фоновому режимі протягом усього дня. Але часом думки погіршують емоційний стан, підсилюють тривогу чи заважають нам рухатися до власних цілей. Професор Чабан каже, щоб не потрапляти в такі стани, варто ТРЕНУВАТИ ГНУЧКЕ Й АДАПТИВНЕ МИСЛЕННЯ. Це шлях до подолання пасток і стін, що зʼявляються в нашому житті.

Звичний спосіб мислення – це єдиний освітлений шлях у мозку

Що більше разів ми думаємо про щось у звичний спосіб, то більш «ходженими» стають нейронні мережі нашого мозку. Тому нам так складно почати думати по-іншому. Чабан порівнює це з єдиною освітленою дорогою, якою ми рухаємося з дитинства й не здогадуємося, що є інші. Ця дорога сформована під впливом наших сімей, соціального оточення, ситуацій у житті.

«Якщо ти демонструєш людині, що є інші стежини й краєвиди, варто лише повернути праворуч чи ліворуч, то людина відчуває свободу вибору й відповідальність, а це породжує тривогу й розгубленість», – додає Чабан.

Тунельне мислення й вихід із нього

Ми звикли звертати увагу на те, що вже знаємо, й інтерпретувати інформацію таким способом, щоби вона підтверджувала наші попередні переконання. Цю особливість мислення називають підтверджувальним упередженням. І це лише одне з близько 180 когнітивних упереджень, відомих сучасній науці. Усі вони значно пришвидшують роботу мозку й допомагають нам формувати власну думку й швидше ухвалювати рішення в ситуаціях, коли неможливо оцінити кожну деталь і можливий сценарій розвитку подій. Але іноді когнітивні упередження заважають нам тверезо оцінювати дійсність.

Тунельне мислення – це надмірна залежність від внутрішньої інформації й ігнорування правдивої інформації ззовні. Щоби вийти за межі цього тунелю, Чабан радить розширювати діапазон можливостей нашого мозку. Це можна робити кількома способами.

1. Постійно вчити щось нове

Багатопланове мислення розвивається за допомогою навчання, читання, самоосвіти. Професор особливо наголошує на важливості безперервного навчання протягом життя, тут ідеться не про курси підвищення кваліфікації, а про опанування нових навичок, не повʼязаних з основним фахом.

«Робіть будь-що протилежне до ваших знань. Якщо ви фахівець у галузі науки, журналістики, медицини, юриспруденції, прийшовши додому, не будьте юристом, науковцем чи журналістом. Ваша протилежна галузь – це руки, ноги. Майструвати щось, вирощувати, клеїти, пиляти, що завгодно. І навпаки, якщо все життя стоїте біля станка, то вдома діставайте книгу».

Будь-які нові знання чи навички: від гри в пінг-понг до вивчення іноземної мови – розширюють наш діапазон мислення й тренують когнітивну гнучкість. Чабан наголошує: головне, щоб ця діяльність не ставала роботою, а лишалася місцем, де можна розслабитися й перемкнути увагу.

Дослідження показує, що мозок людей, які в повсякденному житті розмовляють двома мовами, має вищий рівень активності й більше нейронних звʼязків. Це створює певний когнітивний резерв, що допомагає відтермінувати появу симптомів хвороби Альцгеймера й здатен компенсувати пошкодження, які виникають через хворобу.

2. Підтримувати соціальні контакти

Наше мислення формується й здатне змінюватися під впливом інших людей. Чабан зазначає, що мозок людини 150 тисяч років «шліфувався» за допомогою соціальних контактів. Взаємодія з іншими, зокрема й дистанційна, – це породження нового, зняття емоційної напруги, обмін досвідом і різними стратегіями поведінки в стресових ситуаціях.

Окремо науковець наголошує на користі від допомоги іншим. Він радить знайти обʼєкт відповідальності й привʼязаності, це може бути будь-хто: від бездомної тваринки до друга, який зараз потребує допомоги. Через таку взаємодію й піклування ми можемо виходити за межі власних переживань і розширювати сприйняття різних життєвих ситуацій.

Науковці пояснюють, що соціальна ізоляція – це чинник ризику для розвитку хвороб і ранньої смерті. Самотність погіршує наше здоровʼя з тією ж силою, як це робить низький кровʼяний тиск, ожиріння або куріння.

Свіжий огляд 28 наукових статей про вплив різних форм волонтерства на фізичне й ментальне здоровʼя підтверджує, що допомога іншим позитивно впливає на загальний стан здоровʼя і якість життя. Крім того, волонтерство розширює можливості, здатне знизити рівень депресії й поліпшити самооцінку.

3. Ставитися до невдач, як до пригод

Чабан говорить, що в житті кожного з нас неодмінно будуть стіни й пастки, яких ми не зможемо уникнути. Єдине, на що ми справді можемо впливати, – це те, як ми оцінюємо цей досвід і які висновки робимо на майбутнє. Він радить тренувати ставлення до побутових невдач і перешкод як до пригод і наводить приклад зі свого життя.

«Як більшість киян, я користувався навігатором, щоби дістатися за незнайомою адресою. Але навігатор завів мене у двір закинутого заводу, я вперся у свіжопофарбований паркан. Навігатор казав продовжувати їхати прямо, але я відповів: «Ти помиляєшся, друже», – розвернувся й поїхав туди, звідки приїхав».

Цю просту ситуацію можна оцінити двома способами. Говорити собі: «Я не довіряю навігаторам, що це за життя, завжди я кудись не туди заїжджаю». Тобто ще більше розпалювати конкретну неприємну ситуацію й демонструвати безпорадність. Або ж ми можемо розсміятися, поговорити з навігатором, навіть з використанням неформальної лексики, вимкнути його й орієнтуватися «за зорями». У цьому випадку ми вмикаємо креативність, повертаємо собі контроль над ситуацією й формуємо досвід подолання перешкод, що допоможе нам у майбутньому.

Чабан наголошує, що особливо важливо вчити дітей такому ставленню до перешкод і розвивати їхню здатність вирішувати проблеми нестандартними шляхами: це зробить їхнє мислення гнучким і захистить від руйнівного впливу стресу, що є невіддільною частиною життя.

«Учень отримує складне завдання, для вирішення якого він має використати попередні знання й інтуїцію. Він іде додому, сушить собі голову над десятками варіантів, не знаходить рішення. Повертається до школи й унаслідок дискусії з іншими учнями й за допомогою підтримки викладача, який є радше модератором, а не знавцем правильних відповідей, вони разом знаходять логічний спосіб вирішення завдання. Це так званий «продуктивний провал», коли ми знаходимо рішення через невдачу».

Міф про те, що мозок працює на 10%

Це велика помилка вважати, ніби мозок працює на десять чи двадцять відсотків, пояснює науковець. Мозок працює на стільки, на скільки йому зараз потрібно. Що більше ми розвиваємо наш мозок завдяки опануванню нових навичок й інакшому ставленню до звичних ситуацій, то більше структур мозку вмикаємо в процес мислення й робимо їх активними.

Походження міфу про 10% повʼязують із хибною інтерпретацією статті американського психолога Вільяма Джеймса, опублікованої в 1907 році. Науковець писав: «Більшість із нас відчуває, що живе за звичкою, коли над нами тяжіє хмара, що не дає нам ясно бачити, упевнено міркувати чи твердо ухвалювати рішення… Ми прокинулися лише наполовину й використовуємо лише малу частину наших розумових і фізичних ресурсів». Джеймс описував те, як етикет, соціальні норми й рутина не дають змоги залучити всі ресурси людини, але ніколи не стверджував, що ми використовуємо лише десять відсотків потужностей мозку.

Це приклад того, як вибіркове мислення породжує міф, що вже понад століття живе в інформаційному просторі.

Будь-яка думка – це пальне для життя. Це те, що дає нам можливість рухатися, робити вчинки, чогось прагнути й досягати, підсумовує Чабан.

І радить практикувати відкрите й творче мислення тоді, коли ми належимо собі. Особливо вранці, коли ми ще не потонули в щоденних турботах чи стереотипності подій, або під час виконання автоматизованих дій, як-от біг чи керування автомобілем. Саме тоді, за словами науковця, ми краще структуруємо свій день чи тиждень, а часом у нас виникають великі ідеї на багато років уперед.

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА YOUTUBE