У цьому епізоді подкасту «Простими словами» Марк Лівін і Софія Терлез поговорили з неврологинею Ксенією Возніциною про вигоряння в цивільних і ветеранів, крайнощі щодо ПТСР і як зустрічати людей, які повертаються й будуть повертатися з війни.

Ксенія Возніцина – неврологиня, директорка державного закладу «Центр психічного здоровʼя та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» МОЗ України.

Спеціальний сезон подкасту «Простими словами» про здоровʼя під час війни виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я «Ти як?» Проєкт реалізовано за ініціативи Першої леді Олени Зеленської й за підтримки ВООЗ і ГО «Безбар’єрність».

ФОТО: Серж Хуцану для The Village Україна

 

 

Коли кажемо про посттравматичне зростання, зараз було б добре, якщо б уся країна була в цьому процесі, не тільки людина в травмі

 

«Чортова унікальність» російсько-української війни, на яку варто зважати

По-перше, це війна на своїй землі. Не так багато [країн], окрім Ізраїлю й Балкан, мали [досвід] війни на своїй території. Другий фактор – це гібридність війни. Вона не звичайна за правилами, устоями й канонами війни, вона повністю їх порушує. Додаються інші фактори, які притаманні гібридній війні. По-третє, це неможливість лікувати й навіть надавати допомогу людям у якомусь безпечному місці, бо його просто немає на території всієї держави. 

Наступний фактор – додаткова травматизація людей, які воюють. Я завжди кажу: уявімо солдата Джона з Техасу, який воює в Сирії чи в Іраку, він знає, що його родина в Техасі в спокої, у мирі, в соціальному забезпеченні. Багато наших солдат знають, що їхня родина в будь-якому місці, куди може прилітати ракета.

Навіть якщо військовий уже демобілізувався, повертати його з війни достатньо складно, тому що активна фаза [війни] триває. У нього постійно є відчуття провини вцілілого, є додаткова ретравматизація, і так часто буває. Нещодавно в нас був пацієнт, у якого мама загинула від ракетного удару під Дніпром. Тобто в нього сам факт травматичної війни, плюс загинула близька людина. Ми вже його витягнули, трішки сфокусували й дали йому можливість рухатися далі. Потім він дізнається, що загинули його близькі. Уся робота випала в пісок.

  

Контузія

Це зараз як епідемія цієї війни. Практично кожен із солдатів отримував мінно-вибухову травму, і це теж невидиме поранення. Це живий, красивий хлопець, чий мозок прошила вибухова хвиля. І таких епізодів [інколи буває] по два, по три, по пʼять. Нещодавно в нас був один із пацієнтів, у якого були сім епізодів пережитої мінно-вибухової травми, але він [зовні] цілий [...] Він заходить на прийом без жодного фізичного поранення.

Оця коморбідність ЧМТ [співзахворювання черепно-мозкової травми – ред.] з ПТСР, наприклад, – дуже складний, поєднаний симптомокомплекс. Дуже важко з ним працювати. Якщо в американській й ізраїльській [арміях] це епізоди легкої ЧМТ, то в нас це ситуація епідемічного характеру, бо кількість артилерійської зброї, яку використовує РФ, безпрецедентна. Вона часто буває просто, як дощ ллє цілий день і з різних напрямків [на полі бою]. Тому багато особливостей, які ускладнюють терапію, ускладнюють якусь стабілізацію. 

Стрес може нашаруватися на залежність, плюс там ще можуть бути травми з дитинства, плюс сучасні травми, плюс ще може бути контузія. І це просто такі речі, які дуже часто можуть бути непомітними, тому що [зовні] це здорова, сильна, гарна [людина], але її поведінка просто випадає з цієї реальності.

До нас приїздять багато журналістів зі всього світу, великий центр, 220–250 пацієнтів завжди є: хлопці, дівчата, ну красені просто. Вони цілі, руки, ноги здорові, на перший погляд немає жодних поранень, але ці невидимі поранення значно складніші, ніж фізичні. 

Крайнощі щодо ПТСР

Я завжди кажу, що не треба катастрофізувати ситуацію з ПТСР або іншими розладами, але й не треба вдягати рожеві окуляри, що їх буде невелика кількість і все це ми не помітимо. Треба виважено до цього ставитися. Дуже багато людей справляються з травмою. Є підтримка родини абощо. Але певна кількість людей буде мати ці розлади достатньо довготривалі й хронічні, їм буде потрібна підтримка всього суспільства, кожного з нас.

Ми усі так сподіваємося, що будуть свідомі люди, які будуть щось читати, цікавитися про те, як хто повернеться. Ні, так не буде ніколи. Суспільству треба давати цю інформацію. У мене є секретарка, прекрасна дівчина, яка вже декілька років в нас працює, у неї чоловік чинний військовий, який давно воює – з 2015-го року. Вона в нас багато чого навчилась і каже, що якби я знала ще тоді, як із ним правильно говорити, у нас би не було того трешу, який ми відчули і як ми це переживали. Я просто тепер обізнана, знаю, як до нього підступитися, що сказати, що не сказати. Й от, знову, це інформація для людей, яка допоможе нашим захисникам повернутися якісно.

І ще треба розуміти й знати, що навіть агресія в родині, з дружиною часто й у багатьох випадках спрямована на конкретну людину, не на конкретний випадок. Це такий тотальний стан людини, який так себе відтворює. І не треба сприймати його на особистий рахунок, а треба просто з людиною по-людськи поговорити, зробити такий момент заземлення, поставити якесь просте банальне запитання, часто це вирішує. [ситуацію] 

 

Психічне здоровʼя ветеранів залежить від кожної людини в Україні, від усіх нас

Військові серед нас

Я не люблю це слово – герой. І часто, до речі, самі вони [військові] не люблять, коли їх так називають, з певних причин. Ми їх називаємо «люди-велетні». Бо вони просто зупинили цю навалу. І тільки це вже дозволяє нам думати й ставитися з повагою до цих людей.

 

 

Люди, які пішли [на війну] і які повернуться – це не якісь невідомі істоти, які звідкись взялися й прийшли в суспільство. Вони теж із цього суспільства й вийшли. І вони, чорт забирай, зупинили російську армію

Як зустрічати людей, які повертаються й будуть повертатися з війни

Немає ніякого конкретного рецепта. Є, звісно, певний перелік запитань, які не варто ставити людям про їхній досвід, про можливі вбивства. Що ти там відчував під час цього? Скільки цих убивств було? Чи бачив ти мертвих? І все решта. Багато таких запитань ставлять. Не варто також запитувати про те, у чому людина абсолютно не орієнтується, як рядовий солдат. На зразок коли це все закінчиться? Він не знає й не може цього знати. Їх бісять такі штуки.

 

 

Про героїзацію

Тут треба тримати баланс. Багато військових не відчувають себе героями, я чесно вам скажу. Вони вважають, що зробили замало. Або знову те ж почуття провини вцілілого, що мої побратими загинули, а я живий. І немає в цьому героїзації, їх це дратує.

Ну, і навпаки, інша крайність – це жаління. Усі ці «сонечки» [щодо військових]. Це людина, яка зупинила російську навалу, вистояла, має унікальний досвід. 

 

Що важливо

Бути уважним і чесним, як у будь-яких стосунках. Так і сказати, якщо не знаєте, як про щось запитати. Не треба оцих слів на кшталт «я тебе розумію». Не варто порівнювати, мовляв, «у мого сусіда теж було таке захворювання». Це знецінює цей [бойовий] досвід. Дурні запитання в людей бувають часто не лише до військових. Просто військові достатньо чутливі до цих речей. Тому завжди треба памʼятати, що це людина, яка пройшла й пережила такі речі, про які часто [цивільні] люди не витримують розмов. А людина це пройшла, і вона повернулася, вона вже дуже сильна. 

Особливо ті, хто повернулися з полону, – це люди великої волі й сили, які вже перемогли, вони змогли вижити в цьому жаху. Тому людська повага, доброта й чесність – це такі, знаєте, банальні речі, мені прямо незручно про них говорити, але про це постійно треба думати.

Людина – соціальна тварина, зрештою, як би вона не хотіла побути на самоті. І це нормально. Мої психотерапевти завжди кажуть, що травми війни – це те, що люди роблять з людьми. І відновлювати людей мають люди. Ми не дуже любимо (і є багато досліджень про це) всілякі гаджетні штуки під час лікування травми, адже вони не дуже дієві. Бо потрібна людина для того, щоб ту травму зцілити. Це правда.

 

Яку стадію ми проходимо тепер

Зараз я бачу більше цього виснаження по колегах, по всьому персоналу. Це більше 200 людей, 20 з яких – команда психічного здоровʼя. Уже такі достатньо стійкі люди відчувають ознаки вигоряння, що зараз значно накопичилося. Вони вже, може, і хочуть робити більше, але не можуть. 

Ще я помітила за собою, що знизилася когнітивна функція. Останні три місяці це просто разюче дається взнаки. Усе треба писати, ти не можеш навіть згадати щось без папірця. Це для мене дуже не характерно. У мене завжди сто-пʼятсот думок у голові.

Вважається ж, що про вигоряння варто говорити саме в професійному контексті. Цей термін не має застосовуватися для досвіду в інших сферах життя. Він визначений у міжнародній класифікації хвороб як синдром і, власне, стосується саме того, як ти працюєш на своєму робочому місці.

 

 

Ознаки такого вигоряння

Це й цинічне, негативне ставлення до роботи. З одного боку, ти хочеш щось робити, а з іншого, цинічно до цього всього ставишся. Це і дратівливість від будь-якої додаткової активності на роботі. Це включення соматичного фактора, відсутність сну, незацікавленість родинними справами, друзями, іншими сферами, окрім роботи. Такий парадокс, коли нібито робота напружує, від неї негатив, але ти не можеш від неї відкараскатися так швидко й додому береш це. 

Також штуки, коли тобі здається, що тебе знецінюють і якось принижують. Ну, і все решта, що стосується алкоголю по вечорах, негативні копінг-стратегії. 

Передусім треба визнати, що ти маєш ці труднощі. Якщо ти визнаєш і почнеш трошечки з цим працювати, дуже швидко можна відновитися, правда. Але багато людей навіть цього не помічають. Опісля це входить у таке замкнуте коло, і тоді біда.

Чи можуть вигоряти військові 

Так, бо це теж професійна діяльність, звісно. І це вигоряння часто залежить від колективу, який не забезпечує підтримки. Це дуже важлива штука, бо коли є гарний колектив, ти можеш знову ж таки поговорити, тебе підмінять абощо. А часто буває, що колектив не злагоджений, підрозділ не дуже гарний. 

Нещодавно ми зустрічалися в суботу з друзями, які приїхали на три дні з війни. І в них дуже крутий підрозділ, така просто класна звʼязка й розуміння. І вони кажуть, що нам набагато легше, ніж коли ми чуємо від побратимів, у яких там казна-що твориться в колективах. Такі ознаки знову ж таки знецінення своєї роботи, небажання її виконувати, неефективність. 

 

 

Підтримка – це надзвичайно крутий ресурс. Крутіший, ніж найдорожчі антидепресанти

Стресові ситуації, які ми зараз переживаємо, однаково даються нам для того, щоб ми певним способом адаптувалися під зміни. І ця адаптація потребує ресурсу сил. Якщо організм уже адаптувався, зміг це зробити, після цього має бути цей період відновлення. Це постійний баланс, гармонія: стрес, адаптувалися, трохи відновилися. Коли такі елементи повторюються без адаптації, звісно, тоді вже той дистрес поганий, гидкий. Момент вигоряння – якраз такий елемент декомпенсації організму. 

Треба дбати про себе

Я теж, коли була просто лікарем до 2014-го року, не дуже вірила в якісь техніки стабілізації, дихання. Боже, думаю, про що ці психологи говорять. Але тепер я з цим працюю. Бо це вже перевірила на собі. І такі прості штуки, прості інтервенції дуже дієві. 

Коли ти відчув, що вигорів або тобі хтось про це сказав і ти потребуєш відновлення, так званий диджитал-детокс, він дуже важливий. Чи встановити якісь правила [щодо гаджетів]. Це один з елементів, який теж дуже працює. Крім того, що соціальні мережі просто можуть нас засмучувати чи роздратовувати, вони ще й тупо забирають час, який можна було би використати на щось корисне, тому так, це один із дуже важливих елементів.

 

 

Йога VS пігулки

У нашому закладі вже десь пів року започаткували йогу. Вона називається Enhanced Sleep Yoga. Це ми навчилися, до речі, в американських колег. Це така посилена йога для сну. І ми тоді так сміялися, хто буде ходити на цю йогу, ну що наші пацани там оце будуть? Але заходиш [у кабінет] і постійно по 15–20 людей стоять в цих розтяжках, соплять, хриплять, але це така мила й класна картина. Йога краще, ніж знову ж таки якісь пігулки для сну чи чогось іншого.

 

Психоделічно-асистована терапія

Ця стадія великого клінічного випробування, яке триває в США багато років, уже на останній, третій клінічній фазі, і показала результати. Наприкінці цього року й 2024-го Управління з продовольства і медикаментів США затвердить це як лікарський препарат. Австралія вже 1 червня запустила. Важливо розуміти: це не панацея, це не ліки для всіх нас, для тих, хто повертається [з війни]. Є показання, протипоказання. Війна в нас хронічна, важка, і наслідки ми будемо мати, впевнена, хронічні й важкі. 

 Раніше ми вже говорили з Ксенією Возніциною про лікування ментальних розладів психоделіками в нашому великому матеріалі про психоделічно-асистовану терапію в Україні.

Як нам на війні потрібно багато новітньої зброї, щоб перемогти ворога, то й нам, фахівцям, треба озброюватися дедалі більшою кількістю методів, інтервенцій. Це просто мусить бути в нашому переліку, щоб мати змогу щось обрати. 

І це треба вводити, бо ми бачимо важкі й резистентні форми ПТСР. Це гидка хвороба. Вона знищує людину, знищує її близьке оточення. Усе-таки наша країна не має якісної соціально-економічної підтримки для всіх. Часто в людей немає сил і можливостей довго вживати антидепресанти й отримувати якісну психотерапію по два, по три, по п'ять років. У кого є така можливість? Якісь такі швидкі рішення мають бути точно. 

Перемога – це тільки початок нашого важкого шляху. Не варто думати, що ми тільки зараз чекаємо, чекаємо. Зараз тут буде момент перемоги. І все. І розслабилися. Якраз перелаштовуйте себе, що нам усім усе ж доведеться пожити не так, як ми жили раніше.

 

 

«Кишенькова» майндфулнес практика GLAD від Ксенії Возніциної

Її легко запамʼятати: вона називається GLAD, як радість. Чотири літери – G, L, A, D. Це абревіатура від чотирьох слів, про які ви маєте подумати. От коли ви засинаєте й у вас перед сном є пʼять хвилин чи, може, ви їдете довго за кермом або застрягли в заторі, тоді маєте продумати й згадати про чотири речі, які були за день. 

G – gratitude. Вдячність. Подумайте, за що ви були сьогодні вдячні дню. Може, щось таке сталося, якась гарна подія чи якійсь людині ви були вдячні, чи ви прочитали кілька сторінок і за це вдячні дню, тому що вам удалося почитати.

L – learning. Чого навчилися за сьогодні? Звісно, не чогось величезного, але може, ви якось навчилися спланувати день чи щось делегувати. Або навчилися розуміти себе, що перевтомилися, і знаєте, як визначитися. 

A – accomplishment. Це досягнення. Що цього дня вам удалося зробити? Від чого щасливі? 

D – delight. Захоплення. Згадайте, що вас сьогодні порадувало. Може, бачили веселку, чи, я не знаю, удалося випити пʼять склянок води за день. 

Це дуже розслаблювальні, приємні штуки, коли вночі-ввечері лежите й думаєте про те, що сталося за день у всіх чотирьох аспектах. Це, правда, заземлює, втихомирює й дуже легко виконується.

 

 

 

 

 СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА YOUTUBE

 

 

 

 

   

 

Проєкт реалізовано в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи Першої леді України за підтримки ВООЗ у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України й громадською організацією «Безбар’єрність»