23 травня 2024 року чотири російські ракети влучили у друкарню Factor Druk у Харкові. Вона була однією з найбільших і найсучасніших друкарень у Європі. Унаслідок цього загинуло семеро людей і ще двоє були поранені, а компанія зазнала мільйонних збитків. Крім того, видавнича сфера в Україні опинилася у вкрай важкому становищі, адже на цій друкарні друкувалися десятки інших українських видавців, а також підручники для навчання.

Видавництво Vivat тісно повʼязане з друкарнею Factor і є частиною одного холдингу. У нашому інтервʼю з генеральною директоркою Юлею Орловою ми обговорили ситуацію станом на початок липня 2024 року: про втрати, кількість книжок, які не вдалося отримати, про видавничий ринок і майбутнє української книги загалом.

Юлія Орлова

   

Збитки – книжки на понад 20 мільйонів

   

– Чи могли б ви озвучити основні цифри руйнувань і збитків, яких ви зазнали після російської атаки на друкарню Factor Druk?

– Щодо будівлі й обладнання – близько 5,1 мільйона євро. Це достатньо великі гроші. Звісно, у компанії немає таких коштів для відновлення. Щодо тих грошей, які нам пообіцяв президент, – наразі немає механізму допомоги від держави для приватних компаній. Але фонд Говарда Баффета погодився допомогти нам. Ці гроші будуть спрямовані винятково на відновлення будівлі й закупівлю відповідного обладнання.  

– А якщо розмежувати друкарню та видавництво й говорити лише про потенційні збитки видавництва Vivat як окремого бізнесу, які цифри ви можете назвати?

– Це важко порахувати, тому що, по-перше, у нас книжки були й на інших друкарнях. По-друге, не всі процеси в бізнесі наразі зупинені. Наприклад, ми можемо працювати «в стіл», як видавництво. У нас дев'ять редакцій зараз, усі вони продовжують свою роботу. По-третє, у нас достатньо розвинена мережа власних магазинів [книгарні Vivat, – ред.], вони прибуткові та продовжують свою роботу, ці гроші ми також витрачаємо на зарплатню команді Vivat.

Але якщо порахувати, скільки в нас було книжок на «Фактор-друці», які ми не отримали через цю трагедію – це збитки на суму близько 20 мільйонів гривень. Це втрати саме видавництва Vivat – наші книжки були розташовані в той час у друкарні.

Як сформувалася ця цифра? 20 мільйонів – це кількість замовлень, помножена на наклад, помножені на поліграфічні послуги та вартість паперу. Якщо це все порахувати, виходить саме така сума. Звісно, ми ще розбираємося з цифрою, адже деякі книжки знищені повністю, а в деяких книжках частково пошкоджена обкладинка чи форзац, тож з окремих деталей ми можемо зібрати книгу.

«Дій, роби, що можеш, не запитуй»

   

– Якщо я правильно пригадую, ви казали, що після удару отримували близько семи нових замовлень на хвилину. Наскільки це виявилося підтримувальним для вас?

– Для нас це була потужна психологічна підтримка. Я не можу сказати, що важливіше: психологічна чи фінансова підтримка. Я не очікувала, що видавництво Vivat настільки відоме, як би пафосно або самовпевнено це не звучало.

Я не очікувала, що буде така велика підтримка від читачів. Я насправді дуже-дуже вдячна за неї, тому що це допомагає нам, по-перше, зрозуміти, що ми не одні й, по-друге, якось зібратися й узяти себе в руки, тому що дійсно психологічно важко.

Я казала раніше, що після удару в нас звільнилися три людини, тому що вони не можуть повертатися на це місце. Ми залишаємося з ними на звʼязку. Крім того, у нас є в компанії достатньо професійний відділ HR, і там також працюють люди з досвідом психології. Ми дбаємо не лише про фізичне, але й про ментальне здоров'я команди. На мою думку, це зараз надважливо.

Отримавши цю хвилю таких різних емоцій, підтримки зокрема, я відчула велику вдячність. Але спершу весь фокус був саме на людях, які постраждали. Видавництво Vivat ніби й працює окремо, але ми були близькими з людьми з друкарні, багатьох знали. Ми працюємо в одному холдингу. Це стало спільним ударом.

Я шалено вдячна «Новій пошті» [вони в перші години атаки запропонували безплатно доставляти книжки видавництва Vivat, – ред.]. Вони навіть не запитували, що нам потрібно. Тому що на той момент був стан шоку в багатьох, момент усвідомлення трагедії. Вони не питали, а просто зробили те, що в їхніх силах.

Нас також підтримала бізнес-спільнота Board, у якій я є ментором. Вони зібрали гроші та запитали, куди переказати. Я тоді зрозуміла, як буду діяти, якщо хтось із моїх близьких, не дай боже, колись опиниться у важкій ситуації: дій, роби, що можеш, не запитуй. Зроби те, що можеш зробити. Дія насамперед знижує тривожність, крім того, вона завжди дає якийсь результат. 

– На вашу думку, це був цілеспрямований удар?

– У російських пабліках неслося, що в друкарні були розташовані якісь речі воєнні, але це смішно. У нас у друкарні нічого такого не було. Це видно і з великої кількості світлин, що облетіли весь світ. Через те, що прилетіло аж чотири ракети, я вважаю, що удар був цілеспрямований.

– Який вплив має ця атака на український видавничий ринок? 

– Ракети потрапили в палітурний цех, а там зазвичай лежать напівфабрикати – це або блоки зшиті, або обкладинки тощо. Велика кількість книжок пошкоджена частково, і зараз у зв'язку з тим, що процеси виготовлення зупинилися, їх потрібно переносити в інші друкарні, які й так перевантажені.

Що ми маємо внаслідок цього? Величезні затримки щодо видачі книжок, це понад два місяці точно. Тобто люди могли передзамовити книгу або ж просто чекати на її вихід, а через удар отримання й видача сильно відтерміновуються. Додайте сюди інформаційний шум, у якому ми живемо. Ймовірно, за кілька місяців ця книга вже не буде такою актуально або й узагалі зникне з фокуса уваги людини. Тож це все – також збитки. 

Про книги російською

   

– Після удару я заходив і перевіряв, чи залишається російськомовна книга на сайтах окремих інтернет-магазинів. І бачив, що книжки російською досі продаються. Як би ви могли прокоментувати це? 

– Я можу сказати, що здебільшого в Харкові на книжковому ринку, і на «Почайній» у Києві дуже багато російськомовних книжок і багато людей, які їх продають. Інший великий ринок російськомовної книги – це інтернет.

Дійсно, президент підписав відповідний закон про заборону ввезення та розповсюдження російськомовної книги в Україні, але, на жаль, це вже не завдання окремих видавців стежити за виконанням закону. Я не чула, щоб за останні три роки хтось в Україні друкував книжки російською. Але ті, хто їх продає, ймовірно, не мають обігових коштів і хочуть просто продати залишки.

– Можна було б пофантазувати про те, що держава могла б викупити залишки російськомовних книг та утилізувати їх, натомість давши видавництвам кошти, за які вони могли б продовжувати діяльність.

– Ми робили схожу акцію з БФ «Гуркіт», люди приносили нам російськомовні книги на утилізацію, отримували знижки на купівлі, а ми всі гроші направляли на придбання ППО для військових. У такий спосіб нам вдалося зібрати кошти на дві автівки ППО. Хоча в наших магазинах, куди все приносили, це виглядало неохайно – купи книжок російською – але люди були щасливі, що мали змогу долучитися до цієї акції.

Але ваше питання наштовхнуло мене також на іншу думку. Зараз практично немає друкарень, у яких був би державний капітал. На мою думку, коли вже трапилася така ситуація й виявилось, що всі три великі сучасні друкарні розташовані в Харкові й вони не можуть релокуватися, можливо, державі варто подумати про те, щоб зробити одну державну друкарню десь не в Харкові, яка була б захищена, на якій би друкувалися підручники й усе, що держава вважає за потрібне? Уся галузь зараз у підвішеному стані, тому що друкарня зараз – це проблема. І якщо була б надійна державна друкарня, це полегшило б справу.

Як держава може допомогти видавничій галузі та скільки мають коштувати книжки

   

– Чи відчуваєте ви як видавець увагу з боку держави до справи, яку ви робите?

– Президент нарешті підписав закон №11251, завдяки якому ті, кому станом на 1 січня 2024 року виповнилося 18 років зможуть отримати сертифікат на 900 гривень для покупки книжок. Загалом держава виділить 370 мільйонів гривень, що підуть на підтримку українських видавців.

Чесно кажучи, кращої підтримки, ніж ковідна тисяча, я не зустрічала. Це була також популяризація читання. Видавців ці гроші дуже підтримали. І мені просто зараз дуже цікаво, які книжки будуть купувати 18-річні.

– Ми обговорювали це питання з письменником Максимом Беспаловим і письменницею Катериною Єгорушкіною, що з погляду часу це великий поступ, який важко було уявити 10–15 років тому. За ці гроші люди зможуть купити кілька хороших книжок українською мовою. Як вам вдається тримати ціну за якісну книгу в межах 400 гривень? На європейському ринку книга коштує іноді у двічі-тричі дорожче.

– У нас зараз чутливе суспільство щодо ціни. Ціноутворення й знижки – це дискусійне питання як між видавцями, так і між книготорговими мережами й окремими книжковими магазинами.

Звісно, нам би хотілося поставити справедливу ціну, давати якомога менше знижок, тоді галузь буде працювати як бізнес і буде менше залежати від державної підтримки. 

Столиця може платити трохи більше. Але як тільки виїздиш за межі Києва, будь-яка акція зі знижкою 10–20% привертає увагу, люди радіють економії та користуються акціями. Тож для людей 300–400 гривень – це відчутні гроші. Іноді ми жертвуємо своїм потенційним доходом або ж направляємо його в те, щоб втримати ціну сталою. З іншого боку, цю ж суму знижок можна направити на промоцію книжок і в такий спосіб популяризувати книгу й читання загалом. 

– Якщо говорити про українських авторів, зі свого боку скажу, що ця межа у 360–400 гривень часто стає втратою в тому числі для автора, який не отримує потенційного доходу з роялті. І не лише автор, але й редактори, коректори, дизайнери, верстальники, які працюють над книгою, могли б отримувати трохи інші зарплати, ніж зараз. З чого починати зміни в цій історії я поки не дуже розумію.

– Ви праві, і насправді, напевно, у нас тому практично й нема авторів, які б жили лише з роялті. Вони десь працюють, мають основний дохід, а книжки – це додаткова робота. Саме тому в нас достатньо мало професійних книжок, наприклад, медичних і так далі, тому що будь-якому медику більш вигідно лікувати людей, а не витрачати свій обмежений час на написання книжок. Це дійсно велика проблема.

– Чи думали ви над тим, як можна міняти цю ситуацію?

– Завдяки популяризації читання. Це ми й намагаємося робити. Можливо, я ідеалістка, але, на мою думку, якщо людина розуміє, що читати модно, що всі медіа навколо пишуть про книжки, що селебріті про це розповідають, то вона, ймовірно, теж ітиме за цим трендом. Більший наклад, нижча ціна виробництва, більший заробіток для видавництва та автора.

Середній наклад в Україні наразі – 3-4 тисячі примірників. Це орієнтовно стільки ж, скільки в Литві. Але ж ми в 10 разів більші за кількістю населення. Тож, на мою думку, ми можемо змінювати ситуацію шляхом популяризації читання. Зустрічі з авторами, книжкові блогери, блоги на популярних медіа, Youtube-канали тощо. Усе, що несе книгу в маси та робить її мейнстримом.

Якщо в нас буде більше інструментів, щоби доносити книжки до аудиторії, і, якщо ми будемо професійно їх використовувати, тоді й читачів у нас буде набагато більше. Розумієте, для мене взагалі цікаво вийти за нашу книжкову бульку, з усією повагою до неї, тому що книжкова булька купить, напевно, наші книжки, будемо сподіватися на це. Але для мене важливо зробити такі книжки, які куплять люди, які взагалі не читають і ніколи не читали. І от як до них достукатися – це моє завдання.

Що читають українці

   

– Як ви оцінюєте обсяг українського видавничого ринку в кількості читачів? Я чув думку Антона Мартинова [засновник видавництва «Лабораторія» – ред.], що це близько двох мільйонів читачів, але це було до повномасштабного вторгнення. 

– У мене ця цифра трохи менша, на жаль. Я бачу за накладами, і навіть не за накладами, а бачу за зміною жанрів, які купують. Багато людей, які читають і купують книжки, виїхали. Якщо говорити про цифру, то, на мою думку, український ринок зараз – це 1–1,2 мільйона читачів.

Якщо говорити про жанри, які найбільше мають популярність, то це три напрями: фентезі та feel-good-fiction. Це книжки, що дають змогу відволіктися, у яких є своя спільнота. Другий напрям: усе, що стосується України, її історії, культури, автори-класики тощо. Третій напрям – це психологічна література, психологи – люди дорогі й зараз попит на них великий.

– Якщо говорити про відсоток українських книжок та українських авторів у цьому міксі, яким він буде у вашого видавництва?

– 70% – перекладні книжки, а 30% – це українські автори. Я не бачу зараз зменшення кількості рукописів, які до нас надходять, але бачу зменшення якості. Це моя гіпотеза, можливо, я помиляюся, але людям потрібно виговоритись, і вони як інструмент обирають для себе написати книжку. Часто це призводить до відвертої графоманії, яка не несе цінності читачеві. Друга моя гіпотеза – це втома. Інколи навіть професійні автори через утому дають нижчу якість матеріалу або й узагалі не в змозі закінчити книгу. Ця робота вимагає повної сфокусованості та багато психічної енергії.

Іноді, щоб заробити гроші, автор пише книгу, умовно, за пів року. І глибина, і якість у такому випадку не завжди виходять на високому рівні. Редактор може покращити текст, але він не витягне на собі книгу. Тому що не вистачає глибини дослідження. Наприклад, я дуже ціную книгу Олександра Зінченка «Як українці зруйнували Імперію Зла», тому що вона глибоко пропрацьована, ми не знали, як розмістити всі його примітки та джерела в книзі. З одного боку, вона читається як захопливий детектив, з іншого боку – у неї величезна доказова база.

– Розкажіть, будь ласка, як справи з продажем прав на українські книги за кордон, як це працює наразі, чи популярна українська книга на інших ринках?

– Тут варто почати, певно, з того, що загалом світ влаштований так, що в більшості видавництва купують права на американському ринку. Там знаходяться найбільші гравці. І я впевнена, що на більшості ринків, за винятком хіба що британського, багато американських авторів. Тобто, якщо хочеш продати права в якомога більше країн, спершу продай їх у США. Друга причина – це те, що в нас немає великих агенцій або сталих гравців, які б вміли це робити на високому рівні.

Наразі я бачу, що українським авторам, які видаються за кордоном, вдалося самостійно достукатися до закордонних видавців. Наприклад, Андрію Куркову, який видається всюди по світу, або Олександру Михеду. Його книга «Позивний для Йова» нещодавно вийшла в Penguin Random House в основній серії. Це велике досягнення й справа рук самого Олександра.

Якщо говорити про нашу роботу – ми продаємо близько 40 авторських прав щороку, але все це, як правило, дитяча книга, у якій велику роль відіграє ілюстративний матеріал.

– Яким ви бачите стратегічний розвиток ринку книговидання в Україні для того, щоб це справді через 10 років нам здавалося великим поступом і зміною?

– Зараз ми зрозуміли, наскільки мало в нас зроблено з погляду української культури, популяризації української класики. Ми бачимо, що люди все більше й більше цікавляться всім, що стосується українського національного коду. Не так давно я говорила з важливою для мене людиною, він цитував світову класику, а мені автоматично на думку спадала якась радянщина. У той момент я зрозуміла, як багато всього нам потрібно ще зробити. Тож, повторюся, я великі сподівання покладаю на популяризацію читання. Той факт, що зараз в Україні багато молоді читає, у тому числі наші книжки, говорить про те, що ми рухаємося. 

З іншого боку, варто дивитися також, які книжки читають люди. Я дуже ціную той наукпоп, що, до прикладу, видає «Наш Формат». Якщо людина для розв'язання власних питань звертається до біології поведінки – це, мабуть, добрий знак. Я не знаю, чи можна це вважати критерієм дорослішання нації, але люди починають читати інші книжки, й не лише, щоб себе розважити. 

Мене тішить також, що українські видавці відкривають власні книгарні, що в Києві зʼявляються такі потужні гравці, як книгарня «Сенс», Readeat.  Важливо, що в нашу сферу приходять люди з інших бізнесів, вони вносять нові погляди й ідеї, це працює також у плюс. Люди стають більш відкритими, і це також говорить про те, що ми принаймні «лежимо» у правильному напрямку. Усе це веде нас до зростання якості, щоб це не було аматорством, а кожен отримував гідну винагороду за власну працю.

– Насамкінець хотілося би запитати, як відновлюється команда після удару? 

– Для будь-якої спільноти важливо бути причетним до чогось великого, що робить та організація, у якій ти працюєш. На мою думку, ми більш-менш достойно проходимо це випробування. Як керівниця я часто кажу (і всі в нашій команді це розуміють), що ми робимо важливу справу. І це підтримає нас усіх. 

Не можу сказати, що ми продуктивні на такий відсоток, на який я б хотіла. Ми працюємо віддалено. Коли ти не маєш вербального спілкування, це дійсно впливає на продуктивність. Велика частина команди працює в Харкові. Іноді тривога триває по 20 годин, постійні обстріли та влучання. Часом йдеш містом і бачиш: «Оренда», «Оренда», «Оренда». Місто порожніє, і це також впливає на стан – почуваєшся, ніби в жахливому фантастичному фільмі. Книга створюється в любові, а коли цього бракує, ефективність знижується.

Але, на мою думку, те, що ми всі разом тримаємось купки, робить нас стійкішими. Ми все ж таки робимо свою роботу. Рухаємося далі. Можливо, не так швидко, як хотілося б, але все ж таки. Робота – це заняття, що також трохи знижує тривожність і яка тримає кожного з нас. Це важливо.