Здоров'яЛюди не розуміють, що алкоголізм – це хвороба. Чотири історії з товариства анонімних алкоголіків

Іван,

27 років

   

Від багатьох людей я чув фразу «візьми себе в руки», яка лише загострювала ситуацію

   

Я почав вживати алкоголь, коли мені було 13 років. Спочатку це не здавалося проблемою, алкоголь почав заважати з 18 років, коли потрібно було працювати й навчатися. Я міг проспати роботу через те, що напився, не підготуватись і не прийти на іспит в університеті. Уже тоді я достатньо сильно пив, тож люди не хотіли спілкуватися зі мною, але я не зважав, коли мені говорили, що вживаю забагато. 

Доза вживання алкоголю постійно збільшувалася. Якщо до 15 років я міг випити декілька разів на місяць, у 19–20 років мені потрібно було щоденно напитися. Я купував самогон, тому що це було дешево. Спочатку обирав напої, що подобалися на смак, або ті, що швидше «беруть», і зрештою почав вживати будь-який доступний алкоголь. Тоді я вже пив не для того, щоб розслабитися або щось відчути, а щоб прийти до норми.  

До 13 років я вважав, що не буду вживати алкоголь, тому що в мене пили батько, дід, дядько. Але коли мені запропонували випити в компанії друзів, я одразу погодився. Я погодився на пропозицію, незважаючи на те, що давав обіцянку не вживати, бо був переконаний, що не стану таким, як мої рідні.  

Люди, яких я вважав друзями, уникали спілкування зі мною, не відповідали на дзвінки, якщо бачили на вулиці, переходили на іншу сторону. Я часто змінював роботу, у мене були такі періоди, коли я працював, і мені раптом переставало там подобатися. Причини були ті самі: керівник поганий, платять мало, робота брудна – піду й знайду щось краще. Зрештою, мене вже не брали навіть на роботу сторожем, бо я не міг прийти тверезим на співбесіду.  

Коли почав тверезіти, усвідомив, що просто не розумію, ким я є. Колись у дитинстві в мене були цілі, прагнення чогось досягнути, а зрештою я почав існувати як рослина. 

Коли мені був 21 рік, я потрапив у товариство анонімних алкоголіків (АА), оскільки почав усвідомлювати, що потрібно щось міняти. Спочатку алкоголь давав мені пробудження, відчуття, що все нормально, потім я просто пив, щоб виживати. Я зрозумів: мені потрібна допомога, коли алкоголь перестав мені «допомагати». Я пробував все, що міг, та нічого не спрацьовувало. Я намагався перейти на слабший алкоголь, займатися спортом, переїхати в інший район міста, звертався до спеціалістів і «бабок», але продовжував пити.  

Про АА я згадав, коли читав Стівена Кінга. У котрійсь зі своїх книг він писав про персонажа, який не пив два роки й ходив на якісь зібрання. Я пошукав і знайшов товариство АА, виявилося, що вони є в моєму місті. Я думав, що скоро помру і їхав туди з думками, що мені однаково втрачати вже нічого й тому гірше не буде. Уже в товаристві анонімних алкоголіків я дізнався, що Стівен Кінг належить до товариства анонімних наркоманів.  

У програмі я шість років і стільки ж часу не вживаю алкоголю. Тверезість для мене є частиною мого світосприйняття й стилем мислення. Мені не треба тікати від життя й проблем до пляшки, алкоголь більше не є центром мого життя, як це було раніше.  

У товаристві АА я знайшов багато людей, які стали моїми друзями. Основною проблемою нашого суспільства є нерозуміння, що алкоголізм – це хвороба. Від багатьох людей я чув фразу «візьми себе в руки», яка лише загострювала ситуацію. Подібні фрази не працюють для алкоголіка, оскільки, якщо в нього є вибір, пити чи не пити, він обере пити й не зможе зупинитися. Ті, кого я зустрів в АА розуміли, що відбувається в моїй душі, не вимагали від мене швидких рішень. Вони пропонували, а вибір був за мною. Потім я побачив, що все, що вони пропонують, працює. Ти можеш бути без копійки в кишені, у лахмітті, із жахливим перегаром, і тебе однаково приймуть щиро, яким ти є, без упереджень. Я залишився на зборах, бо за останні роки вони були чи не єдиними, хто поставився до мене, як до людини без докорів чи осуду.  

Якщо порівняти моє життя, яке було раніше, із теперішнім життям, то я жоден день тверезості не проміняв би на найкращий день, коли я пив.  

Тетяна,

52 роки 

   

Я розказувала про втрату чоловіка, щоб викликати жалість до себе

   

Перший раз я спробувала алкоголь у 15 років. Коли мені було 23 роки, у мене загинув чоловік і я залишилася з тримісячним сином на руках. Тоді я усвідомила, яке полегшення мені дає алкоголь. Відтоді я ще досить довго маніпулювала тим, що в мене горе, і я страждала. Відтоді почалася моя хвороблива залежність, так би мовити, «карʼєра алкоголіка». Минув рік, поки я зрозуміла, що зловживаю. Я почала помічати зневажливі погляди в мій бік, і мені хотілося виправдати себе, тож я розказувала про втрату чоловіка, щоб викликати жалість до себе.  

Спочатку алкоголь ніяк не псував життя. За років 10 я вже почала втрачати роботу, бо не приходила або прогулювала. Я придумувала різні причини, то бабуся померла, то ще хтось. Я всіх родичів «ховала», щоб себе виправдати. Я звинувачувала роботодавців, колег і всіх, хто мене не розумів, і не усвідомлювала, що втрата роботи – моя провина. Я вдруге вийшла заміж, і мені здавалося, що чоловік нічого не помічає: уночі «підпивала», зранку я ніби йшла на роботу, а насправді чекала, поки він піде, і поверталася додому. Тільки тоді, коли найближчі дізналися про дно, на якому я була, мені почало спадати на думку, що це дійсно проблема.  

Після запою в мене постійно зʼявлялося щире бажання більше ніколи навіть не дивитися в бік алкоголю. Інколи мені вистачало цього рішення на тиждень-два. Ішла в магазин з думкою, що куплю лише одну пляшечку, а виходила з трьома. Я могла так тиждень «тягнутися» на джин-тоніку, а могла просто в той самий день бути пʼяною.  

У мене була лише одна перерва у вживанні алкоголю після того, як дізналися мої близькі. Я почала шукати шляхи, ходила до нарколога, психолога, різних цілителів і готова була заплатити скільки завгодно, аби хтось щось зробив зі мною. Я не усвідомлювала, що це моя відповідальність.  

Спочатку я обирала, що пити, а потім мені стало байдуже, тож я обирала горілку, оскільки це не дорого і швидко. Мені обовʼязково була потрібна компанія. Я памʼятаю період, коли я просила подруг: «Дівчата, давайте по трішечки». Подруги трішки випивали й казали, що досить. А в мене прокидалося таке обурення всередині: «Як це досить?!» Я аж ненавиділа їх у ту мить, тому що мені точно було не досить. За кілька років мені стало краще пити самій. Я могла зайти в ресторан або кафе, могла пити під підʼїздом або на балконі. Я ховала вдома алкоголь, наприклад, у кошик для білизни, закривалася у ванній і випивала там. Уже пізніше, за два-три роки, я знаходила свої схованки в таких місцях, що навіть не очікувала, що могла таке придумати.  

Коли я активно вживала алкоголь, змін за собою не відстежувала. Через мої скандали з чоловіком, удома було неможливо перебувати. Діти мені розповідали, що в той час, коли я пила, вони не хотіли йти додому. 

Мій тато був алкоголіком і помер від цієї хвороби. Він був увʼязнений через те, що скоїв злочин у стані алкогольного сп’яніння. У мами були три рідні брати, і всі вони померли через алкогольну залежність. Я була переконана, що алкоголізм – це виключно чоловіча хвороба. З дитинства я бачила батька-алкоголіка, але була впевнена, що це мене не стосується.  

Я усвідомила, що це проблема, у 37–38 років, а в товариство анонімних алкоголіків прийшла в 42. Яшукала контакти й проявляла ініціативу, коли вже усвідомила, що це потрібно мені, а не комусь.  

Я ходила до психолога, нарколога, але вони не алкоголіки і я не могла бути повністю відверта з ними. Однаково я щось приховувала, ловила на собі осудливий погляд. А в АА всі такі, як я. Усі розуміли мене з пів слова. Мені не було перед ними соромно зізнатися. Ця підтримка й розуміння одне одного – це просто якесь диво. Навіть своєму найближчому другові я не могла зізнатися про всі свої падіння в той час, коли я вживала алкоголь. Єдине, про що я жалкую у своєму житті, що я прийшла в АА пізно – не у 25, а в 42 роки.  

Я дуже люблю життя, у мене налагодилися стосунки з дітьми й чоловіком, мене цінують на роботі, мені не потрібен алкоголь. Піклування про себе набуло іншого сенсу, більш духовного. Якщо я відчуваю справжню радість життя, для чого мені алкоголь, для чого мені ця примітивна радість? Мені це все більше не потрібне, бо сьогодні в мене є набагато більше. 

Я хотіла б сказати всім, хто шукає вихід, що він завжди є. 

Володимир,

61 рік

   

Ти що, слабак? Що ти не вип’єш?

   

Я почав вживати алкоголь, коли мені було 15 років. Загалом я пив протягом 40 років. Усвідомлення, що вживання алкоголю є проблемою, з’явилося, коли мені було 45 років. Десять років я намагався розвʼязати цю проблему шляхом наркології, з допомогою священників, різних окультних практик, знахарів, неодноразового кодування. У 55 років я дійшов до краю. Мої близькі запропонували або реабілітаційний центр, або товариство анонімних алкоголіків. Я ніколи не думав, що зміни можливі буквально після першої зустрічі групи АА.  

Я зрозумів, що зловживаю, коли алкоголь перестав приносити той бажаний стан відчуття легкості й комфорту. Деякий час вживання алкоголю приносило задоволення, а далі це перейшло в заглушення хворобливого стану, яке зʼявляється, коли минає стан задоволення й легкості. Я вживав щодня не менше пів літра горілки.  

Спочатку були старші друзі в компанії, які говорили: «Ти що, слабак?! Що ти не вип'єш!?» У 30 років я почав розуміти, що щось не так, але не хотів з цим боротися. Я не хотів повністю відмовлятися від алкоголю. Я хотів стати такою ж нормальною питущою людиною, як інші люди навколо. Я пив сам, бо алкоголь – найкраща «закуска» жалю до себе. Пожаліти себе, поплакатися – хто ще зрозуміє тебе краще, крім тебе самого? 

Коли кількість алкоголю перевищувала моє звичайне дозування, міг робити необдумані вчинки. Наприклад, сідав за кермо в нетверезому стані. Останній раз, коли я прийшов до тями, був оточений поліцією. Я прокинувся в машині, нічого не памʼятав. Це було останнє моє вживання алкоголю. Тоді старший син відібрав у мене права. Він сказав: «Рік не пʼєш – отримуєш права назад». Він був у Сан-Франциско, там дізнався про товариство АА й сказав, що мені допоможе тільки це. Я повірив і зателефонував на гарячу лінію.  

«Фішка» програми в тому, щоб застосовувати в житті духовні принципи й набути важливий духовний досвід. Якщо я застосовую ці принципи: любити інших, допомагати, співчувати – моє життя починає дивним способом змінюватися. Фактично в мене відчуття, що я спав, тепер прокинувся й готовий нести звістку іншим алкоголікам. Це стало метою мого життя.  

У програмі я 6,5 року, і стільки ж часу я не вживаю алкоголю.

Іншим людям, які хочуть бути тверезими, я сказав би, що найважливіше – це бути чесним перед собою, зрозуміти, що є проблема й потреба в допомозі. 

Ярослав,

43 роки

   

Ми створили групу військових анонімних алкоголіків

   

Алкоголь я вперше спробував, коли вчився в молодших класах. У селі один приятель вкрав пляшку горілки в діда, ми її сховали й ходили на річку пити «по кришечці». Систематично вживати почав у шкільні роки. В університеті щотижня (іноді частіше) вживали слабоалкогольні напої, зокрема пиво. Я вважав, що пиво не є шкідливим і навіть корисне для здоров’я, часто пив його замість води. У компанії хотілося випити, бо знав: якщо будемо пити, буде веселіше. 

Мені було 25 років, коли я усвідомив, що почав зловживати алкоголем. Я тоді був  одруженим і народилася дочка. Моя дружина теж вживала алкоголь. Почастішали скандали, і я за допомогою алкоголю «справлявся» зі своїми важкими думками. Я вживав алкоголь щоденно, за винятком тих випадків, коли треба було сісти за кермо або «виглядати порядно». Я вважав, що для того, щоб спʼяніти, мені не треба платити за коньяк, і переважно пив горілку й пиво.  

Мені було не важливо, як вживати алкоголь – самому чи в товаристві. Коли випивав сам, мені було нудно, і я шукав собі пригоди й компанію. Перед тим, як з’явилися думки, що треба щось із цим робити, то я й пити не міг, і не пити не міг. Тобто це був такий стан, коли тобі настільки погано й ти знаєш, що, випивши тебе попустить, ти п'єш, а воно не лізе, і стає ще гірше, але ти запихаєш у себе насильно… Це просто жах, по три-пʼять днів, здавалося, навіть дихати не міг, настільки було погано.  

Раніше я був шанованою людиною, працював у корпораціях, захистив магістерську, укладав контракти з компаніями, вів перемовини, підписував контракти на мільйони. Я докотився до того, що ходив по смітниках, збирав вторсировину й здавав її за декілька копійок, щоб задовольнити свою жагу дешевими аптечними настоянками.  

Вживати алкоголь мене спонукав сімейний розрив. Дружина мене виганяла з дому, потім ми домовлялися почати все спочатку, але знову скандал, і вона знову мене виганяла. Ми разом починали вживати, але я завжди продовжував і не міг зупинитися. Давав обіцянки, що більше не буду, та це не працювало. Як тільки гроші потрапляли до мене в руки, мене вже можна було не чекати на роботі. До мене була втрачена довіра, повага, я спричиняв усім багато проблем, мав конфлікт із братом, до мене приїжджала поліція.  

Найгіршим було те, що я втратив сенс життя. Єдине, що мене тримало, – це діти, але я нічим не міг їм допомогти. Дружина зі мною розлучилася. Я сам був наче дитина, яка не знала, що робити, куди йти, з чого почати. Одного разу навіть хотів повіситися, але не знайшов мотузки вдома. Я вважав, що «мужик» і зможу сам вирватися, але чомусь нічого не відбувалося.  

Мій друг дитинства, з яким ми живемо в сусідніх підʼїздах, бачив, як я вештаюся по двору. І якось він почав розмову про те, чи не хотів би я звернутися по допомогу до анонімних алкоголіків. Я бачив їх у фільмах, сидять собі там у колі, і мені стало цікаво. Уперше я прийшов туди, щоб посміятися з них, подивитися як на цирк. «Для хоробрості» випив декілька пляшок міцного алкоголю, але відповідно до правил товариства анонімних алкоголіків той, хто випив «може бути з нами, слухати нас, але не висловлюватися».Наступного разу я прийшов тверезим, бо хотів також щось сказати. Після зустрічі планував зайти в магазин за алкоголем. Але коли зустріч закінчилася, у мене кудись зникла думка випити. Я тверезий уже понад 4 роки.

На третій день повномасштабної війни, коли російські війська були вже в Києві, я прийшов у військкомат. Я не служив і думав, що мене не візьмуть, але хотів чимось бути корисним. У війську я пробув дев’ять місяців, був у гарячих точках. Повернувся з війни, тому що померла матір моїх дітей. Зараз я налагодив спілкування з дітьми, і ми цінуємо наші взаємини. 

Людям, які хочуть припинити вживати алкоголь, але не знають, з чого почати, я порадив би спочатку знайти основну мотивацію для себе. Моєю були діти, хоча б відновити спілкування з ними.  

Коли я був на фронті, виникали спокуси випити й було непросто. Але коли мене питали, чому я тут, то відповідав, що прийшов захищати й обороняти, а не помирати. Були ситуації, коли здавалося, що звичка випити може взяти гору. Тоді одразу телефонував комусь зі спільноти, спілкувався й знімав напругу. Пояснив побратимам, що належу до людей, які не можуть себе контролювати, коли випивають алкоголь. 

Ми створили групу військових анонімних алкоголіків України (ВААУ) для чинних військових і ветеранів, які мають розлад вживання алкоголю й бажають кинути пити. У групі вони можуть обговорити свій досвід і відчути підтримку таких, як вони. Ця група є частиною всесвітнього руху взаємної підтримки АА. Зібрання групи ВААУ відбуваються онлайн у вигляді закритих зустрічей для людей, які страждають від розладу вживання алкоголю, й у вигляді відкритих зустрічей для всіх, кого цікавить тема розладу, зокрема для спеціалістів чи родичів.