Неконтрольований стрес, спричинений війною, може підвищити ризик виникнення хронічних або неінфекційних захворювань. Хоча б тому, що стрес підштовхує людей до нездорової поведінки, як-от: куріння, споживання алкоголю, нездорове харчування й брак фізичної активності. 

У новому форматі редакція The Village Україна що два тижні розповідає про найбільш поширені міфи щодо неінфекційних захворювань. Ми вже писали про серцево-судинні, онкологічні захворювання, захворювання легенів і цукровий діабет.

Найбільший внутрішній орган людини – печінка. За даними ВООЗ, 354 мільйони людей живуть із гепатитом В і С, які призводять до хронічних захворювань і є найбільш поширеною причиною цирозу й раку печінки та смерті. Загалом є п’ять основних штамів гепатиту – А, B, С, D і E. Днями у Вінниці зафіксували спалах вірусного гепатиту А, уже госпіталізували 100 людей із підозрою на захворювання.

Редакція The Village Україна запитала в сімейної лікарки та трансплантологині й онкохірургині, чим відрізняються різні види гепатитів й у чому їхня небезпека, як алкоголь впливає на печінку й чому не потрібно її «чистити».

Детальніше про те, чому важливо говорити про хронічні захворювання під час війни, ми розповідали за посиланням.

   

Віолетта Лійка,

сімейна лікарка, співзасновниця спільноти «Свій. Док»

   

   

Ксенія Михайлюк,

трансплантологиня, онкохірургиня

   

Чим відрізняються різні види гепатиту й чому це важливо знати

Якщо коротко, то гепатит – це захворювання печінки, яке має запальний характер і зазвичай – вірусну природу, пояснює сімейна лікарка Віолетта Лійка. Причинами захворювань печінки можуть бути віруси, а також певні інфекційні хвороби, аутоімунні захворювання чи токсичні речовини – наркотики, алкоголь, певні медичні препарати (наприклад, проти туберкульозу).

Найбільш небезпечні – гепатити В і С, бо вони можуть переходити в хронічну форму. Як наслідок, може розвинутися цироз печінки, а на тлі цирозу – пухлини, що потенційно призводить до втрати органу, каже трансплантологиня Ксенія Михайлюк.

До того ж захворювання печінки здебільшого безсимптомні: «Інфікування може відбутися непомітно для пацієнта. Є шанс, що інфікується, матиме певні симптоми й одужає. А є шанс, що інфікується, не матиме симптомів, і в нього розвинеться хронічний вірусний гепатит В і С», – коментує Михайлюк.

Також гепатити відрізняються шляхами передачі. Гепатит А, спалах якого зараз виявили у Вінниці, передається фекально-оральним шляхом, грубо кажучи, через «брудні руки», коли людина вживала харчові продукти чи воду від інфікованої людини, яка, наприклад, готувала їх на публічній кухні, розповідає сімейна лікарка. Для цього виду гепатиту не притаманний хронічний перебіг, додає трансплантологиня.

Інфікуватися гепатитом В або С можна від контакту з кров’ю або слизовими оболонками інфікованої людини (контакти «кров» – «кров» або «кров – слизова»). Наприклад, через незахищений статевий контакт; вживання ін’єкційних наркотиків, а також тих, які вдихають; хірургічні або стоматологічні операції, переливання крові з порушенням процедури; від матері до дитини (але зараз є методи, які дають змогу вбезпечити дитину від інфікування), зазначає Лійка.

Гепатити Е і D менш поширені. Гепатит Е, як і гепатит А, передається фекально-оральним шляхом, через «брудні руки». Гепатит D ніколи не буває самостійним, він може лише бути коінфекцією, «супутником» для гепатиту В, і обтяжувати його перебіг, пояснює Михайлюк.

Чи можна заразитися гепатитом B і С на манікюрі чи коли робиш татуювання?

Так, можна заразитися через будь-які інвазивні процедури, починаючи від ін’єкції й закінчуючи хірургічною операцією, підтверджують сімейна лікарка і трансплантологиня. Заразитися на манікюрі чи в тату-салоні доволі складно, але можливо (якщо, наприклад, тату-майстер до цього татуював інфікованого й не має одноразового інструментарію), додає сімейна лікарка Віолетта Лійка. Вона також закликає вакцинуватися проти гепатиту В перед плановими операціями.

Щоби запобігти інфікуванню, лікарі радять переконатися в стерильності багаторазового інструментарію або ж у тому, що голки для тату чи пірсингу справді одноразові. «Хороший майстер або лікар не цурається й завжди показує, як відбувається стерилізація, щоб переконати пацієнта в безпеці маніпуляцій», – коментує транспантологиня Ксенія Михайлюк.

Іноді можна інфікуватися навіть через зубні щітки або леза для гоління, якщо є контакт слизових і крові. Умовно кажучи, людина, яка живе з інфікованим, має чистити ясна, які кровоточать, його зубною щіткою. Але випадки такого шляху інфікування трапляються рідко, додає сімейна лікарка Віолетта Лійка.

Чи треба «чистити» печінку від токсинів?

Якщо коротко, то це погана ідея. Печінка – це не склад, а лабораторія, де знешкоджуються токсини, пояснює трансплантологиня Ксенія Михайлюк. Якби токсини не знешкоджувалися, людина точно це відчула би, бо тоді настало б отруєння організму, токсичний гепатит.

Люди часто вважають БАДи (біологічно активні добавки) гепатопротекторами, тобто препаратами, здатними «почистити» печінку, але вони можуть нести потенційну шкоду для здоров’я, попереджає трансплантологиня. «За певних умов біологічні добавки можуть поліпшити печінкові аналізи. Але в ситуаціях, де допомагають так звані «гепатопротектори», усе і так вирівнялося би з часом», – зауважує Михайлюк.

За її словами, гепатопротекторів у західному світі немає, а міфи про «чистку печінки» – винятково радянське надбання. Так само печінку не потрібно нічим «прикривати» після лікування антибіотиками, каже трансплантологиня: «Печінка має регенераторний потенціал, вона сама себе очищує та приводить до норми».

«Печінка настільки розумна, що сама все чистить. Наше завдання – не лізти туди з агресивними речовинами, тобто не вживати 60 БАДів, які призначила тьотя Валя із сусіднього під’їзду. Не вживати наркотики, мінімально вживати алкоголь, збалансовано харчуватися (особливо печінці потрібні жири)», – додає сімейна лікарка Віолетта Лійка.

Скільки алкоголю можна вживати, щоб із печінкою все було ок?

Будь-який алкоголь (неважливо, наскільки він якісний, смачний чи міцний), має вплив на печінку, каже трансплантологиня Ксенія Михайлюк. Після вживання етанол, тобто спирт, розщеплюється до безпечних сполук, і саме завдяки печінці знешкоджується та виводиться з організму. Офіційно медична спільнота вважає, що безпечної дози алкоголю немає.

Водночас алкоголь – це частина життя людей, культурна, традиційна чи гедоністична, каже сімейна лікарка Віолетта Лійка. І якщо вже його вживати, то варто дотримуватися правил: не пити часто, кілька разів на тиждень; обирати сухі вина, якісний міцний алкоголь; пити достатню кількість рідини (дві чи три склянки води на келих вина); додавати до тарілки багато овочів, якщо вживаєте алкоголь. «Якщо людина очікує кожні вихідні чи вечір, щоби випити, це може бути ознакою побутового алкоголізму, чи алкоголізму вихідного дня», – коментує сімейна лікарка.

Загалом вплив алкоголю на печінку може бути індивідуальним: усе залежить від генетичних передумов, від того, як у людини працюють ферментні системи, які утилізують токсичні сполуки, які пошкоджують клітини печінки, гепатоцити. У когось вони працюватимуть добре, а хтось матиме постійне пошкодження клітин.

«Там, де є пошкодження, формується запалення. Де є запалення, формується рубцювання. Це універсальні патологічні процеси. Тому якщо в печінці є хронічне запалення, це рано чи пізно призведе до цирозу. Цироз – це кінцева стадія хронічного захворювання печінки будь-якої етіології, причини. І неважливо, що саме пошкоджує печінку – алкоголь, вірус чи, можливо, відкладання заліза, яке буває за спадкових захворювань», – розповідає Михайлюк.

Як зрозуміти, що з печінкою щось не так?

Більшість захворювань печінки мають безсимптомний перебіг, тобто людина не матиме змін у самопочутті й лабораторних аналізах. Вона може їх помітити лише за серйозних чи специфічних відхилень, коли компенсаторні резерви організму вже виснажуються, каже трансплантологиня Ксенія Михайлюк.

   

Симптоми, на які треба звернути увагу:

  • пожовтіння склери очей і шкіри;
  • свербіж шкіри, навіть якщо на ній немає жодного висипу;
  • набряки живота, збільшення його розмірів (через появу там рідини), а також менша кількість сечі;
  • порушення згортання крові, кровоточивість ясен, надміру легка поява синців;
  • варикозне розширення вен стравоходу (хоча самостійно це виявити складно);
  • чорний кал або блювання з домішками крові;
  • біль у проєкції печінки, у правому підребер’ї, скоріше говоритиме про захворювання жовчовивідних шляхів чи жовчнокам'яну хворобу, але на печінку треба теж звернути увагу;
  • гіркий присмак у роті може свідчити про захворювання жовчовивідних шляхів, але це причина поговорити із сімейним лікарем, гастроентерологом чи навіть стоматологом (такий присмак може бути й за карієсу, каже сімейна лікарка).

При запаленні печінки також може бути сильна слабкість, утомлюваність, біль у животі та м’язах, чергування закрепу й діареї, потемніння сечі, підвищена температура, холодний піт, загострення хронічних захворювань, додає сімейна лікарка Віолетта Лійка.

«Багато пацієнтів кажуть, що захворювання печінки дають висипання на обличчі, дерматологічні проблеми. Але шкіра – це самостійний орган, який має свої захворювання, які в 99% випадків не мають стосунку до органів шлунково-кишкового тракту чи печінки», – коментує Лійка.

При підозрі на захворювання печінки пацієнту можуть призначити так звані «печінкові проби» (АЛТ і АСТ). Крім того, можуть бути зміни в загальному аналізі крові, наприклад, знижений рівень тромбоцитів (анемія). Додатково лікар може призначити УЗД або КТ печінки, якщо бачитиме в цьому потребу.

   

Вакцини проти гепатиту А і В не входять до календаря щеплень. Чи варто ними щепитися?

Вакцину проти гепатиту B діти отримують ще в пологовому будинку, на перший-третій день життя. Але ця норма почала діяти лише з 2001 року. Ті, хто народився раніше, цю вакцину не отримували, тому варто щепитися в будь-якому віці, розповідає трансплантологиня Ксенія Михайлюк.

Гепатит А вважають менш небезпечним, ніж гепатит В, але від нього теж варто отримати щеплення, щоб уберегти себе від більш віддалених наслідків, каже Михайлюк. Так, переважно гепатит А має легкий або середній ступінь важкості перебігу, але є і вкрай важкі випадки, коли цей вид гепатиту навіть може бути причиною для невідкладної трансплантації печінки, додає трансплантологиня.

Сімейна лікарка Віолетта Лійка ділиться власною історією: «Торік я захворіла на гепатит А, тоді була у Швеції. Я пролежала в лікарні днів дев’ять, і це було жахливо. Я взагалі не могла їсти та схудла на 10 кілограмів за 11–13 днів. Я думала, що можу померти. Потрапила в той відсоток людей, які мають важкі ускладнення, й отримала варіант аутоімунного гепатиту. Довелося довго лікуватися стероїдами. Тому вакцинація звільняє від купи жахливих симптомів, а невеликий відсоток людей – і від смерті».

Проти гепатиту А потрібно отримати дві дози вакцини, а від гепатиту В – три дози. Але є і комбінована вакцина від гепатитів А і В. Який варіант обере людина – неважливо, у будь-якому разі вона отримає захист, каже Михайлюк. Ці вакцини можна придбати власним коштом, вони не входять до державного календаря щеплень.

Якщо людина не щеплена, їй варто бодай раз на рік проходити скринінг на гепатити В і С. Від гепатиту С вакцини немає, але він ефективно піддається лікуванню, розповідає трансплантологиня.

Цироз і рак печінки виникають лише в тих, хто вживає багато алкоголю?

Поява цирозу й раку не на 100% залежить від способу життя. Так звані первинні пухлини або пухлини, які розвиваються не на тлі цирозу, можуть виникати й в умовно здоровому органі. Є ще вроджені захворювання, на які людина не може вплинути, або аутоімунні захворювання, які навіть за умови лікування однаково з часом призводять до цирозу, пояснює трансплантологиня Ксенія Михайлюк.  

Звісно, щоб профілактувати захворювання печінки, крім вакцинації й скринінгів, лікарі радять збалансоване харчування. Відкладення жиру в печінці – наступна після вірусів та алкоголю причина цирозів. Водночас так звана «жирна» печінка (відкладення жиру в печінці, який ще називають стеатозом або жировим гепатозом) може з’явитися не лише через надлишкову масу тіла чи ожиріння, але й, наприклад, при алкогольній хворобі печінки чи інших станах, додає трансплантологиня.

Крім того, варто тримати себе у фізичному тонусі, стежити за масою тіла й виділяти принаймні 30 хвилин на день на аеробні навантаження, як-от прогулянки пішки з роботи.

Чи можуть люди з трансплантованою печінкою жити повноцінним життям?

Показів до трансплантації може бути багато: цироз печінки, тривалий вірусний гепатит чи жирова хвороба печінки, певна хвороба накопичення (коли в печінці в надлишку відкладаються залізо чи мідь). Також трансплантувати печінку можуть при первинних пухлинах, тобто таких, які виникають із печінкових клітин, або клітин, які вистилають жовчовивідні протоки; а також при метастазах пухлин товстої кишки (якщо не можна прооперувати іншим шляхом), нейроендокринних та інших видах пухлин. 

Крім того, трансплантація може бути потрібна при певних травмах чи невідкладних станах отруєння. Показом може стати й синдром Бадда-Кіарі, який, зокрема, вражає і молодих людей. За такого синдрому виникає тромб печінкових вен на тлі порушень згортання крові та схильності до тромбозів.

Загалом те, чи треба людині трансплантувати печінку, вирішує мультидисциплінарна команда, яка має чіткі критерії. Іноді трансплантації потребують і діти з вродженими вадами, наприклад, із недорозвиненістю жовчовивідних протоків, коли жовч належним чином не відтікає з печінки.

Якщо коротко, то люди, яким трансплантували печінку, можуть жити повноцінним життям: народжувати дітей, фізично й інтелектуально працювати, займатися спортом, подорожувати, каже трансплантологиня Ксенія Михайлюк. Єдина умова – вони також мають вживати імуносупресанти, щоби пересаджений орган «прижився». 

Інша проблема в тім, що люди часто не можуть дочекатися потрібних органів: «Часто пацієнтів недостатньо скеровують до трансплантолога чи гематолога, намагаються лікувати в гастроентерології», – коментує Віолетта Лійка.

Після трансплантації печінки людина не отримує групу інвалідності, зауважує Лійка. Незначне обмеження – не можна вакцинуватися «живими» вакцинами (утім, це можна зробити до трансплантації). Також треба більш уважно ставитися до свого здоров’я, але це варто робити завжди, незалежно від наявності захворювань, додає сімейна лікарка.