Сьогодні все більше людей звертаються по допомогу до психотерапевта та психіатра. Депресія, межовий розлад особистості, біполярний розлад перестали бути чимось унікальним, це спокійно обговорюють у соцмережах та на зустрічах із друзями, а терапія зайняла стійкі позиції серед побутових витрат, таких як їжа, оплата житла та комунальних послуг. The Village розповідає про три нові терапевтичні підходи, ефективність яких доведена клінічними дослідженнями.

Діалектична поведінкова терапія, або DBT

Історія підходу

У підлітковому віці авторка діалектичної поведінкової терапії Марша Лайнен була схильна до самогубства. У 80-х їй поставили діагноз «шизофренія». Лайнен лікували електрошоком та психоаналізом, нічого не допомагало, ставало тільки гірше. Зрештою Лайнен відмовилася від клініки, у якій проходила лікування, і вступила до Чиказького університету Лойола на спеціальність «психологія». Ще кілька разів після цього вона намагалася накласти на себе руки. Її врятувало бажання розібратися в тому, що з нею відбувається та чому її хвороба не піддається класичним способам лікування. Так Лайнен зацікавилася поведінковою терапією та її впливом на людей із межовим розладом особистості.

Що почитати

книга:

Marsha M. Linehan «Cognitive-Behavioral Treatment of Borderline Personality Disorder»

сайти:

LINEHANINSTITUTE

BEHAVIORALTECH

Поведінкова терапія працювала, тому що в деякому сенсі вона була тренуванням клієнта: йому допомагали вибудувати нові функціональні патерни поведінки та знизити чи усунути проблемні, наприклад, самоушкодження чи переїдання. Але Лайнен розуміла, що цього мало, й 1987 року доповнила поведінкову терапію тим, що називається практиками усвідомленості (mindfullness). Основою для нового підходу стала діалектика – принцип із філософії.

Як працює метод

Важливою особливістю методу і його основою є діалектична рівновага – це означає, що клієнт намагається знайти баланс між прийняттям та змінами. Діалектична поведінкова терапія охоплює індивідуальну терапію, груповий тренінг навичок, телефонний коучинг. Під час усього процесу використовують практики усвідомленості. У терапевтичному процесі спеціаліст приймає безоцінкову позицію в ставленні до життя та поведінки клієнта, що створює безпечний простір довіри. Спеціаліст допомагає виробляти нові способи спілкування та справлятися зі складними, хворобливими відчуттями (наприклад, разом із клієнтом веде щоденник спостереження за настроєм). Поступово клієнт переносить набуті в процесі терапії навички у своє щоденне життя. Усе це значно розширює його поведінковий репертуар: наприклад, у стресовій ситуації людина піде прогулятися в парк замість того, щоби різати руки чи вживати алкоголь. Ще одна важлива відмінність DBT від інших видів терапії в тому, що кожний клієнт під час терапії перебуває під патронажем свого спеціаліста та має змогу в будь-який момент зв’язатися з ними телефоном чи отримати допомогу та підтримку в стресовій ситуації.

Для кого підійде

Метод розроблено для людей із поведінковими розладами, такими як суїцидальна та самоушкоджувальна поведінка. Ефективність методу була доведена і для депресивного розладу, різних видів залежностей та нервової булімії. Є протоколи, розроблені як для роботи з дітьми та підлітками, так і для дорослих людей.

Наративний підхід

Історія підходу

Ключовий принцип підходу у визнанні того, що кожна людина достойна поваги та що єдиним експертом у своєму житті є вона сама. З цього принципу витікає уявлення про те, що не існує «великого наративу», світ – мультиісторичний, і кожна історія важлива для її носія. Тому навіть історія появи наративного підходу щоразу піддається зміні, усе залежить від того, хто саме розповідає цю історію.

Автор підходу, психолог Майкл Вайт, був спеціальним працівником у психіатричному відділенні Данського госпіталю Аделаїди. Одночасно з цим він вчився в університеті, де звернув увагу на ідеї Мішеля Фуко та теорію постмодернізму. Думки стали основою теорії, яка базується на тому, що кожен може самостійно конструювати свою картину світу та свою ідентичність.

Що почитати

книги:

Shona Russell, Maggie Carey «Narrative Therapy: Responding To Your Questions»

Michael White «Maps of Narrative Practice»

Jill Freedman, Gene Combs «The Social Construction of Preferred Realities»

Практичним підтвердженням теорії Вайта стала його робота з підлітками, які страждали від хронічного енкопрезу – нездатності контролювати дефекацію. Психотерапія в таких випадках не допомогла, а Уайту вдавалося позбавляти дітей від енкопрезу за чотири-п’ять зустрічей. В одній зі статей він наводить власну казку про Какашку-Прониру, яку хлопчику Мікі вдалося приборкати завдяки розмовам. Уайт та його колеги називали себе не терапевтами, а писарями або скрипторами, які слухають історії людей, фіксують їх та звертають увагу на можливість зміни життя, не заміщаючи досвід оповідачів досвідом експерта-психотерапевта.

Як працює метод

Сесія наративної психотерапії нагадує невимушену розмову, але насправді все набагато складніше. Ведучи розмову про проблему, спеціаліст допомагає клієнту побачити проблему як окремого суб’єкта стосунків, у яких вона має вплив на людину. Це називається екстерналізацією. Також спеціаліст допомагає розібратися, у якій соціальній ситуації ця проблема була сконструйована. Далі іде перескладання: спеціаліст пропонує згадати, чи були в житті клієнта ситуації, у яких він відчував труднощі через проблему, з якою прийшов на сеанс. Пам’ять про позитивний досвід розв’язання проблем у минулому стає ресурсом для розв’язання проблем тепер.

Підхід заснований на твердженні, що в кожної людини є необхідні уміння та можливості для зміни свого життя та стосунків із проблемою. Зазвичай наративні спеціалісти працюють не перетині практик і позичають інструментарій в інших підходів.

Для кого підійде

Метод допоможе людям із ментальними розладами, досвідом меншин, оскільки вони частіше схильні до стигматизації, і тим, хто заплутався в приписах «як правильно жити». Метод спрямований на повернення людям суб’єктивності, тобто права на авторство власного життя.

Десенсибілізація та переробка з допомогою руху очей (EMDR)

Історія методу

У 1979 році психологині Френсін Шапіро поставити онкологічний діагноз. Саме цю точку авторка методу вважає поворотною в створенні методу EMDR (eye movement desensitization and reprocessing). Одного разу, прогулюючись парком, Шапіро помітила, що важкі думки, які її відвідували, під час ходьби зникали, натомість з’являлося умиротворення та більш позитивна оцінка поточної ситуації.

Шапіро пише, що під час прогулянки вона звернула увагу на рух очей: коли в неї з’являлася тривожна думка, її очі самі починали швидко рухатися з боку в бік, і через деякий час думки мінялися. У Шапіро виникла гіпотеза, що людський мозок має інструменти для переробки негативного досвіду. Вона спеціально згадала ситуацію, яка її тривожить, почала рухати очима та отримала очікуваний результат: нав’язливі думки розвіялися.

Що почитати

книги:

Francine Shapiro «Getting Past Your Past»

David Servan-Schreiber «The Instinct to Heal: Curing Depression, Anxiety, and Stress Without Drugs and Without Talk Therapy»

Для перевірки способу особистого досвіду було мало. «Я почала переслідувати тих, хто траплявся на моєму шляху, людей в інституті та просто знайомих, і всім ставила одне питання: «Чи є в тебе щось, що тебе тривожить і чого ти хотів би позбутися?». Не дивно, що всі казали «так». Я показувала їм, як рухати очима, і просила, щоби вони поверталися до думок, які їх тривожать. Так я з’ясувала, що рух очима почав зменшувати тривожність, але цей процес часто зупинявся». Тоді Шапіро почала працювати над протоколами, щоби зробити цей процес більш ефективним. Перше дослідження, яке вона провела в 1987 році, показало ефективне зниження симптомів травми в групи людей, які пережили сексуальне насилля, та ветеранів війни у В’єтнамі.

Як працює метод

Сьогодні EMDR-терапевти працюють не тільки за допомогою руху очей – це може бути легке постукування по тілу (яке робить сам пацієнт) чи стимуляція з допомогою ритмічних звуків. Терапевт також може використовувати спеціальний прилад. У процесі стимуляції спеціаліст просить пацієнта звернутися до досвіду чи події, які його тривожать.

Спеціалісти, які працюють із методом EMDR, впевнені в тому, що мозок людини здатний до самодисципліни, а психіка адаптивна та може переробляти важкі спогади. Терапевти використовують цю здатність мозку до переробки інформації у своїй роботі.

Щоби створити умови для вдалої роботи з досвідом клієнта, EMDR-терапевти приймають безоціночну позицію щодо життя людини, бережно ведуть її в просторі спогадів та почуттів. Вони відіграють підтримувальну роль: не роблять вибір, а допомагають клієнту зробити його самостійно, тому що EMDR-терапевт покладається на здатність психіки людини до самозцілення.

Ще один важливий момент: спеціаліст допомагає пацієнту пройти та переробити важкий досвід без ретравматизації та протягом сесії моніторить стан клієнта, дозволяючи йому зіткнутися тільки з тими почуттями та досвідом, який на момент сесії той готовий пережити. Так пам’ять про подію, яка травмує, не стирається, але сама подія більше не викликає болісних переживань. Результат можна порівняти зі шрамом – коли ми його зачіпаємо, він не болить, але свідчить про пошкодження.

Для кого підійде

Спочатку метод використовувати для роботи з жінками, які пережили сексуальне та домашнє насильство, учасниками воєнних дій та тими, хто пережив дуже стресові ситуації (аварії, смерть близьких тощо). У 2013 році Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендувала EMDR як найбільш ефективну терапію посттравматичного стресового розладу. Сьогодні арсенал підходу настільки широкий, що багато клієнтів йдуть до спеціалістів EMDR для зміцнення корисних навичок і розвитку позитивного погляду на майбутнє. Багато спеціалістів EMDR допомагають людям впоратися з фобіями та стресом, пов’язаними зі складними життєвими ситуаціями.

Текст: Оксана Васякіна

Обкладинка: Warner Bros