10 нових книжок жовтня

Нині не звертатися до теми війни неможливо. Українські автори, не чекаючи на можливість подивитися на події з хоч якоїсь перспективи часу, бо така може й не настати, рефлексують, пишучи, по суті, про одне й те саме: втрати й травми, моральні дилеми. Та водночас роблять це в різний письменницький спосіб. Наприклад, війна у Володимира Рафєєнка в «Петрикорі» – криваве марення з безліччю символів і тригерів, у Сергія Жадана в «Арабесках» – сірість, крізь яку проростає краса міста та поетизована самотність тих, хто його населяє, у «Катананхе» Софії Андрухович – лише тло для набагато важливіших подій. 

Що ж до Любка Дереша, то в його романі «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми» війна виступає поштовхом для внутрішніх пошуків героїв, лабіринтом пізнання, вихід із якого – у коханні, дружбі, вірі й трошки галюциногенних грибах. Письменник майстерно сплітає дуже різні голоси персонажів книжки в один внутрішній монолог. Тому в «Погляді Медузи» сусідять почуття провини Мирослава за те, що не пішов на фронт, нестерпне хвилювання Софії за життя коханого захисника, сподівання Яблонського на те, що він нарешті знайшов справжнє кохання, туга Славка, який не може віднайти себе в мирному місті, виклична самотність Лесі… Перетікаючи одна в одну, їхні персональні історії стають спільним шляхом до світла, бо навіть в умовах блекаутів його можна відшукати в тих, хто є поруч.

«Зайчик» – хронологічно другий роман канадської письменниці Мони Авад. На цьому сухі факти закінчуються й починається чистий захват. Адже книжка Авад – це чудово сконструйована літературна гра з жанрами, дорогоцінна скарбничка алюзій, інтелектуальна іронія, текстуальні прояви якої не оцінить хіба що дуже ледачий читач. «Зайчика» не можна зводити лише до dark academy, це надто примітивне сприйняття літературного твору, у якому готична сатира переплітається з казкою, а давньогрецькі міфи – з горором. 

Отже, Саманта Гезер Меккі навчається у Воррренському університеті на кафедрі словесності. Це престижний заклад, який своєю розкішшю не вписується в реалії містечка, де розташований. Саманту оточують «зайчики» – група дівчат із заможних родин, які все роблять разом, носять дорогі сукенки, виглядають як картинки й постійно дуже міцно обіймаються. Разом вони ходять на літературну майстерню, тож Саманта дала кожній прізвисько: Герцогиня, Кексик, Моторошна Лялька, Віньєтка. Сама ж головна героїня книжки – їхня протилежність. Принаймні так вважає Саманта та її найкраща подруга Ава. Але станеться так, що «зайчики» заволодіють свідомістю похмурої інтелектуалки, через що Саманта остаточно заплутається в тому, що є реальністю, а що її фантазіями.

2023 року сталася незвична річ – Пулітцерівську премію за художню книгу, здається, вперше в її історії присудили відразу двом романам: «Довірі» Ернана Діаза та «Мідноголовому Демону» Барбари Кінґсолвер. Тішить, що їх можна прочитати українською. Звісно, в скарбниці Барбари Кінґсолвер це не перша відзнака. За авторкою ще раніше негласно закріпився статус зірки американської сучасної інтелектуальної літератури, а «Мідноголовий Демон» не залишив сумнівів у тому, що десь так воно і є. Тож що це за книжка? 

«Мідноголовий Демон» – адаптація роману «Девід Коперфілд» Чарльза Дікенса. Дякуючи класику англійської літератури «за критику інституційної бідності та її згубного впливу на дітей», Барбара Кінґсолвер констатує, що проблема залишається актуальною й сьогодні. Тож її роман – підтвердження цьому. «Мідноголовий Демон» – історія життя хлопця з тієї глушини, куди поняття «американська мрія» й не потрапляло. Батько Демона загинув ще до його народження, мати стала наркоманкою й урешті померла від інтоксикації… Ще геть юним він залишився сиротою, який не вірить, що може бути щасливим, а тому ризикує ніколи не зійти зі шляху самознищення. Написаний від імені підлітка, роман Кінґсолвер звучить щиро, але часто приречено, правдиво, а тому безапеляційно до реалій американського суспільства. «Мідноголовий Демон» – не розважальне читання, але таке, що залишає по собі простір для думок і рефлексій.

«Таємниця книги Флори Лі» – атмосферний історичний роман американської письменниці Патті Каллаган Генрі про сестринську любов, справжнє кохання, рани війни, які не заживають ще довго після її закінчення. Написана легко, захопливо, ця книжка читається на одному диханні, дивуючи сюжетними поворотами. До слова, «Таємниця книги Флори Лі» – перший переклад українською популярної у США авторки. У творчому доробку Патті Каллаган Генрі вісімнадцять романів, тож видавництво обіцяє, що й у нас вийде трошки. 

Сюжет книжки має дві часові лінії. Перша – осінь 1940 року, коли зникає шестилітня Флора Лінден. Її разом зі старшою сестрою Гейзел евакуювали з Лондона до графства Оксфордшир у межах масштабної операції «Щуролов». Дівчат прихистила чудова родина з добрим хлопцем Гаррі. Але сестри сумували за загиблим татом і домом. Розраджували їх казкові історії про Шепіт-гай і Зоряну річку, які Гейзел сама вигадувала та розповідала Флорі… Яким же буде здивування Гейзел, коли за двадцять років після загадкової втрати сестри, вже 1960-го, вона побачить свої історії на сторінках книжки, що вийшла аж у США. Невже Флора жива і є авторкою видання? Гейзел, яка все життя відчувала себе винною у зникненні сестри, почне нове розслідування, що принесе жінці чимало несподіваних відкриттів.

Роман «Плющ» італійської письменниці Ґрації Деледди вийшов 1908 року. Як на свій час він був примітний завдяки кільком особливостям. По-перше, описував життя рідної авторці Сардинії. По-друге, фокусувався на темі жіночої провини та самопожертви в соціальному контексті, подаючи головну героїню – складну особистість, змушену робити вибір між обов'язком і бажанням. 

Сюжет роману «Плющ» обертається навколо постаті Аннези, молодої сироти, яка працює служницею в родині Декеркі та переживає внутрішню драму через нерозділене кохання до свого господаря Паулу. Її привʼязаність нагадує плющ, рослину, що обвивається навколо дерев і не може існувати без них, що символізує емоційну залежність Аннези. Колись заможна родина Декеркі опиняється в скруті. Розуміючи, які випробування чекають на дорогих серцю Аннези людей, жінка наважується на тяжкий злочин… Чи прийме цю жертву Паулу? Чи зможе коханням вилікувати душу Аннези? «Плющ» – твір, який захоплює своєю емоційною глибиною, подаючи інтимний, зворушливий погляд на людську особистість, залежну від суспільства, пронизаного традиціями та суворими моральними нормами.

Якщо фанатам Макса Кідрука було до снаги прочитати 904 сторінки роману «Нові Темні Віки. Колонія», то й 880 нон-фікшну «Зорі над островом Пасхи» вони теж подужають. Жарти жартами, але під однією обкладинкою видавництво вирішило випустити тревелоги, які Кідрук писав пʼятнадцять років тому. Уже сам цей факт звучить ностальгійно, та попри відстань у часі, про пригоди автора читати цікаво, бо часто його реальні історії карколомністю, гумором і нестримним прагненням пізнання чогось нового не поступаються вигаданим.

До збірки «Зорі над островом Пасхи» увійшли «Мексиканські хроніки» – «історія про зухвалу й абсурдну Мрію, яка завдяки безладній суміші з віри й упертості, рясно приправлених справжнім шаленством, зрештою втілилась у життя», «Подорож на Пуп Землі» – про авантюру двох друзів, що перетворилася на незабутню подорож на острів Пасхи, книжки «Любов і піраньї», у якій йдеться про справжню Бразилію, а також «про видимість кохання та про його повну відсутність, про те, як важко в наш час бути мандрівником», і «На Зеландію!» – про те, як безтурботна мандрівка може закінчитися революцією й стати справжнім іспитом на емоційну стійкість і фізичну витривалість.

Олівія Ленг – британська письменниця, арткритикиня. Її книжки відзначені літературними преміями та високо оцінені критиками. У своєму нон-фікшні Ленг щоразу дотримується обраного авторського стилю – про що б вона не міркувала, про творчість Вірджинії Вульф чи Енді Воргола, письменниця завжди пропускає думки крізь призму власного життєвого досвіду. Тексти Олівії Ленг рефлексійні, а тому й відверті. Що ж до «Тіло кожного. Книга про свободу», то в оригіналі видання вийшло 2021 року. В огляді The Guardian книжку назвали сміливою, в рецензії The New Yorker – дивною й піднесеною. Як перша, так і друга характеристика цілком слушна. 

«Моє дитинство навчило мене, що тіло – це об’єкт, свобода якого обмежена світом, але воно також дало мені розуміння, що тіло саме по собі може бути виявом свободи», – пояснює Олівія Ленг, розвиваючи це твердження в ціле дослідження на межі мистецтва та психоаналізу. У центрі її розповіді – Вільгельм Райх, якого авторка називає «одним із найдивніших і найдалекоглядніших мислителів двадцятого століття, людиною, яка присвятила своє життя вивченню складного зв’язку між тілом і свободою», «найяснішою головою у психоаналізі». Саме він запровадив такі терміни, як «сексуальна політика» та «сексуальна революція». Олівія Ленг, переосмислюючи ідеї Райха, міркує про тілесність, сексуальність у контексті свободи. Поживу для роздумів авторці дають життя й творчості Сьюзен Зонтаґ, Нормана Мейлера, Кеті Акер, Аґнес Мартін, Філіпа Гастона й інших.

Книжка для тих, хто мав досвід стосунків із нарцисом, або пережив нарцисичне насилля. Її авторка, дипломована інтегративна психологиня Сара Девіс, пропонує «зробити важливий крок на шляху до відновлення – з’ясувати для себе природу нарцисизму: який він на вигляд, який на слух, яким є походження нарцисичних рис і таке інше». Та не слід думати, що все видання присвячено токсичним людям певного типу. Сара Девіс прагне дати поради й техніки для протидії чарам нарцисів, наголошуючи, що людина, яка потребує допомоги, має фокусуватися на собі, а не на комусь іншому. У першій частині книжки йтиметься про теорію: що таке нарцисичний розлад, його основні характеристики, типи. 

Тут авторка пояснює, що формує нарциса (насилля в ранньому дитинстві, надто сильне догоджання батьків). Сара Девіс зауважує, що нарцисичний розлад особистості вважається одним із найважчих психічних станів у роботі психолога. Продовження книжки виходить на складніший рівень, адже авторка переходить до аналізу взаємин людини з нарцисом, допомагаючи розібратися, чому дехто з нас пристає на токсичні стосунки, подаючи кроки для виявлення нарциса. Книжка Сари Девіс – це і порадник, і чітка покрокова інструкція з рисами спеціалізованої літератури, яка прагне бути дуже корисною.

«Я вважаю себе одним із робітників, що доглядають виноградник Дарвіна», – пише Річард Докінз, усесвітньовідомий еволюційний біолог, у першому томі автобіографії. Міркуючи про те, що не слід аналізувати життя з позиції припущень, Докінз розповідає про своє дитинство в Африці, навчання в Оксфорді, роботу викладачем у Берклі, яку поєднував з активною участю в різноманітних політичних протестах, про ідилічне буття наукового співробітника Оксфордського коледжу, урешті – про написання книжки «Егоїстичний ген» (1976 р.), якій судилося стати однією з найвпливовіших наукових праць свого часу. 

Річард Докінз пише легко, з гумором і запалом. Емоційний градус автобіографії залежить від того, про що саме розповідає автор. Коли йдеться про дуже особисті речі, оповідач перетворюється на такого собі іронічного мудреця, коли ж настає черга науки, досліджень, Докінза не спинити. Стільки пристрасті в кожному слові! Поведінкові схеми тварин, селекціонізм генів, еволюційна стратегія ігор – не сухі терміни, а цілий світ, у якому головує розум. «Бажання дива. Як я став науковцем» – історія становлення вченого, життєпис людини, переконаної, що великі ідеї виникають як із досвіду, так і завдяки інтелектуальній цікавості.