The Village Україна обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Художня література

«Бурштинове сяйво»

«Видавництво»

Переклад з ест. С. Брегман, К. Новак, І. Петерсон, Є. Стародуб

Обов'язкова для прочитання книжка, якщо цікавитеся фантастикою. «Бурштинове сяйво» – збірка оповідань естонських представників уже зазначеного жанру. Погодьтеся, територія мало звідана українським читачем, але від того ще цікавіша. Десять оповідань різних авторів переносять у такі само різні світи й висвітлюють широкий спектр тем. Наприклад, «Відшліфоване дерево» Вейко Беліалса – оповідання про те, що означає бути людиною, особливо тоді, коли чиясь безумна філософія нищення стирає у Всесвіті цілі планети. А от «Залізний Зуб» Індрека Харґла переносить читача на нашу рідну планету, до подружжя Калева й Кароли.

Поки дружина будує дипломатичну карʼєру, Калев нудиться й стає завсідником пабу. Там він знайомиться з групою нібито любителів історичних реконструкцій. Та насправді нові друзі Калева знають, як здійснити подорож у дохристиянські часи до справжнісіньких вікінгів, куди чоловік охоче вирушить теж. Мабуть, іще ніхто так далеко не тікав від кризи стосунків. У «Патріоті» Геінріха Вейнберґа знову помандруємо космосом і станемо свідками боротьби маленької, але гордої планети за свободу. Мань Лопер в оповіданні «Це місто нам дорого коштувало» порадує відьмами й перевертнями, які зупинять Петра I і його військо під Тарту. А Маніяккіде Тенав у творі «Працівники з мізками» познайомиться з азами вампірології й нагадає, що є речі, сильніші за науковий прогрес. «Бурштинове сяйво» – те, що дійсно притягує.

Ольга Токарчук «Мандрівка людей Книги»

«Темпора»

Переклад з пол. В. Дмитрука

Магія художнього слова Ольги Токарчук має особливий ритм і відтінок, вони чимось схожі з тим, як змінюється колір неба під час заходу Сонця. Простий процес, який можна споглядати щодня, вводить у дивовижної легкості транс і зачудовує красою. Приблизно те саме відчуваєш, коли читаєш тексти польської письменниці. У них зовнішня простота оповіді поєднується з філософською глибиною, яка ширяє довкола, але вхоплюється лише тоді, коли стає літерами тексту.

Між іншим, писане слово в романі «Мандрівка людей Книги» є першопричиною того, що відбувається у творі. Містик і мрійник Маркіз, банкір де Берль, колись впливовий пан Шатору й легковажний серцеїд шевальє д’Альбі – члени таємного братства Людей Книги – вирішують організувати похід для пошуку особливого фоліанта. За їхнім переконанням, десь у руїнах старого монастиря захована Книга, що має святість і мудрість, яка б «могла бути також розв’язанням загадки життя, утіленим у літерах імені Бога, чи досконально поетичним описом реальності». Оповідь починається 1684 року в Парижі, а потім смиренно слідує за тими сміливцями, які наважаться на небезпечну мандрівку. Ними після низки пригод стануть Маркіз, куртизанка Вероніка і їхній лакей з порушенням слуху Гош. На кожного з них чекає цінна знахідка, та чи про Книгу йдеться, краще дізнатись із твору.

Жузе Сарамаґу «Двійник»

«Вавилонська бібліотека»

Переклад з порт. К. Скальської

Тертуліану Масіму Афонсу, чоловік середнього віку, учитель історії, живе собі й не тужить, має роман з красунею Марією да Пас, інколи згадує, що колись уже мав шлюб, навідує матір, читає книжки, спілкується з колегою-математиком… Аж якось він дивиться фільм, у якому помічає актора як дві краплі схожого на Тертуліану Масіму Афонсу. Наш герой не вірить у випадковість, а тому бере в прокаті іще кілька касет і знову помічає загадкового близнюка. Так життя Тертуліану Масіму Афонсу змінюється. Через появу того другого «йому здавалося, ніби він витав десь у лімбі, між небом і пеклом, це змусило його замислитися, з певною ноткою подиву, звідки ж він прийшов і куди йде його душа тепер». Двійником виявиться актор Антоніу Клару. Чоловіки познайомляться. Між ними виникне небезпечне суперництво, адже обидва прагнуть зʼясувати, хто є оригіналом, а хто – дублікатом. Врешті один із них загине, а інший назавжди втратить свою особистість.

«Двійник» Жузе Сарамаґу, португальського класика, лауреата Нобелівської премії з літератури, данина літературі модернізму. У цьому творі є приреченість й напруга неминучості, як у Франца Кафки, але й абсурдність і чорний гумор Семюеля Бекета. Сарамаґу нехтує правила синтаксису. Його оповідь лине ледь несуцільним потоком, закручуючи у вир думок героїв, сновидінь чи марень. Письменник як змістом, так і стилем оповіді підштовхує читача до роздумів над тим, наскільки непевним і хитким є те, що ми називаємо реальністю.

Міранда Коулі Геллер «Паперовий палац»

«pm»

Переклад з англ. О. Дятел

«Паперовий палац» – дебютний роман американської письменниці Міранди Коулі Геллер, що вийшов 2021 року. Книжка швидко здобула популярність, опинившись серед бестселерів New York Times і рекомендацій читацького клубу Різ Візерспун, а також увійшла до довгого списку премії Women's Prize for Fiction. До речі, цілком справедливо. Міранда Коулі Геллер вдало балансує між романом про нещасливе кохання, родинною сагою й оптимістичною книжкою про те, що кожна людина, навіть переживши травми й утрати, заслуговує на другий шанс. Вийшло не геніально, але й не примітивно, емоційно, але без шмарклів, з інтригою, але без надмірного драматизму.

Якщо коротко про сюжет, то він має основну лінію – зраду до того зразкової дружини Елеонори Бішоп, яка не змогла противитися спокусі віддатися давньому другу Джонасу, після чого картає себе й не знає, як дивитися в очі чоловіку Пітеру, а також кілька додаткових сюжетних ліній, які переносять у минуле її родини – бабусі, матері, власного дитинства Елеонори. Прокручуючи історії цих персонажів, наче старі сімейні відеозаписи, авторка пояснює, чому жінці буває важко відстоювати своє щастя. Сексуальне насилля, соціальні стереотипи, самотність, байдужість матері – усе це може затягнути на дно, навіть якщо проводиш літо в райському куточку – маєтку «Паперовий палац».

Девід Мітчелл «1000 осеней Якоба де Зута»

«Жорж»

Переклад з англ. О. Любенко

Девід Мітчелл – літературна зірка 2000-х, частий гість довгих і коротких списків Букерівської премії, якої поки жодного разу так і не отримав. Що три-чотири роки, не кваплячись, письменник видає нову книжку, водночас багато перекладає, інколи пише оповідання і статті для провідних британських медіа чи працює над сценаріями фільмів, як це було зі стрічкою «Матриця: Воскресіння».

Роман «1000 осеней Якоба де Зута» вийшов 2010 року, на умовному порубіжжі творчості Мітчелла. До нього були гучний дебют “Ghostwritten” і суперпопулярний “Cloud Atlas”, після нього – «Костяні годинники», «Дім на збіччі» й “Utopia Avenue”, які по-різному сприймалися критиками й обʼєктивно не мали художньої сили ранніх творів автора. Можливо, тому «1000 осеней Якоба де Зута» вирізняється серед інших романів Мітчелла.

Це еталонно красивий історичний роман із лінійною оповіддю, вивірений до дрібниць, щоб якомога точніше передати атмосферу штучного острова Дедзіма у гавані Наґасакі, на якому була розташована факторія торговельної голландської Ост-Індської компанії. Туди 1799 року на службу приїжджає молодий і дуже чесний Якоб де Зута. Він планує провести на Дедзімі пʼять років, щоб заробити статок і одружитися. Але спокійно відбути цей немалий строк Якобу не вдасться. На нього чекатимуть інтриги службовців компанії, майже війна з англійцями й, головне, велике й чисте кохання до Оріто – талановитої акушерки й жінки, навколо якої розвиватиметься чимало цікавих подій книжки. Вихід роману українською може затриматися до початку червня, чекаємо з нетерпінням.

Нон-фікшн

Славенка Дракуліч «Війна всюди однакова»

«Човен»

Переклад з хорв. Н. Хороз

Збірка есе хорватської письменниці й журналістки Славенки Дракуліч містить тексти, написані від 1991 року й до наших днів. Усі вони про війну. Більшість – про ту, яку особисто пережила авторка в колишній Югославії. У цих пронизливих, емоційних есе Дракуліч пише про речі, що стали актуальними для багатьох українців після 24 лютого 2022-го.

«Невже війна починає нас хвилювати лише тоді, коли вже запізно й коли зруйнований дах над головою, а доти ми готові стверджувати, що це неможливо?» – запитує письменниця. Дракуліч шукає відповіді, розповідає історії, міркує над колективною відповідальністю за воєнні злочини тих, хто підтримував звірства, не беручи прямої участі в них, сподівається на справедливість і покарання, та ще більше із холодним жахом констатує вкорінення зла в природу людей. У збірці є есе, датоване 1993 роком, про Борислава Герака – першого сербського солдата, засудженого за воєнні злочини проти боснійського населення в Боснії. Є й текст про Вадима Шишимаріна – російського солдата, який у 2022 році вбив мирного українця й постав перед судом. Так, війна всюди однакова. І людство вперто не бажає відмовлятися від її дикості й жорстокості…

Володимир Єрмоленко «Ерос і Психея. Кохання і культура в Європі»

«Видавництво Старого Лева»

«Це книжка про любов і про культуру, – зазначено в передмові від автора. – Про те, що нас зв’язує, що долає межі наших тіл, наших душ, наших часів». Красиво, але дещо абстрактно. Якщо ж переходити до конкретики, то український філософ Володимир Єрмоленко досліджує трансформації античного міфу про Ероса та Психею, яких ця оповідь про бога кохання, що став жертвою власної ж зброї, зазнала в часи раннього християнства, потім – Середньовіччя, Ренесансу, рококо, романтизму тощо.

Розглядаючи під такою оптикою твори Шодерло де Лакло, Ґете, Байрона, Емілі Бронте, Марка Вовчка, Лесі Українки, Володимира Винниченка чи Юрія Косача, автор говорить передусім про «кохання як напругу між Близьким і Далеким». Вони, зі свого боку, є «дзеркалами головної людської дуальності – смертності і безсмертя». Книжка Володимира Єрмоленка є інтелектуальною подорожжю історією філософії, мистецтва загалом і літератури зокрема, де слово автора створює прекрасне у своїй небанальності мереживо сенсів.

Принц Гаррі «Запасний»

«Лабораторія»

Переклад з англ. М. Климчука, І. Бодак, А. Ящук

Ось і вона, скандальна книжка, що встановила кілька світових рекордів продажів, збурила британську пресу й змусила нервувати піарників короля Чарльза III. Доволі швидкому виходу бестселера українською (в оригіналі «Запасний» зʼявився у січні цього року) хтось радів, а хтось, вивищуючись над масовою культурою з її незрозумілими героями, незадоволено запитував: «Навіщо взагалі ця книжка українському читачеві?»

Аж ніяк не для того, щоб копирсатись у брудній білизні королівської родини Великої Британії. Сучасні англофіли знають, наскільки в Букінгемському палаці все не просто. «Запасного» радше читають, щоб переконатися: «бути відомим» не дорівнює «бути щасливим». Мемуари принца Гаррі – це й перевірка на чуйність. Зрозуміло, що життєпис 39-річного онука Єлизавети II, чи не найголовнішим особистим здобутком якого став несхвалений родиною шлюб, не є літературним шедевром. У «Запасному» немає й політичних інтриг. Це глибоко особиста історія про хлопчика, який рано залишився без мами. Це оповідь про чоловіка, який виріс із браком любові й довго не міг подолати травму втрати. А тому в мемуарах принца Гаррі можна знайти те, чому співчувати, над чим щиро сміятися, переконуючись, що прості обійми тата чи бабусі – скарб, цінніший за всі корони світу.

Богдан Логвиненко «Деокупація. Історії опору українців. 2022»

Ukraїner

Богдан Логвиненко й медіапроєкт Ukraїner продовжують фіксувати різні сторони повномасштабної російсько-української війни. Розповідати про деокуповані українські території вони почали у відеоформаті, а вже тепер матимемо книжку репортажів, щирих розмов, розповідей, від яких холоне кров, з Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Вовчанська, Ізюма, Сум, Харкова, Святогірська, Лимана, Херсона й інших міст. Героями видання стали військові, партизани, медики, волонтери, місцеві мешканці, переконані в тому, що ми «будем жити в Україні, а м∗скалі – на Сахаліні».

У текстах «Деокупації» вистачає болю, але більше – суто українського оптимізму, сміху над ворогом, а головне, віри в перемогу, в оновлення країни, у те, що після війни ми станемо більш цілісним суспільством, зібраним і налаштованим на відновлення й розвиток. Ця книжка розповідає про ціну свободи, чітко артикулює, за що і проти чого нині бореться наша країна. А тому дуже хочеться, щоб «Деокупації» була перекладена багатьма й багатьма мовами.

Бен Макінтайр «Шпигун і зрадник»

«#книголав»

Переклад з англ. О. Петришин

Травень 1985 року. Перед нами – Олег Гордієвський, полковник КДБ, «зразковий представник радянської розвідки». У 46 років він очолив представництво своєї служби у Великій Британії. Ідеальна картина, якби не одне велике «але». Гордієнко був британським шпигуном, завербованим МІ6. Під кодовим імʼям Ноктон подвійний агент передав Службі зовнішньої розвідки Великої Британії «величезну кількість надважливої інформації, що змінила перебіг Холодної війни, допомогла розсекретити радянські агентурні мережі, уникнути ядерної війни; він також пояснив керівництву західних країн, як мислять у Кремлі в критично небезпечний період світової історії».

Діяльності одного з найважливіших шпигунів в історії, політичним інтригам найвищих щаблів влади й присвятив свою книжку британський письменник Бен Макінтайр. Вийшла захоплива розповідь про систему й опір їй, відвагу й інтелект, підступи й небезпеки, динаміці й напрузі якої може позаздрити будь-який вигаданий шпигунський детектив.