У видавництві «Лабораторія» вийшла книжка американського журналіста Томаса Рікса* «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу». Це подвійна біографія, об’єднана ідеєю розповісти про непрості 30-ті й 40-ві роки з точки зору двох абсолютно різних, однак схожих за своїми поглядами особистостей, які сформували потребу у вираженні свободи слова.

Прем’єр-міністр Великої Британії часів Другої світової, який вийшов із лав Консервативної партії, та народжений в Індії, тодішній британській колонії письменник, слава до якого прийшла в досить пізньому віці. Вони ніколи не зустрічалися, однак захоплювалися один одним на відстані.

* Томас Рікс — американський журналіст, двічі лауреат Пулітцерівської премії. Працював редактором видання Foreign Policy, де вів блог «Найкраща оборона»; наразі в The New York Times Book Review пише огляди книжок із воєнної історії. У 1991–2008 рр. писав репортажі про американських військових для Wall Street Journal і The Washington Post. Є автором кількох книжок на тему військової справи та національної оборони.

 Ця книга для України – як ніколи на часі. Адже на часі для України й обидві постаті, про яких у ній ідеться.

Черчилль очолив уряд Великої Британії в «темні часи», коли країна була за крок до того, щоби припинити існування. В британському суспільстві панували розбрат і розпач; частина аристократії були заповзятими симпатиками фашизму й заявляли, що Гітлер – «дуже приємна людина», яка щиро бажає миру; інші стверджували, що немає жодного сенсу чинити опір Німеччині, бо її військова міць завиграшки розчавить Альбіон. Більшість політиків підтримували замирення агресора, агітували за роззброєння й виконання всіх вимог німців. Черчилля, який виступав проти цього, у його ж власній партії вважали небезпечним шаленцем, радикалом і прихильником насильства: чинити опір ворогу – це ж нечуване нахабство і моветон! Тим паче, що Британія залишилася з Рейхом сам на сам – бо Гітлер в 1940 загарбав фактично всю Західну Європу, США ще зберігали нейтралітет, а Совєтський Союз підписав з німцями сумнозвісну угоду.

Менше з тим, Британія вистояла. Вистояла завдяки Черчиллю, якому, коли він посів прем’єрське крісло, вдалося згуртувати розгублену націю й переконати, що на жодні компроміси з ворогом йти не можна, хай яким могутнім він є. З ворогом не домовляються, йому чинять опір – Черчиллева аксіома, яку не завадило б засвоїти українським політикам.

З іншого боку, твори Орвелла і його роздуми про природу й сутність влади й маніпуляцію свідомістю також є на диво злободенними саме зараз, у розпал інформаційного протистояння й за умов зростаючої байдужості певних верств суспільства, що «втомилися від війни».

У Томаса Рікса особливий стиль; «Черчилль і Орвелл» – це не суха біографія двох титанів, це яскрава оповідь про непересічних, але зовсім не бездоганних, живих людей із їхніми дитячими травмами, фобіями, упередженнями, осяяннями, поразками й перемогами. Нудьгувати читачеві точно не доведеться!

Дарина Березіна

Перекладачка

Пропонуємо три факти про те, наскільки схожими були долі цих двох:

Обидва вижили в надскладних випадках:

«Тринадцятого грудня 1931 року п’ятдесятисемирічний англійський політик, член парламенту, не надто популярний серед керівництва власної партії, вийшов із такcі на П’ятій авеню у Нью-Йорку. У місто він прибув, аби дати серію публічних виступів з лекціями – це була спроба дещо покращити власний фінансовий стан, що похитнувся під час біржового краху два роки тому. Оскільки він був англійцем і звик до лівобічного руху, а на додачу, мабуть, занурився в невеселі думки, політик, переходячи вулицю, за звичкою глянув праворуч. Тому не помітив автівки, яка наближалася зі швидкістю близько 50 кілометрів за годину. Авто збило його й протягло бруківкою, британець отримав кілька зламаних ребер і скальповану рану голови. Якби він загинув, наразі його ім’я відоме було б хіба що кільком ученим, фахівцям з історії Великої Британії початку xx століття. Але він вижив. Його звали Вінстон Черчилль.

Через майже шість років, 20 травня 1937 року, інший англієць прокинувся вдосвіта й вибрався зі свого незатишного бліндажа до шанця. Це відбувалося під час громадянської війни на північному сході Іспанії, на передовій, трохи на південь від Піренеїв. Попри те що зараз цей англієць носив однострій, він був письменником, маловідомим автором пересічних романів, які погано продавалися. Сам він вважав себе ліваком, хоча остання книжка, де в жанрі публіцистичної соціології він досліджував бідноту Англії, спричинила маленький скандал і, певно, призвела до того, що через критику соціалістів від нього відцуралися кілька друзів.

А втім, в Іспанії він воював саме на боці проурядових соціалістичних сил Другої Іспанської республіки. Англієць був високого зросту, і коли рушив західним шанцем, аби навідати бійців свого загону, промені сонця, що саме сходило в нього за спиною, підсвітили його голову. Його помітив снайпер франкістів і з відстані 160 метрів поцілив у нього оболонковою кулею діаметром 7 міліметрів. Постріл був влучний,

куля прошила нижню частину шиї, дивом не зачепивши сонної артерії. Англієць упав. Він усвідомлював, що його поранили, але оскільки був у шоковому стані, не міг збагнути, куди саме. Почувши від довколишніх, що його поцілили в шию, англієць вирішив, що жити йому лишилося кілька хвилин, адже досі йому жодного разу не випадало чути, щоби після таких поранень виживали. Якби він загинув, зараз про нього пам’ятали б хіба що кілька літературознавців, дослідників творчого спадку другорядних англійських романістів середини xx століття. Але він вижив. Англієць звався Ерік Блер, літературний псевдонім – Джордж Орвелл»

Обидва вболівали за свободу – фізичну і моральну

«Як і Черчилль, Орвелл у перші повоєнні роки попереджає про величезні небезпеки, які й досі існували у світі попри те, що нацистів було розгромлено. Черчилль у своїй промові про залізну завісу в березні 1946 року говорив про світ, де «влада держави реалізується без обмежень диктаторами або згуртованими олігархічними групами, які діють через посередництво привілейованої партії та політичної поліції». Він вірив, що «тінь упала на землю, яка ще нещодавно була осяяна перемогою союзників... Від балтійського Шецина до адріатичного Трієста залізна завіса впала впоперек континенту».

Орвелл також бачив тінь цієї завіси, що протягнулася на захід. Він передбачав майбутнє й прагнув попередити, що ця його модель не спрацює, принаймні для людей, які, так само як і він, високо цінували недоторканність приватного життя й свободу слова. Він кілька років розмірковував про проблеми зловживання владою в повоєнній Європі. У 1941 році письменник попереджав: «Настав час тоталітарної держави, яка не дозволяє і, мабуть, не може дозволити індивіду жодної свободи. Коли заходить мова про тоталітаризм, негайно згадують Німеччину, Росію, Італію, але я вважаю, що ми мусимо визнати, що цей феномен пошириться по всьому світу».

Орвелла лякало те, що всемогутня держава не лише заборонить людям висловлювати певні думки, але також може зробити наступний крок і вказуватиме їм, що саме слід думати.»

Обидва були проактивними до змін

Стикнувшись із переламним моментом в історії, Черчилль і Орвелл насамперед визначили його найістотніші риси, а далі діяли відповідно до власних переконань. Вони постали перед справді апокаліптичною ситуацією, коли їхньому способу життя загрожувало знищення. Багато хто з довколишніх був переконаний, що зло переможе, і намагався примиритися із цим. Але не ці двоє. Вони відповіли на загрозу відвагою та проникливістю. Якщо ми можемо чогось повчитися в них, то це мудрості – двоетапному підходу, особливо під час серйозної кризи: спочатку ретельно працювати над виявленням фактів, а потім діяти на основі власних принципів. Вони часто помилялися у своїх оцінках, але були вперто спрямовані на те, щоб дістатися суті, що має не менше значення. Це особливо актуально стосовно Орвелла, який ніколи не полишав спроб роздивитися правду крізь усю брехню, оману й відволікальні чинники. Замість підганяти факти під власні погляди, він ладен був змінити погляди під впливом фактів.

Маючи справу з тероризмом, глобальним потеплінням, економічною нерівністю й расизмом, а також з охопленими панікою політиками й лідерами-демагогами, ми маємо пам’ятати, як ці двоє реагували на гучні події свого часу. А надто добре їм вдавалося розпізнавати помилки представників власного оточення – це завжди корисне вміння, хоча воно аж ніяк не сприяє появі й підтримці дружніх зв’язків. Слід враховувати, що більшість із нас майже ніколи не воліє дослухатися до таких людей, як Черчилль і Орвелл.

Більшість із нас, стикнувшись із проблемою, радше спробує втекти від неї, а не занурюватиметься в неї з головою. Саме цим була політика умиротворення агресора в 1930-ті – спробою ухилитися від проблеми, оминути важкі, неминучі факти.

 Вартість:

 «ЛАБОРАТОРІЯ» (українською)

   Тверда обкладинка: 279 ₴

   М'яка обкладинка: 169 ₴