The Village Україна обирає найважливіші цитати з книжок, які щойно вийшли українською мовою.

У новому романі Мирослава Лаюка * – «Світ не створений» – з’єднано кілька історій. Серед розкиданих у часі ліній — і мистецький проект, який змушує здійснити одіссею від ромських таборів до чорнобильської зони й глибин пам’яті, образи та прощення. Тут і з’ява в Карпатах дивного світла, через яке скисає все молоко й наростає відчуття апокаліпсису. Тут і розмова з Махном про недостиглі волоські горіхи, а також її продовження біля руїн промзони в Лисичанську. Так само це історія кохання, що розпросторюється на Париж і Східну Європу — від революційного Києва до степів, наповнених вогнем, волею і смертю. Дехто з героїв добирається майже до кінця, доки через дріт не проходить струм і не відкидає у первісний хаос. Однак є й ті, хто знаходять своє осяяння, з якого постає новий світ. Читач може опинитися разом з першими чи другими.

 Мирослав Лаюк (1990) — прозаїк, поет, PhD в галузі філософії та літератури. Його дебютний роман «Баборня» (2016) увійшов до фіналу премій «Книжка року BBC», «Еспресо. Вибір читачів»,  «ЛітАкцент року». Мирослав є автором поетичних книжок «Осоте!» та «Метрофобія», упорядником «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття». Його вірші лягли в основу пісень гуртів «Dakh Daughters» та «OY Sound System».  «Світ не створений» — другий роман письменника.

  Коловорот історії». Я би так назвала центробіжну силу цього роману. Тут перемішані і сучасність, і події минулого та позаминулого століть; гуцули, махновці й паризькі митці майже ніколи не зустрічаються, але цілком комфортно співіснують у паралельних часопросторах. Є тут і творче натхнення, і плотська любов, і родинна недолюбленість та провина, однак автор фокусується не на цьому. Це лише добре опрацьований матеріал (і читача він напевно зачепить!), на якому Лаюк вивчає закони функціонування світу. Емоції, пристрасть, навіть власна пролита кров насправді безсилі проти безжальної логіки того, на чому все тримається; але тоді для чого це все? Поряд із цим автор опановує логіку творення художнього тексту – і в підсумку маємо добре вибудований, створений, рукотворний роман. Такий собі мікросвіт.

Оксана Щур

редакторка роману

10 цитат з нової книги «Світ не створений»

Це так дивно – відчувати радість, коли накриваєш чиїсь голі щиколотки. Помічати, що хтось дивиться на тебе; а коли бачить, що ти помітив, не відвертається. Мити тарілку від супу, де вона лишила кружальця моркви. Вона ненавиділа варену моркву, а ти любив те, що вона ненавидить варену моркву. Але якби вона любила, ти б любив її і за це…

У цій траві сховався цілий народ. Народ ховався в хащах і печерах, у закинутих і полишених будівлях, у погребах. Народ ховався в підсобці прибиральниці – там нещадно смерділо хімікатами, а вона накривала народ сірою, як цемент, ганчіркою. Народ ховався в озері: він лежав на дні й дихав через соломинку, а над ним, як велика планета, пропливав окунь і ковтав личинку комара. Народ ховався під маскою ката, що готувався відрізати голову народу. Народ ховався на деревах – він висів у петлі й казав: «Все добре, нічого не тисне». Народ ховався в слові «ховатися», а саме у букві «и», яку вороги не помічали. Він так ховався, що його заледве знайдуть.

Знайдені люди – це не люди, а цікаві історії. Інколи взагалі здається, що родичі й знайомі потрібні, аби тільки розказувати цікаві історії, прояснювати ситуації з історією твого роду, щоб ти міг краще розібратися в собі, збудувати власну оповідь.

Угорі сяють щасливі й нещасливі зірки – не тому, що хочуть комусь щось насвітити, а тому, що не світити не можуть.

Махна, його військо, мене – ранили в руки й стегна, ми падали з коня, нас вантажили на тачанку й відвозили, відстрілюючись кулеметами. І коли на возі застрелили кулеметника, віджилий, цілий, полатаний Махно сам став за кулемет. Йому попали в легеню – і він вижив. Поцілили в печінку – і йому нічого не сталося. Йому влучили в шию – а він лиш сміявся: давайте ще, ще! стріляйте, ріжте, душіть, ще! Йому поцілили в серце – а він казав: ха-ха, гляньте, як цікаво тече – буль-буль-буль, буль-буль. Махно збирав кулі, які летіли в його бік. А вночі, коли всі засинали, приходив у доми тих, хто стріляв, і вкладав кулі у лоби їхніх первістків.

Час – ніби оголений електричний дріт: висить, мов шнурок, – ховай, крути, тягни, як ременем оперізуйся; ловишся – а він кусає насмерть...

«Розкажи мені ще одну казку», – набридав чоловік. «Я й забув, що вже говорив», – відповідав той, що звав себе гідом. «Про хлопчика, який ходив вершинами персикових дюн; до нього примчав срібний кінь з рогом на чолі; ти розповідав, що малий застряг з конем у болоті, але витяг їх обох за власне волосся; потім хлопчик на килимі літав над містом, де зловтішно руйнували найпрекрасніші будівлі, де в печах спалювали людей, а жіночими попелястими косами набивали матраци... коли малий приземлився, до нього прийшов лис, і вони розмовляли про планети; ти говорив, що той хлопчик – я». Помовчавши, старий прорік: «З розмови твоєї народяться світи; будь обережним – вони з найтонших ворсинок вітру».

Ми як цибуля: Бог знімає з нас шар за шаром кожним новим своїм випробуванням – так, ніби має дійти до чогось непорушного, твердого. Але все закінчується однаково, ніякого фокусу не відбувається. Сумніваюся, що Бог плаче. Однак надіюся, що йому хоч очі пече.

Інші люди – це інші люди, це те, що не має до тебе ніякого стосунку. Інші люди можуть собі дозволити дати бідному більше, ніж ти, але вони так само можуть собі дозволити не дати бідному нічого. Інші люди можуть бути жорстокими, але чи можеш ти? Інші люди можуть собі дозволити все, так само нелюбов. Але ти – не можеш. Я не можу. Бо нелюбові немає виправдання. Можна сто раз виправдовуватися недолюбленістю – рідні дійсно могли бути справжніми паршивцями. Але це не виправдовує твою власну нелюбов, це ніяк не виправдовує найгірше – твою нелюбов до них, нелюбов як таку.

З чого постало все – з боротьби з нудьгою, з випадковості чи з любові?

 Вартість:

 «ВСЛ»

   друкована: 100 ₴