The Village Україна обирає книгу тижня, пояснює, чому її варто читати та публікує уривок.

Стівен Котлер та Джеймі Уіл здійснили ґрунтовне дослідження, в якому переплелися історія, антропологія, психологія, нейробіологія, фармакологія й технології. На думку авторів, західна цивілізація сформувалася завдяки бунтарям, які прагнули змінених станів, а також численним заборонам і стереотипам щодо екстазу – виходу за межі свідомості. Саме він дозволяє людині звільнитися від зовнішніх та внутрішніх факторів, що стримують і заважують мислити креативно, непередбачувано. Наукові дані, експерименти, неймовірні винаходи, таємниці великих корпорацій і секретних загонів – все це під обкладинкою «Викрадачів вогню» перетворилося на оповідь, яка дивує й захоплює.

 Стівен Котлер – відомий американський журналіст, автор бестселерів науково-популярної літератури, колонок для Wall Street Journal, New York Times, Popular Science. Джеймі Уіл – науковець, антрополог, експерт з лідерства й продуктивності.

Юлія Зуєва

психоаналітик

«100 років тому в роботі «Незадоволення культурою» Фройд зазначив, що до плану створення світу не входило робити людину щасливою. Тоді, між двох світових воєн і трагічних особистих втрат, у нього були сумні підстави для такого висновку. Сьогодні, в епоху розвиненого капіталізму та  індивідуальності, під час громадської вимоги і заклику до щастя й успішності, ми все одно стикаємося з дисонуючими прогнозами ВООЗ про те, що до 2020 року депресія стане топовим медичним діагнозом. Депресія − це чума 21 століття. Вона робить людину самотньою і пасивною. Людина в депресії не здатна до творчості та самореалізації. Впоратися з нею під силу тим, хто відмовляється бути нещасним. Психологам давно відомо, що стан нещастя і пасивності куди легше зберегти, ніж змінити. За щастя треба боротися. «Викрадачі вогню» − книга для тих, хто бореться, хто відмовляється просто відповідати успіху. Вона для тих, хто хоче бути натхненним і діяти, для тих, у кого будь-який момент підходящий.

Перегукуючись із стародавньою буддисткою істиною про те, що тут і зараз проблем немає, книга Стівена Котлера та Джеймі Уіла розповість, як створити внутрішнє відчуття творчого потоку, який дозволить не лише максимально розкрити внутрішній потенціал, а й стане чудовою протиотрутою від депресії і самотності».

I Can’t Feel My Face

У лютому 2011 року Ніколь Кідман вразила всіх на червоній доріжці під час церемонії вручення премії «Оскар» своєю сріблястою сукнею від Dior, діамантовим чокером на 150 каратів від Fred Leighton і туфлями-човниками від Pierre Hardy. Але, крім вишуканого вибору дизайнерів, Кідман привернула до себе увагу того вечора і з несподіваної причини. Її брови. Вона не могла піднімати їх. Вона скидалася на порцелянову ляльку, яка щойно сіла на соснову шишку.

Хоча Кідман багаторазового пояснювала свою вічну красу дієтою, спортом і сонцезахисними засобами, у 2013 році вона нарешті зізналася італійському виданню La Repubblica: «На жаль, я експериментувала з ботоксом, але припинила, тож тепер я знову можу рухати своїм обличчям». Що вкрай важливо, коли ви — акторка, яка заробляє на життя різними виразами обличчя.

Невдовзі після того, як зірки почали з’являтися на різних урочистих подіях із неймовірно порожніми обличчями, дослідники зауважили, що ботокс змінює не лише зовнішній вигляд людей. Він змінює їхні почуття. Дослідження за дослідженням демонструвало: коли пацієнти в глибокій депресії отримували ін’єкції ботоксу в міжбровні зморшки, вони відчували суттєве і деколи навіть негайне покращення. Однак, коли їх же просили виявити емпатію до інших людей, відчути їхню радість чи розділити їхнє горе, вони просто не могли цього зробити.

Це здалося науковцям дивним. Починаючи від стародавніх греків, західні мислителі вважали мозок рушійною силою, яка тягне транспортний засіб, а тіло — пасажиром, який у цьому транспорті їде. Це чіткий розподіл на мозок і тіло, одностороння причинність, за якою голова завжди контролює ситуацію (і їй можна довіряти керування нашими вищими прагненнями), а тіло є посудиною, яка містить у собі наші тваринні інстинкти (і його треба жорстко контролювати). Проте ботоксні дослідження вказують на протилежне: якимось чином зміни в тілі — параліч обличчя нейротоксином — спричиняють зміни в мозку і блокують здатність відчувати сум чи емпатію. Здається, віз опинився попереду і потягнув за собою коня.

Тепер ми знаємо чому. Наш вираз обличчя тісно пов’язаний з нашими емоціями: неможливо мати одне без іншого. Ботокс зменшує симптоми депресії, тому що він не дозволяє нам мати сумний вираз обличчя. Але він також руйнує наш зв’язок з іншими людьми, тому що ми відчуваємо емпатію за допомогою імітування виразів обличчя один одного. З ботоксом імітація стає неможливою, тож ми майже нічого не відчуваємо. Не дивно, що Ніколь Кідман була щасливою, коли кілька її зморшок повернулися.

Суть ось у чому: ці дослідження відображають переворот у нашому уявленні про те, як ми думаємо. Вони змінюють «безтілесне пізнання» — ідею, що мислення відбувається лише в півтора кілограмах сірої речовини, яка захована у нас між вухами, — на «втілене пізнання», коли ми бачимо мислення таким, як воно є насправді: інтегрованим процесом цілої системи. «Тіло, шлунково-кишковий тракт, органи чуття, імунна і лімфатична системи, — пояснює професор Бристольського університету Ґай Клакстон виданню New York Magazine, — взаємодіють настільки складно й одночасно, що неможливо провести лінію на шиї і сказати: “над цією лінією — розум, а під нею — прислуга”».

Насправді ми — не розумні істоти, в яких є тіло, ми — розумні істоти тому, що у нас є тіло. У серці міститься приблизно 40 000 нейронів, які відіграють центральну роль у формуванні емоцій, сприйнятті та прийнятті рішень. Шлунок із кишківником доповнюють цю систему, містячи понад 500 мільйонів нервових клітин, 100 мільйонів нейронів, 30 різних нейротрансмітерів і 90 відсотків усього серотоніну в нашому тілі (одну з головних нейроактивних хімічних сполук, яка відповідає за настрій і благополуччя). Цей «другий мозок», як назвали його науковці, надає емпіричні докази на користь фразеологізму «нутром відчувати».

На таке сприйняття «усім тілом» можна легко повпливати. Якщо вам дати потримати склянку крижаної води, а потім представити вас незнайомцеві, як це зробили дослідники в Єльському університеті, ви поставитеся до цієї людини підозріло й оціните її як холоднішу й відчуженішу в особистісних тестах. Однак, якщо перед такою процедурою знайомства вам дати чашку гарячої кави, ви легше відчуєте довіру. Самого лише відчуття фізичного тепла достатньо, щоб спричинити когнітивні зміни: ваші стосунки буквально теплішають, і для цього не треба думати.

Або згадаємо популярну TED-промову психологині Гарвардського університету Емі Кадді про силу мови тіла. Кадді встановила, що двохвилинне перебування в «сильній позі», тобто в домінуючій позиції (як «чудо-жінка»: руки на стегнах, лікті широко розведені, ноги твердо стоять на підлозі), призводить і до психологічних, і до фізіологічних змін. Суб’єкти її дослідження, які ставали в «сильну позу», більше і частіше ризикували. Двох хвилин перебування у позі вистачало, щоби підвищити рівень гормону домінації — тестостерону — на 20 відсотків і знизити гормон стресу — кортизол — на 15. Хоча галузь втіленого пізнання є дуже молодою і вимагає багато роботи у вигляді реплікації досліджень та інтеграції даних, уже попередні результати вказують на недооцінений зв’язок між нашим мозком і нашим тілом.

Тож яким чином це все пов’язано з екстазом? Тим, хто цікавиться зміненими станами, знання, що тіло може керувати мозком, надає цілий новий набір важелів, із якими можна гратися. Висловлювання Ейнштейна про те, що «неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла», зазвичай використовується для заохочення вищих і ширших рішень. Але й протилежне також є правдою. Деколи нижчі, простіші рішення можуть дати настільки ж позитивний результат.

До прикладу, в нашій роботі з тренування потоку ми помітили, що спортсмени, які займаються екстремальними видами спорту, навмисне змінюють фізичне відчуття сили тяжіння для зміни стану свідомості. Збільшуючи перевантаження за допомогою крутих поворотів на лижах і гірських велосипедах або доводячи його до нуля за допомогою стрибків та обертів, ці спортсмени розширюють спектр нормальних тілесних відчуттів, щоб увійти в зону. «Невагомість, збільшення ваги й обертання є нектаром в іграх із силою тяжіння, — пояснює професійний альпініст і режисер Джиммі Чинь. — Вони дають легкий доступ до потоку, і це змушує нас повертатися знову і знову».

Насправді тут немає нічого нового. П’ять тисяч років тому перші йоги гралися із втіленим пізнанням задля досягнення вищих станів усвідомленості. Якщо лише кількох хвилин стояння у позі «чудо-жінки» достатньо, щоб досягти помітних змін у нашому гормональному профілі, то уявімо собі, який ефект може мати виконання цілого комплексу вправ із йоги щоранку. «Існує багато доказів того, що [послідовність рухів] впливає на стрес, — пише професор Інституту Мозку при Університеті Піттсбурга Пітер Стрік у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences. — Коли ми стоїмо рівно, це впливає на нашу поведінку і відчуття».

Тим часом на Заході ми успадкували інакшу філософію: розподіл між мозком і тілом. Усе почалося зі здорової дози юдео-християнської провини — нашим тілам не можна довіряти — і закріпилося індустріальною економікою, в якій наші тіла ставали дедалі менш потрібними. Сьогодні, коли наше емоційне і соціальне життя контролюється екранами, ми перетворилися на голови, насаджені на палиці: найбезтілесніше покоління в історії людства.

Однак, якщо ми скористаємося відкриттями в галузі втіленого пізнання, нам вдасться возз’єднати наше тіло і мозок. Ми можемо змінювати поставу, дихання, вираз обличчя, гнучкість і рівновагу, щоб налаштовувати стан власної свідомості — змінений чи ні. Ми не мусимо аналізувати все передусім психологічно. Ми можемо повністю змінити сценарій, а разом із ним — і наші переживання, взагалі не думаючи. Ґуру фанку Джордж Клинтон колись співав: «Звільни свою свідомість — і твоя дупа піде слідом». Та, можливо, він усе переплутав. Звільни свою дупу — і твоя свідомість піде слідом.

 Вартість:

 Yakaboo (українською)

   друкована: 265 ₴

Фото: Наті Авдєєва