Натуральна їжа з локальних продуктів — це свідомий вибір виробника і споживача. Містяни звільняються з престижних робіт заради переїзду в села, де розвивають ремісничі проекти з виробництва їжі. The Village Україна разом з «Лавкою Традицій» розповідають історії трьох менеджерів, які кинули все і заснували власні молочні ферми у Київській області.

Фото: Володимир Шуваєв

Віктор Чіркін, засновник «Лісової ферми»

У 2014 році Віктор Чіркін переїхав у селище Ставище до батьків, які за кілька років до цього залишили місто задля життя у сільській місцевості. Його дружина Лілія закінчувала медичну інтернатуру у цьому районі, тому молоде подружжя вирішило остаточно переїхати з Києва у Ставище. Збудували двоповерховий будинок, запустили виробництво молочної продукції і назвалися «Лісова ферма». Зараз велика родина тримає у господарстві кіз, курей, качок, грядку та садок.

Вік: 28 років

Перша вища світа: Bob Jones University, Greenville, SC (бакалавр)

Спеціальність: філологія

Попередня робота: топ-менеджер у компанії з продажу мобільного інтернет-обладнання у Харкові

Зараз: власник «Лісової ферми» (селище Ставище Київської області)

Вільно володіє англійською мовою

Господарство:

15 дійних кіз

4 га землі

25-40 літрів молока на день

Попередня робота

Я закінчив бакалаврат у Штатах, потім повернувся сюди і не знав, чим займатися. У 2011 році почав працювати у компанії, яка займалась продажем мобільного інтернет-обладнання. Починав як продавець, а згодом став керівником.

Я займався бухгалтерією, закупками обладнання, різних складових. Оскільки ми займалися ремонтом техніки, я постійно спілкувався з виробниками, постачальниками, контролював виробництво. Моїм завданням було контролювати, щоб все працювало.

Я дуже вболівав за ту справу, відчував її як свою. Звичайно, там була висока фінансова відповідальність. Офіс був у бізнес-центрі, без дрес-коду — це була невелика компанія. До офісу мені треба було їхати півгодини на авто, бо я жив у передмісті Харкова.

Мої батьки переїхали у Ставище у 2011 році і мені подобалося те, що вони тут робили: будували будинок, купили кіз, завели господарство. Ми з дружиною вже тоді жили в Києві, я працював дистанційно і ми почали часто кататися сюди у Ставище. І коли ми тут були, ми себе добре почували фізично. У мене тут не було алергії. Так і з’явилося бажання сюди переїхати.

Момент продажу кінцевому споживачу — моя улюблена частина роботи

Робота на фермі

Моя мама почала займатися сироварінням для себе, з інтернету брала рецепти. А потім я вирішив допомогти батькам розвинути цю справу на вищому рівні. Так як я добре оволодів англійською у Штатах, мені було легко знайти будь-яку інформацію про сироваріння з англомовних перевірених джерел.

Зараз батьки утримують кіз, а я займаюся переробкою молока та реалізацією. Моя «Лісова ферма» виготовляє сири довгого визрівання та свіжі сири, йогурти, десерти, ще я печу хліб. Переважна частина нашої продукції зроблена з козиного молока, також я докуповую коров’яче у знайомих через два села.

Я починав реалізовувати продукцію з продажів на ринку. Продавав у молочних рядах поряд з бабусями. Зараз ми приймаємо замовлення для адресної доставки, можна зробити самовивіз з ферми. Часто беремо участь у фестивалях. Взагалі, момент продажу продукції кінцевому споживачу — моя улюблена частина роботи, я люблю розповідати про продукт і бачити реакцію покупців.

До 2014

топ-менеджер у компанії з продажу мобільного інтернет-обладнання

  Графік:

9:00 - 19:00 (рідко довше)

  Обов’язки:

ведення бухгалтерії, комунікація з постачальниками та виробниками

  Команда:

10 людей

   Техніка:

ноутбук

  Відпустка:

2 тижні

Після 2014

засновник «Лісової ферми»

  Графік:

6:00 - 20:00 (часто довше)

  Обов’язки:

виготовлення всієї продукції, продаж, менеджмент інтернет-магазину і соцмереж, доставка продукції

  Команда:

молодший брат, дружина Лілія, донька Віталіна, собака Нора

   Техніка:

ноутбук, смартфон

  Відпустка:

1-2 тижні у зимовий період

Завдяки тому, що тут екологія краща і їжа натуральніша, ми почуваємо себе здоровіше

За три роки життя на фермі у мене був нежить один раз, коли я поїхав до Харкова. Ми працюємо багато (по 12-16 годин на день) і спимо мало. Але завдяки тому, що екологія краща і їжа натуральніша, почуваємо себе здоровіше.

Коли прокидаєшся о 6 ранку, а лягаєш спати о півночі, то думаєш, що це дуже складна робота. Але від цього вона подобається ще більше.

Ірина Дем’янюк, засновниця ферми «Семеро козенят» та «Маковецької сироварні»

Попередня робота

У 2004 році я заснувала будівничо-інвестиційну компанію СК ІНТЕКС. Ми будували офісно-торгові центри і приватні будинки, розвивалися дуже стрімко і успішно. Мій робочий графік був як у будь-якого бізнесмена: зустрічі, поїздки, договори.

У компанії працювало від 80 до 140 людей. Офіс розташовувався на вулиці Григорія Сковороди, потім ми розширились і переїхали на Севастопольську площу.

У відпустках я подорожувала Європою, Азією, Африкою. Багато їздила по світу, тому що фінансово могла собі це дозволити.

Вік: 41 рік

Перша вища світа: Київський національний університет будівництва і архітектури, кафедра міського будівництва, спеціальність: промислове і цивільне будівництво

Друга вища освіта: Національна академія державного управління, спеціальність: управління суспільним розвитком

Попередня робота: власниця будівельно-інвестиційної компанії

Зараз: власниця молочної ферми «Семеро козенят» (хутір Маковецький Київської області), голова «Асоціації козівників України», засновниця Школи сироваріння

Господарство:

від 300 кіз

власна СИРОВАРНЯ

від 500 літрів молока на день

Початок фермерства

З 2004 року мій син почав займатися кінним спортом, і близько 10 років тому я випадково потрапила на занедбану конеферму, де було 40 бідних знедолених коней. Тоді я вирішила спробувати для себе нову сферу – сільське господарство. Я купила цих коней, щоб виходити їх і доглянути територію. До цього я навіть у селі не була ніколи.

Все починалося як хобі, але згодом переросло у бізнес-проект. Я людина руху, мені треба постійно розвиватися. А найголовніше — я хотіла годувати свою сім’ю натуральними продуктами.

Cироваріння таке захоплююче, що зупинитися вже не можна

Робота на фермі

Ферма виявилась набагато більшою, ніж я планувала. У нас почали з’являтися кози, кури, гуси, поросята, кого тут тільки не було. Але найбільше мені сподобалися кози: вони розумні і молоко корисне. На той час в Україні козівництвом майже ніхто не займався. Я почала завозити кіз із Німеччини, Чехії, Угорщини і згодом ми перші в Україні отримали статус племінного репродуктора з розведення кіз зааненської породи.

На початку 2014 року наше господарство налічувало до 1000 кіз. Влітку тварини живуть на вулиці, вільно пасуться, їдять траву, гуляють на сонці. На фермі є наймані працівники, які за ними доглядають, доять, допомагають по виробництву.

Коли молока стало багато, я почала варити сир. Сироваріння таке захоплююче, що зупинитися вже не можна. Це творчий процес, а мені, як людині творчій, це дуже цікаво.

Колись я заповнювала анкету, щоб полетіти в Штати на програму по розвитку маленьких фермерських господарств, і я розписала усе, чим займаюсь у себе на фермі. Вони не могли повірити, що одна людина може стільки всього робити.

Кожен день у мене різний. Я варю елітні та авторські сири, співпрацюю з «Сільпо» та ресторанами, беру участь у конференціях з козівництва, навчаю сироварінню, зараз влаштовую фестиваль крафтового сиру. На жаль, в Україні ще не сформована культура сироваріння та споживання сиру. На мою думку, на сирній тарілці в ресторані логічно бачити український сир.

Мій стиль відпочинку дуже змінився. Коли маєш ферму, то стараєшся поєднувати відпочинок з роботою. Якщо я, наприклад, їду до Європи вчитися сироварінню, то 5 днів я варю сир, 2 дні — на морі.

До 2009

власниця та керівниця будівельної компанії

  Графік:

ненормований

  Обов’язки:

ведення бізнесу

  Команда:

до 140 людей

  Відпустка:

подорожі Європою, Азією, Африкою

Після 2009

власниця ферми «Семеро козенят» та «Маковецької сироварні»

  Графік:

ненормований

  Обов’язки:

розвиток ферми, сироваріння, всі комунікації

  Команда:

чоловік Олександр, 12 найманих працівників

  Відпустка:

робочі відрядження, які комбінуються з відпочинком

Коли маєш ферму, то стараєшся поєднувати відпочинок з роботою

Олександр Бабін, засновник ферми «Бабині кози»

Олександр Бабін народився у Чернігівській області, навчався у Києві, а потім отримав ще одну освіту у Німеччині. Під час навчання обіцяв собі ніколи не займатися сільським господарством, але вже більше 10 років має власну козину ферму у селі Галайки Київської області. Завдяки фермі зустрів свою дружину Аню і зараз разом з дворічним сином Захаром вся родина займається виробництвом сиру з козячого молока.

Вік: 41 рік

Перша вища світа: Національний аграрний університет у Києві

Спеціальність: інженер лісового господарства

Попередня робота: експерт з оцінки деревини

Вільно володіє німецькою та добре знає англійську

Зараз: власник ферми «Бабині кози»

Господарство:

140 дійних кіз

27,8 га землі

500 літрів молока на день

Попередня робота

Після закінчення університету у Києві я поїхав до Німеччини, де два роки вивчав менеджмент сільського господарства. Потім працював у Мінську на деревообробному заводі, після чого повернувся до України і став експертом з оцінки деревини.

Робота з деревиною мені подобалась. Це не була офісна робота, це були постійні відрядження. Бувало, що я і тижнями, і місяцями не приїжджав додому — весь час в дорозі. Тому, мені хотілося займатися чимось таким, щоб вдома хоча би ночувати.

Я їздив по всій Україні, мене знали у найвіддаленіших куточках. Я жив у машині і в готелях. Моя робота полягала у тому, що треба було приїхати подивитися дерев'яні колоду, поміряти і записати характеристики кожної.

У мене був ноутбук, тому я міг працювати просто посеред поля. Також у мене був принтер на акумуляторах і телефон, який міг приймати факсімільні повідомлення. Завдяки цьому «офісу у валізі» я міг будь-де прийняти факс і роздрукувати його.

Відпочинок від роботи був улітку, тому ця діяльність має сезонність. Десь пару місяців на рік я відпочивав.

Коли я вивчав сільське господарство, то сам собі сказав, що ніколи в житті не буду ним займатися

Робота на фермі

Все почалося з того, що я переїхав. Мені потрібно було місце, звідки б я однаково швидко міг дістатися як до Харкова, так і до Львова. Тому я обрав село Галайки Київської області. Я придбав тут будинок. І місцевість мені сподобалася: річка гарна, горби, схили — нагадує Прикарпаття.

Коли я переїжджав, я ще не знав, що буду займатися сільським господарством. Взагалі, коли я вивчав сільське господарство, то сам собі сказав, що ніколи в житті не буду ним займатися. У мене була робота, яка забирала весь час, тому мій інтерес був виключно в оптимізації своїх відрядженнь. Завдяки переїзду в Галайки я частіше бував вдома.

Вже через рік після мого переїзду в селі розпався колгосп і техніку розібрали по дворах, почали вже руйнувати будівлі. Я собі подумав: я сюди переїхав, а вже років через 10 років села тут не буде. Якщо ферму розбомблять, то тут залишиться три хати і я один. Тому, у 2007 році я придбав два колгоспних приміщення і поступово почав переобладнувати їх під утримання кіз.

Назва «Бабині кози» пішла від мого прізвища, тому що прізвище у мене Бабін. У Європі прийнято називати компанії прізвищами власника.

Робота на фермі

Коли я почав розбудовувати ферму, то довелося багато чому навчитися: став і електриком, і електрозварювальником, і механіком. У селі не було до кого звернутися. Треба було все робити самому.

До того я мав справи з багатьма тваринами: був і на свинофермах, і на фермах по відгодівлі великої рогатої худоби, і на молочно-товарних фермах у Німеччині. Але в мене ні до чого душа не лежала, крім кіз. І зараз я би кіз не проміняв ні на що.

Вони дуже цікаві і розумні тварини. Можуть відчинити ворота і самі піти пастися. Було таке, що до нас приїхали родичі, ми були вдома, а потім приходить сусід і каже, що кози пасуться по всьому селу.

Сир варимо в залежності від кількості молока: інколи щодня, інколи через два дні. У час, вільний від сироваріння, ми займаємося іншими завданнями по господарству. Наприклад, зараз у нас лежить сіно скошене на полі, завтра треба вставати, сідати на трактор і їхати в поле, потім робити сир, бо на вихідних я їду в Київ на ярмарку продавати, повертаюсь і знову треба робити сир. У моєму графіку немає якоїсь закономірності.

Довелося багато чому навчитися: став і електриком, і зварювальником, і механіком

Спочатку я навчився варити сир по рецепту з інтернету, типу бринзи, він був м’яким, багато його ми не могли продати. Потім я дізнався про програму швейцарського уряду, завдяки якій нам вдалося запросити у 2013 році волонтера зі Швейцарії, який мав 30-річний досвід в сироварінні і приїхав на два тижні, щоб разом з нами з нашого молока варити сир.

Ми виготовляємо шеврет — це напівтвердий сир, який визріває від трьох місяців і до року, ще виготовляємо шеврет з додаванням насіння рослини пажитника, яка додає горіхового присмаку. Також робимо м’які сири, які називаються капрінос і франсуа. Крім сирів, виробляємо мило з козиного масла.

У нас працює інтернет-магазин, з якого можна замовити продукцію будь-куди по Україні, також беремо участь в ярмарках, співпрацюємо зі спеціалізованими магазинами, великими мережами, як «Сільпо». Ми розвиваємось у сфері туризму: приймаємо гостей на фермі, проводимо екскурсії, запрошуємо волонтерів з усього світу.

На фермі ми стараємося мінімально використовувати електроенергію, тому молоко гріємо дровами. На даху стоять сонячні панелі, вони використовуються для отримання гарячої води. Нагрівають нам по 300 л води щодня, бо на фермі велика потреба у гарячій воді.

До 2006

експерт з оцінки деревини

  Графік:

постійні відрядження, ненормований

  Обов’язки:

заміри деревини та оцінка її якості

  команда: працював сам на себе

   Техніка:

комп’ютер, ноутбук, принтер на акумуляторах, смартфон

  Відпустка:

2 місяці влітку

Після 2006

власник ферми «Бабині кози»

  Графік:

5:00-7:00 — 20:00-23:00

  Обов’язки:

ведення господарства, сироваріння, реалізація продукції

  Команда:

дружина Аня, син Захар, 140 дійних кіз, алабай Аза

   Техніка:

доїльна установка, 2 трактори, косарка, сепаратор, пастеризатор

  Відпустка:

взимку, 1-2 тижні

Зараз я би кіз не проміняв ні на що

Якщо хочемо відпочити, то стараємось зайняти себе чимось іншим. Коли немає молока, ми ремонтуємо на фермі те, що зламалося за рік, займаємося ремонтом техніки, різними справами, які не пов’язані з сиром та молоком.

Звичайно, така робота дуже втомлює. Інколи хочеться кудись поїхати, а тут чекає молоко, кози, сири. Але ми витримуємо такий ритм. Ми самі вибрали для себе таке життя, тому самі, так би мовити, винні.

Лавка Традицій — проект підтримки та розвитку українських виробників.  Це натуральні продукти, виготовлені за авторськими рецептами. Для їхнього виробництва використовують локальні інгредієнти, вирощені або отримані завдяки ручній праці. Продукцію «Лавки традицій» можна придбати в супермаркетах «Сільпо» та делікатес-маркетах Le Silpo.

МАТЕРІАЛ ПІДГОТОВЛЕНО ЗА ПІДТРИМКИ