The Village Україна розповідає про досвід людини, яка працює в ресторані вже майже три роки.

Фото: Анна Бобирєва

Андрій Дрига

інженер програмного забезпечення у компанії Contractbook

Я людина звички. Якщо починаю щось робити, буду робити це протягом тривалого часу – назад шляху вже немає.

Я проводжу в одному закладі 355 днів на рік. Торік персонал подарував мені статуетку на пам’ять із цифрою 355 – хлопці, які працюють у ресторані, підрахували, cкільки днів я провів у них.

На жаль, цього року я вже не поб’ю рекорд, тому що від’їжджав на місяць відпочивати. Але, коли я в Києві, приїжджаю сюди практично щодня – і в будні, і на вихідних. Дуже рідко буває, коли на вихідних залишаюся з дівчиною вдома. На основному місці роботи в мене гнучкий графік; на вихідних зазвичай працюю над своїми окремими проектами.

У такому режимі я працюю вже майже три роки, з них більшість часу у цьому закладі. Мій звичний робочий режим – це з 12:00 до 00:00. Можу сидіти і працювати тут до ночі. Бувало, що працював до закриття закладу о 02:00. Тобто це може бути 14 годин робочого часу – без перерви.

Сиджу тут цілий день і розумію, що просидів понад десять годин тільки тоді, коли встаю з робочого місця. Встаю, дивлюся на час і думаю: «Бля, я просидів на одному місці півдня».

Але зараз у мене такий період у житті, коли вечори намагаюся проводити вдома з дівчиною. Тож останнім часом не затримуюся тут пізніше 19:00.

«Зосередитися на тому, що є справді важливим»

Я людина звички. Якщо починаю щось робити, буду робити це протягом тривалого часу – назад шляху вже немає. Це проявляється практично в усьому. Зараз я перебуваю у тривалих стосунках із дівчиною. Намагаюся не грати у відеоігри, тому що, коли починаю, не можу відірватися від гри, поки не досягну найвищого рівня. Це може тривати місяць, а може – й рік. Не можу зупинитися. В англійській мові є спеціальний термін для таких людей – completionist.

Як відомо, мозку доводиться витрачати енергію для відповіді на технічні запитання на кшталт «Що з’їсти?» чи «Куди сходити?». Тож я надаю перевагу знайти зручне компромісне рішення і постійно його дотримуватися. Це дає можливість зосередитися на тому, що є справді важливим.

До того ж я дуже люблю свою роботу. У моїй сфері діяльності надзвичайно важливою є концентрація. Цікавий факт: програмісти, які працюють в офісі, з восьми робочих годин зазвичай витрачають на ефективну працю не більше п’яти-шести. У мене зазвичай виходить працювати вдвічі ефективніше.

Власне, основна причина, чому я працюю з цього закладу – те, що тут мені не треба відволікатися. Мені тут і їжу подадуть, і чай принесуть, і кальян поправлять. Я взагалі ні на що не відволікаюся – абсолютно.

 У моїй сфері діяльності надзвичайно важливою є концентрація

«Компанії байдуже, звідки я працюю»

Я інженер програмного забезпечення. Тривалий час працював у сфері фінансових технологій, тепер працюю з юридичними технологіями. Нині моїм роботодавцем є данська компанія Contractbook.

Мета компанії – позбутися паперових контрактів, надавши клієнтам можливість вести юридичний аспект роботи в онлайні. У США та Європі вже давно є законодавча база, яка дозволяє це зробити. Нашим завданням є організувати цей процес.

Ми сповідуємо принцип remote-first. Це означає, що більшість працівників компанії працюють у віддаленому режимі. У нас є офіс у Копенгагені, але це більше для відділу продажів, які просто повинні бути поруч зі своїми клієнтами.

Своєю чергою, усі інженери, включно зі мною, працюють віддалено. Це люди із  різних країн. До того ж через цю політику вони мають змогу постійно подорожувати. Наприклад, наша дизайнерка за минулий рік встигла здійснити навколосвітню подорож: за минулі дванадцять місяців вона працювала з дванадцяти країн.

Чи треба було розповідати при працевлаштуванні, що я працюю не з дому? Це більше як жарт: якщо спілкуємося у відеочаті, хтось може пожартувати, що я сиджу на своєму улюбленому місці.

Компанії байдуже, звідки я працюю. Власне, я навіть знаю, що були випадки, коли людей просили працювати не з дому, а з коворкінгу – щоб навколо були люди, щоб був хоча б якийсь аспект соціалізації.

 Якщо спілкуємося у відеочаті, хтось може пожартувати, що я сиджу на своєму улюбленому місці

«Я не думаю, що комусь заважаю»

Чому саме це місце? Так склалося історично. Раніше був такий заклад, називався Level Up. Це місце відкрив мій друг. А кальянником там був майбутній власник цього закладу. Тож, коли Level Up закрили, я перейшов сюди.

Передусім, думаю, я обрав це місце через друзів. Ми досить часто збираємося тут компаніями. Та важливим фактором для мене стала і якість кальяну. Я дуже ефективно працюю, коли курю кальян. Напевно, це намагання виправдати себе. Але я чув про гіпотезу, що нікотин позитивно впливає на ефективність.

У мене є три улюблені місця у закладі. Я починав у частині зали, де не було поруч розетки. Для мене спеціально кидали подовжувач. Це було не дуже зручно. Тривалий час сидів на терасі, але зараз там холодно; повернуся на це місце влітку. Також у мене є друг, який любить сидіти в іншій залі, у підвалі, іноді я сиджу з ним.

Де сидіти, мені ніколи не вказували. Це я вирішую. Я можу сидіти за столом для чотирьох людей. Пересідати за менший стіл ніхто не змушує. Думаю, завдяки тому, що я тут постійно, у мене є певні пільги.

Чи треба було пояснювати персоналу, чому я проводжу тут так багато часу? Та ні, воно якось саме прийшло. Навіть коли мене тут ще не знали, ніхто не казав мені, що я тут занадто довго сиджу чи що я повинен щось замовити.

Я не думаю, що комусь заважаю. Навпаки, я вважаю, що роблю роботу для персоналу простішою. Я не вимогливий, постійно замовляю ті самі страви, просто спілкуюся з людьми.

Цей заклад розпочинає роботу о 12:00. Інколи я приходжу трохи раніше, за 15 хвилин. Дзвоню, мене впускають раніше. Коли заходжу, обов’язково з усіма вітаюся, коли йду – зі всіма прощаюся.

 Думаю, завдяки тому, що я тут постійно, у мене є певні пільги

«Витрачаю у закладі близько тисячі гривень на день»

Я куштував у меню все, але врешті зупинився на п’яти позиціях – замовляю лише кілька страв. Це, наприклад, пюре з телятиною, рис по-тайськи і паста з морепродуктами. Якщо запитати будь-якого офіціанта, він одразу перерахує, що я замовляю. Та останнім часом снідаю і вечеряю вдома, для мене готує дівчина.

Зараз я витрачаю у закладі, певно, тисячу гривень на день. Це може бути і сніданок, і обід, і вечеря. Та найбільше витрат – на чай. Коли я працюю, постійно п’ю чай і їм мед. Зазвичай це трав’яний чай із чебрецем. Можу випити за день вісім літрів чаю – це якщо сидіти дванадцять годин.

Завжди залишаю чайові – 10%. Це норма. Останнім часом розраховуюся карткою, але прошу включити в рахунок чайові. Маленький лайфхак: більшість ресторанів можуть включати чайові у рахунок, але просто цього не афішують.

Один очевидно негативний аспект у моїй звичці – це те, що я майже безупинно курю кальян. У мене навіть є особистий кальян, який мені подарували власники. Із нього курю тільки я. Але важко зупинитися, коли він завжди перед тобою. Не скажу, що у мене є фізичне звикання. Коли я за кордоном і поруч немає трубки, мене не буде тягнути палити.

Чи є щось, що я хотів би змінити у ресторані? Мене тут усе влаштовує. Інакше я тут не проводив би стільки часу. Якщо ж мені щось не подобається, завжди можу про це сказати. Не відчуваю, що мене тут ображають – це вже точно.

 Чи треба було пояснювати персоналу, чому я проводжу тут так багато часу? Та ні, воно якось саме прийшло