Здорове харчуванняЗаїсти проблему. Що таке розлади харчової поведінки й чим вони небезпечні

Розлади харчової поведінки – це проблеми психологічного характеру, пов’язані з порушеннями вживання їжі. Люди з такими розладами або сильно обмежують себе в їжі, або переїдають і потім викликають у блювання чи виснажують себе надмірними фізичними навантаженнями. РХП неминуче супроводжуються тривогою і депресією, а часто призводять до тяжких наслідків для організму, погіршення якості життя, іноді навіть до смерті.

Чому виникають РХП, як це пов'язано з нашими емоціями та прагненням контролю та що робити, якщо ви запідозрили захворювання у себе чи близьких. Усі ці запитання ставимо голові етичного комітету Асоціації лікарів і психологів «Розлади харчової поведінки: терапія та превенція».

Що таке розлади харчової поведінки та якими вони бувають

Ми їмо з народження, і наші стосунки з їжею – це найбільш ранні стосунки, на яких будується подальша взаємодія зі світом.

У сучасному суспільстві порушення харчової поведінки певним чином нормалізовані. Нормально «тримати себе в руках», стежити за харчуванням і худнути перед відпусткою на морі. Водночас інформації про РХП мало, тому люди можуть роками жити з цими захворюваннями й навіть не підозрювати, що в них психічний розлад.

Найпоширеніші РЗХ – це анорексія, булімія та компульсивне переїдання.

Нервова анорексія – це «найбільш давній» розлад харчової поведінки. Людина з анорексією не задоволена своєю зовнішністю, зокрема повнотою – реальною чи перебільшеною. Хворий намагається змінити зовнішність за рахунок жорсткого обмеження в їжі або повної відмови від неї. Якщо, окрім цього, людина викликає в себе блювання, вживає проносне або діуретики, виснажує себе надмірними фізичними навантаженнями, то така анорексія належить до очищувального типу.

Дехто думає, що анорексія з’явилася у 20 столітті разом із трендом на худобу, але це не так. Ще в середньовіччі існував феномен «anorexia mirabilis» (свята анорексія). Вона була поширена серед жінок-черниць, які обмежували себе в їжі й дотримувалися повної аскези. Однією з найбільш знаменитих черниць з анорексією вважається Катерина Сієнська. У 15 років в її раціоні були лише овочі, у 33 роки вона повністю відмовилась від їжі та померла.

Люди, хворі на анорексію, необов’язково дуже худі. Існує атипова нервова анорексія, коли людина має всі «класичні» симптоми – обмежує себе в харчування та втрачає вагу, боїться набрати вагу та має спотворене сприйняття своєї ваги і фігури – але при цьому її індекс маси тіла в нормі або вище норми.

Нервова булімія – це переїдання, що чергується зі штучним очищенням шлунка і фізичними навантаженнями. Людина, що хвора на булімію, опиняється в циклі, в якому вона періодично переїдає, а після цього позбавляється їжі з допомогою блювання, проносних і сечогінних препаратів, клізм тощо. Вона може також компенсувати переїдання голодуванням або надмірними фізичними навантаженнями. Самооцінка такої людини залежить від ваги і форми тіла, нерідко її переслідує страх ожиріння.

Від анорексії булімію відрізняє наявність епізодів переїдання й емоційні гойдалки, пов’язані з цим.

Розлад компульсивного переїдання – епізодичне безконтрольне поглинання їжі в дуже великій кількості. Епізоди переїдання стаються періодично та пов’язані з душевними переживаннями та почуттям провини за те, що людина з’їла.

Компульсивне переїдання відрізняється від хронічного раптовістю, обсягом з’їденого і нав’язливими самозвинуваченнями після нападу. Люди з компульсивним переїданням часто страждають від соціальної ізоляції, зниження настрою, погіршення працездатності. У таких пацієнтів часто розвивається ожиріння, але необов’язково.

Існують й інші РХП, що зустрічаються рідше.

Пікацизм – споживання неїстівних предметів або сирої їжі.

Розлад румінації – відрижка їжі з можливим повторним ковтанням.

Розлад вибіркового харчування – свідома відмова від певної групи продуктів, що призводить до зниження ваги, дефіциту нутрієнтів і гіповітамінозу.

Окрім цього, існують розлади харчової поведінки, яких немає в офіційному класифікаторі РХП (поки що, це питання часу). Серед них, наприклад, спортивна булімія – коли епізоди переїдання чергуються не з очищенням, а з надмірними щоденними фізичними навантаженнями.

Також орторексія – це відносно новий розлад, родом із 90-х, коли почалася демонізація жирів, а згодом і вуглеводів. Потрапляючи під уплив гасел про «правильне харчування», людина зациклюється на цьому, стає занадто стурбована їжею та щоразу збільшує свій список «поганих» продуктів. Правильне харчування стає центром життя.

Наскільки РХП поширені

У середньому в розвинених країнах на анорексію хворіють 1–4% людей, на булімію – 2%, на психогенне переїдання – 3–4% жінок і 2% чоловіків. Та насправді цифри щодо останнього дуже орієнтовні, адже часто люди на «дієтичних гойдалках» схуднення-переїдання просто не звертаються по допомогу. За деякими дослідженнями, до 40% людей, які худнуть, мають ознаки компульсивного переїдання.

Анорексія часто починається в підлітковому або юнацькому віці – від 14 до 19 років. Вона є третім за поширеністю хронічним захворюванням у дівчат-підлітків.

Булімія має невеликий віковий зсув – на неї хворіють люди від 15 до 21 року. Але це не означає, що люди більш старшого віку не схильні до розладів прийому їжі. 13% жінок старше 50 років страждають розладами харчової поведінки.

Чому вони виникають

Мало що в нашому житті настільки багатофункціональне й доступне всім, як їжа. Перша й, здавалося б, основна її функція – це насичення. Але диявол криється в інших функціях – отримання задоволення, контроль та задоволення емоційних потреб.

Узагалі, справлятися зі стресом чи негативними переживаннями завдяки їжі – це нормально. Проблеми виникають тоді, коли людина будь-які труднощі вирішує з допомогою їжі й альтернативних способів у неї немає. РХП – це своєрідний спосіб адаптуватися до важкої реальності. 

Для людей, які часто переїдають, їжа стає ексклюзивним джерелом задоволення, адже в них порушений контакт із відчуттям себе, з усвідомленням того, що для них добре, що їх радує та цікавить. На місці, де має бути багато джерел отримання задоволення, залишається лише їжа. Тобто розлад харчової поведінки виникає, коли нормальна мотивація отримати задоволення від смаку перетворюється на потребу зняти напругу (найчастіше людина взагалі перестає звертати увагу на смак).

Або ж людина їсть не тому, що голодна, а тому, що відчуває складні переживання: образу, смуток, нудьгу, тривогу. Для неї їжа стає єдиною розрадою.

А от функція їжі, пов’язана з відчуттям контролю, може призводити до обмежувальних розладів. Для людей з анорексією контроль за тим, що і як вони їдять – це спосіб досягти відчуття контролю свого життя.

Які фактори ризику

Існує генетична схильність до РХП, але тільки її недостатньо для розвитку захворювання – потрібні фактори, що запускають його. Ними може стати критика з боку значущих близьких, травматичний досвід, стресові події або ж дієта.

Ось основні фактори ризику:

1. Дієти й обмеження в харчуванні. Науково доведено, що це найсильніший тригер до початку РХП. У людини може бути схильність до розладу, але вона може ніколи не мати його, якщо не почне рахувати калорії з метою схуднення та не сидітиме на жорстких дієтах.
2. Соціальний тиск. У нашому світі бути красивим та успішним означає бути струнким і підтягнутим. Прагнення успіху та визнання провокує перші спроби схуднення, що запускає розлад харчової поведінки.
3. Емоційна вразливість разом із невмінням керувати емоціями. Існують високочутливі люди, які все сприймають близько до серця: вони швидко збуджуються емоційно й довше загасають. Такі люди схильні до залежної поведінки та розладів харчової поведінки.
4. Психологічна травма. Фізичне, емоційне і сексуальне насильство в минулому, а також буллінг або погані стосунки з однолітками можуть вплинути на розвиток РХП.
5. Підлітковий вік. Саме в цьому віці виникає потреба в переживанні себе як окремої дорослої особистості. Головне для підлітків – спілкування з однолітками й затвердження себе всередині кола спілкування. Якщо в тому, щоб вибудувати стосунки із собою та з однолітками, виникають труднощі, однією з компенсаторних стратегій може бути корекція фігури.

Як розпізнати РХП у себе

Спробуйте чесно відповісти на ці запитання:

• Ви коли-небудь помічали, що поглинаєте їжу безконтрольно?
• Чи буває, що ви відчуваєте сором, провину або смуток за те, що з’їли? Чи виникає при цьому наполегливе бажання позбутися від отриманих калорій?
• Чи складно вам справлятися з почуттями з приводу вашого харчування або фігури?
• Чи рахуєте ви калорії, час до наступного прийому їжі, враховуєте, що саме ви повинні з’їсти (без рекомендацій лікаря)?
• Чи часто ви переймаєтеся через свій зовнішній вигляд і відчуваєте бажання схуднути або страх погладшати?
• Чи пов’язаний рівень вашої самооцінки з вагою і формою тіла?
• Чи викликали ви коли-небудь блювоту, щоб не набрати вагу від отриманих калорій?

Якщо ви відповіли ствердно хоча б на три з цих запитань, у вас може бути схильність до порушення харчової поведінки.

Чим небезпечні ці розлади

У хворих на розлади харчової поведінки найвища смертність серед усіх психічних захворювань: і з причин фізіологічного характеру, і через самогубства.

Кожні 62 хвилини в світі одна людина гине в результаті РХП.

Найбільше на здоров’я впливають розлади, пов’язані з обмеженням прийому їжі, такі як анорексія і булімія, адже через постійні голод та очищення пошкоджуються всі системи організму: серцево-судинна (розвиваються гіпотензія, аритмії), травна (порушення травлення, атрофія шлунку), статева (аменорея, безпліддя) тощо.

Також РХП можуть призводити до депресивних і тривожних розладів. Приблизно 50% пацієнтів, які страждають на булімію або компульсивне переїдання, мають також ознаки синдрому дефіциту уваги і гіперактивності, і приблизно 15% пацієнтів виявляють коморбідну компульсивну поведінку – зловживання алкоголем і наркотичними речовинами, компульсивний шопінг і множинні сексуальні зв’язки. Для таких людей можуть бути характерні самоушкодження, хаотичний сон, ознаки межового розладу особистості або біполярного розладу.

Особливо небезпечні РХП у дитячому і підлітковому віці, адже вони можуть призвести до порушення росту й розвитку.

До якого спеціаліста звернутися

Якщо людина помічає за собою ознаки РХП й відчуває, що це впливає на якість її життя, варто звернутися до спеціаліста. Спочатку слід звернутися до психіатра або психотерапевта.

Ключ до успіху в лікуванні – комплексний підхід із залученням фахівців різного профілю: дієтолога, терапевта, психіатра та психотерапевта.

Часто пацієнту складно усвідомити глибинні причини проблем зі здоров’ям, і він приходить зі скаргами до гастроентеролога або терапевта. Лікарі не знаходять патології й відпускають пацієнта. Проблема нікуди не зникає й тягне за собою чимало наслідків: набір або втрата ваги, ендокринні та метаболічні порушення (ожиріння, цукровий діабет, зміни в репродуктивній сфері), розлади шлунково-кишкового тракту (запори, дисбаланс електролітів) і багато іншого.

Як лікується РХП

У боротьбі з анорексією, булімією та компульсивним переїданням потрібна спільна робота психіатра і психотерапевта. Психіатр допомагає медикаментозно – прописує протитривожні препарати, антидепресанти й інші ліки. А психотерапевт починає роботу з мисленням пацієнта: вчить розбиратися з почуттями, регулювати свої емоційні стани, розбирає проблеми, які стали справжньою причиною виникнення РХП.

Складність РХП у тому, що хворому важко розлучитися з розладом, адже той виконує певну функцію. Наприклад, дає відчуття контролю чи розради. Якщо мій світ непередбачуваний, скажімо, немає постійної роботи, стабільних стосунків із людьми, може здаватися, ніби єдине, що я можу контролювати, – те, що на моїй тарілці. Тоді їжа стає інструментом контролю.

Від розладів харчової поведінки можна вилікуватись, але на цьому робота не закінчується, адже будуть моменти, коли старі думки чи способи справлятися зі складними переживаннями повертатимуться. Тож необхідно створювати нові здорові звички, що стануть профілактикою рецидивів.

До таких звичок належать навички подолання стресу, які використовується в діалектично-поведінковій терапії, коли пацієнт заздалегідь продумує, як буде справлятися з неприємними ситуаціями в майбутньому.

Після одужання важливо також вчитися підтримувати себе – бути уважним до себе, вчитися керувати стресом – і розвивати навички комунікації, аби будувати здорові стосунки з людьми.

Це особливо складно на початку лікування, коли потрібно встановити нові кордони, та можливо, змінити шкідливу динаміку взаємин. Наприклад, може виявитися, що оточення людини не готове підтримувати її на шляху одужання. Або ж їй зустрічатимуться люди, які не поважають її кордони або в негативному ключі говорять про своє тіло й деструктивно впливають на неї. Дуже важливо розпізнати цих людей, подумати про небезпеку, яку вони несуть для одужання, не боятися встановити власні межі.

Як профілактувати РХП у дітей і підлітків

Батьки впливають на багато сфер життя дитини – сприйняття свого тіла й негативне ставлення до їжі не виняток.

У кожній сім’ї є переконання й цінності, пов’язані з їжею або тілом, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. Важливо зрозуміти, чи не шкодять ці настанови дітям та які правила вони формують.

Ось як можна профілактувати РХП у дітей:

• Не варто схиляти дітей до дотримання дієти та схуднення. Коли хтось із дорослих активно худне, то його харчова поведінка впливає на ставлення дитини до їжі й харчування. Нормальний здоровий прийом їжі в колі сім’ї – це важливий профілактичний чинник того, щоб дитина-підліток не сильно захоплювалась дієтами.
• Дітям необхідно розповідати про правильне харчування і можливі проблеми, які можуть виникнути.
• Необхідно підтримувати правильне ставлення до своїх форм, ваги та розміру. Діти й підлітки мають розуміти, що в кожної людини є вихідні біологічні параметри, та далеко не завжди можна зліпити то тіло, яке здається ідеальним.
• Не критикувати своє тіло й тіла навколишніх, особливо в присутності дітей.
• Не критикувати тіло дитини.
• У період статевого дозрівання розповісти дитині, що відбувається з її тілом та пояснити, що всі зміни – нормальні й природні.

Залежно від сімейних переконань, дитина може навчитися позитивним, здоровим стосункам із їжею та тілом або, навпаки, мати ризик розвитку розладів харчування. Наприклад, у дітей, чиї мами надмірно стурбовані своєю вагою, є підвищений ризик розвитку негативного і нездорового ставлення до їжі й тіла.

Важливо пам’ятати, що голос батьків із раннього віку стає внутрішнім голосом дитини, в тому числі й у сфері ставлення до себе та свого тіла. Бажано, щоб цей голос був упевненим, із підтримкою та прийняттям.