РепортажХто такий Андрій Щегель і чому він став першим українським стендапером, який продав свій спешл

Обкладинка: Іван Довганюк

Київський академічний музично-драматичний циганський театр «Романс» у Києві розташований біля парку Пушкіна. Ви могли бачити триповерхову будівлю колишнього палацу культури ВО «Більшовик» при виїзді з Києва через проспект Перемоги. Вхідна група заклеєна афішами прем’єр: «Циганочка з виходом», «Вожак, або Сім кіл циганського пекла» та «Циган – він і в Африці циган». Але 24 жовтня в театрі інша програма: на сцені з муляжами коней і возом стендап-комік Андрій Щегель.

Зазвичай сольному стендап-концерту передує розігрів від іншого коміка. Так залу готують до головного виступу, а люди, які вперше прийшли на стендап, знайомляться з форматом. Тому коли на сцену виходить зірка вечора, всі вже розуміють правила гри і готові до основної програми. Для Щегеля це, певно, поки головний концерт у кар’єрі, але розігріває людей він сам. Сам спілкується із залою, яка продовжує заповнюватися, сам пересуває по сцені диван і сам шукає стільці для людей, які не можуть знайти місце в залі. «Кому не вистачає [стільця], пішли зі мною в хол», – каже Щегель і зістрибує зі сцени.

«А можна на коня?», – запитують до цього із зали стендапера. «На коня не можна, бо він несправжній», – відповідає Щегель, востаннє за вечір обігруючи той факт, що він виступає в театрі «Романс». Після оплесків за миттєву реакцію додає: «Цей жарт – уже мінус 10 гривень від вартості вашого квитка за цей концерт».

Решту грошей Щегель відпрацьовує за наступну годину. «Зараз розкажу вам про схему вечора, – проговорює комік, оголюючи торс. – Спочатку я 55 хвилин розповідаю вам ахуєнні жарти, потім ми співаєм пісню, потім я йду, а ви кричите: «Біс! Біс!» І я повертаюся з таким їбалом, ніби ми не домовлялися, і валю ще 20 хвилин жартів».

– Я зробив паузу, бо хочу насолодитися моментом, – каже Щегель вже під час виступу між оплесками із зали. – Бо він уже скоро закінчиться.

– Це була найахуєнніша вечірка, – розповідає Андрій Щегель, коли я запитую в нього про виступ за кілька днів. – Просто суперпушка, ін’єкція ахуя була неймовірно потужна.

Коли ми познайомилися зі Щегелем наприкінці 2019 року, він розповідав, що раніше мав «наївну мрію» зняти «ідеальний сольник» – з добре написаним матеріалом, максимальною віддачею й аудиторією, яка це все оцінює. Чи вважає він ідеальним концерт у Циганському театрі? «Чувак, я навіть трошечки заступив за ідеальність, – відповідає Щегель. – Мені ніхто не може сказати, що це хуйня: це була повна зала вривак, щасливих людей, це всраті декорації в ахуєнному місці, це я в ахуєнній формі з ахуєнним матеріалом та ахуєнним сенсом. І я при бабках, із сольником на SWEET.TV. Це легендарна хуйня!».

Перед першим виступом із новим сольником у Києві Щегель випиває коктейль, який називає «Рідкий фен»: подвійне еспресо змішує з енергетичним напоєм. І без цього заряду кофеїну завжди говорить швидко, навіть найбільш зухвалі гіперболи озвучує максимально серйозно. Здається, він просто не дозволяє собі сумнівів – ані на сцені, ані в житті. Впевненість Щегеля – це передусім упевненість людини, яка робить український стендап, відколи з’явився український стендап, і для якої в українському стендапі вже немає секретів.

«У цій індустрії вже немає нічого такого, що я ще не пробував, мені вже просто нецікаво», – каже Щегель, який почав працювати в жанрі в 2014 році. «Тоді не було нічого, бабок не було. Але тоді хоча б було цікаво. Було відчуття, що ти щось створюєш, – додає стендапер. – Перший успіх виступів, перші пройоби. Перші гонорари, якесь перше визнання, перший сольник, перший тур – усе це було вперше». В іншій розмові запитую, як він визначає для себе успіх: «Чувак, я вже легенда. Успіх був, коли я вперше зібрав 40 людей на сольник у Heaven. Єдине, за що я переживав – чи прийде 40 людей на той концерт у Heaven. Вони прийшли, і відтоді я заспокоївся».

Щегель щойно записав свій перший стендап-спешл і закінчив тур із дванадцяти українських міст, у нього є кілька записів сольних концертів на YouTube із понад 300 000 переглядів і фан-база, яку він із колегами Владом Капицею та Єгором Романенком зібрав на каналі Srakadupa. За минулі сім років стендап в Україні пройшов шлях від окремих «відкритих мікрофонів» до майже щоденних регулярних заходів, турів великими містами й відкриття спеціалізованих клубів у Києві та Львові. Утім, мейнстримної популярності та виходу на масову аудиторію поки не відбулося. Коли я запитую про це Щегеля в 2019 році, він відповідає монологом, який зводиться до того, що його влаштовує ця ситуація.

– Усі дивляться на український стендап, як на якусь неповноцінну хуйню. Те, що тут немає суперзірки, що тут немає стендап-клубу чи спешлів, що цей жанр не головний чи не на слуху, що Дудь не бере в українського коміка інтерв’ю – це все не означає, що український стендап хуйня. Це проблема глядача, який обирає, куди він хоче йти та що хоче робити. Якщо ти не знаєш мене, це не моя проблема, блять, а твоя. Мені вистачає глядачів. І я достатньо люблю стендап, щоби виступати в залах на 30 людей і щоби від мене від’їбалися. Бо це свобода, а для мене в стендапі важлива насамперед свобода.

Щегель каже, що може уявити, що найближчим часом в Україні з’явиться стендап-комік, який зможе збирати мільйонні перегляди на YouTube та регулярно продавати великі майданчики. Та переконує, що його влаштує, якщо він збереже свою аудиторію в кілька сотень тисяч людей.

– Але зізнайся, є ж якийсь маленький Щегель у тебе всередині, який кричить, типу, чувак ти якраз можеш стати цією суперзіркою, – намагаюся зачепити його ще раз.

– Звичайно, є, – відповідає Щегель. – Це дика сучка, я його давлю, як тільки можу. Переконую себе в тому, що це марнославство і натравляю на нього свою лінь.

У тій же розмові в 2019-му я запитував Щегеля, що, на його думку, могло б стати поштовхом для розвитку стендапу в Україні – наприклад, запуск стендап-клубу зі щоденними виступами коміків, вихід популярної програми зі стендапом на телебаченні чи спешли українських стендаперів на стримінгових платформах. «Усе це може допомогти, – каже Щегель. – Але головний поштовх – це коли ти комусь винен бабки. Ми живемо в світі капіталізму, тому всі головні мотиватори – це бабки». Додає після паузи:

– Стендап у нас зараз розвивається на максимум, наскільки це можливо в ситуації, коли ніхто нікому нічого не винен. Якщо у нас з’явиться один дуже злий і дуже бідний чувак, який вирішить, що він заїбався бути бідним, якщо він піде на цей ризик, то це і буде суперстрибок.

Андрію Щегелю 29 років, він народився в Києві, але виріс і живе в Борисполі. Його виховували в родині підполковника і полковника: мама звільнилася з міліції і перейшла до викладацької діяльності в ранзі підполковника, а батько був полковником МНС, брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і працював пожежним інспектором.

Щегель навчався у Львівському державному ліцеї Героїв Крут і Юридичному ліцеї Національної академії внутрішніх справ («Там було жорстко, але це чудова школа життя») і міг продовжити навчання в Національній академії внутрішніх справ, але завдяки пільгам батька-ліквідатора вступив на юридичний факультет Київського національного університету. «Після цього є два шляхи, – продовжує Щегель, – або за ксивою йти в СБУ, прокуратуру чи суд, або займатися приватною практикою: юрисконсультація, нотаріус тощо. Так і було б, якби доля не вирішила, що я буду стендап-коміком».

Як і в кожного професійного коміка, в Щегеля є історія про те, що розважати людей він хотів ще з дитинства. «Є один дитячий спогад: сімейне свято, мені років сім чи вісім, купа родичів за столом, і я вмикаю на касеті Валерія Леонтьєва й починаю його пародіювати. Це було смішно – і людям, і мені», – згадує стендапер. У студентські роки Щегель грав у «КВН», але головним, що отримав від клубу, називає «алергію на попсову хуйню»: «Слухаєш якийсь жарт і розумієш, що це тема, про яку жартує кожен третій». «КВН» – це свій окремий світ, і ти маєш жити за його законами, якщо хочеш цим займатися. І головною метою цього всього є сміх зали. Не виступити красиво чи правдиво, а розсмішити людей у залі, – додає Щегель. – З часом я почав розуміти, що найбільше в комедії мені подобаються історія, щирість і якась претензія. А «КВН» із цим не має нічого спільного».

Щегель пригадує, що про перші «відкриті мікрофони» йому розповіла дружина Лана Чубаха, яка тоді також почала займатися стендапом. Та визнає, що до перших стендап-виступів підходив, як до «КВН»: «Я розумів, що в мене є хронометраж, що я на сцені один і що це все має бути смішно. Але намагався робити це з тим, що знав із «КВН». «Ми не знали, що таке стендап. Ми вийшли з «КВН» і спершу просто замінювали мініатюру «Випадок в аптеці» на розповідь від першої особи: «От я був в аптеці», – описує мені той період стендап-комік Сергій Ліпко. «Знаєш, у якійсь країні в Африці є свято, коли африканці на один день удають із себе білих колонізаторів? Вдягають смокінги, танцюють на вулицях, – наводить порівняння Єгор Шатайло. – Ось приблизно так ми починали в стендапі, надивилися іноземних коміків типу Луї Сі Кея й Ханса Тейвена, захотіли самі погратися».

І Щегель, і Шатайло, і Ліпко, як і більшість помітних українських стендап-коміків, починали з одного з перших «відкритих мікрофонів» у «Фан-барі «Банка» біля КПІ. Кожен охочий міг зареєструватися на короткий виступ і позмагатися за головний приз – банку від «Банки». «Якщо чесно, я залишився в цій двіжусі тільки тому, що мені хотілося виграти цю йобану банку, – згадує Щегель. – Батько виховав у мені навіть не бажання, а необхідність перемагати. І коли я побачив, що чуваку одного вечора дали банку, я теж подумав, що так хочу».

«Тобто починав я просто з того, щоб перемогти, але врешті підсадився вже на інше, – продовжує Щегель. – Починаєш спілкуватися з цікавими людьми, з тим же Шатайлом і Романенком, зі Святом Загайкевичем та Андрієм Матьорим, вони тобі розповідають, яким бачать стендап, підказують коміків, на яких варто звернути увагу. І з часом розумієш, що це цілий світ, який тобі досі не був знайомий. І що головне – не сміх зали, а щоби було правдиво і красиво. А всі ці «КВН», ігри, бажання смішити – це все хуйня».

Після того, як Щегель залишив роботу екскурсоводом у музеї популярної науки і техніки «Експериментаріум» у 2017 році, заробляти він почав лише стендапом, відмовляючись і від підробіток зі сценаріями чи виступів на корпоративах. Додає, що особливо пишається тим, що на перші концерти збирав людей не через інтернет і рекламу в соцмережах, а сарафанним радіо: «Твоя віра в себе, твій талант чи працездатність збирають на тебе людей – і більше ніхто так не зможе, бо ми всі вже живемо в інтернеті. Приємно відчути себе людиною, яка зробила це одним із перших».

Згодом Загайкевич почав проводити регулярні стендап-вечірки під брендом «Підпільний Стендап», і Щегель став одним із провідних резидентів клубу. До того, як у 2019 році Щегель залишив «Підпільний», він уже був головним хедлайнером клубу: серед десяти найбільш популярних відео «Підпільного» на YouTube досі п’ять відео Щегеля. «Я і досі головна зірка «Підпільного», – каже Щегель.

Засновник «Підпільного Стендапу» Загайкевич коментує, що Щегель був хедлайнером клубу, але зараз його місце зайняли Антон Тимошенко, Сергій Ліпко, Настя Дєрская та Вася Байдак. Доповнює: «Воно й не дивно, що деякі люди, і він сам, досі вважають Щегеля зіркою «Підпільного». Адже саме «Підпільний» сформував зі Щегеля стендап-коміка, яким ви його зараз бачите. Так буває, коли ставиш чувака на буквально всі вечірки, та ще й закривати вечори. Це дає можливість робити на сцені, що завгодно, адже ти виступаєш на максимально розігріту залу. Хочеш – бігай-кричи, хочеш – читай нові неперевірені жарти, хочеш – танцюй і співай напівголий. Вечірка вже пройшла успішно, завдяки п’яти класним комікам, які виступали до тебе. А те, що він потім звалив до Мінська – замість того, щоб будувати стендап в Україні – ну така людина, така дяка за нашу роботу». «Я зробив для них, скільки міг, і ми чесно розійшлися. Хай собі стараються», – підсумовує Щегель про прощання з «Підпільним».

У липні 2019-го Щегель переїхав до Мінська та став резидентом білоруського стендап-клубу Stand-Up Comedy Hall. Розповідає, що до цього мав 4–5 окремих виступів у Мінську: «Діма [Наришкін, засновник Stand-Up Comedy Hall] завжди тримав слово і нормально платив. Десь у квітні він подзвонив мені і сказав, що планує відкрити клуб. Запитав, чи зміг би я приїхати туди працювати. Я про себе посміявся і сказав: «Ну ти відкривай, а я тоді подивлюся». Але в кінці червня Наришкін підтвердив намір відкрити клуб і зробив повторну пропозицію. «Я кажу Ланусьці [Чубасі]: «Бабки є, треба їхати. Ця штука, виявляється, не піздьож», – згадує Щегель. – Зібрали шмотки та поїхали».

– Чесно тобі зізнаюся, я ігнорую депресію як можу, – продовжує стендап-комік. – Це навіть не депресія, а емоційні гірки, така «біполярочка». Я стримую такий стан, як зараз, останні пів року, як повернувся в Україну. І тріґерів для цього щодня просто дохуя. І я щодня, як самурай, як танцюристка, як бігун із перешкодами, намагаюся оминати їх.

Менш як рік життя в Білорусі Щегель називає найкращим часом у кар’єрі: «Я жив у Мінську, де в мене було йобом бабок, час від часу їздив в Україну з турами, заробляв ще більше бабок». Розповідає, що Stand-Up Comedy Hall оплачував йому оренду квартири та додатково платив щомісяця 600 доларів, також йому давали можливість продавати сольні концерти в клубі на умовах 50/50. «Я міг це робити без проблем уже за чотири місяці: в мене було достатньо аудиторії, щоб періодично збирати дві зали по 300 людей. Просто активно працюєш, тоді їдеш в Україну туром і піднімаєш ще купу бабок».

«За все життя я тільки вісім місяців пожив достойно, як людина», – каже Щегель. Щегель визнає, що не сприймав би нинішню ситуацію настільки критично, якби не мав досвіду в Білорусі: «Я в Мінську жодного дня не був нещасливий. Ти їбашиш, усі тебе люблять, ти реалізований. А тоді в тебе це все забирають». «Думаю, Андрюсі, звичайно, було спокійніше, коли він отримував якийсь сталий прибуток, – коментує Єгор Романенко. – Це те, що нам із дитинства вбивають у голову батьки: «Влаштуйся на роботу, щоб у тебе була стабільна зарплата щомісяця». І коли ти втрачаєш цей стабільний прибуток, то відчуваєш, ніби в тебе вибили основу. Ти ніби маєш ставати іншою людиною і кістьми лягати, щоб заробляти».

Щегель брав участь у масових протестах у Мінську після фальсифікацій на виборах президента Білорусі, унаслідок яких Олександр Лукашенко знову оголосив себе главою держави. На певний час через це Stand-Up Comedy Hall припинив роботу, ще раніше тимчасову перерву клуб зробив на початку весни 2020 року, під час перших локдаунів. «У Мінську не було карантину, але Діма [Наришкін] брав участь в [організації, яка протидіяла поширенню коронавірусу в Білорусі], тому не зовсім етично було, щоб клуб працював», – каже Щегель. Додає: «В ідеальному сценарії я хотів би залишитися в Білорусі. Я відтягував це, як міг: переконав дружину залишитися до середини осені, тоді до Нового року, тоді «Давай після свят». У лютому вже просто не було, як маніпулювати нею».

Після повернення в Україну Щегель не планував одразу відновлювати стендап-кар’єру. «Я хотів просто ніхуя не робити пів року. А може, й більше, – пригадує комік. – Я, чесно, не хотів займатися стендапом йобаним, бо мене заїбало, просто заїбало. Але тут закінчуються бабки. Треба щось матері дати, бо ви хату ремонтуєте, треба щось позичити корєшам, за щось жити треба врешті-решт. А тоді ще сплатити 31 тисячу за податок на успадкування будинку. І от у тебе вже борги – хай тебе береже бог, Monobank, за кредитний ліміт у 50 тисяч». Назву «Національно-визвольний сольник» він обігрує якраз через це – це спешл, яким визволяють одну людину з ярма Monobank, жартує Щегель. Додає: «Єдиний показник твого рівня заслуг – це твій добробут. І я вважаю, що я як суперпахар міг би мати трохи більше. Це не всі бабки світу, це буквально стільки, щоб у мене не було боргів».

«Ну прикинь, ти працюєш стільки років у стендапі, і тут тобі пишуть: виступи в нас 15 хвилин за 800 гривень, – продовжує Щегель. – Мені з Борисполя їхати, щоб виступати у вас 15 хвилин? У цій йобаній країні йобані жлоби організатори дають тобі тисячу гривень за 15–20 хвилин виступу, а 50% зали це все одно глядачі, які прийшли на тебе. То нахуя мені під це підписуватися?».

Ділиться, що в хороший рік міг заробити на стендапі приблизно 20 тисяч доларів на рік. «Для середнього коміка – це пиздець скільки, це ніби айтішечка якась, – каже Щегель. – Але, думаю, це трохи менше, ніж могло б бути. Я ж не амбітний хуй і не жадний, мені не так багато треба: проїхатися двічі на рік турами й сидіти у своїй дирі йобаній, штангу тягати, писати наступний сольник. Не було б пандемії, я міг би нормально за ці гроші жити. І зараз це можливо, просто треба смоктати хуї в половинних залах, стресувати з приводу того, чи буде локдаун, чи відкладатимуть концерти. І ти просто розумієш, що з цим нічого не зробиш».

Розповідає, що варіант повернення в «Підпільний Стендап» не розглядав, а інші клуби не могли запропонувати йому умови, тому організовувати концерти почав сам із Капицею. Утім, робити це стало складніше через пандемію та карантинні обмеження. «Сюди буквально вимагала повернутися Лануська, а місяць тому вона захотіла розлучитися зі мною, – додає Щегель із посмішкою. – Тому такі в мене зараз переживання: дуже конкретні, дуже життєві».

Запитую, чи з огляду на це останні два роки були найскладнішими в його житті. «Та це найкращі два роки в моєму житті! – змінює тон він у відповідь. – Динаміка позитивна, якби не було корони, взагалі все було б супер. Мені не складно, просто я нитік. І часом буває такий настрій, що хочеться поскаржитися».

Міський палац культури «Текстильник» у Рівному – це велика сіра коробка між спальним районом і приватним сектором. Водночас це один із найбільших концертних майданчиків обласного центру: у великій залі він може прийняти майже 700 людей, а в малій – приблизно 170. У великій залі зазвичай проводять концерти на зразок виступів музичних гуртів і «Вечірнього кварталу», для стендапу виділяють меншу сцену.

На перший виступ Андрія Щегеля в Рівному збирається півтори сотні людей, зала заповнюється майже повністю. Вільні – хіба останні кілька рядів. Щегель вривається на сцену після розігріву від Влада Капиці та знімає футболку, із зали кричать: «Голий тіп зі Srakadupa!» Виступає майже годину, але в процесі випускає частину матеріалу, тому після закінчення каже, що зачитає те, що проскочив. «Просто хотілося дати людям ще трохи емоцій, бо мені здалося, що щось було не так. Це така приємна фішечка: руйнуєш четверту стіну настільки, що кажеш, що кілька приколів по ходу вилетіло, тому я розкажу їх зараз», – пояснює Щегель.

Та головною фішкою вечора стає виконання пісні «Сонце низенько, вечір близенько», на яке Щегель надихає залу після концерту. На продовження частини матеріалу про сум в українських народних піснях він просить людей підспівати йому. «З піснями був повний експромт, я цього не планував», – визнає Щегель. Подібний прийом він перевіряв у попередньому сольнику «Артист у законі», який записував у Будинку кіно, але виявилося, що «Сонце низенько» зайшло краще, ніж рефрен «Султан Оману». Зрештою виконання пісні стає частиною всіх наступних концертів туру, включно зі зйомкою спешлу.

Що змушує людей гуглити слова пісні з п’єси «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського і підспівувати їх коміку з голим торсом на сцені? Контакт з аудиторією зі сцени, як у Щегеля, зазвичай заведено описувати словами на зразок «магнетизм» та «енергетика».

«Глядачу важко вийти з-під впливу Щегеля, – коментує Єгор Шатайло. – Ти можеш прийти до нього із заниженими очікуваннями, і він все одно переконає, що він – це найкраще, що було з тобою в житті. А можеш прийти вже фанатом і приголомшитися, що все вийшло навіть краще, ніж ти очікував. І так стається не тому, що Щегель хоче виправдовувати чиїсь очікування, а тому, що Андрій – це кайф життя, а його тілесна оболонка надто тісна для цього кайфу (подивіться на вени та жили на його сольнику!), тому він щедро ділиться ним з глядачем». «Є коміки, які мають свій голос, у Щегеля він був завжди, Андрюха із самого початку виділявся, – додає Єгор Романенко. – Він просто більш експресивний і сміливий. У тій же «Банці» всі спочатку були сором’язливі, тому, звичайно, Щегель виділявся як чувак, який казав: «Та мені похєр, я просто йду на сцену і роблю, що хочу».

«Я пишу те, що мене розважає. А тоді на 150% це показую, не боячись гіперболізувати чи виглядати тупо, – описує підхід Щегель. – Бо будь-який контакт з артистом – це можливість прожити життя, яке ти ніколи не проживеш. Більшість людей у цій країні ніколи не будуть таким тіпом, як я – який може дозволити собі експресію, крики, співи та трошки приколів. Тому це і продається». Додає після паузи: «Мені важливо розуміти, що люди готові вриватися. Бо життя – це імпровізація: хтось пропонує обставини, а хтось в ці обставини вривається. Якщо не вриватися, то навіщо ми тут зібралися? Ти скучний хуй, якщо ти не хочеш танцювати».

Іншими словами, до стендапу Щегель підходить як до перформативного мистецтва: «Я вірю в те, що стендап, як і мистецтво загалом, це жанр людини, яка знає, що вона робить. Я розповідаю те, що хочу сказати. І так само як у музиці не все повинно качати, в комедії теж не все повинно смішити. Я просто так бачу. А тобі або подобається, або ти не дивишся».

Під час туру з «Національно-визвольним сольником» я відвідав три концерти Щегеля, кожен із них відрізнявся одне від одного за структурою і вайбом, хоча на сцені був той самий комік і той самий матеріал. Стендап як жанр не передбачає повторюваності, просто тому, що така сама зала і такі самі глядачі ніколи не повторюються на 100%. Але запитую, як Щегель у процесі трансформував матеріал і чи враховував реакції зали на той чи той жарт перед наступним концертом. «Перевірка жартів ніколи не працює, – впевнено відповідає Щегель. – Коли комік перед туром щодня ходить на «відкритий мікрофон» і допилює матеріал – це зазвичай роблять для того, щоб переконати людей, що ми професіонали. Але ця хуйня так не працює».

Чому? «Бо це я тут професіонал, – продовжує він. – Це я знаю, чому тут місце, а чому ні. Я артист, я художник. І тим більше – люди заплатили мені за це гроші». Я не сперечаюся з цим, що такий підхід має право на життя, але наводжу приклади американських стендап-коміків, які попри глобальну впізнаваність і мільйонні спешли на стримінгових сервісах продовжують періодично виступати в нью-йоркському Comedy Cellar чи інших клубах, щоб тримати себе в тонусі. Власне, в американському підході термін «спешл» позначає якраз матеріал, який комік проводить від перших перевірок і складань бітів до зйомки, і вже в ній передає всі права на використання матеріалу каналу чи стримінговому сервісу. [Права на «Національно-визвольний сольник» за контрактом із SWEET.TV Щегель передав на десять років, і це перша подібна угода в Україні.]

«Я розумію, що ти маєш на увазі, але я таких людей не поважаю, – каже Щегель. – Тоді ти просто обслуга йобана. Мистецтво – це не просто «що», це «як» і «хто», правильно?» Наводжу приклад останнього спешлу Рея Романо, який присвячує його якраз процесу написанню матеріалу: з десятків вечорів у Comedy Cellar урешті викристалізовується спешл, який за мільйони купує Netflix. Щегель заходить з іншого боку: «Може, він просто хайпожер? Може, він хоче аплодисментів чи сміху? Може, він у цьому плані наркоман, залежний від схвалення? Я не хочу, мені достатньо цього десять разів на рік».

Але чи враховував він досвід виступів у межах туру, щоб адаптувати матеріал до зйомки? «Я їздив і виступав щодня з тим самим матеріалом, викладаючись на 100% – і у Вінниці я був йобаний король, а в Дніпрі з цим самим матеріалом насмоктував найжорсткіших хуїв. Тому ти не переконаєш мене в протилежному», – відповідає Щегель.

– Мені завжди було похуй, що і як сприймають люди, – додає, ніби підсумовуючи. – Бо хуйовий відгук вартий рівно стільки ж, як і хороший – рівно ніхуя. Конструктивної критики немає, як і конструктивної похвали. Це все вкусовщина і суб’єктивність, а ще той чи той рівень занурення в двіжуху. Це ситуативно, під настрій. І це дуже полегшує життя, коли ти це розумієш.

Стріми Srakadupa Андрій Щегель, Влад Капиця та Єгор Романенко проводять у будинку на Осокорках, який орендують Капиця та Романенко. Дорога до будинку – через лабіринти в приватному секторі на лівому березі. «А звідки взялася назва Srakadupa? Я поки доїхав до вас, то подумав, що ви так назвалися через те, де живете», – жартує запрошений гість ефіру Сергій (thekomakoma).

«Сьогодні буде розйоб і врив», – каже Щегель і запрошує в будинок. В ефіри вмикаються із кімнати в підвалі, де біля стола ведучих стоять сушарки для одягу. Поки «відкриття музичного фестивалю Zaxidfest 2021» – як thekomakoma представляють в ефірі, – вмикає синтезатор, Капиця закріплює айфон на селфі-стік замість штатива та налаштовує онлайн-трансляцію для підписників Srakadupa в сервісі Patreon. У кадрі – стіл зі скатертиною з вишивкою і постери на стіні напроти. Захисник «Ліверпуля» Вірджил ван Дайк на ній сусідить із Юрієм Гагаріним із написом Gay Space Communism, а репер 2Pac – із Сергієм Стерненком. «Що нам надсилають фани, те й повісили», – віджартовується Капиця.

Щегель у цей час переносить з кухні випивку й закуски для святкового столу, ставить на серветки з таким самим візерунком, як на скатертині. Нарізки з ковбасою та сиром, солоними огірками й апельсинами під дві пляшки горілки йдуть за першу годину, після цього Щегель виносить пляшки з джином і віскі. Капиця попереджає, що в тарі для віскі насправді самогон із Гусятина, який привіз його швагро.

«Я вже давно не п’янствував, але зараз згадав, яке це щастя, – каже Щегель у процесі. – Моя душа сміється і радіє. Тому хочу випити за вас, друзі. Настільки хочу, що похуй, що буде завтра». В онлайн-трансляції за цим стежать приблизно 60 людей, підписники на Patreon пишуть у коментарях, що відкоркували пляшки разом із ведучими. «Микола Ільїн, наступний тост – за тебе», – присвячує підписнику раунд Щегель.

Ще дві години в ефірі триває послідовність тостів, виконання народних пісень під акомпанемент thekomakoma та братання всіх чотирьох учасників. Музикант, який забезпечував акомпанемент стріму, після першої години вимикається і кладе голову на синтезатор. Будять Сергія на останню пісню, він дограє і переходить спати на диван на першому поверсі будинку. «Це елітарний розважальний контент», – підсумовує Щегель. Додає, що після цього стріму вони додали «патронів» ще на 400–600 доларів.

Ще під час роботи в Білорусі на початку весни 2020 року Щегель разом із Романенком і Владом Капицею запустив стріми Srakadupa, у яких вони у вільному форматі обговорювали головні новини та залучали підписників до обговорення. «Влад запропонував нам пиляти такий контент, а я погодився, бо це для мене веселощі з друзями. Я люблю Влада, я люблю Єгора, мені з ними в задоволення. І я себе в тонусі тримаю у спілкуванні з ними», – розповідає Щегель.

Півтора року потому Srakadupa має 560 підписників у сервісі Patreon, які щомісяця підтримують проєкт на понад 2500 доларів. Водночас Srakadupa почали розвивати як платформу з організації концертів, промоушну та просування коміків: окрім турів Україною Щегеля та концертів Капиці й Романенка, вони організовували власні офлайн-зустріч Srakadupa й український тур Єгора Шатайла. За організацію турів у команді відповідає Влад Капиця.

У межах туру з «Національно-визвольним сольником» Щегель провів шістнадцять концертів у дванадцяти містах: почали тур із виступів у вересні у Львові, Харкові, Дніпрі та Києві, продовжили в Рівному, Одесі, Вінниці, Луцьку, Івано-Франківську, Чернівцях, Хмельницькому й Миколаєві, а після зйомки в Циганському театрі додали ще два концерти в Києві. Щегель розповідає, що тури – це головне джерело його доходу. Цифрами щодо останнього туру поки не ділиться, але каже, що навіть виступи в чотирьох різних містах у попередніх турах приносили йому приблизно 6,5 тисяч доларів.

– Тури – це те, що було завжди. Це інтертейнмент, і неважливо, яку форму він має. Хай це буде Олег Винник, якийсь фокусник або Андрій Щегель. Людині просто треба вийти з дому і щось схавати. Все решта – пилюка йобана.

«Для мене взагалі не було проблемою виступити українською. Так, якоюсь мірою це був челендж і тренування, але це й можливість про себе заявити», – розповідає Щегель вже після зйомки. Пояснює, що спростили перехід до іншої мовної системи українськомовне середовище і постійна практика в Srakadupa.

Коли ми вперше говорили зі Щегелем про питання мови, він ще працював у Мінську та виступав російською, тому порівнював ситуацію з білоруським контекстом. «Я одразу скажу, що я дуже люблю українську мову, я нею пишаюся. Але мені здається, що багато людей не усвідомлюють, у якій безпеці та в якому прекрасному становищі перебуває українська мова в Україні. Коли поряд є Білорусь, де 9 мільйонів людей, із яких білоруською говорять тільки 10 тисяч. А ще поряд є Молдова, де є або румунська, або російська», – розповідав Щегель у 2019 році.

«Я за українську мову і за те, щоб у стендапі виступали українською, – додавав тоді Щегель. – Просто так вийшло, що стендап-тусовка є тусовкою людей, які думають російською мовою або на суржику». Два роки тому виступи українською на київських стендап-вечірках дійсно були рідкістю, російською виступали й коміки, які зараз перейшли на українську – наприклад, резиденти «Підпільного Стендапу» Єгор Шатайло, Сергій Ліпко та Сергій Чирков, а також Антон Тимошенко, який тепер поєднує виступи українською та російською.

Запитую Щегеля, що змінилося за цей час для нього. «Насправді нічого не змінилося, – відповідає стримано, – просто кожен комік обслуговує свою аудиторію. Ми вже зібрали аудиторію Srakadupa: вони можуть придбати квитки на сольник російською, але це буде менш охоче».

Щегель записав сольник українською, але чи можна це вважати переходом на українську у творчості? «Я не думаю далі, ніж на тиждень уперед, – відповідає Щегель. – Мені треба довести цей сольник до кінця, відпочити, а вже тоді думати про наступні кроки. Не виключено, що я ще запишу сольник російською. Як не виключено й те, що я більше ніколи не буду виступати російською. Я в житті взагалі нічого не виключаю». Утім, уточнює, що не хоче адаптувати матеріал і використання мови відповідно до зали: «Я не буду виступати з одним сольником у Львові українською, а в Харкові російською. Вважаю, що це їбала». Але все одно додає: «Хоча тут теж не можу ручатися за свої слова».

Що Щегель планує робити далі? «Я вже живу різдвяним настроєм: віддаю сольник, нам приходять бабки, і в мене є два місяці на те, щоб просто ніхуя не робити, – радіє комік. – Ну окей, а тоді почну новий концерт. Треба забезпечувати собі пасивний дохід».