
«Останні з нас» повертаються. Говоримо про одну з найкращих адаптацій відеогри з творцями серіалу
Серіал «Останні з нас» від HBO повертається – першу серію другого сезону адаптації однойменної гри The Last of Us уже можна переглянути на Megogo. Серії виходитимуть щотижня до 25 травня, усього їх сім. Після цього серіал зʼявиться на Sweet.TV і «Київстар ТБ».
Перший сезон зібрав понад 20 номінацій на «Еммі», а другий ще до релізу має високі 93% «свіжості» від критиків на Rotten Tomatoes. І поки «Minecraft: Фільм» ставить касові рекорди для фільмів за іграми (понад 300 мільйонів доларів за перший вікенд по всьому світу), «Останні з нас» – мабуть, найкраща екранізація відеогри – офіційно отримала зелене світло на третій сезон.

«Останні з нас» розповідає про Джоела (Педро Паскаль), контрабандиста-одинака із загостреним батьківським інстинктом, й Еллі (Белла Рамзі) – 14-річну дівчинку, яка випадково стала його напарницею. Вони подорожують Сполученими Штатами, де панують зомбі-пандемія й локальні війни. Більшість людей перетворилися на монстрів, жодних ліків досі немає. Еллі – ймовірно, єдина людина, яка має імунітет до вірусу.
Чого чекати від другого сезону «Останні з нас»? Хто з творців серіалу вижив би під час апокаліпсиса? І чи нарешті настав час хороших екранізацій відеоігор? Про все це Віледж запитав шоуранерів та акторів серіалу «Останні з нас».
Попередження: можуть бути спойлери до першого сезону й мінорні спойлери до першої серії другого сезону «Останні з нас».
Чого чекати від другого сезону?
Минуло пʼять років після подій першого сезону. Джоел Міллер й Еллі Вільямс оселилися у Джексоні – Джоел розширює поселення та працює з рекрутами, а тепер уже 19-річна Еллі патрулює околиці міста. Недалеко від кордонів містечка вештаються не тільки зомбі-клікери, а також «Світляки». Це воєнізована група на чолі з Еббі (Кетлін Девер, «Яблучний оцет»), яка натрапила на слід Джоела, щоб помститися йому. Наприкінці першого сезону він убив у лабораторії «світляків» батька Еббі – науковця, який планував винайти вакцину проти зомбі-грибка. Він хотів провести досліди над Еллі, бо вона єдина, хто має імунітет до вірусу. Ймовірно, йому вдалося би знайти ліки, але тоді дівчинка б загинула.

Поки Еллі лежала в лабораторії без свідомості, Джоел прорідив ряди «світляків». Він урятував дівчинку, але збрехав їй про те, як і чому вона вижила. Через тягар таємниці (а ще бажання налагодити стосунки, які добряче зіпсувалися за пʼять років) Джоел таки наважується на психотерапію. «Терапія – це красива артикуляція того, як багато Еллі значить для Джоела. У терапії маєш бути чесним із собою, а це незручно», – пояснює сценаристка Геллі Ґросс.
Актор Янг Мазіно, який зіграв лідера патрульних на імʼя Джессі, вважає, що в новому сезоні глядачам буде цікаво познайомитися з фракціями поза містом Джексон: «Це групи людей, які по-своєму відреагували на реалії постапокаліптичного світу – хтось через культ, хтось – через воєнізоване угруповання [...] Так, можливо, у відеогрі це схоже на ситуацію «погані vs. хороші», але в серіалі це значно більш «сіра» зона в сенсі моралі».

Ніл Дракманн, один із шоуранерів серіалу й творець гри The Last of Us, погоджується: «Це не протиборство добра й зла, це про перспективу. Герой для однієї людини – злодій для іншої. Сподіваюсь, люди спробують зрозуміти, чому Джоел вчинив саме так. Якби я був на його місці, то так само бився з кожним, хто стане на шляху до Еллі. Любов може все переплутати в мозку, і пріоритет уже на одній людині, а не цілому людстві».
Хто з творців серіалу пережив би апокаліпсис?
Ніл Дракманн, шоуранер: Я не майстер бойових мистецтв. Не можу полагодити авто. А ще з мене вийде поганий фермер. Я не вмію нічого корисного, що згодилося би під час апокаліпсиса. Усе ж я можу доволі швидко бігати, але недовго. Якщо буде ситуація, де треба швидко пробігти й замкнутися за дверима, – я би мав шанс. Інакше я б загинув одним із перших [сміється].
Геллі Ґросс, сценаристка: Фізично я би точно не вивезла апокаліпсис. Я кишенькова людина, яку можна запхати в ручну поклажу [жартує]. Я не вмію битися, але могла би обмазатися кровʼю й лягти посеред дороги, як наживка. Виходить, моя головна навичка – це пастки для монстрів.

Кетлін Девер, акторка (Еббі): Я могла би зробити класний стейк на вогні. А ще я добре бігаю й непогано стріляю. Втім, боротьба – точно не моє. Мені часто сниться, що я не можу захистити себе у двобої, а мої руки перетворюються на локшину [сміється]. Еббі – вразлива, хоч і не показує цього. Вона якраз перебуває в цьому стані, коли ми вперше її бачимо на екрані. У The Last of Us 2 гравець просто раптово перемикається й починає керувати Еббі, не маючи повного контексту. У серіалі все інакше.
Янг Мазіно, актор (Джессі): Я добре справлявся би з буденною роботою на кшталт рубання дров, гатіння молотком по чомусь твердому або збирання врожаю, хоч я нічого не знаю про фермерство. Джессі – альтруїст. Він стоїк, дуже відповідальний. Я – не те щоб повна протилежність, але дозволяю собі певні «послаблення». Не впевнений, що зміг би бути таким жертовним, як він. Для цієї ролі я вперше їздив верхи. Зі зброї стріляв до цього, але [я завжди думаю про те, що це] смертельне знаряддя й сила, якої в руках не мав би тримати ніхто в цьому світі, а в нашій реальності смерть – це така буденна річ.

Ізабела Мерсед, акторка (Діна): Я трохи знаюсь на зброї, тому добре би стріляла. Але будь-яка фізична праця – це не моє. Я просто лінива. Не знаю, що робила би, якби всіх близьких мені людей убили якісь гриби. Це дуже хоробро – продовжувати, попри це все.
Мерсед також зіграла в апокаліптичному горор-фільмі «Чужий: Ромул», тож запитуємо, з ким би вона радше вступила в бій – прибульцем на космічному кораблі чи зомбі з «Останні з нас»: «Залежить від фази інфікування зомбі. У серіалі я роблю так, як і в грі – кидаю якусь пляшку, щоб відволікти, а потім у хід іде ніж. Ідеально».
Крім акторської карʼєри, Мерсед також випускає пісні під іменем Isabela Merced. Тож які пісні її персонажка Діна слухала би, якби мала плеєр чи смартфон? Мерсед вважає, що це поппанк ікона Авріл Лавін, ірландська співачка Шинейд ОʼКоннор, а також Radiohead. «[У новому сезоні] ми з Еллі гратимемо у гру, яка, можливо, підкаже, які в них музичні смаки», – каже Ізабела Мерсед.
Янг Мазіно додає, що Джессі, мабуть, слухав би класичний гангстерський хіп-хоп на кшталт Nas, 2Pac або The Notorious B.I.G., а також більш меланхолійних The Smiths чи запальних Red Hot Chili Peppers.
«Останні з нас» – найкраща кіноадаптація відеогри?
Адаптації відеоігор бувають хороші, а бувають погані – найчастіше саме погані. Серед поганих – «Бордерлендз», «Принц Персії» з Джейком Джилленголом, Assassin’s Creed або Warcraft, а серед хороших – кілька екранізацій «Соніка», «Брати Супер Маріо в кіно», «Фолаут» і «Кастлванія». Десь посередині «Minecraft: Фільм» – настільки погане кіно, що воно лідирує у світовому прокаті.
Віледж запитував у людей з української гейм-індустрії про те, чому так важко екранізувати ігри
Ніл Дракманн, який останні 15 років працював над іграми The Last of Us, Uncharted та однойменними кіноадаптаціями, згадує часи, коли студію Naughty Dog упізнавали лише за платформером кінця 1990-х Crash Bandicoot про лиса на імʼя Креш. «Мене питали: «Що за ігри ти робиш? Може, Madden [популярна серія ігор про американський футбол від EA Sports]? Чи Call of Duty [шутер від Activision]?» А тепер на весіллях я кажу про «Останні з нас», і всі все чудово розуміють», – ділиться Дракманн. Він додає, що досвід екранізації Uncharted допоміг йому «зрозуміти Голлівуд» і знайти підхід до «Останніх з нас». Цей підхід – залишатися вірним першоджерелу, але не дублювати його повністю.

Сценаристка «Останніх з нас» Геллі Ґросс каже, що в серіал неможливо інтегрувати найголовніше у відеогрі – інтерактивність. Тому доводиться «змінювати деякі речі», адже грати в «Соніка» й дивитися на нього на екрані – різні речі. «Раніше не так багато людей, які справді ухвалювали рішення в кіно, мали геймерський досвід. Мабуть, тому так багато з адаптацій відеігор провалювалися», – розмірковує Ґросс.
Також Ґросс вважає, що тренд на антигероїв, що був популярний останні кілька років, минає, і знову настає час «героїчних фігур». «Утім, мета – створити такого персонажа, щоб ви побачили в ньому себе, незалежно від того, який вигляд він має або звідки він родом», – пояснює сценаристка.