Нова музика«Немає іншого виходу, окрім як збирати свою тусовку». Музичний лейбл Thousand Kisses Place

Музичні лейбли в Україні останнім часом виникають майже так само часто, як сервіси доставки їжі: Nechto, Watra, Revet Sound, Popcycle Records. Серед них і стартап Thousand Kisses Place — амбітний київський лейбл танцювальної електроніки.

Його заснували четверо друзів, проєкти яких добре знають у київських музичних і креативних колах. Це Ігор Кириленко та Ніл Тарасов, учасники гурту Hidden Element, які вирішили перейти на новий рівень. Це Сергій Вовк, засновник Kyiv Academy of Media Arts й організатор івентів, який повернувся до справ після річної творчої відпустки та зрозумів, що хоче пов’язати життя з музикою. Це Юрій Каленюк, власник вінілового магазину й видавництва Vinyla.com, який побачив реальні перспективи. Першим релізом на Thousand Kisses Place став чіпкий і динамічний мініальбом Hidden Element «Comparisons», далі календар лейблу вже розписаний планами до кінця року — і це лише початок.

Навіщо потрібні музичні лейбли, які можливості бачить четвірка однодумців на українському ринку, кого вони шукають і які цінності їх об’єднують — головний редактор Comma говорить із засновниками лейблу для The Village Україна.

Я бачу потрібний момент, аби об’єднати людей принаймні в електронній музиці, щоб разом ми нарешті почали щось варити. У нас є бажання, ресурси, продюсери, ринок — то чому б не зібрати це все, щоб створити якісний продукт

Ніл: Як музикант, у своєму розвитку ти доходиш до етапу, коли хочеш надіслати кудись власну творчість й отримати фідбек. Орієнтуєшся на лейбли, яким це може підійти, надсилаєш і не отримуєш реакції. А навіть якщо тобі відповідають, то пишуть, що все клас, але вкрай рідко доходить до співпраці. Коли ми з Ігорем писали драм-н-бейс, то лише за три роки відчули, що можемо відправити свої треки та їх реально можуть видати. За цей час я зрозумів: нас так часто ігнорували не тому, що музика погана, а тому, що музики настільки багато.

У лейблів фізично немає можливості коментувати, а тим паче видавати всю музику, яка їм подобається. Тому вони роблять ростери переважно своїх друзів-продюсерів, а також їхніх друзів: 10, 20, 25 артистів – і вони варяться у своїй каші. Якщо в тебе є всього десять артистів, цього вже достатньо, аби не мати змоги брати музику ззовні, навіть якщо вона геніальна. Хіба що лейбл побачить, що це фінансово вигідний артист, якому можна одразу бронювати тури. Немає іншого виходу, окрім як збирати свою тусовку й цією тусовкою набирати вагу.

Сергій: Коли я спілкувався з DFA Records у Нью-Йорку й Ostgut Ton у Берліні, теж відзначив, що це досить закриті тусовки. Тож ми вирішили зробити свою закриту тусовку з метою об’єднати певні ніші локального ринку.

Ніл: Але це не означає, що ми беремо на лейбл тільки своїх кентів. Якщо подивитися на наш план релізів, це передусім цікава музика.

Мініальбом від Hidden Element став першою ластівкою лейблу, а кого ще ви підписали?

Ніл: Із нами Koloah — досвідчений продюсер, герой фестивалів Brave! Factory й Strichka, який скоро випустить на лейблі новий EP «Borderlines» з реміксом від Nocow. Це якраз танцпольний бойовик.

Сергій: До того ж він підписався до нас на два релізи, ще коли на лейблі нічого не вийшло, не почувши матеріал. Для мене це показник, наскільки проблемна ситуація на ринку і наскільки є кредит довіри до нашої авантюри.

Ніл: А далі SI Process «Signals» — це сольний проєкт Стаса Іващенка, барабанщика українського супергурту «Вагоновожатые». Ми вибрали для лейблу певний жанровий напрям, і цей реліз для нас експериментальний, не типовий. У Стаса більш спокійні треки, нетанцпольні, але нам дуже імпонує його особистість, його досвід і те, що він грає цю музику наживо, тобто її можна потенційно цікаво донести. Ось ці фактори, хто він, де він грає, як він грає, нам цікаві, тому він з нами на борту. Також до кінця року ми плануємо видати ще два ЕР Hidden Element.

Сергій: Ігор і Ніл знають, що їм потрібно. Ми втілюємо це, а далі будемо реплікувати на інших. Ми знаємо болі й задачі артистів і будемо піклуватися однаково про всіх.

Юрій: Я б підкреслив, що лейбл – це не просто продавати музику й забирати собі відсоток. Тут дуже багато розмаїтих операційних задач. Можливо, лейбл — це взагалі про операційку.

Ніл: Поясню на прикладі першого релізу лейблу – EP від Hidden Element. Коли я заходжу в наш онлайн-задачник Trello, мені страшно. Там купа задач. Якщо втілиться хоча б 30%, буде добре. Ти не можеш вигадати собі кампанію під реліз у форматі «ось десять операцій, ідемо за цим списком», бо в процесі виявиться, що з цих десяти половина не втілиться – і все, у тебе немає реального плану. Тому що більше в нас різних ідей, то більше з них спрацює.

Звісно, кожен артист хоче, щоб після підписання контракту з лейблом почалися гастролі, публікації на Resident Advisor, ремікси за тисячі фунтів. Це буде, але не одразу

Коли ми з гуртом The Erised працювали з британським лейблом Hospital Records, було, на що нарікати. Але, наприклад, те, що ми зробили ремікс для Enter Shikari, стало можливим лише завдяки роботі з ними. Якщо ти артист з вулиці й за тобою немає двіжа, немає підтримки, ти ніколи не доб’єшся офіційного реміксу на крутого артиста. Лейбл не обіцяв нам нічого такого зі старту, але це відбулося. Так і з Thousand Kisses Place: ви потрапляєте до нас, працюєте з нами, і будь-які можливості, які ми для вас отримаємо, будемо втілювати.

Зрозуміло, ми не пропонуємо кліп із продакшеном за $20,000, але він і не потрібен. Це у попсових артистів бюджети головне, бо треба похизуватися. До відео особисто я ставлюся дуже просто: разом із музикою воно має вводити в певний стан. Кліпи мають бути або зовсім простими, або геніальним кіно, як у Massive Attack чи The Chemical Brothers. Ми плануємо випускати відео, які підходять музиці за змістом. Ось нещодавно представили артовий ролик до синглу Hidden Element «Rplctr9», під який можна залипнути. Його створили студенти KAMA, надихаючись нічними подорожами в таксі від клубу до клубу й потім, після всіх пригод, додому.

Ніл: Ну й загалом в артистів має бути такий матеріал, на який відреагують світові слухачі, музичні журналісти, діджеї, адже в нас, грубо кажучи, діджейська музика. Буває, артист пише емоційний трек, який ллється в моменті, та потім з ним важко працювати в плані діджеїнгу. Бо в танцювальній музиці є структура: умовно, сегмент треку продовжується 32 квадрати, потім додається якийсь елемент, іде ще 32 квадрати – це база, яку варто принаймні поважати.

Сергій: Ніл – дуже крутий селектор, автор аудіоблогу Btw. й активно працює діджеєм. Якщо він може поставити трек у сет, мікс, подкаст і той буде качати, це хороший маркер. Ігор – геній зі своїм специфічним смаком і великим досвідом у продакшені. Він точно розуміє, що супер. Я меломан, ганяю на концерти й збираю платівки від Blur і Psychic TV до Станіслава Толкачова, також фільтрую зі свого погляду. Юра для свого вінілового бізнесу регулярно закуповує платівки, які продає по всій Україні, і теж має експертизу, що робоче, а що ні.

Ти маєш вмикати мізки, пробиватися, бути активним. Творчість — це постійний процес. Ти завжди можеш бути кращим

Ігор: Я вчився в театралці, і наш куратор часто казав: коли щось робиш, став максимально жорстку планку — у тебе в будь-якому разі не вийде. Ці слова підтверджуються щоразу, коли я працюю над продакшном для різних попартистів. Часто чую від них: «Планка в мене дуже висока, вища, ніж я можу стрибнути».

Сергій: Є схожі слова, які ми говоримо студентам у KAMA. Давайте хотіти підкорити Еверест, щоб ми принаймні забралися на Монблан.

Ліричний відступ — розкажіть історію, яка стоїть за назвою лейблу.

Ігор: Thousand Kisses Place — це назва старого треку Hidden Element. Був 2012 рік, п’ятий курс інституту, ми з Нілом вже писали драм-н-бейс, я познайомився з дівчинкою – і понеслося похмуре інститутське кохання. Пам’ятаю, ми сиділи з нею на лавці, цілувалися, а потім я прийшов додому й запилив цей трек. Це відбулося просто миттєво, «бум» — і все, години за дві. Трек забрали на німецький вініловий лейбл Alphacut, ми страшенно раділи. Така історія. Thousand Kisses Place — це місце, де нам добре.

Сергій: Ця історія відгукнулася в кожному з нас. Ніл працював артдиректором харківського клубу «Живот», а я, коли навчався в Харкові, збирав їхні флаєри й регулярно туди ходив. Для мене, бідного студента, це було щастя. Мені здається, Thousand Kisses Place — синонім будь-якого клубу в будь-якому місті для будь-якої людини, яка ходить до клубів. Усі люди певною мірою самотні, а клуби зближують їх, дають надію на цю тисячу поцілунків.

Чи впливаєте ви на творчий процес своїх артистів?

Ніл: Ми можемо висловлювати побажання, але йдеться не про зміну акордів чи мелодій, а про дрібні нюанси. Буває: пише нам людина, ми слухаємо демку й розуміємо, що все наче прикольно, але якщо змінити кілька деталей, то буде абсолютно фірмово. Питаєш: «А це фінальна версія чи можна внести правки?» – і на цьому етапі розумієш, хто перед тобою. Якщо людина адекватна, вона завжди захоче послухати конструктивну думку зі сторони.

Ігор: Це більше технічні зміни, нетворчі. Наприклад, протягом усього треку грає одночасно три синтезатори. Кажеш: «Дивися, розділи: спочатку в тебе звучить один сінт, потім другий, далі третій». Ну не можна, щоб усе одразу грало.

Ніл: Уяви: борщ, пюрешка й котлета. Ти їси спочатку борщ, а потім пюрешку з котлетою. А хтось просто кидає все це в міксер і заливає в себе. Воно ж не дуже.

Ігор: Або це можуть бути питання зі зведенням. Типу якщо звук зробити тут вужчим, а тут ширшим, трек звучатиме краще.

Ніл: Ігор – професіонал у студійних речах, які треба робити на фінальній стадії треку. Не всі знають ці нюанси. Ігор теж п’ять років тому не знав, але цікавився, працював і тепер розбирається трошки краще, ніж раніше.

Ігор: Особисто мені завжди цікаво почути думку досвідченого музиканта. Завжди намагаюся надсилати треки людям, яких поважаю, раджуся з Сашею Sunchase, купою продюсерів. Хочу почути їхню думку, зробити свою музику кращою.

Ніл: Звісно, музика — художня річ, і якщо хтось скаже «я так бачу», це окей, але ми не зможемо працювати разом. Koloah спершу не дуже хотів, але погодився на наші коментарі. А Стас Іващенко — за будь-який двіж, тільки уточнює нашу думку, чому ми вважаємо, що так краще, слухає аргументи й погоджується.

Сергій: Це знову ж таки історія про бажання розвитку. Більшість продюсерів, які нам пишуть, уже сиділи зі своєю музикою довгий час і не досягали результату. Тепер ми кажемо, що дамо результат, тільки слухайте нас. Є люди, які готові слухати.

Може, з часом ми перетворимося на таких же бізнесменів, як Warp Records. А поки просто рвемо тільняшки за наших.

Після карантину, коли всі будуть до цього готові, плануємо відкрити офіс: там проходитимуть вечірки в незвичних форматах, із закордонними привозами, а також воркшопи під кураторством Ігоря Кириленка.

У тих демках, які нам надсилають, уже бачимо, чого не вистачає цим продюсерам, щоб робити якісний продукт, тож будемо показувати й пояснювати. Ми відкриті до спонсорських проєктів і маємо свої ідеї для колаборацій. Бізнес-модель лейблу — це не тільки роялті й продаж платівок. Це велика кількість різних невеликих джерел, які в сукупному об’ємі даватимуть позитивний результат.

Зізнаюся: спочатку я думав, що нас четверо, ризики поділені, можна погратися. А потім зрозумів: ніфіга, це ніякі не ігри. Це моє життя, це життя інших людей, ми впливаємо одне на одного, ми змінюємо свої долі, долі наших артистів і, сподіваюся, певною мірою долі наших слухачів. Ми в цьому всерйоз і надовго.