Rhythm Büro повертається – 12–13 квітня на секретній локації культова київська вечірка святкуватиме 10-річчя. На першій великій події Rhythm Büro після 24 лютого 2022 року буде дві сцени для 13 артистів. На головній сцені гратиме мікс «дивної електроніки», експериментальної музики, а також «реверанси в бік техно». У лайнапі співзасновниця Rhythm Büro Vera Logdanidi, Alex Savage та чотири іноземні артисти: Blind Observatory (Німеччина), Feral (Італія), Garçon і Timnah (Швейцарія).

Другу сцену віддали під повне кураторство клубу Closer, з їхнім власним саундом і лайнапом: Borys, Igor Glushko (один зі співзасновників Rhythm Büro), Ochii b2b Hanna, Roman K, Sergiy Yatsenko (співзасновник Closer), Shults.Sashaa, Valeria Obodzinska. Крім того, нідерландські митці Bambí Benkö привезуть у Київ одну з інсталяцій – це не часта практика для Rhythm Büro, але Bambí самі запропонували свою участь, тож організатори погодились. За візуальне оформлення взялася київська студія Blck Box разом із Tenpoint, які працюють із Rhythm Büro з 2014 року.

Віледж зустрівся з Вірою Логданіді, українською артисткою та співзасновницею Rhythm Büro, і поговорив про 10-річчя культової вечірки, можливість повернення фестивалю Natura, росіян за кордоном і сольну карʼєру Vera Logdanidi.

   

– Rhythm Büro – 10 років. Ви запустились одразу ж після нападу Росії на Україну, пройшли коронавірус і повертаєтесь під час повномасштабної війни. Зараз, мабуть, саме час порефлексувати. Накочується ностальгія?

– Офіційно перша вечірка Rhythm Büro відбулася у 2015 році, але протовечірка, з якої народився проєкт, була у 2014-му. Тоді ще тривали бої за Іловайськ, і ми бодай якось намагалися зібрати гроші. Це були буремні часи – ми захопили й початок війни, і ковід, і повномасштабне вторгнення Росії. Зібрали бінго. Ми пишаємося тим, що встояли, але в нас були серйозні розмови, що ми можемо припинити свою діяльність, якщо це буде фінансовий «вліт». Уже 5 лютого [2022 року – ред.] вечірка проходила в атмосфері кризи, тож у повномасштабну війну ми зайшли із серйозним ударом. Тестова вечірка, яку ми провели перед 10-річчям [у вересні 2024 року], була теж досить важка… Ще був фестиваль Natura, який ми скасовували, але ми знали, на що йдемо. Зараз є відчуття, що все буде окей – якщо, звісно, не станеться ще щось неочікуване. У нас є бажання продовжувати, але є певна межа негативних досвідів.

– Мабуть, це важко – існувати, знаючи, що наступна вечірка може вирішити майбутнє 10-річної праці.

– Треба вміти відпускати. Фестиваль Natura – це наша найулюбленіша подія, це ще й фаворит багатьох відвідувачів, бо це природа, секретна локація, багато умов, що відфільтровують людей, які туди потрапляють. Найважчим стало усвідомлення, що Natura, можливо, більше не буде. Але чим нас уже можна налякати? Люди поряд ризикують життям, ми постійно під обстрілами… Це спонукає ставитися до цього інакше, бо все це – тимчасове.

– Якщо завершиться історія Rhythm Büro, то почнеться щось інше – можливо, в іншому форматі?

– Ніхто не знає. Певно, у тому й цікавість життя. Чи буде щось, що перевершить, – ми не знаємо. Чи треба взагалі щось перевершувати? Теж не факт. Треба жити й робити, що любиш. Ми не налаштовані на завершення, це worst case [найгірший сценарій]. Але цілі зробити прямо таки щось помпезне теж немає. У нас інакше розуміння того, що таке хороша музична подія. Можна возити дуже відомих артистів і будувати економічну модель на цьому, але немає мети вразити когось мішурою. Коли ми розширювалися, то дуже обережно до цього ставилися. На ранніх етапах фестивалю Natura ми не запрошували 125 артистів, хоч була така нагода. Це привело би на вечірку більше людей, можна було б заходити в медіа інакше, але ми усвідомлено цього не робили…

 

 

– Суперечить цінностям?

– Радше відволікає від основної ідеї, спотворює проєкт. Можна просто зробити великий фестиваль, а можна фестиваль, на який цікаво ходити, де класна музика. У нас трохи інша ціль, ніж просто організувати помпезну подію. Хоч вечірка до 10 років Rhythm Büro все ж буде більшою за попередні, це не основний фокус. 

– Яка подія для вас справді крута?

– Це про атмосферу, коли все, що відбувається на танцмайданчику, – продумано й поєднано. Лайнап, достатній рівень світла й темряви, щоб це сприяло зануренню, але водночас відчуттю безпеки, щоби бути готовим до сприйняття нового досвіду. Це і про пізнання музики, і про діалог зі своїм внутрішнім світом. Ми працюємо з дуже повторюваними ритмами, що нагадують первісні обряди, коли люди танцюють і проживають певний досвід через цей танець.

– Що буде на Rhythm Büro, крім музичних сцен? Може, тема події, фотозони, тату-корнери, як це зазвичай буває?

– Для великого фестивалю це прикольно – коли люди закладають вікенд і знають, що ходитимуть від сцени до сцени, матимуть якісь розваги. 10-річчя Rhythm Büro – це не фестиваль, тому ми не планували наповнювати це інфраструктурою. Усе ж у мене є друг – нідерландський художник Bambí Benkö – який сказав, що дуже хоче приїхати в Україну. Ми домовилися, що він приїде своїм коштом і привезе на вечірку роботу, яка виграла Brutus Prize. Раніше ми тему арту оминали. На події з Actress, яку ми згадували, була художня складова, і це було не дуже вдало реалізовано. Зрозуміли, що не можна братись за те, у чому ти не експерт – треба делегувати. Але тут Bambí самі зʼявилися, тож буде додаткова цікава зона.

 

 

Що з фестивалем Natura

– Зрозуміло, що після 24 лютого 2022 року багато що стало на паузу. Як це було у випадку Rhythm Büro?

– Щойно завершився фестиваль Natura у 2021 році, ми почали підготовку до нової події. Фестивальні проєкти теоретично можна зробити за два-три місяці, але якщо закладаєш рік, то шанси зробити якісно вищі. Класних артистів теж треба «бронювати» за пів року або рік, бо Natura проходить улітку, а це ж фестивальний сезон – в артистів можуть бути інші події, відпустки. Ми анонсували фестиваль, продали зразу близько тисячі квитків. Це буквально початок повномасштабного вторгнення, а ми сидимо й бачимо сповіщення від Wayforpay, що купують нові й нові квитки. Ми не розуміли, скільки це триватиме. Але коли настало літо й дати Natura були все ближче, ми перенесли фестиваль. І було би дуже тупо й неправильно робити якісь інші події в Києві й водночас мати борги перед людьми. Коротше, ми стали заручниками цього фестивалю. Хоч загалом нам таки потрібна була пауза – усе склалося, як склалося. Ще до 24 лютого 2022-го я була на такій ранній стадії вигорання. Ми відпочили, якщо можна так сказати, багато що переосмислили. Я спробувала розвинути персональну карʼєру, бо в мене ніколи не було на це сил і часу. Зараз ми в тій точці, де в нас є ресурс, і ми готові знову робити події з любовʼю.

 

 

– Нідерландський фестиваль Draaimolen, на якому ти виступала, це щось близьке за концептом до Natura, як мені здається. Це так?

– Не зовсім. У Європі є фестивалі, схожі на Natura: Parallel в Іспанії, Monument Festival у Норвегії, Labyrinth у Японії, який дав поштовх для лісових фестивалів із диптехно. Але Draaimolen – це зовсім інша вагова категорія. Це масштабний, але непопсовий фестиваль, як ті ж Sonar (Барселона) чи Sziget (Будапешт). До Draaimolen у мене не було досвіду відвідування фестивалю з такою великою музичною програмою. Вони не задовольняли потребу дуже широких мас – різні танцзали, різні жанри і якісна музика. Це важлива віха в моїй карʼєрі. Якби не пропозиція виступити на Draaimolen, я не знаю, чи колись би підготувала соло-лайв.

– Є певний набір штампів про рейви. Я певен, що багато людей досі сприймає їх як бездумний «туц-туц». Можна сказати, що Rhythm Büro про більш усвідомлене споживання електронної музики?

– Ми формуємо наше комʼюніті із самого початку, це про інакший звʼязок із людьми, і про інакше ставлення до музичних подій. Звісно, коли це щось масштабне, ще і якісь медіа написали, то на вечірку приходить відсоток людей, які не до кінця розуміють концепції, приходять, як на звичайний рейв. Це теж нормально. Ми не ставимося до цього зверхньо. Звісно, що є певні правила, ми обмежуємо коло тих, хто може до нас потрапити, але не так гостро, як деякі інші промоутери чи клуби. Rhythm Büro – це про музику.

 

 

Ми брали невелику паузу й лише точково зʼявлялися у Closer, щоб не випадати з контексту. Взагалі є така думка, що клубні проєкти існують три роки, хоч і винятків багато. За ці три роки «паузи» активні промоутери формували сцену, й аудиторія трохи змінилася. Не нам ставити якісь оцінки, але ми бачимо, що й музика інша, і фокус із неї змістився. Але це теж норм, бо має ж щось змінюватися. Це не заважає нам рухатися туди, куди ми рухаємося. Можливо, у людей зʼявилася спрага до форматів, які ми пропонували раніше. Нехай це не чистий аркуш, але такий – ледве заповнений.

– Щоб поставити крапку з фестивалем Natura: варто чекати на те, що подія таки відбудеться? Чи це вже питання на після війни?

– Ми перестали тішити себе надіями. У Києві ще якось можна знайти локацію, то Natura – це фестиваль про природу. Ми й до повномасштабної війни думали про зміни локації, але це все дуже важко. А зараз просто небезпечно [через обстріли й заміновані території]. Людині треба приїхати й повернутися додому до початку комендантської години. Стільки нюансів, що навіть не знаю, з якого боку підійти… Але коли війна завершиться, ми, звісно, розглянемо таку можливість – виберемо місце, дослідимо територію, щоб там не було уламків чи інших вибухонебезпечних предметів. Прямо зараз я не бачу ось цього світла в кінці тунелю. Немає сенсу робити щось, якщо не можеш створити максимальну безпеку.

«Привоз» Actress, комунікація з іноземцями та прифронтова електронна сцена

– Можливо, є «привоз», яким за ці 10 років пишаєтеся найбільше? Мені зразу ж на думку спадає Actress, який у грудні 2024-го випустив трек з українською назвою. Було дуже важко до нього достукатися. Яким був ваш досвід роботи з ним?

– Так, він дивак. Коли він у нас виступав, я була на гастролях – ми переносили дату, і в мене вже не було варіантів. Хлопці робили подію з Actress без мене. Ігор Глушко мені розповідав, що частину лайву він сидів під столом. Це була експериментальна вечірня подія у внутрішньому дворі Plivka, не рейв. Сам «привоз» Actress досить сміливий. Наші відвідувачі знають, що ми можемо привезти й зірку, і «середнячка» з класним потенціалом, і зібрати повний танцмайданчик. Для самих артистів це іноді шок, бо вони приїжджають і не очікують такого фурору. Наш смак формує концепцію. Це не так, що сьогодні умовно Peggy Gou, а завтра немає грошей на артиста й людям уже нецікаво. Вони йдуть на наш смак.

Загалом ми переосмислили підхід на найближче майбутнє. Сподіваємось, що воно в нас буде [жартує]. Ми робили багато вечірок з одним великим танцмайданчиком десь у знімальних павільйонах на кшталт кіностудії Довженка. На початку вечірки – нетанцювальна дивна електроніка, наприклад, Global Communications [британський електронний дует – ред.]. Це водночас і концерт, й інтро до вечірки від хедлайнера. Далі програма рухається до більш танцювальної музики.

До ковіду було заведено, що музиканту ніби треба було видатися на платівках, були популярні vinyl-only релізи. Зараз змінилася економіка, диджитал-лейбли отримали поштовх, їх тепер уже не вважають «недолейблами», а видавати музику тільки в цифрі – не соромно. Через це зʼявилися багато нових гібридних жанрів, і на 10-річчі Rhythm Büro плануємо показати нову музику, якої ще немає на танцзалах у Києві. Це такі форми техно-музики з вкрапленнями інших жанрів, наприклад, на швидкості драм-н-бейсу. Але це однаково про «потанцювати» – ми ж вечірка все-таки.

– Розумію, що Rhythm Büro – це про певний саунд, але чи думали ви про те, щоб міксувати електронну музику, наприклад, із джазом? Зважаючи на бум джазу в Україні… 

– Перший досвід великих івентів я отримала з драм-н-бейсом. Коли зʼявлявся проєкт Rhythm Büro, ми вже все сказали з цим жанром. Ми тоді відверто поговорили з Олександром [Павленком], що далі це вже рух суто в бік грошей. Треба вчасно поставити крапку, бо гроші – чинник, із яким важко сперечатися. Ми поставили «галочку» з хіп-хопом, коли привезли Grandmaster Flash – одного з «батьків» цього жанру. Ми відкриті до різного звучання, але воно має нас надихати. Ми не раз обговорювали концертну діяльність – якби не війна, це могло би бути одним із паралельних проєктів. Були ідеї привезти Amon Tobin [бразильський музикант], якось прораховували бюджет на Cinematic Orchestra. Напрям концертів для нас досі цікавий.

 

 

– Як іноземні артисти зазвичай реагують, коли запрошуєш їх приїхати зіграти в Україні під час війни? До того ж це серйозна організаційна робота з вашої сторони, бо потрібен трансфер із Польщі у Львів, а потім – у Київ… А ще ж дорога назад.

– Я думаю, що зараз ентузіастів майже не залишилося. Був період, коли шибайголови казали, що виступлять безоплатно, ще й привезуть гуманітарку. Здебільшого це класні «середняки», які можуть собі дозволити 28 годин до аеропорту туди й іще 28 годин – назад. Зараз це комерційна історія, і в цьому немає нічого поганого. Це індустрія. Ми можемо собі це дозволити, хоч це й значно дорожче, ніж раніше. Треба розуміти, що для закордонних артистів це поїздка на цілий вікенд. На 10-річчя ми запросили чотирьох гостей з-за кордону (Garçon, Feral, Blind Observatory, Timnah) й одного митця, який не повʼязаний із музикою. Раніше вважалося, що чотири артисти – це так і небагато, але зараз, якщо вони всі погодилися, приїхали та грають різну музику, – це непогано. І це цікавий досвід для них: «Я був в Україні під час війни»… 

– Вечірка в Україні під час війни «продає» не тільки саму вечірку, а й незабутню історію для дітей цих музикантів… 

– Так, але не всі готові. По собі можу сказати, що сама не завжди комфортно почуваюся, коли подорожую Україною. Мене запрошували в Харків, Одесу… Я скоро виступати, до речі, знову їду в Одесу. У мене вже там був виступ на відкритому повітрі, і росіяни атакували порт ракетами, поки я грала. У мене був шок. Це стрьомно, справжній екстрим. Може, ми тут думаємо, що всім хочеться пережити такий досвід… Але їм не хочеться. Це про життя, здоровий глузд. Я не засуджую людей, які отримують такі пропозиції й крутять пальцем біля скроні.

– Харків, Одеса, інші прифронтові міста – як там із музичною сценою зараз?

– Там, куди запросити артистів з-за кордону важко, попит на локальних артистів. Це створює нові економічні звʼязки, бо якщо раніше «возили» росіян, то тепер дивляться на своє, також на грузинську сцену, наприклад. Я допомагала промоутерам із Дніпра зі звʼязками із закордонними артистами, і в них вийшло. Зараз відбувається такий собі культурний обмін. Артисти з різних міст України готові виїжджати трохи далі, щоб не варитися у власному соку: «Я поїду виступлю у вас, а ви – у мене».

 

 

Виступи в культовому клубі Berghain, «Київ – маленький Берлін» і новий альбом Vera Logdanidi

– Розкажи про виступи в берлінському клубі Berghain. Це культове місце, але чи справді воно таке круте?

– Це легендарне місце зі своїми правилами, де відбуваються речі, що можуть шокувати людей, які не готові до цього. Тому там такий жорсткий фейс-контроль. Іноді одного погляду достатньо, щоб зрозуміти, чи готова людина до того, що може там побачити. Там дуже багато свободи всередині. Уперше мене запрошували у 2022 році на головну сцену, але потім змінили пропозицію на виступ у Panorama Bar. Для мене це навіть краще, бо там можна відійти від саунду відбійного молотка, що звучить на основній сцені. Це був перший раз, коли я зайшла в Berghain. Ці черги й прямо фанатичність від Berghain була причиною не відвідувати клуб, але так вийшло, що я зіграла там уже тричі [востаннє – 1 березня, уже після запису інтервʼю – ред.]. Мені дуже сподобалося. Останній раз мені запропонували денний час у неділю, що вважається хорошим тайм-слотом, бо менше «залітних» туристів. Як не крути, Berghain для артиста – це класна можливість.

– На таких подіях зазвичай граєш новий матеріал?

– Це завжди мікс чогось нового й добре відпрацьованого. Це як стендап. Кожен новий виступ має бути унікальним. Два попередні рази в Berghain я грала по чотири години, що досить довго. Це хороша перевірка для діджея, бо ти можеш розповісти за цей час класну історію. Мені здається, у мене вже є певне розуміння, як це робити, як не бути схожою на когось іншого. Попереднього разу в Berghain я сміливо про себе заявила, тому вони зразу ж запросили ще раз. 

– Як не загубитись у своїй же музиці за чотири години? Чи розбиваєш ти сет на якісь відтинки, типу, пів години жорсткого техно, потім трошки імпровізації… 

– Звісно, завжди є частина експромту, коли ти дивишся на реакцію, приймаєш фідбек, але я також завжди готую умовні блоки, за якими я рухаюсь. Якщо бачу, що якийсь із блоків не працює, можу його змінити. Маєш бути гнучким, постійно аналізувати тонкі людські матерії. Рухи, погляди, навіть піт, який уже зі стелі крапає, – це інформація, яку треба переварити й конвертувати в щось нове. Блоки відрізняються за швидкістю, може змінюватися жанр. За чотири години треба здивувати. Можна зіграти монотонний сет із цілісною історією, але це не для мене. Я люблю еклектичний підхід. Berghain, та і загалом у Берліні, люди спраглі до хорошої музики.

 

 

– Київ і досі називають «маленьким Берліном». Що про це думаєш?

– Це меншовартісно.Мені здається, що називати себе «маленьким Берліном» або чимось іншим відомим, це меншовартісна історія. Київ по-своєму крутий. Наскільки він прекрасний, настільки ж і жахливий. Київ точно не Берлін. У Києві немає стільки грошей, молоді, культурних інституцій, підтримки від держави, «нічних мерів», у нас узагалі немає ночі [через комендантську годину], немає іноземців-туристів, грантів, соціальних пакетів. Я не бачу нічого спільного, крім як радянські будівлі.

– З того, що ти бачила, як у Європі ставляться до українських музикантів? Є сентименти?

– Коли почалася повномасштабна війна, був запит на українських музикантів. Я ніколи на цій темі не виїжджала, хоч і були можливості. Так, у ніші, де я працюю, була певна підтримка, якій я дуже вдячна, але це ніколи не було рушієм моєї карʼєри. Зараз музикантів з України також підтримують, але я бачу цього все менше. Був буст, яким треба було скористатися. Втім, дружні інституції на кшталт Monument у Норвегії надсилали й гроші після 24 лютого, і тематичні панелі проводили. Як на мене, нордичні країни – Данія, Швеція, Норвегія – справді переживають за Україну й не бояться «червоних» ліній. Це можна побачити за кількістю військової допомоги, яку вони надають. Загалом ми формуємо хороше реноме країни з якісним зрізом артистів.

– А як щодо росіян? Очевидно, що після 24 лютого для більшості російських музикантів доступ до великих майданчиків став закритим. Це досі так? Чи якийсь відкат таки стався?

– Уся наша музична сцена згуртувалася, бойкотує росіян, які мімікрують і ніяк не виражають свою позицію. Я виділю Маю Бакланову, бо вона зробила дуже велику роботу, хоч є багато інших людей, які тягнуть цю лямку. Щоб росіян не тягнули на фестивалі, не проводили лінію «українець – росіянин» і пробували налагодити якісь мости. Це зараз ми прозріли, а коли війна почалася у 2014 році, був пошук людяності. Зараз ясно, що це за люди. У мене серед росіян було багато знайомих, і я можу сказати, що всі мої сподівання на щось людське розвіялися. Це просто прокляті люди. 

– Ти зараз працюєш над новим альбомом. Коли на нього чекати – весна-літо?

– Я вже написала свій альбом, і зробила це у кризовому стані. Поставила собі ціль і щодня щось робила для її досягнення. Взагалі за останній час змінився підхід до самоорганізації. Для творчої людини дуже важлива зібраність. Я постійно пишу щось у блокнотик, виписую задачі й проходжуся по ньому щодня. Така проста річ, як список справ, робить чудеса. Стовп, на якому все стоїть, – це мій блокнотик.

 

 

Зараз ми фіналізуємо мастеринг і можна відправляти на продакшн у Нідерланди, але вийде він на лейблі Rhythm Büro, який повністю курує Ігор Глушко, співзасновник формації й електронний музикант. Варіантів випустити альбом на західних лейблах багато, але такий серйозний для мене реліз, як-от перший сольний альбом, я принципово випускаю в Україні. Взагалі свій лейбл – це дуже дорого, особливо у кризові часи. Я вдячна Ігорю, що він вкладає туди стільки сил і грошей. Це продукт світового рівня, нам є чим пишатися. На десятому релізі лейблу Rhythm Büro виходили легендарні артисти. У нас навіть немає суто музичного медіа, яке могло би оцінити, що лейбл узагалі видав.

– Паралельно з музикою ти також навчаєш електронної музики студентів у школі Skvot. Розкажи, як так сталося?

– За ковідних часів я працювала у школі Closer Connections, навчала діджеїв, але це дуже персональна робота, яка займає багато часу. Я вичерпала свій ресурс. Тоді Skvot звернулися до мене, щоб я навчала курс із саунд-продакшну. Минулий рік був для мене роком персональних викликів, зокрема й через курс. Ми розраховували десь на 30 студентів, а записалося близько 70. Мене постійно перепитували, чи я готова до цього, і я вирішила, що маю прийняти цей челендж. Зараз ми зібрали групу на другий потік на майже 90 людей. Я сама багато чого навчилася, бо якщо ти вчиш людей, то ті зони, де ти провисаєш або робиш «на автоматі», треба розібрати настільки прискіпливо, щоб це було просто та зрозуміло для студентів.

Перший курс був тотальним стресом, другий – уже краще. Думаю, що наступний має пройти ще легше. Є також і критика. Хтось мене знає, хтось – ні. Є анонімні опитування, де студентам ставлять багато запитань стосовно мене. Це класно й правильно – читати негативний фідбек. «Вона не може… Екає-бекає». Читаєш це й думаєш: «О боже!» Але це все мене загартовує, бо я все роблю від свого імені – я підписуюсь під усім своїм іменем. Усе, що я роблю, – це Vera Logdanidi. Я навіть говорила з психологом, як справлятися, коли важко сформувати думку під час лекцій.

– Це не забирає весь твій час і натхнення, які могли піти на створення музики?

– Забирає. У мене немає якоїсь офісної роботи. Все, що я роблю, повʼязане з музикою. Щоб заробляти на цьому гроші, треба диверсифікувати й працювати в різних напрямах: пишу музику, граю діджей-сети в Україні й за кордоном, навчаю студентів. Ось так з усіх сторін це склеюється в суму, на яку можна дозволити собі жити. Але братися потрібно не тільки за гроші – можна займатися чимось, просто тому, що це цікаво, і це завжди кудись тебе приведе.

Квитки на подію Rhythm Büro коштують 1400 гривень, придбати їх можна тут. Вхід для військовослужбовців безплатний, але треба заповнити Google-форму.

Фото: Сергій Мирошніченко для Віледж, Rhythm Büro