«Джозерс» на музичній сцені України вже 13 років – у 2011 році гурт заснували Сергій Воронов і Петро Мацибурка. За цей час вони пройшли шлях від постпанку до електропопу, інді й колаборацій із реперами. 

Якщо The Unsleeping випустили один альбом за 11 років, то «Джозерс» –  сім, якщо рахувати релізи, перезаписані українською. За останні два роки Воронов двічі перезбирав лайв-бенд, мобілізувався у військо й оголосив «кінець епохи» проєкту. Разом з sucilna_nevdacha.exe він провів «прощальні» виступи у Львові та Києві, а у грудні поїде на «ГайдаFest» у Черкасах. Що далі – поки невідомо, відповідає він Віледжу.

Як «Джозерс» розширились, але врешті стали сольним проєктом? Гурт «Джозерс» – усе? Що буде з музичним видавництвом «Потоп»? Як Сергій Воронов поєднує музику й військову службу? І як молодому артисту вижити на українському музичному ринку? Ми поставили ці пʼять запитань тепер уже єдиному учаснику «Джозерс» Сергію Воронову.

1. Про шлях від дуету до двох різних тревел-груп і до сольного проєкту

Колектив «Джозерс» перестав існувати, коли звідти пішов Петро Мацибурка, з яким ми заснували гурт. Але це більше формальність – він уже давно не займається творчістю й не планує повертатися. Тепер це мій сольний проєкт. Якщо коротко: [у нас із Петром] усе нормально. У нас задовга дружба, щоб робити з цього жорсткий брейкап. А от стосовно лайв-бендів – тут драматичніша історія.

Улітку 2023 року ми їздили Микитою Скоковським у спільний тур як «Джозерс» та Lykho. Я в нього грав на бас-гітарі, а він у мене на електрогітарі. Ми разом зʼїздили в тур Україною – поставив собі галочку, що був у турі країною під час повномасштабного вторгнення.

Далі в списку бажань був лайв-бенд. Хотілося хорошого живого шоу. Ми з Петром грали у комбінації «гітара-бас-ноутбук», а звучить це так собі. Тому після «Файного Міста 2023» я зібрав колектив, бо розумів: якщо не зроблю цього зараз, то потім, може, і не буде такого шансу.

У перший склад лайв-бенду тоді ще входив Петро [Мацибурка], Микита Скоковський, Міша Cringe Bee, Костя Нікітенко та Микола Пацюк. Ми зіграли концерт, усе було круто. Я думав про нові концерти навесні, але водночас планував мобілізуватися у Збройні сили. Тоді ще не знав, чи зможу це все поєднувати. Тепер знаю, що можу.

Але тоді я чомусь не подумав про плани інших учасників лайв-бенду. Та й мої плани, зрештою, наламались – весною замість концертів я поїхав на базову військову підготовку (БЗВП). Повернувшись, виявилось, що у Микити Скоковського теж є плани на мобілізацію; з Мішею, басистом, прийшлось попрощатись, бо тримати міжміський склад колективу виявилось неможливо; Петро від виступів відмовився. З першого складу залишився тільки барабанник Костя, але за півтора місяці до виступу на «Файному Місті» 2024, він отримує повістку і йде служити.

 

Четвірка музикантів із другого лайв-бенду «Джозерс», яка «врятувала» виступ на «Файному місті»: Юра Береговець, «Максим Тощо», Микола Пацюк, Віталік Перець / Поліна Полікарпова

 

Я збираю новий склад, щоб відіграти фестиваль. Розумію, що скоріш за все ця субстанція також розсиплеться. «Максим Тощо» та Микола Пацюк на гітарах, Віталік Перець на бас-гітарі та Юра Береговець, який приєднався за порадою Кості, на ударних. Незадовго до виступу в будинок Миколи Пацюка влучила ракета. Він відіграв концерт, але потім пішов на ретрит рефлексувати це все. Згодом Віталік Перець теж опинився війську. Так я залишився без другого складу – сил на третій у мене уже не було. 

Потім у мене закінчуються пісні (альбом «Прокляття двадцятих» та останній сингл «Як ми колись»), Петро йде з колективу, і я розумію, що потрібно ухвалювати якесь рішення. Тому оголошую «кінець епохи» гурту «Джозерс» з сольними виступами у Києві та Львові. Однак квитки продавались так собі.

Я бачив, що інші гравці на ринку скасовують свої концерти – Kalush, Tember Blanche, Bezodnya Music, які хотіли зробити концерт до шостої річниці проєкту. Я теж був близьким до цього, але букінг-менеджерка сказала, що раз це «кінець епохи», то треба йти до кінця. Зрештою, у Львові прийшли найбільш заряджені, жодної випадкової людини, а у Києві ми зібрали повний зал клубу Otel'.

2. Гурт «Джозерс» – усе?

Над «Джозерс» тяжіє вага величезного каталогу [зараз на стримінгах чотири альбоми, кілька мініальбомів і десятки синглів – ред.]. Це і добре, й трошки обмежує, заважає пробиватися вище. Дістало асоціюватися з постпанком загалом і з українським зокрема. Ще й зважаючи на те, як його роблять так звані колеги по сцені, яка так і не оформилась у стале явище.

А ще мені не подобається ця назва. Ми як назвалися у 2011 році англійською, так це залишилося, хоч і в певних варіаціях. Зараз слово «Джозерс» нічого не означає, просто термін: відмінювати важко, запамʼятовувати складно, вимовляти неможливо. Ще я думаю, що це дурне англомовне слово, написане кирилицею, має претензійні вайби і по-своєму відштовхує.

У мене багато причин не продовжувати робити музику під іменем «Джозерс», але я не знаю, що саме хочу робити, тому не роблю гучних заяв. Можливо, «Джозерс» стане таким собі legacy-проєктом, до якого я повертатимусь час від часу. Може, у Петра знову зʼявиться бажання писати музику.

Я давно не писав нічого нового. Ресурсу в мене для цього набагато менше, ніж хотілося б. Благо, він взагалі є, тож вирішив дати собі час, щоби перевинайти себе, проєкт.Я в музиці надовго, якщо не до кінця. 

3. Що з журналом і видавництвом «Потоп»?

Моє видавництво «Потоп» із 50+ артистами – один із варіантів відходу від суто музичних справ. Зараз частину операційної діяльності взяв на себе Вінстон Вон, наш постійний автор друкованого журналу. Я зняв із себе певні обовʼязки, і це мені сподобалося, хоч і не має звички делегувати. Зніматиму ще більше і займатимусь більш глобальними справами.

Обкладинка журналу «Потоп» №5 «Непомітні»

Мені завжди доводилось щось поєднувати: ходити на роботу за грошима, а вдома займатись творчістю. Період 2022–2023 років для мене був класним у тому сенсі, що я міг кинути роботу і повністю займатися тільки творчістю: перевипустили два альбоми, випускали пісні, було багато виступів, займався «Потопом».

Зараз добігає кінця 10 місяць моєї служби. Ніби знову час, коли треба грамотно оптимізовувати свої ресурси. Але мені уже не 22, та і служба в армії сильно відрізняється від креативного сектору, у якому я завжди працював.

Мені все ж хотілося б залишатися артистом. Це круто, коли керівник [«Потопу» – ред.] продовжує робити своє, показує приклад. Злитися з індустрії… Це був би удар по артистах із «Потопу». Треба пережити цей період, протягнути до нового статусу нормальності. Тоді вже робити щось із новими силами.

 

Фото: Оля Закревська

 

4. Як вижити на українському музичному ринку?

Музичний ринок за останні 10 років змінився – фокус із груп змістився на соло-артистів. Часто це одна людина, яка «обростає» інфраструктурою: продюсерами, лайв-бендом, сесійними музикантами. Класно включати біт із ноутбука й співати, як «Ницо Потворно», і як це наразі змушений робити я. Теперішнє вже в соло-проєктах, а майбутнє – тим більше. 

У мене на «Потопі», та і поза видавництвом, купа артистів, які досі мислять альбомами. Це класно позначає еру, але неефективно в умовах перенасичення контентом. Я досі не розумію, чому інді-артисти не користуються принципом waterfall campaign. Береш альбом. Зʼясовуєш, які в ньому найбільші хіти, і потім починаєш пакувати їх у послідовні релізи: сингл, потім ще один сингл, запаковуєш їх у мініальбом; ще один мініальбом, але вже з новим синглом і так далі. Перший трек послухали вже мінімум три рази, ти сім разів зʼявився у стрічці. Якщо їм сподобалися треки, вони послухають і повний альбом. Він нічого не втратить, якщо «різати» його на сингли, що би там не говорили музичні оглядачі.

Максим Тимощук («Максим Тощо») прийшов з альбомом «Косметика» й каже: «Хочу його випустити ». Я відповідаю, що, чувак, ти випустиш альбом і його ніхто не послухає. Тому що немає інфраструктури, яка має запропонувати його. Так, один раз про це напише «Слух». Можливо, «Суспільне Культура» візьме інтервʼю. Клас. Але ти зʼявишся в стрічці один раз. Зараз це так у світі ніхто не робить. Після підготовки і двох місяців «ролауту» альбому, ми розкрутили Макса від «нуля» до 10 тисяч місячних слухачів й обкладинки редакторського плейлиста «Інді» на Spotify. Зараз у «Потопі» практично заборонено «викидати» альбом без попередньої упаковки.

Енциклопедичний приклад – моя пісня «Бачити щось трохи далі долоні II». По-перше, це версія треку 2019 року, яка вийшла у 2022-му і швидко забулась. Проходить рік, ми запускаємо перепакування альбому «Абсолютна брехня». Виходить мініальбом «Зівʼяле листя» з новим треком «Зеро» та старим «Бачити щось…». З другого разу трек влучив, куди треба. Зараз це один із наших найбільших хітів.

5. Фіти – це досі найкращий вихід для артистів?

Цінність кросоверів упала. Це було помітно, ще коли я випускав свій парад кросоверів десь із кінця 2023 року. Наприклад, трек «Таблетки», який ми робили з Паліндромом. Це, найімовірніше, не те, що його фанати очікували. Але мета не задовольнити обидві публіки, а знайти щось спільне.

Коли робиш невиправдані кросовери, то люди ніби відчувають себе обманутими. Я памʼятаю вау-ефект, коли в Otoy вийшов фіт із Promsonya. Це було давно [2021 рік – ред.], але я подумав: «Ну ніхріна собі, прикольно!»

Це може продовжуватись вічно. Навіть коли всіх це вже задовбало, бо це може давати результат – кожен кросовер зʼявляється у каталозі обох артистів. Tyler, the Creator на альбомі Igor 2019 року не позначав, хто в нього на фіті [але знову почав позначати на наступних двох альбомах – Call Me if You Get Lost і Chromakopia – ред.]. 

Було б добре, якби люди сприймали трек «Піф паф файє» як трек «Джозерс», на який прийшов «Ницо Потворно», а не навпаки. Але це вже залежить від ваги артиста. Я не дуже люблю бути душнілою й казати, що це я трек написав [сміється]. Тому говорю про це тільки на концертах, коли виправдовую відсутність на сцені Ницика [«Ницо Потворно» – ред.].