МузикаМузиканти, що сяють ізсередини: історія Madalitso Band з Малаві та їхньої колаборації з Tik Tu

«Sitimamenya!» – співає дует Madalitso Band з Малаві, маленької країни на південному сході Африки. Країни дивовижної природи, де в небі літає 648 розмаїтих видів птахів, а в озері Ньяса, розміром як 32 Київських водосховища, плаває 500 видів риб, більшість з яких водиться лише тут. «Sitimamenya!» – співає разом із ними українське інді-тріо Tik Tu.

Цій колаборації не завадили ні закриті кордони, ні 10 000 кілометрів відстані, ні мовний бар’єр (малавійські учасники спілкуються тільки місцевою мовою чічева). Зокрема, у спілкуванні допоміг менеджер африканського гурту – британець Ніл Найяр.

«Спекотна колаборація гуртів із Лілонгве й Тернополя має всі шанси стати вашим улюбленим треком цього літа», – спеціально для The Village Ніл розповідає головному редакторові Comma Сергієві Кейну про міжнародний прорив Madalitso, а також про те, як це придбати авіаквиток в один кінець, жити в Малаві й заводити дружбу з музикантами з України.

З Лондона до Лілонгве

Я завжди мріяв бути музикантом. Щоправда, спочатку вчився на медика, а потім вивчав філософію. Після університету я влився в лондонську сцену, у якій варився років до 30, а трохи пізніше познайомився з деким із Малаві, і та людина порадила неодмінно завітати до її країни. Тож я так і зробив: у 2012-му придбав авіаквиток в один кінець, не маючи конкретного плану.

Першої ж ночі в Малаві я зустрів людину, яка запропонувала мені роботу – організовувати вечори акустичної музики в невеличкому пабі. Для цього треба було знаходити й запрошувати локальні гурти. Саме так десь за рік я вийшов на Madalitso Band, і вони час від часу грали в нас. Йосефе та Йобу, учасники гурту, зачепили мене за живе своєю музикою й настроєм, тож за якийсь час я став подавати їх на різні музичні фестивалі.

Згодом у Madalitso намалювався перший закордонний виступ 2017 року на фесті Sauti Za Busara в Занзібарі. Тоді вони вперше покинули Малаві, уперше побачили океан. Ми провели в Занзібарі кілька днів, і хлопці закохалися в споглядання океану, у місцеву їжу, бо їжа там інакша: багато гострих страв, восьминоги й усілякі морепродукти. Це було неймовірно, нас переповнювало щастя.

Коли Йосефе та Йобу мали виходити на сцену, здається, я нервував значно більше, ніж вони. Вони ж просто вийшли та вжарили – і люди зшаленіли. Для хлопців це була велика справа – побачити, що їхню музику цінують за межами Малаві. Madalitso Band були темною конячкою фесту. Один із небагатьох гуртів, який іще не виступав за межами рідної країни, який не має значної кількості прихильників. Але вони швидко зірвали всім дах. Усі раптом засяяли усмішками, почали танцювати, а на сцені ж усього двоє людей та ще й із такими простими інструментами! Саме там нас побачили BBC, які захотіли зняти сюжет, організатори данського Roskilde Festival, які покликали зіграти в них, і люди зі швейцарського лейбла Bongo Joe Records, які захотіли нас підтримати й видати альбом. Коротко, я не планував бути менеджером Madalitso, але все закрутилося саме собою. Та зрештою я просто безробітний чувак, який грає музику, тож це добре й для мене.

Життя в Малаві

Я часто відчуваю, наче живу в мрії. Звісно, так було не завжди, на початку дуже нервував щодо того, як усе вийде. Та зараз маю власну студію. Я не знаменитий музикант, але заробляю достатньо грошей завдяки викладанню, виступам і менеджменту Madalitso Band. Тут сонячно, здебільшого привітні люди, хороший вайб.

Розмови про бідність в Африці дуже відносні. Я не помічаю значнішої бідності в Малаві, ніж коли жив в Англії. Часом в Англії ти помічаєш навіть більші злидні, бо бачиш усіх цих безхатніх людей. Бідність у Малаві зовсім інакша. Життя тут значно доступніше. Це наче життя однієї великої громади: якщо в тебе немає роботи й грошей, однаково знайдеться, що з’їсти й де переночувати. Відколи я переїхав сюди, жодного разу не почувався, як у бідній країні. Місто вражає красою, повне зелені, усюди роз’їжджають машини, ти не бачиш багато жебраків і подібних явищ. Я знаю, що тут дуже низький ВВП на душу населення, та це тому, що Малаві – сільськогосподарська країна. Більшість грошей іде з фермерства, велика частина населення живиться зі своїх садиб. Вони можуть і не користуватися грошима. Вони бідні в тому сенсі, що не можуть чогось купити, та для життя їм вистачає власних ферм.

ВІЛ і смертність – це проблема. Наприклад, у моїй віковій групі я не знаю нікого, у кого було б двоє батьків. Люди вмирають молодими. Та навіть попри це ти не особливо щось помічаєш, бо це немов вбудовано в культуру. Наприклад, люди знають, що помруть замолоду, тож дітей змалку вчать доглядати за собою, вчать самостійності. І ні в кого немає тільки одного-двох батьків, бо твої тітка, дядько, дальні родичі – всі вони твої батьки. Такі механізми, щоб захистити дітей на випадок, коли хтось із батьків помре. У Малаві смерть завжди поруч, і, коли ти дивишся на це з Європи, це справді виглядає вкрай кепсько. Але, коли ти тут, усе окей.

У червні в Малаві обрали нового президента, і це дуже хороші новини. Це перший президент від часів проголошення незалежності (1964 року – ред.), який має інакший бекграунд. Попередники були всі як один, і до них не було довіри. Зараз країна радіє.

Йосефе та Йобу

Малавійцям притаманно випромінювати радість. Приїжджаючи сюди, люди вражаються тому, наскільки всі навколо відкриті й дружні. Це справді щось особливе. Проте Йосефе та Йобу світяться ще сильніше за інших. Особливо Йобу, він просто надзвичайний.

У цих хлопцях мене найбільше вражає їхня духовність. До того ж Йобу – не лише музикант, а й типу пастор. Люди приходять до його оселі, і він співає й молиться з ними.

Подорожуючи з Madalitso Band, я помітив, що для них музика – це не просто розвага для себе й людей. Якщо їх у будь-який момент спитати, хлопці справді вірять, що своєю творчістю змінюють життя інших. Ось про що це для них. Навіть якщо це лише мить – ощасливити когось чи вивести з депресії, це вже щось глибоке й значуще. Саме тому вони займаються музикою. Їхнє чисте бачення більшої місії – це неймовірно.

Хлопці грають на саморобних інструментах. Їх майструє Йосефе. Раніше навіть гітара в нього була саморобна, з кількалітрової пляшки й чотирьох струн. Та пізніше хтось дав йому звичайну, і Йосефе перемкнувся на неї. Вона звучить зовсім по-іншому, але й вправлятися з нею легше. Бабатон, інструмент, на якому грає Йобу, розповсюджений у Малаві, та кожен робить його інакшим і грає по-своєму. У когось три струни, хтось б’є по ньому палицею. Йобу має медіатор і флакон від пігулок, якими й грає.

Не думаю, що європейські тури змінили Йосефе та Йобу. Madalitso тричі виїжджали до Європи, грали концерти у Швеції, Швейцарії, Франції, Норвегії, Британії, Данії, Німеччині. Вони в захваті, що міжнародний світ їх помічає. Їм подобається бути на гастролях, їсти піцу, грати для людей, які отримують стільки задоволення. Та вони відчувають, що це лише початок подорожі.

Одна з найпопулярніших пісень гурту – «Vina Vina Malawi». «Віна» мовою чічева означає «танцювати», тож назва перекладається як «Танцюй, танцюй, Малаві». Пісня розповідає про те, що Малаві – мирна країна, що наша культура не про війни, а про прийняття одне одного, про насолоду від життя, тож танцюймо. Ось так просто.

Колаборація з Tik Tu

Одного дня нам написав Лесик з гурту Tik Tu й одразу почав із того, що він у захваті від Madalitso Band, що вмикає їхню музику, коли прокидається, що вона робить його щасливим. А далі запропонував колаборацію. Тоді ми з гуртом якраз говорили про те, щоб провести невеличку сесію в моїй студії, спробувати вигадати щось нове. Я сказав хлопцям: «Гей, а як вам така ідея?» Вони із захватом погодилися.

Як на мене, це дуже крута, несподівана й водночас дуже природна колаборація. Малаві – не дуже відома у світі країна. Гадаю, Україна в чомусь схожа, увага світу до неї теж обмежена. Ми записали нашу частину, надіслали Лесику, він додав інструментів і жіночий вокал, надіслав нам – і хлопці просто закохались у пісню. Це вперше вони робили щось подібне, і вийшло чудово. Те, як їхня музика змішалася з голосами з України. Те, як дівчина заспівала мовою чічева. Хлопці були шоковані: «Що? Вона з України та співає нашою мовою?!»

«Sitimamenya» перекладається як «ми не б’ємо», «ми не б’ємося». Це пісня про дітей. Зміст такий: якщо ви будете говорити зі своїми дітьми, будете пояснювати їм, вони зрозуміють краще, ніж якщо їх гамселити.

Музика Малаві

У Малаві багато живого, справжнього таланту. Якщо вам цікаво, раджу звернути увагу на Ndingo Brothers. Вони близькі до того, що роблять Madalitso Band, у складі також є бабатон.

Окремо варто згадати такого музиканта, як Ерік Паліані. Це відомий малавійський гітарист і продюсер, він грав із легендарним джазменом Х’ю Масекелою та записував альбом Madalitso.

Також назву Keturah. Це дівчина, з якою я почав працювати, і вона крута.

Madalitso Band сьогодні

Самі хлопці не змінилися, зате локальна публіка сильно змінила свою думку про них. Раніше Йосефе та Йобу заробляли в Лілонгве, просто граючи для перехожих посеред вулиці. А коли повернулися з туру, їх навіть кілька разів пограбували. Люди думали: ми бачили цих двох у газеті, вони точно розбагатіли. Гурт намагається грати на вулицях, та це вже не працює, як раніше.

Цього року ми мали вперше їхати до Америки, але через COVID-19 довелося скасувати тур. У самому Лілонгве вже не заробити, тим паче люди не так часто виходять на вулиці. Не маючи змоги повернутися до концертів, зараз Йосефе та Йобу вимушені шукати інші роботи. Вони копають, роблять і кладуть цеглу. За це платять мало, але іншого вибору немає, якось треба виживати.

Згодом у мене буде привід запустити для хлопців краудфандингову кампанію. А поки, щоб підтримати, можна купувати їхню музику на Bandcamp.