Музеї під час війниВікна тричі вибивало ударною хвилею. Як війну зустріли в Харківському художньому музеї
«У росіян у крові привласнювати чуже. Вони чомусь думають, що Репін, Куїнджі, Айвазовський і Малевич – росіяни»
Цей текст – один із серії матеріалів про українські музеї, їхнє становище під час війни та перспективи. Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні.
«У цій залі, де ми зараз стоїмо, була постійна експозиція. Раніше вона називалася залою вітчизняного мистецтва 16 – початку 20 століття. Тут були представлені твори українських і російських митців. Але після війни все буде переглядатися.
Українці зараз переживають такий жах, що, звісно, не
захочуть чути нічого, що хоча б якось пов’язане з Росією
Українці зараз переживають такий жах, що, звісно, не захочуть чути нічого, що хоча б якось пов’язане з Росією
Хоча наші екскурсоводи ніколи не пропагували імперські амбіції, ми розповідали про особливості портретів Боровиковського, Рокотова, Левицького, звертали увагу на композицію, живописні особливості, фактуру, матеріали. Це наче й не має стосунку до того, що відбувається зараз, але після війни ми не зможемо говорити про них навіть у такому контексті. Історія мистецтв – окремий, безперервний процес, пов’язаний із різними країнами. Ми розуміємо, що експозиція цього відділу має змінитися».
Марина Філатова, завідувачка відділу зарубіжного мистецтва Харківського художнього музею, проживає війну в рідному місті. Нікуди не виїжджала, жила в сховищі, ходила до музею на роботу, займалася евакуацією. У сховищі, де перебувала Марина, свої полотна зберігав харківський художник Олександр Різниченко. Тож у підвалі вони зробили експозицію. «Для мене це був як ковток свіжого повітря», – каже Марина. Там же виявилося, що є багато волонтерів, які хочуть допомагати музею.
«За ці 3 місяці не було й дня, що б я не подумала, що це все відбувається не зі мною». Марина живе неподалік музею, тому всі три «прильоти» чула дуже добре. Її власний будинок від них здригався.
Почувши сильний вибух уперше, вона зателефонувала охоронцю музею. Той був збентежений, сказав, що відбувається щось жахливе. Музей огорнула величезна хмара пилу, усі вікна вилетіли, сипалася штукатурка.
Досвід евакуації
Досвід евакуації
Марина з чоловіком, директором музею, головною хранителькою, її чоловіком і ще кількома працівниками побігли рятувати мистецтво. Знімали й пакували полотна, найцінніші експонати – ті, що були в постійній експозиції – готували до евакуації. Колекція Харківського художнього музею – одна з найбільших в Україні: більше, ніж 25 000 одиниць зберігання. Через брак експозиційної площі експонували лише 10% від усього фонду.
Зараз легко можна провести паралель із Другою світовою війною
Зараз легко можна провести паралель із Другою світовою війною
Тоді колекція музею становила 75 000 експонатів. І теж казали, що не можна розводити паніку, тому до останнього не займалися евакуацією. А коли стало зрозуміло, що евакуація все ж необхідна, туди відправили лише 4700 одиниць. Решта робіт лишилася в музеї.
Німецький штаб Розенберга, що займався вивозом культурної спадщини з окупованих територій, планомірно й цілеспрямовано відбирав і вивозив до Німеччини всі роботи, що тут були. А коли німці відступали з Харкова, вони облили галерею бензином і підпалили. Так у колекції декоративно-ужиткового мистецтва є твори, які ми так і називаємо «зі згарища». Це все, що знайшли й дістали після пожежі місцеві жителі. Звісно, що полотна не збереглися, а метал, бронзу, мармур реставраторам частково навіть удалося відчистити».
Зараз серед робіт, що поїхали в евакуацію, твори 16, 17, 18 та 19 століть. За іронією долі українці рятували полотна російських митців. У музеї зберігаються роботи Шишкіна та Левітана.
Одна з музейних гордостей – Ілля Репін. Він український художник, якого Росія весь час намагається привласнити. Репін народився в Чугуєві, Харківської області. У його роботи «Запорожці пишуть листа турецькому султану» є два оригінали. Перший зберігається в Музеї російського мистецтва в Санкт-Петербурзі, а другий, який самому автору подобався більше, – у Харківському художньому. Репін вважав другу роботу вдалішою через те, що композиційно вона створена так, що глядач наче не спостерігає збоку, а знаходиться всередині полотна. Про те, що друга версія видалася кращою, Репін писав в автобіографії «Далеке близьке».
«У росіян у крові привласнювати чуже. Вони чомусь думають, що Репін, Куїнджі, Айвазовський і Малевич – росіяни. Але єдине, що є в них російського, – навчання в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. Це був єдиний вищий навчальний заклад для художників у Російській імперії».
На перший погляд репінські «Запорожці...» не постраждали, але вибухова хвиля створила небажані вібрації. Тому про остаточний стан полотна реставратори зможуть говорити тільки після повного обстеження, яке можливо провести лише в мирний час. Зараз для всіх робіт критично важливим є дотримання температурно-вологісного режиму, бо картини попередніх століть потребують особливого ставлення. На жаль, витримувати його в умовах війни майже неможливо.
Західне мистецтво
Західне мистецтво
Найціннішими в контексті західного мистецтва серед робіт музею є оригінальні гравюри Дюрера. У Харківському художньому музеї їх 13. Донедавна вважалося, що гравюр 26, але атрибуція підтвердила, що половина – роботи рук італійського гравера Маркантоніо Раймонді, першої людини в історії мистецтв, яку судили за авторські права. Він відтворював оригінальні роботи Дюрера, Рафаеля та Мікеланджело.
У тиражній графіці оригіналами вважаються всі роботи, зроблені з авторської пластини.
У Харківському музеї зберігаються одні з перших відбитків: усі лінії на зображеннях є дуже чіткі. Також на всіх гравюрах є водяні знаки, що підтверджують як справжність, так і свідчать про приналежність до певного часового проміжку.
З 2014 року в Харківському художньому музеї почали досліджувати й експонувати англійську та французьку карикатуру часів Наполеонівських воєн (кінець 18 – початок 19 століття). Уже тоді, у 18 столітті, улюбленою темою європейських художників було висміювання російських імператорів, полководців, можновладців і їхньої жорстокості. Їх зображали в крові, з перекошеними обличчями та ратицями замість ніг. Одна з найвідоміших карикатур з експозиції музею – «Імперський крок» – зображає Катерину ІІ, яка крокує до наміченої мети буквально по головах європейських монархів. Вона розхристана, з оголеними грудьми, у стрімкому ривку на схід. Європейські володарі, зібравшись під спідницею Катерини, обговорюють не стільки політику, скільки «дивовижне» видовище, що відкрилося їхнім поглядам. У такому ж сатиричному стилі карикатуристи зображали й Павла I, Олександра I, Суворова, Потьомкіна.
Імперський крок
До 2014 року карикатури не експонували в музеї взагалі, попри те, що в колекції зберігаються роботи дуже значущих для цього жанру постатей: Джеймса Гілрея, Ісаака та Джорджа Крукшенків, Уільяма Ельмса, Луї Франсуа Шарона, Жана Батиста Готьє, Фредеріка Дюбуа й інших. Та оскільки більшість карикатур висміювала загарбницьку політику Росії, на них довгий час була ідеологічна заборона.
У Харківському художньому найбільша в Україні колекція оригінальної нідерландської графіки 17–19 століть. Відмінність оригінальної графіки від тиражної полягає в тому, що вона існує в єдиному екземплярі. Ці гравюри для музею збирав колекціонер, випускник Харківського університету Аркадій Миколайович Алферов.
Також важливе місце займають нідерландські натюрморти. Остання виставка, яку встигли запустити перед війною, – «Таємниці старовинних натюрмортів».
«Якщо придивитися, вона дуже перегукується із сьогоденням. Нідерланди – це країна, що воювала за свою незалежність майже 80 років. Були митці, які народилися під час війни й померли, коли війна ще не закінчилася».
Коли я знаю цей контекст, мені дуже страшно від того, що відбувається зараз
Коли я знаю цей контекст, мені дуже страшно від того, що відбувається зараз
– розповідає Марина Філатова.
Цією виставкою в музеї мали на меті показати, що натюрморт – це не просто мистецтво, а окрема глибока філософія. Нідерландці воювали за зміну релігії, хотіли перейти від католицизму до протестантизму (кальвінізм), і в них були заборонені зображення в церквах. Оскільки потреба в людей у таких зображеннях усе ж лишилася, є думка, що натюрморти нідерландцям замінили ікони. Кожен предмет у їхньому натюрморті має масу значень. Їх можна читати як книжки. Наприклад, волоський горіх означав душу людини. Якщо горіх у шкаралупі повністю, то це душа, закована в гріхи. Якщо шкарлупка відламалася, душа позбавляється від гріха. Так само мало велике значення, як зображено ніж, наскільки наповнено келих. Наприклад, половина келиха – це доброзичлива символіка, а якщо келих порожній чи перевернутий, то смерть.
«Це була чудова виставка. Люди ходили з відкритими ротами. Сподіваюся, що ми її відновимо», – Марина Філатова показує на постери з цієї виставки, що й досі лишилися в музеї як згадка про мирні часи.
Плани на майбутнє
Плани на майбутнє
У випадку з Харківським художнім не лише колекція, а й сама будівля має історичну цінність. Її було побудовано 1914 року за проєктом О.М. Бекетова. Маєток має статус пам’ятки архітектури. Але через поважний вік він дуже потребує особливого ставлення та ремонту.
Після першого «прильоту» в музеї не залишилося жодного вікна. Друзі музею надали будівельні матеріали, а волонтери заколотили вікна. Але друга й третя вибухові хвилі вирвали те, що вже було заколочене. «Волонтери забили вікна ще раз, але це не вихід».
Оскільки початок війни випав на кінець зими, морози, температура та вологість дуже змінювалися, що шкодило як роботам, що залишилися в музеї, так і самому приміщенню.
Марина Філатова розуміє, що для міської влади в пріоритеті зараз буде відбудова житла для людей, які залишилися без даху над головою. Наприклад, жителів мікрорайону Салтівки. Але відновлення вікон у музеї до осені також є обов’язковим. Інакше колекцію можемо втратити через погодний вплив на роботи. Передусім треба засклити фонди. Потім відновлювати музей, робити ремонт, змінювати експозицію. Заповітною мрією залишається також встановлення системи клімат-контролю.
«Я постійно думаю про те, що ми маємо зробити краще, ніж було. Таке випробування, як війна, не має пройти просто так. Зараз я мрію зробити мистецтво доступнішим. У нас уже є кілька експонатів: «Запоржці» Репіна, дюрерівська «Прогулянка», нідерландський натюрморт і ще кілька робіт для людей з порушеннями зору. Хочеться, щоб у музеї було більше інклюзії та можливостей для знайомства з історією мистецтва: аудіогіди різними мовами, доповнена реальність, електронні гаджети з додатковою інформацією».
Про музей
Про музей
Початок збору колекції музею датується 1805 роком. Перші експонати придбав Василь Каразін – засновник Харківського університету. Тоді наглядова рада була обурена тим, що Каразін витратив надто велику суму на закупівлю мистецтва. Він придбав відому колекцію Фрідріха Аделунга. Досі основа колекції музею, включно з Дюрером, звідти. Серед митців були також представлені Гендрік Гольціус, Лука Джордано, Пітер Брейгель Старший, Антоніс ван Дейк, Франсуа Буше й інші.
Гравюри Дюрера
Також значний вклад у фонди зарубіжного мистецтва зробили Іван Єгорович Бецький та Аркадій Миколайович Алферов. Бецький, випускник Харківського університету, жив в Італії та купував там взірці різних етапів історії мистецтв. А Алферов збирав і переказував до Харкова графічні роботи виняткової якості.
У 1937–1939 роках колекція піддалася репресіям: з неї вилучили до «спецфонду» твори видатних майстрів українського авангарду. Вони дивом врятувалися й зараз знаходяться у Національному художньому музеї України в Києві.
На жаль, велику кількість робіт було втрачено. Наприклад, до Другої світової війни в колекції було близько 70 робіт Дюрера, а зараз залишилося 13. Але попри втрати, музей продовжував щороку збільшувати фонди, розвиватися й набувати популярності у відвідувачів.
Реквізити для допомоги музею:
Обласний комунальний заклад «Харківський художній музей»
м. Харків; вул. Жон Мироносиць, 11
UA248201720314201004301039005
ДКСУ м. Київ
ЄДРПОУ 02225826
Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні