Цей текст – один із серії матеріалів про українські музеї, їхнє становище під час війни та перспективи. Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні.

Якщо Маріуполь – відкрита рана на тілі України, то 

Маріупольський художній музей ім. Архипа Куїнджі – чергове розворушення цієї рани

Якщо Маріуполь – відкрита рана на тілі України, то Маріупольський художній музей ім. Архипа Куїнджі – чергове розворушення цієї рани

Ми поговорили із завідувачкою цього музею Тетяною Булі та керівницею туристичного центру Маріуполя Христиною Ханчою про художній музей ім. Архипа Куїнджі, його цінність для міста та присвоєні російськими окупантами оригінали робіт відомих художників.

І Тетяна, і Христина наразі перебувають на підконтрольній Україні території. Обидві евакуювалися під обстрілами, без режиму припинення вогню. Через стрес Тетяна має серйозну неврологічну хворобу.

Про музей

Про музей

Музей ім. Куїнджі був у всіх путівниках і туристичних гайдах Маріуполя, сюди приїздили туристи та делегати. У музеї бували міністри культури різних країн

Музей ім. Куїнджі був у всіх путівниках і туристичних 

гайдах Маріуполя, сюди приїздили туристи й делегати. У музеї бували міністри культури різних країн

– починає розповідати керівниця туристичного центру Маріуполя Христина Ханча.

Для відкриття цього музею місту та міській владі Маріуполя знадобилося 100 років. Уперше про створення музею, який буде присвячений народженому в Маріуполі пейзажисту Архипу Куїнджі, ішлося у 20-х роках 20 сторіччя. Тоді появі музею завадили революція та війна.

Протягом 100 років у будівлі майбутнього музею, модерновому маєтку 1902 року, розташовувалися й бібліотека, й історичні архіви, і фармакологічні склади. Маєток пережив дві війни: Першу та Другу світову.

1997 року міська влада віддала будівлю в комунальну власність Краєзнавчого музею для відкриття філії, якою став художній музей. Фонди формувалися із 60–70-х років 20 сторіччя. З 2008 року в будівлі велися реставраційні роботи.

Музей відкрили 29 жовтня 2010 року. У його колекції – 2200 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва різних художніх шкіл України. В експозиції музею були роботи Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, Івана Марчука, Івана Айвазовського й, звісно, Архипа Куїнджі і його учнів.

Що сталося

Що сталося

Над реконструкцією й відкриттям музею працювала незмінна завідувачка художнього музею Тетяна Булі. Вона ж займалася пакуванням і переховуванням основних робіт колекції зранку 24 лютого, коли російські загарбники почали обстрілювати Маріуполь.

«Список робіт першочергової евакуації в нас був підготовлений заздалегідь, але все ж вторгнення почалося неочікувано. Уже о 8:00 ранку 24 лютого я була в музеї. Разом із колегами ми почали готувати експонати до евакуації, але Маріуполь був під обстрілами з першого дня. Для того, щоб правильно зібрати та вивезти таку кількість робіт, потрібен час. У нас його не було. Так само й не було наказу про евакуацію. Я завідувачка музею, таке рішення ухвалити самостійно не можу. Моя безпосередня керівниця Наталя Капусникова, директорка Краєзнавчого музею, запропонувала надійно сховати основні роботи колекції в секретному місці. Я обирала місце для сховища. Як ми вже тепер знаємо, доволі вдало, бо роботи вціліли. Їх не спалив вогонь, не знищила вибухівка, але, на жаль, їх передали особисто в руки окупантам».

Роботи не спалив

вогонь, не знищила вибухівка, але, на жаль, їх передали особисто в руки окупантам

Роботи не спалив вогонь, не знищила вибухівка, але, на жаль, їх передали особисто в руки окупантам

25 лютого Тетяна вирішувала питання сигналізації, разом з інженером-електриком встановлювала додаткові датчики, зачиняла музей по периметру. За словами завідувачки, сигналізація допомогла уникнути проникнення в музей мародерів. Ключі нікому не передавала: «Це єдине, що залишилося в мене від музею».

27 квітня в пресі з’явилися публікації про те, що з Маріупольського художнього музею росіяни вивезли оригінали робіт українського художника Архипа Куїнджі. На відео та фото, що підтверджують цей факт, Наталя Капусникова, директорка Краєзнавчого музею, філією якого був художній музей, передає шедеври колекції музею окупантам. На жаль, роботами Куїнджі це не обмежилося.

Портрет Куїнджі, створений його учнем Григорієм Калмиковим

Передані ворогу роботи зараз перебувають у Донецькому краєзнавчому музеї. Це оригінали трьох картин Архипа Куїнджі «Червоний захід», «Осінь. Крим» та «Ельбрус», оригінал картини Івана Айвазовського «Біля берегів Кавказу», оригінали двох робіт Миколи Дубовського «Море» та «Ніч на Балтійському морі», оригінал Григорія Калмикова – посмертний портрет Куїнджі 1910 року, бюст Архипа Куїнджі від скульптора Володимира Беклемішева, три унікальні ікони кінця 19 сторіччя, грецьке Євангеліє 1811 року та предмети декоративно-прикладного мистецтва.

«Директорка працювала в музеї лише останні чотири роки. Про її політичну позицію ми нічого не знали, вона вільно говорила українською та вбиралася у вишиванку на свята», – каже Тетяна Булі. «На жаль, і серед працівників сектору культури є зрадники», – підсумовує Христина Ханча.

Про стан будівлі художнього музею в Маріуполі можна говорити лише зі слів очевидців, фото розвідки та відео, знятих російськими окупантами під час «порятунку» мистецтва. За словами Тетяни Булі, будівля музею знищена неповністю. У неї знесений дах, обвалилася одна стіна, є отвір від влучання снаряда та постраждав фасад. Але, на думку завідувачки, будівля є такою, що підлягає відновленню.

Більшості працівників музею вдалося евакуюватися, але не всі вони перебувають на територіях, підконтрольних Україні. Найближча з колег Тетяни Булі – завідувачка фондів музею Наталя Куренишева – отримала осколкові поранення голови.

Робота над колекцією

Робота над колекцією

«Невелика кількість оригінальних робіт Куїнджі в музеї обумовлена тим, що майже всі свої твори Архип Іванович заповідав своїм друзям та учням. Тому більшість із них або в приватних колекціях, або в національних музеях. Але в Маріупольському музеї була представлена велика кількість артефактів життя митця. Наприклад, купіль, у якій хрестили маленького Архипа», – розповідає керівниця туристичного центру Христина Ханча.

2021 року, під час фестивалю «Ніч музеїв», однією з локацій якого став музей ім. Куїнджі, більшість робіт автора була діджиталізована. На роботи накладали світло-музичну анімацію, що «оживляла» сюжети його пейзажів. Також до музею привезли ще три оригінали робіт Куїнджі.

Музей активно працював над тим, щоби бути артмайданчиком для різних експозицій, активно співпрацював із музеями Полтави, Львова, Харкова, Ізмаїла, Києва. 2021 року в музеї відбулася міжнародна виставка пейзажів імені Куїнджі, куди привозили роботи з усього світу.

25 лютого в музеї мали відкрити дві нові персональні виставки Василя Коренчука та Валентина Пархоменка. Вони залишилися в експозиції. Спадок цих художників уцілів.

Фото вулиці, де раніше стояв будинок батьків А.І. Куїнджі, і листи художника

Купіль, у якій хрестили маленького Архипа

Тетяна Булі сподівається, що після перемоги й відновлення Маріуполя основу експозиції музею вдасться повернути з Донецька, який уже буде звільненим. Попереду велика робота з відбудови музею й оновлення сприйняття художників, спадок яких росіяни намагаються присвоїти.

Леонід Марущак,

історик, учасник мистецької ініціативи «ДЕ НЕ ДЕ»

Геній художника Архипа Куїнджі сформувався під впливом приазовського ландшафту як природного, так і культурного. Українські Маріуполь-Феодосія-Одеса-Таганрог – такими були перші півтора десятиліття юного грека, який уже шукав себе як художника. Значно пізніше був Санкт-Петербург. Молодий митець мав успіх у Європі. Виставки Архипа Куїнджі відбувалися у Відні, Лондоні та Парижі. Саме європейське визнання ствердило Куїнджі як видатного художника, якого захотіла присвоїти собі Російська імперія. Будучи вже визнаним майстром, Куїнджі залишався у своїй творчості з рідним ландшафтом Південно-Східної України.

За таку зухвалу творчу самобутність уродженець Маріуполя мав усі шанси стати промаркованим «малоросом». Як, наприклад, ще один його земляк – Сергій Прокоф’єв, якому його біографи ніяк не можуть пробачити те, що він у своїх автобіографіях місце народження зазначав «на малароскій манєр» Сонцівка, а не Солнцевка (теперішнє село Сонцівка, Покровського району, Донецької області). Натомість світове визнання та непересічний геній Архипа Куїнджі не мав жодних шансів, крім як бути промаркованим (визнаним) «рускім». Попри те, що художник залишався вірним традиціям рідного українського Приазов’я.

Історія, що трапилася з трьома оригінальними творами Архипа Куїнджі з колекції Маріупольського художнього музею його імені, є не місією з порятунку творів. Викрадення та переміщення цих експонатів саме до Донецька, а не, скажімо, одразу до Москви, свідчить про чітку стратегію укріплення міфу про цілісність і єдність «руського донбасу» та неможливість існування самобутнього Приазов’я.

Українське Приазов’я, як й інші території України, потребує глибокого аналізу, переосмислення та самоідентифікації, а не агресивної політики нищення імперських міток і несвідомої відмови від свого.

Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні