Цим текстом ми розпочинаємо серію матеріалів про українські музеї, їхнє становище під час війни та перспективи. Говоримо з представниками культурних установ, що постраждали найбільше в семи містах України.

Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні.

Я б вам показала буклет

про наш музей, але він згорів

Я б вам показала буклет

про наш музей, але він згорів,

– з цього починає розмову Галина Миколаївна, наглядачка Іванківського історико-краєзнавчого музею. Вона працює в музеї з 2015 року. За її перебування на цій посаді, у музеї провели капітальний ремонт, до колекції додалися нові роботи, а ще туди приїздили туристи й історики зі всієї України та з-за кордону. З останніх гостей наглядачка пригадує відвідувачів із Данії й Іспанії.

25 лютого, на другий день повномасштабного вторгнення рф на територію України, в Іванківський музей влучив ворожий снаряд. Дерев’яна будівля миттєво спалахнула. Пожежники не змогли виїхати на виклик через вуличні бої. Місто опинилося під окупацією.

«Коли горів музей, я сиділа в підвалі», – розповідає наглядачка Галина Миколаївна. «Мені дзвонили, але я нічого не могла вдіяти. Я далеко живу, а на вулицях уже патрулювали росіяни».

Це був другий день

війни, ми ще не знали, як поводитися

Це був другий день війни, ми ще не знали, як поводитися

Дізнавшись про пожежу, на місце відразу прибігла очільниця відділу культури Іванківської селищної ради Надія Костянтинівна Бірюк. «Я вилізла з погреба, а мені телефонують, що музей горить. Пожежники не можуть виїхати. І я побігла через парк, ховаючись. Попереду – кулеметник, позаду – кулеметник, а я біжу. Це був другий день війни, ми ще не знали, як поводитися. Уже згодом зрозуміли, що ходити можна, якщо куртка розстібнута та руки вільні. А бігти не можна в жодному разі. Але коли горів музей, я бігла».

Першим пожежу побачив музейний сторож Анатолій. Його паркан межує з будівлею музею. Коли дах здійнявся, Анатолій виліз із підвалу, побіг до будівлі, виламав вікно та ґрати, заліз усередину та витягнув із вогню все, що зміг. У себе у дворі на землю сторож складав полотна – оригінали робіт Марії Примаченко. 14 картин художниці з 25, представлених у музеї, так урятували.

Не встигли витягнути з вогню чотири тарілки – перші роботи Марії Примаченко, текстиль, дореволюційні рушники, домоткані килими, предмети інтер’єру 200-річної давнини, роботи Степана Савченка, Василя Скопича, Анни Дмитрієвої, вишивки Ганни Верес, експозицію місцевого автопарку та природничі експонати.

У дворі в сторожа досі стоїть обгорілий трактор – колишній експонат музею та проплавлені бронзові роботи із зображенням підпільників Другої світової війни Ніни Сосніної та Якова Толочина. Зі слів Анатолія, музей палав приблизно годину, а тлів ще три доби.

Усі врятовані полотна було передано до місцевого Будинку культури, де їх описали та заховали в надійне місце.

Відео пожежі в музеї Надія Костянтинівна Бірюк разом із селищною головою Іванкова Тетяною Свириденко спочатку знімали, а потім видалили – росіяни відбирали та перевіряли телефони, тому всі місцеві чиновники переховувалися. Також вони ховали робочі комп’ютери та печатки, щоб уникнути фальсифікації документів окупантами.

Із закладів культури в селі найбільше постраждав музей, але з танків стріляли також по музичній школі та будинку культури.

Після влучання ворожого снаряду в Іванківський музей, Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко звернувся до ЮНЕСКО з проханням позбавити росію статусу члена ЮНЕСКО та змінити країну-організатора 45-ї сесії Комітету Всесвітньої спадщини. Але поки що сесію лише відклали на невизначений термін, і членства росію ще не позбавили.

Музей палав приблизно

годину, а тлів ще три доби

Музей палав приблизно годину, а тлів ще три доби

26 квітня в музеї працювали експерти з оцінки ступеня ушкоджень. На момент розмови остаточного рішення комісія ще не винесла, але за попередніми прогнозами руйнації становлять від 85% та 100%. Якщо фундамент не прогорів остаточно, можливо, музей відбудовуватимуть на тому ж місці. На думку очільниці відділу культури, так було б краще та символічніше, але вона сумнівається, що це можливо: «Наш музей – старовинний панський будинок, що розташований у парку, пам’ятці археології. Під музеєм є погріб із дерев’яними балками, що повністю прогоріли. З погреба були підземні ходи до річки та церкви. Тож достеменно невідомо, чи можна взагалі буде будувати щось на цьому місці».

2018 року в Іванківському історико-краєзнавчому музеї зробили капітальний ремонт – оновили фасад, вхідну групу та зали всередині. «Стільки грошей і сил було вкладено, дуже боляче на це дивитися», – обходячи згарище, говорить наглядачка музею Галина Миколаївна. Вона, крім сторожів, єдина працівниця музею. Каже, що до ремонту в музеї не було сигналізації, тому деякі експонати вкрали. «Тепер усе нарешті було захищене».

Біля обгорілої будівлі музею зустрічаємо іванківчанку Тетяну з донькою. Вона розповідає, що для Іванківської громади музей мав велике значення. Це була їхня найбільша гордість – заради оригіналів робіт Марії Примаченко й інших їхніх земляків до музею приїжджало багато туристів. Також у парку біля музею відбувалися всі місцеві свята, що неодмінно закінчувалися відвідинами Історико-краєзнавчого. Тетяна відвідувала музей щонайменше двічі на рік і щоразу бачила там для себе щось нове, адже експозиція оновлювалася. Її улюблені зали: кімната українського побуту та кімната з флорою і фауною району.

«Музей отримував подарунки з Італії й Іспанії, а також від місцевих художників та організацій», – каже наглядачка. Влучання в музей та окупація підкосили її здоров’я, вона отримала контузію, але переконана, що музей – це не будівля, а мистецтво та люди, що до нього приходять. Люди вижили, оригінали найцінніших робіт урятували, отже й музей відбудується.

Про музей

Іванківський історико-краєзнавчий музей – єдиний великий музей на громаду. Він був відкритий 1992 року в колишньому панському маєтку, перебудованому за радянських часів у Будинок культури. На території навколо музею в Х–ХІІІ ст. було розташовано давньоруське городище.

У музеї зберігалося 410 експонатів, що розповідали про історію та культуру регіону. Найвідомішою частиною колекції музею були художні твори української народної художниці в жанрі «наївного мистецтва», лауреатки Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Марії Примаченко.

В основі робіт художниці лежать українські народні казки, легенди й оповідання. Роботи художниці експонувалися по всьому світу. Ще з 1936 року їх представляли в Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі та Празі. Зараз роботи Примаченко цитуються сучасними митцями. Зокрема, Арсеном Савадовим у 2017 році чи Степаном Рябченком у 2019. 2009 рік, за рішенням ЮНЕСКО, був названий роком Марії Примаченко, «легендарної художниці, твори якої повʼязують давні українські народні художні традиції із сучасністю». Її ім’ям названі топоніми на всій території України, її роботи зображені на колекційних марках, ними ілюструють книжки.

5 травня 2022 року картину Марії Примаченко «Квіти виросли коло четвертого блока» (1990) продали на аукціоні за $500 000. Усі гроші підуть на допомогу Збройним Силам України. Уперше в історії України картину українського митця продали за таку суму.

Євгенія Моляр, критикиня, мистецтвознавиця

учасниця ініціативи «Де не де»:

Марія Примаченко – усесвітньо відома українська художниця. Здебільшого вона славиться своїми картинами із зображеннями фантастичних звірів і вигадливими квітковими композиціями. У радянських медіа її називали молодою художницею-колгоспницею із сонячної та радісної України. Водночас реалії, у яких жила авторка, були зовсім не радісними: Голодомор, Друга Світова війна та Чорнобильська катастрофа. Її роботи не такі наївні, як їх позиціювали радянські мистецтвознавці. На картинах художниці є космічна тематика, присвяти лікарям і шахтарям чи, до прикладу, звернення до американського президента Рональда Рейгана. Марія Примаченко не була відірвана від світу, вона тонко відчувала, глибоко розуміла й аналізувала сучасність.

Рідне Полісся було особливим місцем для художниці, вона була глибоко занурена в його народну традиційну культуру й особливу давню міфологію, і це повсякчас проявлялося в її творчості.

Ранні роботи Марії Примаченко 1930–1940-х років були невеликого формату, із зображеннями фантастичних антропоморфних звірів на світлому білому тлі. У 1950-х роках превалюють квітково-пташині композиції великого формату. А з 1970-х авторка починає робити сюжетні картини, побутові сценки за мотивами українського фольклору. Важливою особливістю творчості Примаченко є те, як вона підписувала свої роботи. На звороті картини вона писала невеликий текст, часто римований, що розкривав ідею твору та надавав йому глибшого змісту.

Після трагедії на ЧАЕС 1986 року Марія Примаченко створює тематичну серію присвячену катастрофі. Рідне село Марії Примаченко розташовано неподалік атомної станції.

Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні