72-річний французький режисер Жак Одіяр здобув майже всі престижні кінонагороди в Європі: «Золоту пальмову гілку», «Срібного лева» й кілька премій «Сезар». Його новий фільм «Емілія Перез» – це чи не остання можливість нарешті виграти «Оскар». Variety пише, що Одіяр показує свої cojones [«яйця» – ред.], створюючи це кіно. Vulture називає режисера «безстрашним у своїй абсурдності», а саму стрічку – кросовером фільмів «Місіс Даутфайр» і «Сікаріо».

Це вже третій фільм Одіяра, де він знімає не рідну Францію, а закордоння: спочатку це були Шрі-Ланка («Діпан») і Дикий Захід («Брати Сістерс»), а тепер настав час Мексики. Там Одіяр зіштовхує Риту, втомлену юристку з гнучкою мораллю, майже як у Сола Гудмана, і жорстокого голову наркокартелю Манітаса, який хоче стати жінкою. Жак Одіяр зняв це кіно в жанрі оперного лібрето: фільм поділений на частини, фактично є мюзиклом. В український прокат «Емілія Перез» вийде 7 листопада.

Трейлер фільму «Емілія Перез»

За сюжетом цього «юридичного мюзиклу», Манітас ще з дитинства відчував, що живе не у своєму тілі. Тому він вирішує сфальсифікувати власну смерть навіть попри те, що має дружину й двох дітей. Роль Емілії Перез виконала іспанська акторка Карла Софія Гаскон, яка змінила стать у реальному житті й пізніше стала першою трансгендерною жінкою, яка виграла в Каннах нагороду за найкращу жіночу роль. На думку Одіяра, вона ідеально вписалася в сценарій. Втілити це тепер уже в кіно їй допомогла Рита, яку зіграла Зої Салдана («Вартові Галактики»).

«Емілія – ядро цієї історії, було важко її знайти [...] Коли я тільки починав кастинг, за сценарієм Риті мало би бути 25 років, Манітасу – 30. Але коли я зустрів Карлу Софію Гаскон, якій тоді було близько 50 років, я зрозумів, що все не так. Це мають бути старші персонажі, які вже бачили життя, багато через що пройшли», – коментує режисер.

Ідею з наркоторговцем-трансгендерною жінкою Одіяр позичив у романі «Послухай» (Écoute) журналіста й письменника Бориса Разона. Режисер розповідає Віледжу, що у книзі це персонаж, якого мимохідь згадують лише в одній главі. Цей контраст настільки зацікавив Одіяра, що той вирішив розширити історію та зняти цілий фільм. Він каже, що хотів дослідити, що в «мачо-світі» наркоторгівлі відчуває людина, яка бажає стати жінкою.

«Спершу я написав короткий текст, більше схожий на книжку, ніж на сценарій до кіно [...] Потім я поїхав у Мексику, побачити ту реальність. Утім, я зрозумів, що знімання там, на справжніх локаціях, стримували б мене, тому я вирішив робити кіно у студії», – каже Жак Одіяр.

Урешті «Емілію Перез» зняли на студії у Франції, де були всі можливості зробити кіно таким, як собі його уявляв режисер. Крім того, через це до фінансування долучилася держава, зокрема національний телеканал France 2, а також приватний Canal+.

Попри зовсім невелике запозичення з книжки, «Емілія Перез» змінила категорію участі в «Оскарі» з найкращого оригінального сценарію на найкращий адаптований сценарій. Імовірно, зовсім не через те, щоб ушанувати чиєсь авторське право. Variety називає це «стратегічним рішенням», яке допоможе уникнути боротьби з низкою сильних фільмів: «Анора» цьогоріч уже перемагала «Емілію Перез» у Каннах, а стрічки «Бруталіст» з Едрієном Броуді й «Бліц» Стіва Макквіна здобули нагороди на інших європейських кінофестивалях. У категорії адаптованих сценаріїв, на думку видання, також є сильні стрічки, але бракує очевидного фаворита.

«Я не знаю іспанської»: Одіяр про Селену Гомез і труднощі перекладу. Жак Одіяр уже не вперше робить кіно мовою, якої він зовсім не знає. У нашій розмові він підтверджує, що в якомусь сенсі це навіть легше, адже не доводиться відволікатися.

«Я робив фільм тамільською мовою [одна з двох офіційних мов у Шрі-Ланці – ред.], англійською, а тепер й іспанською, якими я сам не володію. Це повертає до концепту музикальності мови – так кожна фраза сама стає музичною подією. Коли я слухаю Моцарта, я не розумію, що відбувається, але я відчуваю події, історію», – коментує Одіяр.

«Я не те щоби багато знав про Селену Гомез до нашої зустрічі. Ми побачилися в кавʼярні в Нью-Йорку, вона миттєво справила на мене враження. Не знаю, що саме, але щось у ній мене захопило. Зважаючи на її імʼя, я думав, що вона розмовляє іспанською, але ні – вона не володіє мовою. В «Емілії Перез» персонажка Селени, мабуть, єдина, хто не рухається впродовж фільму, не змінюється. Мені й потрібна була від неї ця постійність, незмінність», – коментує Одіяр.

«Зіграй так, ніби ти пʼяна. Кидай взуття, якщо хочеш… Просто відірвись», – казав Селені Гомез французький режисер про одну зі сцен фільму. Після першої спроби Одіяр сказав: «Відірвись ще більше». Він розповідає Віледжу, що Селена нібито подумала, що він влаштовував для неї проби зі співу, але це насправді не так: «Музиканти, які робили саундтрек, попросили її поспівати, щоб підлаштувати під неї композиції. Вона так сумнівається в собі, аж не віриться», – пояснює він.

Що «Емілії Перез» вдалося як мюзиклу й чому ми порівнюємо його з «Джокером 2»?

«Мушу зізнатися, що я не володію якимись неймовірними знаннями про мюзикли. Я не дуже люблю мюзикли-комедії», – починає свою відповідь на запитання про мюзикли Жак Одіяр. Як він каже, серед тих, які йому дійсно подобаються, «Кабаре» Боба Фосса або «Золоті 80-і» Шанталь Акерман. «Я дивлюсь оперу, але я не найбільш старанний глядач», – продовжує він.

Одіяр скаржиться, що йому бракує сучасного репертуару в опері, а щосезону тільки й повторюють «Парсіфаля» Вагнера, «Так чинять усі» Моцарта й інші класичні твори. «Думаю, у мене було бажання зробити саме сучасну оперу», – доходить висновку французький режисер. 

Від запитання, чи можна сказати, що «Емілія Перез» – це фільм, який би з радістю подивилися всі ті, хто розчарувався у «Джокері 2», Одіяр ухиляється. «Який портрет типового глядача «Джокера»? Я навіть не знаю», – відповідає він. Хоч глядачі й критики оцінюють другого «Джокера» в 32%, ми у Віледжі не вважаємо це кіно провальним. Утім, фактом залишається те, що «Емілія Перез» може дати цій аудиторії те, що не зміг «Джокер»: екшн щохвилини, багато жартів і драми, а також химерні танці.

Музику для фільму створював дует композиторів Селін і Клемана Дюколь. Це доволі різноманітний набір пісень: від латиноамериканської попмузики до мексиканського фольку з найхимернішими текстами, які тільки можна знайти в мюзиклах. В одній зі сцен, де Манітаса готують до операції зі зміни статі, лікарі співають: «Нанопластика! Вагінопластика! Ларингопластика! Хондроларингопластика!» Утім, є й зворушливі сцени. Наприклад, коли донька Емілії співає про сум за татом, притуляючись до своєї «тітки».

Мюзикл – це виклик не тільки для режисера, а й для акторів. Хоакін Фенікс розповідав Віледжу, що здійснив свою маленьку мрію, станцювавши чечітку для сцени в другому «Джокері». Він пояснив, що це не так уже й просто, як здається: це години виснажливих тренувань задля кількох секунд на екрані глядачів. Утім, для Зої Салдани це, мабуть, не було проблемою – вона займалася балетом із дитинства. Вона розповіла Variety, що передусім звертає увагу на те, як вона має рухатися в кадрі. Зокрема, згадує майстрів Роберта де Ніро і Бенісіо дель Торо, «акторів небагатьох слів», як вона їх називає.

«Емілія Перез» – це кіно про другий шанс?

Віледж вважає, що «Емілія Перез» – це кіно про другий шанс, друге життя й те, як його можна використати з користю, якщо натворив біди в «попередньому» житті. Жак Одіяр у розмові з нами погоджується.

«Якою буде ціна [другого життя – ред.]? Чи буде вона вищою? Імовірно, що так. Ціна Емілії – більше ніколи не бачити своїх дітей. Утім, вона все ж спробує обвести долю навколо пальця й повернутися до них. Рита, наприклад, теж має друге життя. Так, вона як була цинічною, такою й залишилася, але… Як же їй знати сенс життя? Ймовірно, це коштуватиме життя її найкращого друга. У цьому й уся ідея. «Перше» життя обумовлене тим, де ти народився, у якій сімʼї, а друге життя – це вже твій вибір», – ділиться своїми думками Одіяр.

Ставши Емілією, героїня вирішує спокутати всі свої гріхи й створює організацію, яка відшукує тіла «зниклих безвісти», дає можливість сімʼям попрощатися із загиблими. Знаючи вбивць особисто, Емілія відсилає гінців у тюрми, де ті дізнаються подробиці поховань за гроші, сигарети й інші потрібні у вʼязниці речі. Так Емілія стає популярною: зʼявляється на екранах новин, на сторінках газет і на вустах політиків і бізнесменів.