8 серпня у всеукраїнський кінопрокат виходить фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси». Це біографічна документальна драма про легенду української музики Назарія Яремчука. Через спогади близьких, особисті щоденники й ексклюзивні хроніки фільм розповідає про життя і шлях артиста до міжнародної слави. Над фільмом працювала студія Knife! Films: режисер – Артем Григорян, продюсер – Максим Сердюк. Ідейницею та продюсеркою фільму виступила Марія Яремчук, донька Назарія Яремчука.

Напередодні виходу кінострічки Філ Пухарєв, музикознавець та автор книги «Це вам не естрада», автор Telegram-каналу «Плай», музичний оглядач та експерт фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси», розповів The Village Україна про те, чому Назарій Яремчук – перша попзірка України.

Назарій Яремчук – перший секс-символ української попсцени

   

Попзірки на українській сцені були й до Яремчука. Але вони не викликали таких емоцій, як він. Назарій, якщо і не був першою попзіркою, то, однозначно, першим секс-символом української попсцени. 

По-перше, він мав привабливу зовнішність: красень-брюнет із сяйливою усмішкою – він привертав до себе увагу й погляди. По-друге, Яремчук був кумиром та іконою для молоді. У 1970-х з'явилися нові слухачі й артисти, які не орієнтувалися на стару естраду 1960-х з її показовою стриманістю та флегматичністю, де вокалісти й вокалістки співали серйозними оперними голосами. Зʼявилося більше емоцій, життя, сексу. Назарій Яремчук разом з іншими співаками та співачками того часу змінив українську попмузику: вона стала живішою і ближчою до людей. 

Новаторство виконавця й жага експериментів

   

Назарій Яремчук формально ніколи не був сольним співаком: усе життя він виступав у складі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». Навіть у пізні роки, коли ВІА фактично перетворився на сольний проєкт артиста, це все ще був ансамбль, де він був окремим лід-вокалістом.

На його стиль впливали різні композитори, які писали різні речі, починаючи з того ж Володимира Івасюка, який створив класичний образ Яремчука – одухотвореного сонцесяйного романтика. Ближче до 1980-х артист почав експериментувати із синтпопом, з електронними впливами. І сам казав, що образ красеня зі «Смерічки» втомив його, що він хоче співати щось сучасніше.

Тоді з'явилися нові композитори, що внесли сучасність, зокрема Геннадій Татарченко й Олександр Злотник. Спочатку Назарій пручався, вважав, що це рівень «кабацьких» пісень, але з часом звик. До них можна по-різному ставитися з музичного погляду, але це були безсумнівні хіти: «Гай, зелений гай», «Полісяночка», «Стожари», яку написав Павло Дворський.

Ми звикли до мажорного, оптимістичного, позитивного Яремчука. Але є інший, менш відомий артист Яремчук. Після відвідування разом зі «Смерічкою» Афганістану вийшла пісня «Не жди мене (Афганістан)», яка за тональністю й настроєм узагалі не схожа на те, що Назарій тоді співав з ансамблем. Це драматична пісня про смерть, на якій голос Яремчука був кардинально іншим, похмурим.

Унікальність стилю музики Яремчука

   

Назарій Яремчук – виконавець. Він не писав собі пісень. У пізній період він почав писати вірші, але музики не писав ніколи. Геннадій Татарченко, автор і композитор, який співпрацював із ним, говорив, що Яремчук визнавав, що не сильно розбирається в музиці. Його справа – співати, а не писати музику. Тож він завжди довіряв композиторам, яких обирав, і рідко помилявся. Якщо йому могли довести, що пісня стане хітом, то він ішов назустріч і не сперечався, бо розумів, що в музичних трендах не дуже розбирається.

У його піснях багато стилів. Ранній період ВІА «Смерічка» – це рок-н-рол, фанк, джазрок і, звичайно, фолькрок, який був одним із найпопулярніших жанрів 1970-х серед музичних ансамблів. Варто відзначити сольну платівку Яремчука 1980 року «Незрівнянний світ краси». Її він записав з ужгородським ансамблем «Музики». На той час у «Смерічці» була незрозуміла ситуація, бо майже всі музиканти пішли з колективу. Назарій Назарович мав знайти музикантів, які б йому підіграли. І «Музики» чудово впоралися, адже їх у грі ніяк не обмежували.

Відданість власним принципам і рідній землі

   

Окрім артистичної популярності, Назарій Яремчук був доброю світлою людиною. Сучасні українські попзірки – часто класні музиканти, але з непростим характером. Він, навпаки, був простим і світлим, маючи абсолютно природну позитивну енергію. 

Маючи шалену популярність, він ніколи не йшов на компроміси заради грошей і слави. Назарію пропонували переїжджати й у Київ, і в Москву, і співати російські пісні. До кінця життя, до 1995 року, Назарій Назарович залишався вірним Чернівцям і вважав, що це його земля та місце сили. У цьому його унікальність. Уявити зараз суперзірку, яка залишається там, де народилася, дуже важко.

Сцена як сенс життя

   

Яремчук не міг жити без сцени, хоча ще у 18 років не планував повʼязувати своє життя з нею. Він співав у церковному хорі, але це було більше хобі, ніж амбіція. Юний Назарій мріяв про мандри, роботу в географічній сфері, вступ на геофакультет у Чернівцях – проте не вийшло. Поки він перебував на службі в армії, познайомився зі «Смерічкою» та Василем Зінкевичем – так сцена й музика самі його знайшли. 

До кінця життя Назарій не уявляв себе без пісні й сцени. Навіть в останні роки, уже хворіючи на рак, виступав. За кулісами згинався від болю, але на сцені віддавав усього себе.

Значущість спадщини музиканта

   

На початку й у середині 1990-х до української попмузики зросла увага. Зʼявилися ТБ-програми «Територія А», «Червона рута», які відкривали нових артистів, цікавих молодому поколінню. На Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, «Смерічку» й інших зважали все менше. Проте серед публіки, яка виросла разом зі «Смерічкою» і Яремчуком, те, що робив Назарій наприкінці 1980-х – на початку 1990-х, мало попит. 

Смерть Назарія Назаровича збіглася з періодом, коли Росія почала повертатися на наш ринок та атакувати українську попмузику. До початку 2000-х русифікація остаточно закріпилася, й українського на нашій сцені залишилося мало. Вплив Яремчука й інших естрадних героїв на певний період забувся. 

Нині ми повертаємося в музику тих часів. Найбільший вплив артист мав на свою доньку, Марію Яремчук – артистка постійно шукає себе й переосмислює власну творчість, у якій, проте, завжди присутній український стрижень, що був у творчості її батька.

Про улюблені пісні Назарія Яремчука можна довго розповідати, починаючи від ранньої творчості ВІА «Смерічка» й пісень, які для ансамблю писав Володимир Івасюк. Якщо брати платівку 1976 року «Два перстені» і на її прикладі розглядати «батл» між Яремчуком і Зінкевичем як вокалістами, то Яремчук усе-таки вигідніше звучить. Йому, зокрема, дісталося більше хітів, які ми знаємо сьогодні: «Водограй», «Два перстені», «Незрівнянний світ краси».

Не можна не відзначити платівку 1980 року «Незрівнянний світ краси». Це український неосоул і фанк, яким він міг би бути, якби не було радянської цензури. Кожна пісня є особливо чарівною, і виділити бодай одну неможливо. Не можна й оминути творчість Яремчука на початку 1990-х, зокрема пісні, що крутили по телебаченню: «Родина, родина», «Батько і мати», «Чуєш, мамо». Пісні набули більш сімейного характеру. 

Як розкривається артист у фільмі «Яремчук: Незрівнянний світ краси»

   

Кінострічка показує Назарія Назаровича з людського боку. Ми знаємо його як зірку, музиканта, а от якою він був людиною в побутовому житті, особливо в стосунках із колегами, жінками, друзями? Цікаво було слухати спогади його дружини Дарини: як вони зустрічалися, як він, щойно її побачив, відразу сказав: «Це буде моя дружина», – і невдовзі після цього освідчився.

Майбутня книжка про українську естраду та місце Яремчука в ній

   

Восени має вийти друком і книжка про українську естраду «Це вам не естрада» авторства Філа Пухарєва. Чому така парадоксальна назва? Слово «естрада» ввели в обіг радянські діячі, а музиканти того часу його не любили. Вони розуміли, що в цьому є відгомін якоїсь штучності й обмеженості. А проте саме за цим словом закріпився певний спектр асоціацій, що українська естрада – це українська попмузика радянських часів.

Ця естрада стала мультижанровою, всотала в себе рок-н-рол, психоделіку, фолькрок, джазрок, навіть електроніку. Це музика, у якій були цікаві герої з непересічними долями. Таким героєм є і Назарій Назарович Яремчук. Один із розділів книжки присвячений пісні «Стожари», що посприяла сприйняттю його як самостійного артиста, хоча формально він був художнім керівником і виступав у складі ВІА «Смерічка».

Назарій Яремчук – велика постать української попмузики 1970–1980-х років. Це унікальний непорівнянний артист. Сонячна, світла людина, яка не вибудовувала дистанцію між публікою й собою як артистом. За це його й люблять.