«Цензорка» – дебютний ігровий фільм словацького режисера-документаліста Петера Керекеша, який у копродукції зняли Словаччина, Україна та Чехія. Стрічка розповідає історію Лесі, яка щойно народила первістка й паралельно відбуває покарання в одній з одеських виправних колоній за вбивство чоловіка.

Утім, центральною для Керекеша стала історія начальниці колонії Ірини Кірʼязевої. Саме з неї почався проєкт, який спочатку планували як фільм про цензорів у різних сферах. Зважаючи на досвід режисера, стрічку знімали на межі документалістики й ігрового кіно. Так, більшість акторів насправді не актори, а працівники колонії в Одесі. Марина Климова, яка також зіграла у фільмі «Погані дороги» Наталки Ворожбит, стала однією з небагатьох професійних акторок у фільмі.

«Цензорка» виборола приз за найкращий сценарій на Венеційському кінофестивалі, фільм також висували на «Оскар» у 2022 році від Словаччини. Через майже два роки після премʼєри фільм нарешті виходить в український прокат. «Цензорку» показуватимуть у кінотеатрах 7 березня. Редактор The Village Україна Олексій Морозов переглянув стрічку й поговорив із режисером про сильних жіночих персонажів та Одесу до й після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Фото: Arthouse Traffic

 

Фільм починається зі сцени пологів – справжніх пологів, знятих упритул до матері, після яких народжується справжня дитина. Керекеш згадує, що цю сцену відзняли останньою з усього фільму. Для цього провели кастинг серед жінок, які мали от-от народити, і виділили три знімальні дні. Команда чекала біля пологового будинку близько 26 годин, доки їх не впустили в палату до матері. «Я був там із двома доньками, тож це була моя третя дитина в якомусь сенсі. Це було неймовірно», – пригадує режисер.

Утім, сцени в такому вигляді могло й не бути в фільмі. Цей кадр ще в перші дні знімань зафільмували з іншого ракурсу. На ньому матір видно здалеку, з коридору на вході в палату. Керекеш вирішив, що це «занадто нудно». Фільм, на його думку, показує винятково живі емоції, тож і перша сцена мала продемонструвати глядачеві, що все по-справжньому: «Народження дитини брудне, криваве й болюче. Ця сцена як запис музичних нот, де скрипковий ключ задає тон [стрічки]. Якщо вам це не подобається, можете покинути кінозалу на самому початку, а не на середині фільму», – каже Керекеш.

 

 

«Цензорка» як фільм про стосунки між матірʼю та дитиною

«Цензорку» задумували як документальний фільм про цензорів у різних сферах. Ще до знімань режисер Петер Керекеш розглядав кілька робочих варіантів, серед яких була історія про цензорів модних журналів у Саудівській Аравії, кіноцензорів у Нігерії та цензорів у колонії, які читають листи засуджених перед відправленням.

По ходу написання сценарію жанр «Цензорки» остаточно змінили на художній фільм. На думку режисера, фраза «документальне кіно» змушує людей поводитися в кадрі краще, ніж зазвичай. Натомість під час знімань художнього фільму вони нібито готові відкритися по-справжньому.

 

 

«Це як на карнавалі, коли ти одягаєш маску, щоби бути собою. Ми використали жанр [не тільки] як маску, але й щоб умістити якомога більше історій», – пояснює Керекеш, який задля створення кіно провів інтервʼю зі 107 жінками. Саме тому в міжнародному прокаті стрічка виходить під назвою 107 Mothers.

Команда «Цензорки» побувала в 12 виправних колоніях по всій Україні, зокрема у Львові, Білій Церкві та Києві, перед тим, як зупинитись на Одесі. Там Керекеш і зустрів Ірина Кірʼязеву – цензорку в колонії. «Вона була настільки цікавим персонажем, що я вирішив будувати фільм навколо неї та забути про всі інші історії», – розповідає Керекеш.

 

 

Кірʼязеву він описує як «жінку, занадто розумну для свого оточення» та каже, що має з нею багато спільного, адже вона дійсно зацікавлена в історіях жінок, які відбувають покарання в колонії, а не тільки тому, що цього вимагає робота. Листи, які цензорка читає в фільмі, частково реальні. За словами режисера, це колаж зі справжніх листів, із яких прибрали персональну інформацію, й уривків фраз, які він почув у місцевому трамваї та на вулицях Одеси.

Фільм присвячений різним проявам у стосунках між матірʼю та дитиною, каже Керекеш. Зокрема й у випадку Ірини, яка в розмовах із матірʼю перестає бути начальницею колонії та міняє роль на дочку. На роль матері Ірини, «типової матері з Центральної Європи», довго шукали акторку, розглядали навіть справжню матір Кірʼязевої. Урешті хтось запропонував Керекешу акторку Раїсу Роман.

Я запропонував їй зіграти кілька німих сцен. Описав, що хотів би побачити в сцені, а вона відповіла: «Звісно, я розумію, про що ви говорите. Ні слова більше». Вона зіграла всі сцени ідеально. Я просив її майже не говорити в кадрі, натомість вона тільки це й робила. Це було неймовірно. Після цього вона сказала: «Я все», й пішла», – розповідає режисер.

За словами Керекеша, він узагалі не хотів працювати з професійними акторами. Роль Лесі за задумом мала зіграти увʼязнена або ексувʼязнена. Утім, усі вони не могли переконливо зіграти перший день у колонії. «Це було знайоме для них місце, не було страху в їхніх очах», – каже він.

 

 

Тож на кастингу знайшли Марину Климову – професійну акторку, яка грала в театральних виставах, а також фільмі «Погані дороги» Наталки Ворожбит. Для ролі в «Цензорці» їй «попсували волосся та пофарбували його в жахливий несправжній блонд», розповідає Керекеш. 

Сцену першого дня у вʼязниці фільмували в перший знімальний день. «Знімати в колонії – це про постійне очікування. Цей час Марина проводила з увʼязненими, розмовляла й курила. Одного разу вона намагалася пройти в інший сектор колонії в повному гримі та костюмі, а охоронці подумали, що вона увʼязнена, і мало не побили її», – згадує Керекеш.

У фільмі також мала була історія про чоловічу виправну колонію, але, на думку Керекеша, це створювало атмосферу «типових фільмів про вʼязницю». З чоловічої колонії він усе ж узяв одну деталь – кавуни, які влітку видають вʼязням. У «Цензорці» жінки трощать кавуни кулаками або розбивають об землю, бо їм заборонено користуватися ножами.

«У цій сцені домінують дві емоції: літня розслабленість та агресія. Це всього лиш кавун, але він трохи нагадує людську голову [...] Коли вони розбивають кавуни… Це просто брутально», – описує сцену режисер.

 

 

Про Одесу до та після повномасштабного вторгнення РФ

Уперше Петер Керекеш приїхав в Одесу у 2015 році, менш як за рік після вторгнення Росії в Крим. За його словами, місто нагадало йому юність і рідне місто Кошице, де також збереглась пострадянська архітектура. Керекеш проводить багато паралелей між Одесою та Кошице, зокрема говорить про особливий антураж цих міст. На питання, що запамʼяталося з Одеси, відповідає, що суржик, а також відчуття захищеності: «Цікаво, бо це дуже кримінальне місто», – каже Керекеш.

Він згадує, як здивувався тому, що «Цензорка» потрапила в секцію «Горизонти» 78-го Венеційського кінофестивалю. У липні команда розраховувала взяти участь у Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах, а в серпні показати «Цензорку» на Одеському міжнародному кінофестивалі. «У пʼятницю ми би показали фільм у кінотеатрі, а в суботу провели би спеціальний показ у виправній колонії. Це була моя мрія», – розповідає Керекеш.

Керекеш також запевняє, що, хоч і зняв тільки одну історію про цензорів, це вже закрита глава. Зокрема через те, що незадовго після початку знімань «Цензорки» вийшла норвезька стрічка «Зустрічайте, цензори» (Meet the Censors), яка досліджує схожу ідею, додає режисер.

 

 

Чому «Цензорку» знімали російською мовою?

Керекеш каже, що ухвалив рішення знімати фільм саме російською мовою, бо він «одержимий реальністю» та хотів зобразити, як люди «насправді розмовляють». «Я вуаєрист», – каже Керекеш, – я люблю сидіти й споглядати речі такими, які вони є».

«У сцені, де показують судове засідання, був жарт, коли Ірина автоматично каже: «Всем встать», а потім зразу виправляє себе: «Ой, усім встати». Тільки українці можуть зрозуміти цей жарт. Тож на кінопоказах я зразу розумів, хто з глядачів українець, коли вони сміялись чи усміхались», – жартує режисер.