Березень і квітень 2023 року вийшли видатними для українського кінопрокату без огляду на війну. «Мавка. Лісова пісня» стала найкасовішим українським фільмом незалежності зі зборами в понад 141 мільйон гривень, а перший вікенд прокату стрічки цілком легітимно порівнювати з блокбастером «Аватар. Шлях води» (24,9 млн гривень проти 26,6 млн гривень).

За два місяці відбулося сім кінотеатральних прем’єр – «Памфір», «Люксембург, Люксембург», «Мавка. Лісова пісня», «Бачення метелика», «Егрегор», «Життя на межі» та «Зупинити Голіафа». Це документальне, жанрове та фестивальне кіно – звичний репертуар для мирного часу, але вперше такий набір в умовах повномасштабного вторгнення.

Розпитали Надію Коротушку (Film.ua Distribution, дистриб’ютори фільмів «Мавка. Лісова пісня», «Памфір», «Щедрик»), Володимира Яценка (продюсер «Люксембург, Люксембург»), Сергія Зленка (директор кінотеатру Boomer) і Дениса Іванова (Arthouse Traffic, дистриб’ютори «Бачення метелика» та «Життя на межі)») про те, як повномасштабна війна вплинула на прокат українського кіно та чи означають високі результати українських релізів зміну глядацьких уподобань.

Кількість кінотеатрів і нові умови роботи

За даними MBR, на кінець 2021 року в Україні працювали 198 кінотеатрів. Наразі немає офіційної статистики, скільки з них знищили чи припинили роботу з інших причин. Утім, є дані, що дев’ять останніх релізів Film.ua distribution виходили в 163 кінотеатрах.

«Щонайменше 30 кінотеатрів ми втратили: частина з них і досі залишаються під окупацією, ще частину зруйнували ворожі ракети. Але у нас є й кейси, коли нові кінотеатри відкривали після початку повномасштабного вторгнення: як-от «Планета кіно» у Львові чи кінотеатр «Краків» у Києві, який от-от відчинить свої двері для перших глядачів», – розповідає Надія Коротушка з Film.ua Distribution.

Нова реальність вплинула не лише на кількість кінотеатрів, а й на економічні умови їхньої роботи. У тексті «Європейської правди» власники кількох мереж розповіли, що спостерігався відтік глядачів, а брак нічних сеансів досі відчутно впливає на прибуток.

«Зараз за інерцією продовжують рахувати поняття зал, але навіть серед українських дистриб’юторів різна методологія підрахунку. Хтось рахує лише кількість кінотеатрів, а хтось рахує кількість зал, навіть якщо там лише один сеанс.

Зараз у кінотеатрів багато чинників, через які показ відрізняється від того, до якого ми звикли до 24 лютого. Це й згадана комендантська година, і повітряні тривоги. І дійсно, тепер у нашому кінотеатрі [Boomer] протягом дня в одній залі демонструють принаймні на два сеанси менше, ніж раніше», – пояснює Сергій Зленко.

Керівник Arthouse Traffic і продюсер Денис Іванов розповідає, що торік український ринок упав приблизно на 70%, що вплинуло на те, які фільми потрапляють до національної кінотеатральної дистрибуції:

«Деякі фільми, які потребують великих витрат на своє просування або коштують дорожче, якщо ми говоримо про незалежне кіно, можуть не потрапляти на ринок через те, що просто не зможуть відбити витрати на свій випуск.

У нас, за останніми даними, 7 мільйонів людей за межею бідності. Очевидно, що їм не до кінотеатрів. Багато людей, які ходили в кіно, опинилися за кордоном або в армії. Це впливає й на амбіції прокатників, і на контент, який виходить.

Але проте, я думаю, що зараз у прокаті вийшли 90% стрічок [які могли показати в мирних умовах]. Тобто ми, може, не покажемо 10% чи менше фільмів з урахуванням війни, але це той контент, який без війни досягав українських екранів, але збирав небагато».

Географія переглядів

«У нас трохи підросли регіони щодо українських фільмів. Якщо, умовно, з 2014 року переважно українське кіно дивилися в Києві, Львові та декількох західних містах і трохи менше на сході, то зараз ми бачимо, що ситуація потрошечку починає вирівнюватися. Але однаково саме Київ-Львів, принаймні за нашими проєктами, збирають із великим відривом від інших регіонів», – розповідає керівник «Артхаус Трафік» Денис Іванов.

Надія Коротушка з Film.ua додає, що хороші показники зборів українського кіно в регіонах – наприклад, Івано-Франківську, Тернополі та Луцьку, – не є атиповими:

«Відбулися зміни, насамперед через внутрішню міграцію до західних регіонів, що сталась саме після 24 лютого. Також серед міст-любителів українського контенту хотілося би виділити Луцьк. А ще, що нас неабияк дивує та надихає, – Дніпро, там люди теж ходять у кіно і, згідно з аналітикою, у 6 із 9 релізів саме це місто фігурує в найпопулярніших п'яти за відвідуваністю».

Любов до українського кіно

«Я думаю, що вподобання глядачів змінилися. Якщо відмотати час на десять років, то було складно собі уявити, що українські фільми будуть в лідерах бокс-офісу. Тим більше декілька. Тоді 15% українського ринку займало російське кіно, потім – незалежне кіно, а українське кіно взагалі було на рівні навіть не статистичної похибки, а менше. Зараз ця ситуація, очевидно, радикально змінилася», – розповідає Денис Іванов.

Глобально думки керівника Arthouse Traffic підтверджує нещодавнє опитування дослідницької компанії Gradus Research. За їхніми даними, українські фільми дивляться до 83% опитаних ними українців та українок у містах із чисельністю населення понад 50 тисяч. Історично також можна побачити сплески цікавості до українського кіно. Так, у 2017 році відразу декілька українських релізів поставили рекорд і перетнули позначку 20 мільйонів гривень, а вже за два роки, у 2019-му, абсолютним рекордсменом стала стрічка «Я, ти, він, вона», знята Студією «Квартал 95» зі зборами у 71,1 мільйона гривень і 800 тисячами глядачів. Наразі найбільше, понад мільйон глядачів, переглянули «Мавку. Лісову пісню».

Сергій Зленко так коментує ці результати: «У кінотеатральній статистиці зазвичай рахують не глядачів, а продані квитки, оскільки глядачі можуть ходити по декілька разів на один і той самий фільм. Для України один мільйон проданих квитків – це така красива точка рекорду. Станом на сьогодні цієї позначки вдалося досягнути лише 17 фільмам, серед яких і «Мавка» (навіть у найкращих десяти). Проте серед цих 17 – «Мавка» єдиний український фільм. А також єдиний фільм, який випускала в Україні не одна з п’яти голлівудських мейджорських студій (Disney, Universal, Paramount, Sony, Warner Bros.). Іншими словами – «Мавка» єдина, хто серед «мільйонерів» представляє незалежних продюсерів і дистриб’юторів.

Ще більше вражає статистика в касових зборах у гривнях: більше, ніж «Мавка», зібрали в Україні всього три фільми: «Людина-павук: Додому шляху нема» (248,6 млн грн), «Аватар: Шлях води» (200,3 млн грн) та «Месники: Фінал» (151,2 млн грн). Оскільки ж прокат «Мавки» ще триває, є високі шанси, що «Месникам» на третій сходинці залишилося вже недовго».

Надія Коротушка додає, що мільйон проданих квитків і статус найкасовішого українського фільму для «Мавки» – це не головний успіх в історії FilmUA Distribution:

«Кожен із дев’яти кінотеатральних релізів Film.ua Distribution під час війни – це успіх. «Снайпер. Білий ворон», який ми випустили на День незалежності торік, – кіно про війну, випускаючи яке ми не розуміли, чи готовий глядач дивитись на війну ще й у кінотеатрі, але прокат показав, що готовий. «Я працюю на цвинтарі» з нереальним word of mouth. «Максим Оса» виходив у прокат під обстрілами в буквальному сенсі, а потім очолював чарти українського Netflix. «Щедрик» із майже 11-мільйонним бокс-офісом і 13 тижнями прокату. Усі ці фільми в прокаті змогли підготувати ринок і глядача для всіх наступних українських релізів, а кейс українського прокату «Мавки» – це перемога для всього кінотеатрального ринку України й історичний момент для всіх нас. Насправді мільйон глядачів – то був результат, на який ми з командою цілилися й на який працювали. Але це тільки початок саме для «Мавки».

За словами співзасновника Film.ua Сергія Созановського в інтерв’ю для Forbes, точкою беззбитковості анімації буде 10 мільйонів доларів від продажів усіх прав в Україні та по всьому світу. Якщо порахувати дані, які наразі опубліковані на офіційних сторінках «Мавка. Лісова пісня», то сумарні збори майже досягли цієї цифри – наразі зібрали понад 9,8 млн доларів.

Зміни зачепили й авторське кіно. Ще на початку 2022 року одним із найкращих результатів могли похвалитися «Стоп-Земля» з майже 4 мільйонами гривень бокс-офісу та «Носоріг», який був у прокаті лише тиждень, але встиг зібрати 3,6 млн гривень. «Памфір» за шість тижнів перетнув позначку в 11 мільйонів.

«Для авторського українського кіно це безумовний успіх. Але ми відчуваємо, що аудиторія в таких фільмів удвічі більша. Думаю, [«Памфір»] зібрав би більше, якби в нього повірили не тільки ми та глядач, але й кінотеатри були відкритіше налаштовані до сучасного актуального кіно та довіряли нашій експертизі», – коментує Коротушка з Film.ua Distribution.

До повномасштабного вторгнення Росії найбільші касові збори в авторському сегменті зібрала стрічка «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча. Після раптової популярності його нова картина обіцяла не менші результати, але значно перевершила їх. Навіть для команди стрічки це виявилося сюрпризом.

Володимир Яценко

продюсер «Люксембург, Люксембург»

«Узагалі-то, ми не дуже на щось розраховували. Наш прокатник сказав, що в нас буде вікно у два-три тижні між великими релізами. Ми не розуміли, скільки людей підуть у кіно, ми не розуміли, яка кількість повітряних тривог буде в цей час у Києві. Ми не розуміли, як цей фільм узагалі зайде.

Але те, що ми розуміли – у нас не було грошей на телевізійну рекламу, у нас не було грошей на зовнішню рекламу. У нас було сподівання на те, що називається гарний «сарафан». Це те, що в нас було. Наша головна ціль була, щоби це подивилися якомога більше глядачів. Бо ми робили це кіно насамперед для них

Ще зарано ділитися якимось неочікуваними цифрами – у тому сенсі, що прокат продовжується, ми чекатимемо на його результати. Але я можу сказати, що нам довелося переконувати кінотеатри, що цей фільм може піти в широкий прокат.

Спочатку нам на прем’єру дали менше зал, ніж це потім було. Але ми запропонували кінотеатру, що продамо досить швидко квитки на три зали замість однієї. Потім у нас та ж сама ситуація сталася з [туром Україною]: ми просили найбільші та найкращі зали в тих містах, де ми були (це понад 11 міст), і теж досить швидко продали. Був повний солдаут у всіх цих містах, і це теж було важливим сигналом для кінотеатрів, що фільм сприймуть круто».

Майбутнє українського прокату

Збори останніх українських релізів можуть налаштувати на оптимізм, але варто пам’ятати, що за останні два роки як фінансування, так і виробництво кіно ускладнилися. Імовірно, ми спостерігатимемо зменшення кількості національних фільмів у прокаті, але відкрите питання – які збори вони показуватимуть.

«Результати прокату в якомусь сенсі закономірні. Я думаю, що ми дійдемо до цифри 30 мільйонів. Але головна історія в тому, що це дуже важливий сигнал, це є перемога того, що називається артмейнстрим. У тому сенсі, що це не абсолютно комерційне кіно, але це й не абсолютно лютий артхаус на кшталт того, що ми робили раніше з іншими авторами (серед них – «Атлантида» Валентина Васяновича, «Додому» Нарімана Алієва тощо – ред.).

Маємо додати, що є велика авдиторія серед тих, хто чекав на фільм Антоніо після першої стрічки, попри те, що це дуже різні фільми. Якщо перший фільм – це більше комедія, то другий – трагікомедія з дуже великою перевагою драми.

А друга важлива річ – це авдиторія наших акторів «Курган & Агрегат». Це молоді люди, які ніколи не ходили в кіно на українські фільми, і це перший фільм, на який вони пішли. Це був дуже важливий рушій.

Збори «Люксембург, Люксембург» показують лише те, що український глядач дійсно хоче дивитися українське та класне кіно. Тобто вони готові дивитися якісний продукт. І це дуже круто. Тому я думаю, що це дає якийсь шанс на майбутнє українського кіно. Інше питання в тому, що немає фінансування. Але якщо його фінансуватимуть і вироблятимуть, я думаю, що шанс потрапити на очі глядачам у нього точно буде», – коментує Володимир Яценко.

Сергій Зленко має точніші прогнози, зокрема неочевидних ризиків, які чекають на кінопрокат:

«Наш прокат дуже тісно пов’язаний з економікою, а економіка – з перемогою у війні. Тож працюємо разом на перемогу в тих обставинах, які є. Розуміємо, що, окрім сплати податків для підтримки обороноздатності країни, – також і виконуємо соціальну місію, підтримуємо загальний морально-психологічний стан наших глядачів, даруючи їм частинку чогось звичного з мирного життя.

Якщо ще кілька конкретних тез, що очікувати в найближчому майбутньому:

1) Дочекатися ще одного українського рекордсмена, яким має бути фільм «Довбуш».

2) Наближати перемогу, щоб відновилося фінансування виробництва українських фільмів. Ми побачили, що за останній рік сильно виріс попит на українське кіно, і важливо, щоб наступного року не утворилася пауза через відсутність нових фільмів.

3) Можливо, зараз це прозвучить трохи дивно під час воєнного стану, але важливо також, щоб якомога швидше голлівудські сценаристи підписали нову угоду та припинили страйк, адже все голосніші та голосніші тайтли призупиняють (наприклад, Marvel оголосив про призупинення виробництва «Блейда»), адже це теж може призвести до дефіциту блокбастерів, які є фундаментом економіки кінотеатрів.

4) Навести лад із закордонним незалежним кіно, яке продовжує підтримувати економіку Росії. На жаль, зараз в українських кінотеатрах ми продовжуємо демонструвати фільми, які також у РФ сплачують величезні податки («Все завжди і водночас», «Джон Вік-4» тощо). Це переважно фільми незалежних голлівудських студій («А24», Lionsgate тощо) та великих європейських дистриб’юторів – Gaumont, Pathe. Зараз напрацьовують механізми та стратегії, як це припинити».