Кіно«Нобелівська премія в галузі кіно»: обговорюємо, хто виграє «Оскар»

Найкращі фільми року на церемонії «Оскар» нагородить Академія кінематографічних мистецтв і наук США у ніч на 10 лютого. Усі номінації на «Оскар» ми збирали тут, а тепер запитуємо, яким був рік у кіно у режисера Мирослава Слабошпицького («Плем’я») та програмного координатора кінофестивалів «Молодість» і «Незалежність» Віктора Глоня.

– Коли ми обговорювали претендентів на «Оскар» торік, одразу кілька експертів зійшлися на думці, що 2018-й був роком пошуку «нової щирості» в кіно. Наприклад, про це свідчили головні авторські фільми року, «Рома» Альфонсо Куарона та «Холодна війна» Павла Павліковскі. Чи побачили ви якусь наскрізну тему у 2019-му? 

Мирослав Слабошпицький: Якщо говорити власне про «Оскар», то насамперед йдеться про величезну конкуренцію. Відверто кажучи, я не хотів би, щоб мій американський фільм вийшов цього року. Режисер Френк Капра у 1939 році зняв прекрасну картину «Містер Сміт вирушає до Вашингтона», але не отримав за неї «Оскар». Він підсумував це геніальним висловом: «Ніколи не знімайте фільм свого життя у рік, коли хтось ставить «Віднесених вітром». Цього разу трапилася схожа історія: 2019-го вийшло одразу кілька фільмів, які в будь-який інший рік могли б стати найкращими.

– Як свідчення цього – Мартін Скорсезе та Квентін Тарантіно випускають найкращі свої фільми за тривалий час, але все одно не вважаються головними претендентами на «Оскар».

Слабошпицький: Так, той же «Ірландець» Скорсезе. Я завжди вболіваю за Скорсезе і Тарантіно, але на цьому «Оскарі» закладено дві потенційні революції – і це не їхні фільми. Одна з них, імовірно, відбудеться, а друга – ні. Перша революція – це «1917» Сема Мендеса, який продовжує лінію чистого, візуального кіно, кіно як балету, якщо завгодно. До цієї лінії належать фільми «Плем’я», «Дюнкерк» Крістофера Нолана і, звичайно ж, «Шалений Макс: Дорога люті» Джорджа Міллера. «Шалений Макс» – це фільм, у якому ми губимо історію, де кіно говорить з тобою засобами саме кіно; у глядачів відбувається хімічний контакт зі стрічкою. «Макс» і «Дюнкерк» здебільшого здобули технічні «Оскари», тому що члени кіноакадемії виросли ще на класичному післявоєнному Голлівуді, вони ще не були готові прийняти цю революцію.

– А друга революція?

Слабошпицький: Це кількість номінацій фільму «Паразити» Пон Джун Хо, що не характерно для іншомовних фільмів. Певні аналітики називають стрічку одним із головних претендентів на «Найкращий фільм», точно вона здобуде перемогу за найкращий закордонний фільм. Ми вже бачили перемоги на «Оскарі» картин «Життя прекрасне» Роберто Беніньї та «Місто Бога» Фернанду Мейрельїша. Але дуже важливим для індустрії моментом може стати успіх «Паразитів». Пон Джун Хо претендує і на «Найкращий фільм», і на «Найкращий оригінальний сценарій», і на низку інших номінацій.

– Вікторе, чим для вас запам’ятається цей рік та оскарівський сезон?

Віктор Глонь: Власне, я багато в чому згоден із паном Мирославом. Мені цей рік, як і кілька попередніх, запам’ятається тим, що індустрія кіно перебуває у трансформативному стані. Студії шукають нові зв’язки з глядачем, нові способи продавати ідеї. Здається, що атракціон сиквелів супергеройських фільмів підходить до логічного завершення. Але поки не відомо, що прийде на його місце.

Номінанти на «Найкращий фільм» у цьому є показовими: є і закордонний фільм «Паразити», є здобутки видатних майстрів, до яких я зарахував би не лише Скорсезе й Тарантіно, а й Сема Мендеса та Ноя Баумбаха. Це таке перехрестя, коли всі трохи розгублені. Netflix, з одного боку, задає ритм індустрії та сприйняття кінематографа як мистецтва, а з іншого – змінює звички перегляду кіно. У кіно з’являється місце і для людських історій на кшталт «Ірландця», «Маленьких жінок» чи навіть «Джокера» – як би до нього не ставилися і наскільки кумедно не було б бачити «Джокера» в одних номінаціях з «Ірландцем» та «Одного разу… в Голлівуді».

– Про «Джокера» хочеться поговорити окремо як про лідера за кількістю номінацій на «Оскар». Чому фільм так сподобався членам кіноакадемії?

Глонь: Прошу вибачення у всіх фанатів цього фільму, але для мене «Джокер» – це просто комікс. Ця стрічка збурила цілу хвилю дискусій, до того ж вона має чудовий перформанс Хоакіна Фенікса. Власне, єдина претензія до Фенікса – це те, що він грає аж занадто. [сміється] Річ у тім, що «Оскар» завжди перебуває на межі мистецтва та піару. З одного боку, це спроба вшанувати певні здобутки року в кіно. З іншого – це намагання створити шоу, цікаве для масової аудиторії, якій, своєю чергою, треба розповісти про найкращі фільми року. Звичайно, академіки зважають на те, що «Джокер» заробив понад мільярд доларів у прокаті.

Слабошпицький: Для мене «Ірландець» та «Одного разу… в Голлівуді», безумовно, більш важливі фільми, ніж «Джокер». Я не адоратор цього фільму, але не говорив би про нього настільки зневажливо. «Оскар» – це Нобелівська премія в галузі кінематографа, в цьому не має бути сумнівів, для мене це медичний факт. І «Джокера» на ній відзначили, бо, як не дивно, він влучив у важливі та болючі точки цивілізованого світу. «Джокер» став вірусом. Чому стають вірусами ролики чи щось інше? На це немає раціональної відповіді. Але він зачепив неймовірну кількість людей – про це свідчать касові збори. Це таке щасливе поєднання переосмислення культового для США персонажа і художніх чеснот фільму, які знайшло в ньому й журі Венеційського кінофестивалю. Ну і, звичайно, це робота Хоакіна Фенікса, якого вже вважають культовим актором у кінотусовці. Думаю, врешті-решт він отримає нагороду як найкращому актору.

Глонь: Безперечно, «Джокер» – це фільм, який зроблений дуже класно, питань немає. Але, як на мене, це не авторський вислів, а добре спланована комерційна акція – окрім гри Хоакіна Фенікса.

– Який до того ж багато позичає у раннього Мартіна Скорсезе. До слова про Скорсезе, хотілося б обговорити його цитату про те, що сьогодні індустрія кіно переживає найбільшу революцію з часу переходу від німого кінематографа до голосового. Скорсезе має на увазі вплив стримінгових сервісів, які змінюють звички користувачів споживати контент, надаючи можливість дивитися кіно не в кінотеатрі, а на телевізорі чи ноутбуці. Яким ви бачите цей вплив?

Слабошпицький: Але показово, що головним фаворитом, з огляду на нагороди різних гільдій, цьогоріч є фільм «1917». Це фільм, який повертається до традиції німого кіно. Тобто це фільм, який іде всупереч із цією тенденцією.

– До того ж це фільм від великої студії і фільм, який точно варто переглянути на якомога більшому екрані.

Слабошпицький: Звичайно, Netflix та інші стримінги вже трансформують індустрію. Є позитивний вплив: ми змогли подивитися того ж «Ірландця» та «Шлюбну історію» вдома у гарній якості й до церемонії «Оскар».

– Але мені, наприклад, усе одно хотілося б подивитися ці фільми на великому екрані та з комунальним досвідом у кінотеатрі.

Глонь: До речі, ми намагалися домовитися з Netflix про показ цих стрічок в Україні. Але, на жаль, Netflix не любить показувати те, що вже випустив у своїй екосистемі – навіть в обмеженому прокаті.

– Але ви вели перемовини з Netflix про це, так?

Глонь: Так, але вони були зацікавлені лише в тому разі, якби наш фестиваль [«Незалежність»] відбувся раніше. Теоретично можна розраховувати в майбутньому на показ фільмів Netflix, але це повинно збігатися за часом.

– Вікторе, конкуренція зі стримінговими сервісами для вас як для представника кінофестивалів – це виклик? Як ви повинні мотивувати людей піти в кінотеатр, якщо вони можуть переглянути стрічку вдома на Netflix?

Глонь: Я дивлюся на хвилю популярності стримінгів як на окремий ринок. Пам’ятаєте хвилю домашнього перегляду відео, відеопрокату? Поки Netflix може акцентувати увагу на, умовно, десяти фільмах на рік, це буде дуже актуально. Коли ж відбудеться перенасичення ринку, шальки терезів перекинуться на інший бік. Кінотеатри нікуди не зникнуть, так само як фестивалі. Але, звичайно, потрібно шукати інші акценти в комунікації з глядачами. Якщо раніше кінофестивалі позиціонували як можливості переглянути унікальний контент, то тепер варто перелаштовуватися на створення комунікаційних майданчиків. Світ змінюється, люди потребують чогось нового – як і індустрія кіно і невелика індустрія кінофестивалів.

– Мирославе, а для вас як режисера принципово мати можливість показати новий фільм у прокаті? Чи погодилися б ви на угоду зі стримінговим сервісом, якби розуміли, що через це стрічка не вийде на великому екрані?

Слабошпицький: По-перше, мені пропонували і пропонують співпрацю стримінгові сервіси. По-друге, всі революції в кіно – від звукового кіно до приходу стримінгів – відбулися без нашого дозволу і змінюють кінематограф об’єктивно. Що хорошого в Netflix – вони вже дали можливість низці режисерів втілити в життя проєкти своїх мрій, які були занадто ризиковими для студійної системи.

– Той же «Ірландець» Скорсезе.

Слабошпицький: Або «Рома» Куарона торік. Ці фільми просто не відбулися б, якби не Netflix. Як хтось влучно сказав: «Netflix топит печь ассигнациями».

Глонь: «Ірландець» не відбувся б у прокаті лише через хронометраж у понад три години. [сміється]

Слабошпицький: Нині справді відбувається бум, свої стримінгові сервіси запустили Disney та Apple. І це дає змогу знімати дуже багато контенту, який у протилежному разі ніхто б не побачив. Звичайно, ера звукового кіно знищила кар’єри багатьох акторів, які не змогли адаптуватися до нових реалій, тому Netflix та Amazon також можуть нести певні загрози.

– Але я все-таки уточню – ви були б готові піти на компроміс і відмовитися від кінотеатрального прокату вашого фільму заради виходу в стримінговому сервісі?

Слабошпицький: У США кіно – це релігія. Похід у кіно на вихідних для американської родини – це як похід у церкву в неділю на Західній Україні. Думаю, це те, що може обговорюватися, але це вже філософське запитання. Певно, це більш загострено, коли йдеться про серіал, а не фільм. Урешті-решт, якість сучасних домашніх телевізорів зараз дуже висока – її можна порівняти з екраном кінотеатру. Власне, цей досвід може перевищувати якість проєкції в низці київських кінотеатрів – я це можу твердити відповідально.

– «Оскар» – це підсумки року в кіно, але лише до певної межі. Які фільми, на ваш погляд, незаслужено залишилися поза увагою кіноакадемії?

Глонь: Я б також звернув увагу на фільму «Джуді» про Джуді Ґарленд, за яку Рене Зелльвеґер, скоріш за все, отримає «Оскар». Для мене «Прощання» Лулу Вонґ – це фільм на одному рівні з «Паразитами» в сенсі перспективності для глядацького інтересу. «Хороший хлопчик» Альми Гарел – це така історія, яка не вписується в уявлення про сучасне кіно. Думаю, це фільм, який міг би бути номінованим за акторську роботу чи сценарій. Ці стрічки можна буде переглянути на фестивалі «Незалежність». Також мені сподобалася робота «Останній чорношкірий у Сан-Франциско», це один із прикладів дійсно нового, сучасного кіно. Він не гучний, але дуже оригінальний фільм, який я раджу всім подивитися.

Слабошпицький: Після оголошення номінантів на «Оскар» у США було багато обурення, що не висунули стрічку Uncut Gems братів Сафді. Це один із фільмів, які справили на мене дуже позитивне враження. Але знову ж таки можна повернутися до фрази Френка Капри: замість кого цьогоріч можна було номінувати Адама Сендлера?

– Якщо навіть Роберта Де Ніро не номінували за «Ірландця».

Слабошпицький: І другий фільм – «Моє ім’я – Долемайт» з Едді Мерфі, якого лише раз номінували на «Оскар». Ця стрічка також справила на мене враження, але, на жаль, їй не знайшлося місця в цьому оскарівському пасьянсі.

Обкладинка: Анна Шакун