КіноНова класика: «Труднощі перекладу» Софії Копполи
Про фільм, який відкрив світові Скарлетт Йоханссон і перезапустив кар’єру Білла Мюррея
Автори The Village пропонують по-новому поглянути на фільми, які вийшли упродовж останніх 20 років і вже встигли стати класикою – іноді забутою, іноді не дуже. У цьому випуску Маша Безсмертна розповідає про «Труднощі перекладу» Софії Копполи – один із головних фільмів нульових.
Текст: Маша Безсмертна
Фото: Focus Features
«Труднощі перекладу»
ОПИС
РІК ВИХОДУ: 2003
РЕЖИСЕР: Софія Коппола
Сценаристи: Софія Коппола
У РОЛЯХ: Білл Мюррей, Скарлетт Йоханссон, Джованні Рібізі, Анна Фаріс та інші
«І через якийсь дивний збіг обставин, може, випадковий, усе, що було для нього важливим, цікавим, необхідним, у чому він був щирий і не обманював себе, що становило зерно його життя, відбувалося потай від інших, а все те, що було його неправдою, його оболонкою, в яку він ховався, щоб сховати правду, як, наприклад, його служба в банку, суперечки в клубі, його «нижча раса», ходіння з дружиною на ювілеї, – все це було явне», – написав 1898 року, на зорі кінематографа, колишній повітовий лікар Воскресенська Антон Чехов. За 105 років, коли кіно наздогнало велику літературу, а Чехов став одним з найбільш екранізованих російських письменників, цей уривок із «Дами з собачкою», яка впустила в жанр курортного роману острах справжнього життя, дочекався свого ідеального режисера. Цим режисером стала 32-річна молода жінка – єдина дочка у великій і знаменитій сім’ї, яка обрала професію свого великого батька.
Докази слушного професійного вибору Софію Копполу (а йдеться, безумовно, про неї) тоді, як і будь-коли, цікавили мало – але вони вже чекали на порозі.
«Труднощі перекладу», її другий повнометражний фільм, принесе Софії два призи Венеціанського кінофестивалю, три «Золотих глобуси» і чотири номінації на «Оскар» – вона здобуде одну статуетку – за сценарій, але номінація за «Найкращу режисуру» стане історичною.
А історія була така, що для опису вистачить і одного речення – двоє сумних американців зустрічаються в Токіо. Це може нагадувати початок анекдоту, однак фільм Копполи, хоч і всіяний чудовими гегами про різницю культур, схожий на анекдот приблизно так само, як «Апокаліпсис сьогодні» її батька на традиційний військовий фільм. Почнемо ще раз: у Токіо для зйомок у рекламі віскі приїжджає голлівудська зірка Боб Харріс (Мюррей). Почесного гостя поселяють у розкішний і безлюдний Park Hyatt, де в сусідньому номері вже нудиться Шарлотта (Йоханссон) – молода дівчина, яка щойно закінчила Єль і приїхала в Японію разом із чоловіком-фотографом (Рібізі). Останній багато працює і багато говорить, а Шарлотта все більше сумує і відводить очі. Боб і Шарлотта, в проміжках між самотнім діяльним неробством (він на прохання режисера журливо зображує посмішку Джеймса Бонда і Френка Сінатри, а вона стоїчно йде на майстер-клас з ікебани), перекинуться кількома словами в ліфті, усміхнуться одне одному в барі, а потім вирушать гуляти нічним Токіо, співати в караоке й розмовляти про все, крім головного.
«Труднощі перекладу» в цифрах
5 МІСЯЦІВ
Софія Коппола писала сценарій «Труднощів перекладу». Перші начерки фільму вона зробила, коли розлучалася з режисером Спайком Джонсом.
27 ДНІВ
тривали зйомки фільму. За цей час знімальну групу двічі заарештовували – через те, що в деяких районах їх треба було узгоджувати з токійської мафією, група вирішила обійтися без жодних дозволів.
10 ТИЖНІВ
зайняв монтаж стрічки. Коппола вважає, що якщо на монтаж витратили вдвічі більше часу, ніж на зйомку, то із фільмом щось не так.
70 СТОРІНОК
було в підсумковому варіанті сценарію – продюсери всерйоз побоювалися, що Коппола обманює їх і збирається знімати короткометражку.
120 МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ
зібрали «Труднощі перекладу» в прокаті. Це поки найбільш комерційно успішний фільм Копполи.
Тут, здавалося б, і пташці кінець – гірший режисер обов’язково влаштував би для Мюррея і Йоханссон справжній роман. Але Коппола проявляє абсолютну режисерську незворушність: у ліжко її герої лягають тільки для того, щоб поговорити – і лише пошепки. А в кульмінаційний момент їх і зовсім не буде чути: натомість починають грати The Jesus and Mary Chain, і, їй-богу, у кого ще вони звучали так громоподібно.
Тут треба сказати, що епітети, якими традиційно описують стиль Копполи – «тендітний», «делікатний», «джазовий», «імпресіоністський», «тихий», – справедливі лише до деяких її робіт. У найкращі моменти режисура Софії (а «Труднощі перекладу» абсолютно не випадково став одним із головних фільмів нульових) – неймовірно економна й далека від так званої чуттєвості.
Історії Копполи – це легкі, але точні конструкції, які виявляються міцнішими за деякі епоси.
Завдяки візуальній та драматургічній зібраності Софії з фільму в фільм переносяться не тільки герої – самотні, смішні, дуже сучасні (перелік можна продовжувати до нескінченності, але краще один раз побачити Білла Мюррея в рожевій перуці в час кризи середнього віку або Кірстен Данст у корсеті та кедах), – а й локації, наче герої її стрічок живуть по сусідству одне з одним. За старих часів це, здається, було прийнято називати авторським почерком.
Готель у «Труднощах перекладу», Версаль у «Марії-Антуанетті», Лос-Анджелес в «Елітному суспільстві» – пустельні землі, символи бездомності поколінь, через яку страждають її герої, – образи романтичні, але водночас і тверезі. Коппола, представниця голлівудської золотої молоді, тематично залишається вірною своїй біографії, але ця біографія передусім жіноча, а потім уже всяка інша.
Окреме задоволення – спостерігати, як перегукуються герої «Труднощів перекладу» з фільмами однолітків Копполи та старшими авторами.
Білл Мюррей після стрічки остаточно утвердився в амплуа якщо не найбільш втомленої людини на планеті, то когось максимально до неї близького – «Зламані квіти» Джима Джармуша, «Що знає Олівія» Лізи Холоденко, не кажучи вже про три фільми разом з другом Копполи Весом Андерсоном. А Скарлетт Йоханссон вирушила прямо у «Вікі Крістіну Барселону» Вуді Аллена, де блискуче спародіювала героїню «Труднощів перекладу». Її Крістіна, як і Шарлотта до цього, збиралася шукати себе подалі від дому, однак не склалося. Лукавий закадровий голос констатував: «Крістіна все одно продовжила пошуки. Знаючи напевно лише те, чого не хоче». Усім тим, хто опинився в подібній ситуації, не маючи кращих відповідей, хочеться одразу ж порадити приєднатися до наших героїнь – якщо не в Токіо та Барселоні, то хоча б у Петербурзі. Краще, як заповіла нам Коппола, яка поїхала екранізувати Чехова аж у Японію, точно не стане, але й гірше не буде.