The Village Україна поспілкувався з чотирма конкурсантами програми My Street Films-Рубіж фестивалю «86».

Євген Королєтов

художник

Я художник із Луганська. Із творчою діяльністю маю справу вже досить давно. Я учасник творчого об’єднання «Суповий набір». Після початку конфлікту на Донбасі я був одним із ініціаторів створення неформальної спільноти луганських худодників «Луганська Контемпорарі Діаспора».

У 2014 році я прямо з Луганська пішов на фронт добровольцем. Повернувся звідти я в 2016-му. Правда, слово «повернувся» не зовсім підходить. Після батальйону я відчував психологічну складність у соціальній адаптації. Я вирішив, що мені може допомогти фотокамера. Її я використовував як посередника між собою та оточуючими.

Мій фільм має назву «Сєвєродонецьк». Це місто, в якому я нині живу, оскільки не можу повернутися до Луганська. Але він не про місто.

Сєвєредонецьк – місто, в яке виїхало чимало переселенців із Луганська. Місто розташоване близько до лінії фронту, у ньому дуже неоднозначні настрої. В офіційному культурному паттерні він зайвий – і з цього боку, і з того. Та водночас місто є посередником.

Тож вийшло так, що я знімав своїх друзів і знайомих. Тих, із ким я раніше спілкувався в Луганську. Фільм про спільне між ними. У них є спільне відчуття невписаності в те, що зараз відбувається. Відчуття, що вони трохи чужі і тут, і там. І цю невписаність вони намагаються творчо вирішити. Радше – осмислити для себе. Я кажу «вони», але насправді сам говорю в фільмі. Стрічка, зрештою, і про мене.

Непросто обмежити цей фільм певним жанром. Я надихався пост-інтернет естетикою, відео в мережі. У різній мірі це змішалося з документальними зйомками. Фільм фрагментований, у ньому немає чіткого сюжету. Але події розвиваються лінійно. Слова, картинка, музика складають різні шари – і формують загальний меседж.

Катерина Запорожець

волонтер

Цьогорічна тема проекта «Рубіж» вкрай актульна. Для мене вона особливо близька, бо я народилася в Алчевську. Хоч я і виїхала звідти дуже давно, ще у 90-их, але й зараз відчуваю Донбас у серці. Це край мого сонячного дитинства.

Мій фільм називається «Заново». Це історія про дівчину-переселенку з Донецька, яка через війну змушена будувати нове життя у столиці.  Гуртожиток замість власного двоповерхового будинку, нова робота, друзі, сім'я, мрії, можливості.

Героїня вразила мене позитивом і життєлюбністю. Я дуже хотіла передати у фільмі її конструктивну енергію. І це – на тлі злиднів нового життя, під тягарем війни, що нависла над нами.

Моє кіно тримається на харизмі головної героїні, нею не можна не надихнутися. Вона допустила мене у своє життя із майже інтимною близькістю. Це справжня вдача.

Михайло Корольов

студент

Можливість творити і розвиватися – цим мене привабив проект. Чому я дебютую саме в програмі My Street Films-Рубіж? Тому що це перша можливість, що мені випала.

Донецька область, місто Слов’янськ – це моя батьківщина. Що мене з нею пов’язує? Абсолютно все: від будинку та вулиці, на якій я виріс, до того, що при кожному погляді на карту світу я мимохіть шукаю свій край. Цей зв’язок працює завжди.

Мій фільм «Шум Всесвіту» показує, наскільки важливо залишатися наодинці з собою – аби почути внутрішній голос. На жаль, люди забувають, що крім їхнього зовнішнього образу є і внутрішній. Більшість моїх знайомих, залишаючись на самоті, одразу дістають телефони і тікають від себе у соціальні мережі. Ми не хочемо чути себе.

І мова не не обов’язково про слова. У моєму фільмі – це музика, яку герой перетворює у помітний для навколишніх людей діапазон через свій музичний гурт. Фактично це одкровення: частково глядач перебуває всередині героя, частково – спостерігає за ним. Для фільму я зібрав чимало архівного матеріалу, решту зняв на камеру мобільного телефону.

Перший режисерський досвід мені дуже сподобався. Адже я не зіштовхувався зі справжніми проблемами кіновиробництва. Я ніби скористався демо-версією програми – безкоштовною, але з обмеженими можливостями. Якщо все ж наважусь придбати повноцінну версію, то доведеться віддати особистий час і дозвілля. Поки на такі жертви йти я не готовий. Режисура буде моїм захопленням.

Марія Ворончук

менеджер культурних проектів

Я родом із Донеччини, але через відомі обставини мешкаю зараз у Львові. Хотіла зняти фільм про своє рідне місто. У конкурсі My Street Films мене привабив саме фокус на Схід.

Моя робота – короткометражний документальний фільм про місто Гірник. Я розглядаю його як процес дослідження, навчання і пошуку. Я поставила собі за мету показати фрагменти історій мешканців міста. Коли ти повертаєшся у рідне місто після довгої відсутності, тобі хочеться зрозуміти, чим живуть люди так близько до війниІдея зняти фільм з’явилася ще два роки тому. Тоді я більше займалася організацією кінопоказів. Та ще до цього я спробувала знімати. Мушу зізнатися, що інколи досить важко поєднувати в собі кілька ролей одночасно – режисера, оператора і звукорежисера. Я не хочу зупинятися на досягнутому. Уже знаю, над чим буду працювати далі. Планую покращити свої навички зйомки і монтажу.