Як дивитися оперу

«Опера – це довго й нудно», «пережиток минулого», «це не для всіх» – менш чи більш виправдані стереотипи, які можуть відлякувати потенційних глядачів. Тим часом чи не найпопулярніший український режисер Іван Уривський ставить оперний етюд «На Русалчин Великдень», а найближчі квитки є лише на травень.

Віледж запитав у двох музикознавиць, навіщо показувати на сцені те, що можна просто слухати; як розібрати, що співають в опері; чому опера – це не завжди три години й на які постановки в українських театрах варто сходити (можливо, навіть поїхати на день до Львова чи Одеси). 

Навіщо показувати на сцені те, що можна просто слухати?

Ставити таке запитання однаково, що запитувати, навіщо нам друковані книги, якщо існують аудіокнижки, вважає керівниця рекламно-інформаційного відділу в Львівської Національної опери Аліна Плахтієнко. 

Саме слово «опера» може асоціюватися з твором класичної музики, але опера – це не лише про музику. Це про синтез музики, слова й дії – музично-драматична вистава. Тобто композитор, коли пише оперу, розраховує на те, що музика буде розкрита на сцені за допомогою дії, пояснює музикознавиця й авторка статей про класичну музику й ведуча «Радіо Культура» Олександра Чеботар.

Так, бувають і винятки, як-от «Перстень Нібелунгів» Ріхарда Вагнера: «Цю оперу можна слухати із закритими очима, бо композитор прописує оркестр і мільйон музичних тем, кожен предмет, який є на сцені, має свою тему», – коментує Чеботар. 

Загалом опера розрахована на те, щоби глядачі не лише послухали музику (бо це можна зробити й у навушниках на Spotify), але й, наприклад, оцінили акторську майстерність виконавців (яких цього вчать у консерваторії) або роботу художника по костюмах. 

Так, існує й концертне виконання опери, коли оркестр сидить на сцені, вокалісти просто співають оперні номери, а сценічної дії немає. Таке виконання – поширена практика, але на цих концертах не вийде отримати магії театру, каже Олександра Чеботар.

Загалом опера – це захопливо навіть до початку вистави, додає Аліна Плахтієнко: «Будівлі оперних театрів, як-от Національного, Львівського чи Одеського мають не лише красивий фасад й інтерʼєр, а й багату історію, яку я обовʼязково радила б почитати перед відвідуванням».

Як розібрати, що співають в опері?

Зрозуміти, що саме співають, може допомогти лібрето. Крім того, літературна основа дає змогу зрозуміти сюжет й уточнює його деталі, які не вмістила постановка.

Читати лібрето – це обов’язкова опція перед тим, як іти на оперу, вважає Олександра Чеботар: «Якщо опера співається іноземною мовою, ви можете нічого не зрозуміти, навіть якщо цю мову знаєте. І навіть якщо вона перекладена українською чи написана українською, то спів для не натренованого вуха може важко сприйматися. Відповідно, буде складно зчитувати й інше».

Також варто читати субтитри над сценою: наприклад, синхронний переклад завжди є в Національній опері, де опери виконують в оригіналі. «Але глядачі доволі часто скаржаться на те, що не встигають одночасно стежити за подіями на сцені й читати рухомий рядок, це руйнує цілісність сприйняття. Тож, якщо ви хочете зосередитися на сценічному дійстві, не відволікаючись на субтитри, читати лібрето обовʼязково», – додає Аліна Плахтієнко.

Опера в перекладі – це як фільм із дубляжем?

Оперу варто слухати в оригіналі чи можна й у перекладі? Є дві полярні думки, розповідає Олександра Чеботар: «Зазвичай ми не читаємо Шекспіра в оригіналі, тож слухати переклад опери – це нормально. За часів СРСР опери завжди перекладали, бо наполягали, що мистецтво має бути зрозумілим кожному й кожній. На території України опери ставили українською, у Нацопері можна знайти архівні записи 60-х і 70-х років з українськомовними варіантами опер, що ставилися на сцені Нацопери. Зараз роблять по-різному: наприклад, у Київській опері – українською, у Нацопері – італійською чи французькою із субтитрами».

Якісний переклад опери – справді важка робота: під час перекладу не можна змінювати мелодію, крім того, усі нюанси вимови й співу треба адаптувати під іншу мову. Тож часто виходить так, що від перекладу страждають сенс, темпоритм вистави й солісти, яким незручно співати ті чи ті склади або звуки, пояснює Аліна Плахтієнко.

Важливо, щоби переклад був витриманий у дусі опери. Наприклад, у Viva la Mamma (виконують у Київській опері) є дещо комічний сюжет, тож і переклад можна спростити й «знизити», додає Олександра Чеботар.

Viva la mamma («Нехай живе мама!») в Київській опері

А в опері є сюжет?

Жанр опери виник як dramma per musica, тобто «драма, покладена на музику», каже Олександра Чеботар. Це різновид музичного театру, який має й інші жанрові напрями, як-от мюзикл чи оперета, але різниці в сприйнятті цих творів фактично немає, додає музикознавиця.

Музичний театр, як і драматичний, є синтетичним, або багатокомпонентним, але є різниця у взаємодії цих компонентів, пояснює Аліна Плахтієнко. У драматичному театрі основний компонент – це текст, хоча можливі різні інтерпретації. Натомість у музичному театрі основний компонент – це музика, а інші компоненти їй підпорядковуються.

«У нас у голові завжди було визначення  «опера Миколи Лисенка  «Наталка Полтавка», а зараз можна почути «музика Миколи Лисенка до п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Відчуваєте різницю, хто головний? В оперному театрі це композитор, а в драматичному – радше драматург», – коментує Олександра Чеботар. 

Опера – це завжди на три години?

Не завжди. Є одноактні опери, наприклад, в Одеському оперному театрі їх об’єднали в одну виставу – вечір одноактних опер Джакомо Пуччіні. Тобто можна подивитися одну оперу й піти додому, якщо розумієте, що втомилися від музики й не витримуєте, каже Олександра Чеботар.

Є й протилежний приклад: «Перстень Нібелунгів» Вагнера – тетралогія, або цикл із чотирьох опер, на які варто було би ходити чотири вечори. Такі довгі опери в Україні не ставлять, бо це потребує великого людського й фінансового ресурсу, розповідає дослідниця.

«Але треба розуміти, що це писалося тоді, коли не було Tiktok, Netflix чи навіть телевізора. Люди не мали іншого дозвілля, тож ішли в оперний театр, – коментує музикознавиця. – Опера – це, по суті, як кіно. Ми ж ходимо в кінотеатри на фільми, які довго тривають, і нічого, дивимося. Згадайте три години на «Оппенгеймері». А якщо дивитися оперу онлайн, то необов’язково всі три години підряд, можна розбити, як це роблять із серіями в серіалах».

Як узагалі ставлять оперу?

Якщо зайти на сайт оперного театру, то можна побачити великий перелік людей, які працюють над виставою. Це відбувається приблизно так:

Спочатку театр має отримати авторські права на оперу, якщо вони ще діють. Далі режисер може пропонувати, чи варто залишитися в руслі сюжету й епохи автора опери чи, навпаки, внести щось нове (наприклад, поставити «Весілля Фігаро» Моцарта в стилі коміксів, Київська опера). Після цього артисти вивчають свої партії із концертмейстером, а оркестр репетирує окремо. Також шиють костюми, роблять декорації. Коли все готово, то в артистів відбувається прогон з оркестром, генеральні репетиції, і нарешті – прем’єра.

«Весілля Фігаро» у Київській опері

Чому оперу комбінують із балетом?

Наявність і кількість балету в опері залежить від її жанру. Загалом танець – це частина опери, тож балет потрібен для того, щоби посилювати магію опери, каже Олександра Чеботар. Як приклад наводить «Орфея і Еврідіку», яку німецький композитор Крістоф Віллібальд Глюк написав у двох варіантах – для віденської й паризької сцен. Одна з відмінностей для постановки у Франції – саме інструментальні епізоди, тобто простір для балету: «Французи фанатіли від балету, король Людовік XIV обожнював танцювати й увів моду на балет, яка надовго закріпилася у французькому театрі», – коментує дослідниця.

Що варто зробити перед переглядом опери?

Найкраще буде познайомитися онлайн із більш класичною постановкою, яку теоретично міг би бачити сам композитор: це дозволить зрозуміти новації, якщо потім прийдете на більш експериментальну виставу, пояснює дослідниця. Крім того, перегляд онлайн-опери – це такий собі тест, чи зможете ви витримати оперу вже тоді, коли прийдете до театру (і допомагає тренувати концентрацію уваги).

Для онлайн-перегляду необов’язково оформлювати підписку на спеціалізовані сервіси – можна просто ввімкнути оперу з субтитрами на YouTube. Переклад не буде ідеальним, але допоможе зрозуміти сюжет. Також перед вибором постановки варто почитати коментарі, каже Олександра Чеботар: «Якщо ви бачите, як у коментах всі захоплюються, зазвичай це класна постановка і її варто побачити, щоби зрозуміти, який вигляд повинна мати опера, навіть якщо ви не маєте про неї  жодного уявлення».

Сервіси, де можна подивитися оперу 

(радить Олександра Чеботар)

Де послухати й почитати про оперу

З чого почати онлайн 

(поради Олександри Чеботар)

«Наш музичний золотий стандарт склався з часів Моцарта й загалом 19 століття – це романтики, але є багато іншого. Тому наполегливо раджу також послухати барокову оперу (як-от «Король Артур» Генрі Персела від Open Opera Ukraine), а також твори перехідного періоду до класицизму, як-от «Орфей і Еврідіка», – каже дослідниця.

Ось база, яка, на думку Чеботар, дозволить зрозуміти особливості оперного театру різних епох:

«Галантні Індії»

французького композитора Жана-Філіппа Рамо (1735). 

«Дуже класна постановка для того, щоб відчути вайб барокової опери: усе дуже яскраве, чудернацьке й гротескне. Дисклеймер: у часи Рамо не чули про політкоректність, тому показ про неєвропейських народів може бути для нас обурливим. Утім, на це слід дивитися крізь призму автентики й естетики, а не стигматизації».

«Весілля Фігаро»

Вольфганга Амадея Моцарта (1785)

«Блискуча постановка Royal College of Music у Лондоні. Ця постановка також максимально наближається до моцартівських часів, тобто її теоретично міг би бачити Моцарт. Для мене вона є взірцевою. Хоч сама опера доволі довго триває, її дуже легко слухати й дивитися. Сподобалося навіть дітям у музичній школі, де я викладала. Головне зрозуміти сюжет».

«Орфей і Еврідіка»

Крістофа Віллібальда Глюка (1762)

«Це для любителів коротких хронометражів: вистава займає всього годину. Постановка в Чехії – дуже вдалий варіант, щоб відкрити для себе рідкісний чоловічий голос «контратенор». Як і в попередніх постановках, тут чудово відтворений антураж часу написання опери».

«Кармен»

Жоржа Бізе (1875) 

«Кожен номер – шедевр із музичного погляду. Ця постановка дещо модернізована здебільшого завдяки сучасному вбранню артистів і дещо мінімалістичному підходу до обрамлення сцени. Сама музика дуже яскрава й барвиста, повністю тебе захоплює, не знаю нікого, кому вона не подобалася б. Плюс дуже цікавий сюжет».

Операми must see також можна назвати:

(поради Аліни Плахтієнко)

А що з українською оперою?

Українська опера 20 століття майже не досліджена: це Олександра Чеботар з’ясувала на власній практиці, коли досліджувала нотні сховища київських, одеських і львівських оперних театрів для проєкту Digital Future for Ukrainian Music Heritage.

«Довгий час ми були засліплені Чайковським і Мусоргським, але зараз будемо переосмислювати нашу спадщину, ноти, які припадають пилом. Звісно, ми не будемо ставити відверто пропагандистських опер, які створили українські композитори у 20 столітті, але все-таки поставити можна багато, – вважає дослідниця. –  Зараз, на жаль, є дуже якісні опери, які не знаходять своєї сцени. От написали Алла Загайкевич із Сергієм Жаданом оперу «Вишиваний король України», поставили її в Харкові, і все, далі подивитися не можна ні на сцені, ні на стримінгу. Треба лише полювати за тим моментом, коли цю оперу покажуть знову».

Опера «Вишиваний. Король України»

Поряд із вдалими прем’єрами буває й таке, що театри фактично ставлять одне й те саме, каже Олександра Чеботар: «Чому? Бо не треба заморочуватися, шити нові костюми, придумувати нову сценографію. Наприклад, у балеті «Лускунчик» у Київській опері, який раніше ставили на музику Чайковського, зараз просто змінили звукове оформлення вистави на музику українського композитора Івана Небесного, а постановка фактично лишилася така сама».

Крім того, на думку музикознавиці, в Україні, за кількома винятками, немає інституційної підтримки молодих композиторів. Та й для самого композитора написання опери вимагає дуже багато ресурсу, тож він не має працювати ще на іншій роботі, щоби заробити собі на життя: «І виходить ситуація, що український композитор Максим Коломієць пише оперу не для українських театрів, а для Metropolitan Opera».

До того ж українські оперні театри – це державні інституції, які підпорядковуються Мінкульту. За кордоном є державні, так і приватні оперні театри, які існують виключно за кошти спонсорів і меценатів, додає Аліна Платхієнко, яка нещодавно проходила стажування в Нью-Йоркській опері: «Приватні оперні компанії керуються виключно політикою Ради директорів і мають більше свобод у фінансовому плануванні й витратах, відповідно, мають і більше творчих можливостей».

Куди піти для «плавного входу» в оперу?

Якщо йдеться саме про київські музичні театри, піти можна в Національну оперу, Київську оперу або в Національну оперету, але треба враховувати: це театри з різною атмосферою. «Якщо ви хочете одягнути вечірню сукню, взяти бінокль і відчути себе вершками суспільства, то вам треба в Нацоперу, де буде класика. Якщо ви більш відкриті до новацій, то йдіть у Київську оперу, наприклад, на «Весілля Фігаро» чи «Фальстаф». Театр оперети більш демократичний, у них ставка на мюзикли. Наприклад, мені дуже сподобалися «Тигролови», – коментує Олександра Чеботар.  

«Фальстаф» у Київській опері

«На Русалчин Великдень» у Національній опереті в постановці Івана Уривського. Невеликий оперний етюд, який допоможе відкрити для себе оперу. «Якби я ніколи не була в опері і не слухала її, я сходила б на цю виставу. Коли приходить режисер із драматичного театру, це розширює світогляд: у нас музична режисура заснована на тому, щоби проілюструвати текст: що співають, те й роблять на сцені», – коментує дослідниця. Ця постановка спростовує стереотип про те, що опера – це пережиток минулого, бо насправді вона може дивувати, вважає Чеботар. Також Іван Уривський буде ставити у Львівській опері «Золотий обруч» українського модерного композитора Бориса Лятошинського.

«Наталка Полтавка» в Національній опері. Це, по суті, драматична вистава, де багато розмовних реплік, але водночас це постановка, яка дозволить вловити вайб музичного театру, коментує Олександра Чеботар. Загалом можна сходити на будь-яку оперу Миколи Лисенка, якого вважають засновником української музики. 

Також не варто ставитися скептично до «Запорожця за Дунаєм» Петра Гулака-Артемовського, вважає музикознавиця: «Це перша українська опера на національний сюжет, тобто опера українською мовою для українців і про українців, написана українцем. Вона зараз переживає процес переосмислення, і найяскравіший приклад – це варіант Оксани Тараненко у Львівській опері».

«Діалоги кармеліток» у Львівській опері. Опера французького композитора Франсіса Пуленка, дія якої відбувається в часи Французької революції, коли монашки ордену кармеліток приймають смерть за свій орден. «У постановці Львівської опери настільки витримана символіка й сакральність, що просто must visit», – коментує дослідниця.

У Львівській опері також можна переглянути опери «Лис Микита» Івана Небесного й «Сокіл» Дмитра Бортнянського, каже Чеботар. Крім того, там варто подивитися опери: «Коли цвіте папороть» і «Страшна помста» Євгена Станковича, «Турандот» Джакомо Пуччіні, а також «Катерина» Олександра Родіна (Одеська опера) – радить Аліна Плахтієнко.

«Катерина»

«Лис Микита»

Опери Романа Григоріва та Іллі Разумейка (лабораторія Opera aperta). Попередження: це завжди експериментальні й провокативні опери, на яких не завжди комфортно перебувати, тож глядач має готуватися до того, що перегляд таких опер – це не про естетичне задоволення. «У їхній постановці GAIA був епізод, коли на колонках вмикають дуже низькочастотний шум, і це триває дуже довго. Я бачила, як люди виходили із залу, бо їм фізично ставало погано. Тож завжди треба ставити собі питання, чого ви очікуєте від опери – відпочити чи подивитися виставу на злобу дня». Онлайн можна подивитися «Чорнобильдорф» й Opera Lingua.

GAIA-24

 «Чорнобильдорф»

Музикознавиця також закликає до оперного туризму: «У час, коли є «Інтерсіті», ми можемо вранці поїхати у Львів чи Одесу, увечері подивитися оперу, а о 22:00–23:00 знову сісти на потяг до Києва. Це один день вашого життя. І майте на увазі, що ніхто не має права нав’язувати вам, що погане, а що хороше, – ваш смак формуєте ви самі».

То на що звертати увагу під час перегляду опери?

Попри те, що «хороша» чи «погана» опера – це питання смаку, є певні критерії, на які варто звертати увагу. Ось які запитання радить поставити собі Олександра Чеботар:

Навіть фахові критики іноді дають кардинально різні відгуки на одну виставу, зауважує Аліна Плахтієнко. Вона радить дивитися якомога більше опер, читати фахові відгуки й намагатися орієнтуватися у світовому оперному контексті, а головне – прислухатися до себе.

Опера – лише для обраних?

Музикознавиця Аліна Плахтієнко вважає це найбільшим стереотипом про оперу: «Це справді доволі складний жанр, до якісного сприйняття якого потрібно готуватися, а для повного розуміння треба мати доволі високий рівень культури й освіченості, як би зверхньо це не звучало. Я неодноразово чула від глядачів, що в опері надто багато всього відбувається: оркестр грає, солісти співають, артисти балету танцюють, декорації змінюються, а ще й субтитри треба читати й за сюжетом стежити, і тому це втомлює. Опера дійсно вимагає від глядача чимало моральних зусиль і може неабияк втомлювати, і це нормально. Але опера відкрита для всіх, і вона дійсно варта того, щоб хоча би спробувати її відчути й полюбити. Є так багато різних стилів, композиторів, сюжетів – оперний світ надзвичайно різноманітний і цікавий, тож точно можна знайти щось до вподоби».

Із цим стереотипом пов’язаний ще один: «Опера – це дорого й не доступно». Наприклад, у Львівській опері сцени варіюються від 100 до 1000 гривень, а це вартість кави чи походу в ресторан, додає Плахтієнко: «Квиток на оперу – це не лише підтримка українських оперних театрів, які нині сильно її потребують, а й дуже якісна інвестиція у власний розвиток».