Як це працюєЯк дивитися балет

Коли ви востаннє були на балеті? Якщо вагаєтеся з відповіддю на це запитання, схоже, цей текст для вас. На перший погляд, може здатися, що балет – це танець, де панує жорстка ієрархія, зрозуміла лише знавцям, але це не зовсім так. Ба більше: не завжди треба читати лібрето (й позіхати десь на задньому ряду). «Віледж» запитав у дослідників сучасного танцю й авторки блогу про балет, яка прийшла в класичну хореографію у 33 роки, з чого почати знайомство з балетом і як дивитися його так, щоби було цікаво (і чому може бути нудно).

Дисклеймер: У цьому матеріалі ми розглядаємо не лише класичний балет, але й сучасний танець – його частину, що є пошуком на базі балетної техніки.

Як обрати постановку

Перед тим, як іти на балет, можна придивитися до нього онлайн, знайти архівні вистави, радить хореограф, режисер, культуролог, представник БО МБФ «Імпульс Трансформація Платформа», засновник і директор Ruban Production ITP, співкуратор і співпродюсер проєкту «Танець у зоні війни?» Віктор Рубан.

Для цього можна скористатися чеською платформою Dramox, яку Рубан називає «Netflix для вистав», а також платформами українською Open Theatre та французькою Numeridanse. Почати можна не з власне балету, а з танцювального театру Великої Британії, Нідерландів, Франції, Німеччини, Швеції, а вже далі перейти до сучасного балету та модерн-балету.

Якщо ви вже збираєтеся на офлайн-постановку, то можна почитати відгуки про неї, особливо корисними будуть і схвальні, і несхвальні. Читати відгуки варто не для того, щоби сформувати упередження, а для того, щоб побачити певні нюанси, на які слід звернути увагу в постановці, а потім зіставити з власним враженням, каже Віктор Рубан. Також важливо почитати відгуки з різних джерел, адже на сайті театру їх можуть модерувати, зауважує дослідниця танцю, хореографка й викладачка Світлана Олексюк.

Перед переглядом балету за кордоном можна почитати відгуки арткритиків – «щоби насолоджуватися не тільки естетикою, але й сенсами, закладеними авторами певних культур, у просторі яких було створено виставу», вважає Віктор Рубан.

Також для вибору постановки можна звернути увагу на музику в балеті (чи до вподоби вам твори саме цього композитора) та познайомитися в соцмережах з артистами, які виступатимуть, додає авторка YouTube-проєкту про балет Ballet Maniac Катя Єлєцкіх.

Крім того, що варто йти на те, що резонує за темою, візуалом чи знайомим іменем, варто також збиратися на балет із доволі відкритим поглядом і без особливих очікувань, що вас будуть розважати – скоріше з цікавістю, радить Віктор Рубан. 

Варіанти, куди можна піти

Для початку можна сходити до Національної опери на неокласичні вистави – «П’ять танго», «Весна та осінь», «Елегія воєнного часу» або «Тіні забутих предків» у Львівській опері. Ці вистави трохи легші для сприйняття й коротші за часом, каже Катя Єлєцкіх. З часом можна буде переходити до «тяжкого балетного люксу»: «Жізель», «Дон Кіхот», «Баядерка» й української класики – «Лісова пісня» та «Лілея».

«5 Танго» Астор П'яццолла — Балет Ханса ван Манена. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Весна і осінь» Антонін Дворжак — Балет Джона Ноймаєра. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Елегія воєнного часу» Валентин Сильвестров — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Тіні забутих предків» І. Небесний — Львiвська Нацiональна Опера

«Жізель» Адольф Адан — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Дон Кіхот» Людвіг Мінкус — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Баядерка» Людвіг Мінкус — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Лісова пісня» Михайло Скорульський — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Лілея» Костянтин Данькевич — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

Щодо менш класичних постановок, то Єлєцкіх радить вистави Kyiv Modern Ballet із хореографією Раду Поклітару: «Кармен ТВ», «Завтра», «Довгий різдвяний обід», «Дощ» і «Широко заплющені очі» Віктора Іщука в Нацопері. Також можна сходити на вистави Insha Dance Company, зокрема Віктор Рубан радить відвідати «Д.І.М/» і «1984».

Танцювальна вистава «Д.І.М.» на музику Віктора Рекала, постановка Іллі Мірошніченка,  Insha Dance Company. Світлини з прем‘єри у МЦКМ (Жовтневий палац). Фото: Анастасія Телікова

Якщо йдеться не лише про балет, а про сучасний танець загалом, хореографка Світлана Олексюк рекомендує сходити на «Перформанс 2-1=4.5.0» (Театр драматургів і лейпцизький театр Schaubühne Lindenfels), «Тигролови» (Театр оперети), «Я та Ольга» (Малий театр), «Danse macabre. Безсмертний танок» (Платформа сучасного танцю), «Коли цвіте полин» (Театр Леся Курбаса, Львів).

Загубив(-ла) папірець із лібрето. Сюжет у балеті – це головне?

Загалом у сучасному танці йдеться скоріше не про наративний сюжет, а про концепт. Наприклад, танцівник працює з поняттям страху чи поняттям сну, він шукає, як у тілі можуть проявлятися ці поняття. Уже потім драматург, який має «погляд збоку», може допомогти побудувати твір так, щоби тримати увагу глядача (фізична драматургія відрізняється від класичної театральної), пояснює дослідниця танцю Світлана Олексюк.

Танець буває складно перекласти на динаміку літературної історії, але можна побудувати сюжет енергій, динамік тіла – коли заповільнення чи пришвидшення можуть працювати як ілюстрація, і, наприклад, створювати ефект психологічного тиску, наводить приклад Олексюк.

Утім, перед переглядом класичного балету таки варто почитати лібрето. Але зміст є й у безсюжетних балетах, де лібрето немає. Тобто лібрето не є анотацією до твору, який ви будете переглядати – це лише рамка, пояснює Віктор Рубан. «Лібрето – це як передмова до книжки. Однак це може працювати з класичним репертуаром, якщо ви відволіклися й ніби пропустили кілька сцен (ніби кілька серій серіалу). У сучасному танці як такого лібрето немає – зазвичай пишуть склад артистів, можливо, фразу, яка задає вектор для думки глядача», – коментує Рубан.

«Лібрето – це про зовнішнє, що тримає все разом. Можна не читати, можна вгадувати, але мені подобається читати, бо зараз пантоміма відіграє в балеті не таке значення, як раніше», – каже Світлана Олексюк.

Щоб дивитися балет, треба розуміти його «правила»?

Для експерименту уявімо, що ви досвідчений глядач, а може, й професіонал балету, прийшли на велику класичну виставу на кшталт «Жізелі» чи «Баядерки», де багато артистів кордебалету. Ви будете прискіпливо дивитися, наскільки синхронно працюють артисти, наскільки чітко вони тримають лінії та малюнок танцю, дотримуються класичних позицій (розташування рук, вихованість стоп, загальна гармонія в побудові тіла під час виконання рухів). Також ви будете дивитися на момент приземлення в стрибках – наскільки легко й безшумно приземлився артист. А ще – як він використовує дихання для підтримки балансу, ритму й динаміки, як тримає точку при обертах, наскільки плавно й точно переходить між рухами (і наскільки танець створює відчуття безперервності). Якщо це дует чи груповий номер, то будете дивитися, як танцівники відчувають одне одного, особливо в складних підтримках, розповідає Катя Єлєцкіх. 

В арсеналі балету немає слів, але багато можна сказати через рухи рук. Наприклад,танцівник може казати «я тебе люблю», якщо плавно підіймає руки до грудей, а потім розкриває їх у напрямку до партнера, ніби «даруючи» своє серце. Якщо танцівник хоче сказати «я клянуся», то може зробити це жестом: одна рука піднята вгору (можливо, з напівзігнутим ліктем), а долоня спрямована до неба.

Уособленням класичного танцю вважають «білий балет». Білий колір тут символізує вихід за межі буденного, щось неземне. Історія цього балету тягнеться з початку 19 століття, епохи романтизму, коли прагнули висловити ідею ірраціонального, містичного та потойбіччя. Але «білий балет» – не тільки про містику, також це про мрії, наївність та чистоту (другий акт балету «Жізель», «Шопеніана», «Сильфіда»), каже Єлєцкіх.

«Шопеніана» Фридерик Шопен — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

«Сильфіда» Херман Левенсхольд — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

Але на початку 20 століття в українському балеті почала зароджуватись така новація як структуралізм, додає Віктор Рубан. Тобто в балеті почали шукати більш абстрактні форми комунікації й відходити від класичних сюжетів, де йшлося про любов, ревнощі, зраду чи смерть. Що означав структуралізм на практиці? Неоднозначну сценографію, яка може створювати прямі кути (чи більш витончені лінії), взаємодію танцівників із музикою – коли вони не лише підкоряються їй, але й намагаються створити додатковий ритмічний візерунок своїм тілом. У цьому напрямі працювали, зокрема, артистка балету Броніслава Ніжинська та її учениця Надія Шуварська, яка продовжила свої пошуки у співпраці із Лесем Курбасом у театральних виставах.

«Структуралізм у балеті створює дуже цікавий досвід для глядача, схожий на той, коли ви дивитеся на картини абстракціонізму. Крім сюжету, ви бачите лінію, форму, колір, певні співвідношення, які змушують вашу думку танцювати», – коментує Віктор Рубан.

Знати «правила балету» важливо скоріше арткритикам і дослідникам: глядача, навпаки, це може відвести від власного досвіду, вважає Рубан. «Коли ви надто сильно до чогось підготувалися, ніби одразу приходите з анкетою – це я побачив, а це ні. І це найгірше, що може статися під час перегляду живого мистецтва. Ви тоді повністю втрачаєте момент тілесної комунікації, вербальної й невербальної: як музика розкривається через рух танцівника, як сценографія грає в певні моменти, які паузи й зміни ритму дає рух танцівника в певних обставинах, а що відбувається між рухами, між паузами. Саме за цим ми й ходимо на танцювальні вистави», – коментує дослідник.

Головне правило – пам’ятати, що балет може бути різним. Про український балет на сьогодні відомо доволі мало, в ньому немає тяглості (зокрема й через переманювання талановитих танцівників і постановників, найбільше – у Росію), каже Віктор Рубан.

Загалом балет можна сприймати як класичний період танцю, який має канони, градацію в майстерності виконання (прим жіночої й чоловічої статі та кордебалет), а також певний вертикальний спосіб взаємодії – глядач приходить і захоплюється величним і відчуває дистанцію – у майстерності танцівників, видовищності, помпезності. Такий формат можна порівняти з класичним драматичним театром, побудованим за драматургійними канонами, вважає хореограф. 

Тобто балет – це доволі конкретна естетика, яка походить від французького класицизму із симетрією й раціональністю побудови, описує хореографка Світлана Олексюк, яка також говорить про певну тоталітарність балету: «Балет – це хороша техніка, але на пострадянському просторі його сприймали як вершину майстерності, він тривалий час займав панівне положення над іншими видами танцю, що перешкоджало їхньому розвитку, зокрема й вільному танцю, модерн і постмодерн, який розвивався на заході».

Водночас є пошуки на базі балетної техніки, сучасний балет, який шукає альтернативні форми взаємодії з глядачем, пояснює Віктор Рубан. Тобто у виставі можна не побачити натягнутий носок, пачку чи інші атрибути балетного мистецтва, але для роботи з тілом танцівники часто використовують станок або балетний тренаж. Іноді балет можуть навіть протиставляти сучасному танцю – розвиток останнього почався саме з процесу емансипації від балету, його синтезу з фольклором, урбаністичним чи побутовим рухом, зауважує Рубан.

На що тоді можна звертати увагу, коли дивишся балет?

     •  Пластика артистів. Як вони взаємодіють одне з одним технічно й емоційно, наскільки робота злагоджена. «Якщо придивитися уважно, то ви побачите, що, наприклад, рухами лише однієї руки балерина може передати – любов, відчай, смирення, супротив, ненависть, відданість, довіру», – коментує Катя Єлєцкіх.

     •  Наскільки хореографія гармонійно поєднується з музикою та «зрослася» з артистами. Деякі сучасні вистави можуть також виконувати в повній тиші чи темряві.

     •  Сценографія й костюми. У класичних балетах це можуть бути помпезні декорації й костюми, оздоблені камінням і мереживом – щоби передати драматизм і велич епохи. У сучасних постановках ці деталі зазвичай мінімалістичні, наприклад, нюдові, щоб не відволікати глядача від рухів артистів і пластичних форм.

Як приклад використання вдалої сценографії Катя Єлєцкіх наводить балет «Елегія воєнного часу» Олексія Ратманського, прем’єра якого відбулася в Національній опері в липні. У постановці використали досить мінімалістичну графіку Матвія Вайсберга – це роботи із серії «Тонка червона лінія», присвяченої оборонцям Маріуполя, де богиня перемоги там має назву Ніка Маріупольська – її зобразили понівеченою, але непереможною.

«Елегія воєнного часу» Валентин Сильвестров — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка

Якщо аналізувати цей балет із боку хореографії, то кожен із восьми танцівників виконує свою партію, і, на перший погляд, це може здатися несинхронним. Насправді ідея в тому, щоб показати, наскільки ми всі по-різному реагуємо на події навколо нас, і дати кожному побачити себе, пояснює Єлєцкіх.

У будь-якому разі після виходу із зали варто зафіксувати загальний настрій постановки. Це допоможе оцінити, наскільки в балеті вдалося досягти єдності всіх елементів.

Урешті-решт, балет потрібно аналізувати чи відчувати?

Найкраще сприймати балет єдністю розуму та тіла, коли тілесний досвід і сприйняття доповнюють думки, каже Віктор Рубан: «Те саме з нами відбувається, коли ми читаємо захопливий роман. Просто в якийсь момент ви розумієте, що вже відчуваєте персонажа, атмосферу в кімнаті», – коментує Рубан.

Під «тілесним досвідом» мається на увазі сприйняття почуттів через тіло, яке ще можуть називати кінестетикою. Тобто глядач у залі не відчуває тактильний дотик буквально, але має тактильне відчуття на відстані – рух, динаміка, кінетична енергія (сила тіла), пояснює Світлана Олексюк: 

«Наприклад, танцівниця на сцені повільно проводить шовковою хусткою по руці, й людина ніби відчуває приємність цього шовку», – наводить приклад Олексюк. Іноді під впливом цього відчуття глядач може й сам почати рухати своїм тілом – це і є саме тілесне переживання, відмінне від сприйняття зором чи слухом.

Якщо мені не подобається балет, у мене поганий смак?

Необов’язково. За своєю природою балет видовищний, і часом ця видовищність може межувати з епатажністю. Не варто ставити під сумнів свій смак, вважає дослідник танцю Віктор Рубан. Сучасний танець може й не бути приємним, скоріше провокативним, тому йому так важко знайти свою аудиторію, додає Рубан.

Умовно «хороша» постановка – це та, де артист скоріше зайнятий не технікою, а емоційною складовою, хоче передати музику своїм тілом, донести сенс балету, вважає Катя Єлєцкіх:

– Якщо артисти поганого рівня підготовки, вони сконцентровані винятково на своїх технічних завданнях. Які, до речі, часто однаково не виконують досконало. Багато артистів зараз не гидують тим, щоби спрощувати собі технічні складники, так полегшуючи собі порядок. Але насправді все це дуже сильно впливає на емоційний складник. Вистава виходить наче рвана, уривками. Бо коли хореограф ставить балет, він ставить його на музику та музичні акценти. І це важливо, тому що ці акценти за неправильного розставлювання емоційно впливають на глядача або не впливають зовсім.

Важливо, щоб постановка була цілісним твором. «Я би не мислив категоріями «хороший» чи «поганий», але якщо говорити про класичну й навіть сучасну форму балету: якщо у глядача замість занурення у виставу виникає бажання дивитися на техніку, він наче «випадає» з того, що відбувається на сцені, і твір ніби «розвалюється» на очах, то, найімовірніше, він погано зроблений», – додає Віктор Рубан.

Чому на балеті буває нудно?

Одна з причин, чому може бути нудно – побудова балету, каже Віктор Рубан: «Це називається «яма». Просто не можна йти постійно нагору. «Яма» може затягуватися перед підйомом», і якщо вона невиправдано довга, то вистава втрачає глядача.

Ще одна причина – танцівники настільки довго готують репертуар, що просто втрачають із ним зв’язок. «Танцівник може просто «відпрацьовувати матеріал». Коли йому самому нудно, глядачу, найімовірніше, нудно також», – коментує Рубан.

У будь-якому разі, якщо після балету хочеться сказати, що він був нудним (або певний його момент), то цікаво проаналізувати, чому вам було нудно. Тому варто практикувати активне сприйняття: не просто спостерігати, а ще й обговорювати балет після перегляду, радить дослідник танцю.

Обговорювати балет також варто з дітьми. «Мені здається, важливо прищеплювати дітям не порожнє споглядання й споживання контенту, а щиро обговорювати побачене. І заодно самому вчитися трохи вербалізувати свої переживання й усвідомлення», – коментує Віктор Рубан. 

Крім того, такий розбір може допомогти дитині зчитувати не лише вербальні, а й невербальні нюанси. «У формах, які базуються на тексті (наприклад, драматичний театр), важко відійти від сюжетної лінії в той час, як метафоричність танцю й невербаліки генерує такі сенси, які іноді й автори не закладають – вони просто народжуються в процесі створення», – каже Рубан.

Балет, як і театр – це синтетичний вид мистецтва, де поєднані багато різних жанрів, тож його перегляд розвиватиме в дитини просторову уяву, кінестетику й загальний рівень інтелекту, вважає Світлана Олексюк.

Точно варто ходити на балет із дітьми, це не буде нав’язування мистецтва?

Варто обирати відповідний репертуар. На афіші зазвичай стоїть вікове обмеження, тож не варто ним нехтувати, каже музикознавиця й викладачка Київського інституту музики імені Глієра Вероніка Зінченко-Гоцуляк. Це важливо не лише тому, що дитина може ненароком побачити, наприклад, сцени сексуального характеру, а й тому, що певні звукові частоти можуть негативно вплинути на дитячий слух.

Наприклад, у легкій формі дітей знайомлять із балетом у Київському театрі для дітей і юнацтва, де регулярно проводять вистави «Балетна абетка», каже Катя Єлєцкіх. Подібні вистави є і в Одеській національній опері. 

Якщо йдете з дитиною на «дорослу» виставу й раптом стається так, що дитина не може досидіти до кінця вистави, краще тихо залишити залу (тому краще обирати місця, найближчі до проходу). Так ви не зіпсуєте настрою вечора ані іншим глядачам, ані собі, й не будете тиснути на дитину та відвертати її від мистецтва, радить Катя Єлєцкіх.

Чи можна прийти на балет у джинсах?

Якщо коротко, залежить від репертуару, часу доби та місця. Але навіть якщо це класичний балет, необов’язково одягати фрак чи сукню в підлогу. Наприклад, жінка може обрати шовкову блузу чи сукню, а чоловік – діловий костюм, але без краватки. Замість босоніжок краще взути туфлі-човники, а чоловікам варто обрати взуття зі шкарпетками, каже Катя Єлєцкіх, яка записувала відео про театральний етикет.

Якщо ви хочете передати артисту квіти, то варто уточнити в працівників театру перед початком вистави, чи можна буде їх вручити особисто після вистави на сцені. Якщо ні, то квіти можна передати через капельдинера чи адміністратора перед виставою (варто подбати про те, щоб у букет була вкладена записка з іменем танцівника й усім, що ви хочете йому сказати).

«Найкраще подумати, яку атмосферу кожен із глядачів хоче собі створити. Звісно, якщо прийти у всьому зовсім пожмаканому, а поряд усі вбрані, як на червону доріжку, то вам буде не дуже комфортно, а це буде також частина вашого досвіду», – коментує Віктор Рубан.

То як дивитися балет? (поради всіх експертів, залучених до роботи над текстом)

Бути готовим активно сприймати те, що ви дивитеся. Крім обговорення, можна практикувати мистецький або художній аналіз твору. «Це цінна практика саме для того, щоб побачити всі шари й розбиратися трошки глибше. «Яка віртуозна майстерність», – це враження залишиться з вами на тиждень максимум. А якщо ви дізналися, наприклад, яка за цим твором стоїть історія автора, то ваш досвід вистави буде не менше, ніж досвід глибокої книжки, яка, можливо, залишиться з вами на все життя», – каже Віктор Рубан.

Не боятися йти посеред вистави, якщо це не ваш твір (до тої міри, що ви навіть не хочете витрачати свій ресурс, щоби досидіти до кінця).

Довіряти собі, але також активно формувати свої смакові вподобання: не занурюватися в щось одне, що подобається. Іноді один і той самий танцівник в іншого режисера може розкритися зовсім по-іншому, наводить приклад Віктор Рубан.

Не ходити лише на класику чи лише на постановки сучасного танцю – міксуйте, щоб завжди мати свіже сприйняття.

Якщо вистава сподобалася, на неї можна сходити кілька разів – можливо, тоді відкриються інші шари. «Наступного разу я просто можу прийти на виставу в іншому настрої, і мені відкриються речі, яких я раніше не бачила», – каже Світлана Олексюк.

Щоби зрозуміти, як дивитися балет, як не банально, потрібно почати його дивитися.

Що читати й дивитися про балет (і сучасний танець також)

«На Книжковому Арсеналі я намагалася купити хоч якусь книгу про український танець, але нічого не знайшла», – каже Світлана Олексюк. Більшість літератури про танець і балет зокрема – англомовна (або російська).

Книга Ballet. The Definitive Illustrated Story. «Вона англійською, але там доступно та цікаво розказано про види балетів, історію створення, структуру кожної вистави, неймовірно гарні фотографії та навіть інфографіки головних акцентів у виставах», – коментує Катя Єлєцкіх.

Книга-фотоальбом «Зустрічі з балетом» і «Роки Жнив» Сержа Лифаря.

YouTube-канали New York City Ballet і Royal Opera and Ballet (на цих каналах шукають натхнення автори українського каналу Ballet Maniac).

Канал Mezzo про класичну музику, джаз і танець на телебаченні

Instagram-cторінка балерини Вікторії Зварич.

Сюжети Дарії Гірної (Канал «Обличчя незалежності» стартував у серпні 2021 року як документальний проєкт журналістки спільно з Reporters).

Рецензії на вистави можна частково почитати на ресурсі The Claquers.

Стежити за українською танцювальною компанією Totem Dance та БО МБФ «Імпульс Трансформація Платформа».