Фільм «З божої волі» виходить в український прокат 18 квітня. Це стрічка про систематичне розбещення неповнолітніх французькими католицькими священиками. Фільм заснований на реальних подіях, історію розповідають крізь призму трьох жертв сексуального насильства. The Village Україна переглядає стрічку зі співзасновником і виконавчим директором громадської організації «Точка опори» Тимуром Левчуком.

Фото: Arthouse Traffic

– Розбещення неповнолітніх – надзвичайно чутлива тема. Наскільки коректно, на ваш погляд, фільм показує досвід жертв?

– Думаю, що історію показали коректно. Адже її розповідають через кількох персонажів і з різних боків.

– Тему розкривають через групу людей, які об’єднуються, аби сформувати громадську організацію, яка викриває обвинувачених і систему католицької церкви, що їх захищає.

– Так, і ми бачимо досвід кількох людей, які, умовно, представляють різні типи постраждалих. Але найбільше у цьому фільмі мене зацікавили навіть не герої, а те, як вони взаємодіють з батьками. Коли ми бачимо, що у героя є підтримка батьків, вони одразу відкриваються, готові говорити про незручні речі та обстоювати свої права.

– Як це у другого персонажа.

– Так. Але коли в батьків немає усвідомлення, чому важливо підтримати сина, то йому стає набагато складніше наважитися розповісти свою історію.

 Думаю, що історію показали коректно

– Насправді це те, що актуально для цієї дискусії загалом. У нещодавньому документальному фільмі про звинувачення Майкла Джексона у педофілії також підкреслювали, наскільки важливою є роль батьків.

– Це правда. Як і «Залишаючи Неверленд», «З божої волі» має великий хронометраж, що, до речі, не притаманно фільмам Франсуа Озона. Але це роблять свідомо: настільки чутливу інформацію варто подавати помірно, поступово, порціями – аби глядач встигав її сприймати. Щодо ролі батьків, то показовим це є і у фільмі про Майкла Джексона: в інтерв’ю з матір’ю одного з хлопчиків помітно, що вона досі не усвідомлює всю складність ситуації.

– Власне, у неї в цей час були свої стосунки з Джексоном – на рівні постійних телефонних розмов, зустрічей. Окрім того, що матір звинувачує себе у тому, що допустила таке зі своїм сином, вона продовжує зберігати почуття до співака.

– У неї своя травма через цей досвід. Тому насправді це дуже складна тема. Та вона дає змогу показати, як підтримують одне одного люди, які мають схожі травми.

– У стрічці «З божої волі» травма насправді є і в священика, якого звинувачують головні герої.

– Він сам визнає, що має проблему. Неодноразово каже, що попереджав про це церковне керівництво. Відповідно, це свідчить – якщо ми як суспільство не реагуємо на травми окремих представників, можемо розраховувати лише на збільшення кількості насильства.

 У нас уся дискусія зводиться до того, що сексуальна освіта у школах – це справжнє розбещення неповнолітніх

– І це до того ж у межах церкви.

– Інституту, який змушений захищати свою двотисячолітню історію. Цей меседж прямо проговорює юристка у фільмі: «Ви розумієте, проти кого пішли?». Треба сказати, що це дуже схоже на те, що є в Україні, адже велику владу в нас досі має Рада церков. Свого часу в нас не ухвалили Стамбульську конвенцію через положення про сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Документ, який міг би захищати жінок від насильства, не ратифікують через спротив церкви – причому це у світській державі.

Проте ми досі дуже далекі від Заходу і Франції зокрема. На жаль, у нас поки немає дискусії про секс загалом. Це досі нова тема, багато дорослих людей лише тепер відкривають її для себе. Про це свідчить велика популярність заходів, де взагалі говорять про сексуальність.

Окрема розмова – про секс і дітей. Це досі табуйована тема. Тому тільки невелика група батьків займається сексуальною освітою дітей. Більшість дітей, своєю чергою, досі чує, що їх приніс лелека чи знайшли в капусті. До речі, є дослідження, які підтверджують, що такий підхід може травмувати малюків. У дитини не вкладається в голові: «Чому мене приніс той лелека?». Сексуальна освіта у західних країнах – це не порнографія, як досі чомусь думають. Це спрощене пояснення, яке дає змогу дитині мати певні знання. Це сприяє її безпеці, а не навпаки.

– Коли Опра Вінфрі презентувала «Залишаючи Неверленд» в ефірі HBO, вона звертала особливу увагу на те, які терміни ми використовуємо, коли говоримо про розбещення неповнолітніх. Вона вважає, що більш коректно було б використовувати визначення «спокуса». І Майкл Джексон, і священик у фільмі Озона не просто ґвалтують дітей, вони закохують їх у себе; дітям дають можливість відчути себе обраними, бо їх виділяє головна поп-зірка сучасності та священик.

– Це діти. Вони не розуміють, що так не можна. У них немає для цього ані усвідомлення, ані словникового запасу. Ніхто їм не пояснив, що є їхня особистість, є їхнє тіло, яке ніхто не може чіпати – навіть батьки. А в нас уся дискусія зводиться до того, що сексуальна освіта у школах – це справжнє розбещення неповнолітніх. Ніхто чомусь не розуміє, що брак секс-освіти, навпаки, сприяє сексуальному насильству. Це дуже сумно. Не знаю, скільки потрібно часу, аби це змінилося.

– Ми бачили на цьому показі у залі людей з дітьми.

– Це дуже круто. Це також питання відповідальності батьків. Ми живемо у країні, у якій вашим дітям такі базові речі не пояснить ніхто, крім вас. У мене є племінник, і я радий, що сестра обрала з ним тактику відвертої розмови, а не розповідей про капусту і лелек. Тому племінник уже чітко розуміє, що таке сексуальне насилля, що таке його тіло і чому його ніхто не має права чіпати.

– Зі скількох років варто починати такі розмови з дітьми?

– Я знаю, що в західних країнах перші уроки секс-просвіти починають з чотирьох років, тобто фактично з дитсадка. У нас досі чомусь уявляють, що секс-освіта – це коли дітям вмикають порно. Але це зовсім не так. Їм пояснюють базові речі, але простими словами. Це спрощена інформація, яку з кожним роком роблять більш деталізованою. Так дітям дають уявлення про секс і власні тіла.

– А є окремий досвід, який можна інтегрувати?

– Наприклад, дуже круту практику протягом останніх п’яти років застосовують у Швеції. Якщо дитина стає жертвою сексуального насильства, то її допитують не поліцейські, а навчені психологи. Для цього є спеціальний формат кімнати психолога, у якій тільки дитина і фахівець. Слідчі та поліцейські, своєю чергою, стежать за розмовою з-поза кімнати. Таким чином створюють безпечний простір. До того ж дитину не змушують розповідати, що саме з нею робив нападник.

– Як ми це бачимо у фільмі «З божої волі».

– Це призводить лише до того, що постраждалі намагаються уникнути незручного моменту. У багатьох випадках вони починають уникати відвертої відповіді, фільтрувати цей досвід: «Ну, він мене цілував, але без язика». У Швеції пішли іншим шляхом: дитині дають картинки, на яких усе показують схематично. Тому вона може просто вказати на зображення, а не переживати травматичний досвід. До того ж, за шведськими нормами, діти не мусять свідчити у суді проти нападника – свідчення також записують у кімнаті.

– Як ми знаємо із фільму про Майкла Джексона, це також чутлива ситуація – коли дитину змушують свідчити у суді.

– Так, але Україна досі далеко від цієї дискусії. «З божої волі» – це фільм про дискусію щодо питання розбещення неповнолітніх католицькими священиками. На Заході вона настільки актуальна, тому що західний світ уже пройшов низку подібних дискусій – про гендерну рівність, роль жінки, расизм тощо. В Україні таких обговорень майже не було. Чи не єдина група, яка викликає схожу дискусію в сучасній Україні – це ЛГБТ-спільнота. Але ми не пройшли її, вона тільки почалася. Ми досі не говоримо про секс і сексуальність. Не кажучи вже про сексуальне насильство. І виходить, що всі ці теми, які західні суспільства проходили впродовж десятків років, звалилися на голову українців раптово.

– Ще одне спотворене уявлення – це зіставлення гомосексуальності та педофілії. І у фільмі Озона також приділяють увагу тому, аби його розвінчати.

– Це також питання сексуальної освіти. Якщо подивитися на статистику розбещення неповнолітніх, то найбільший відсоток припадає на гетеросексуальне, а не гомосексуальне розбещення. Це також небезпечний стереотип. Можливо, наприклад, у фільмах роблять акцент на гомосексуальне розбещення, тому що так простіше донести меседж аудиторії. Мені здається, що розбещення неповнолітніх має бути неприйнятним незалежно від того, яка сексуальна орієнтація у нападника.

 Розбещення неповнолітніх має бути неприйнятним незалежно від того, яка сексуальна орієнтація у нападника

– Повертаючись до теми із сексуальною освітою, наскільки важливо, на вашу думку, розкривати такі теми у форматі кіно? Чи можуть «Оскар» фільму «У центрі уваги» та «Срібний ведмідь» Берлінале привернути увагу до цієї теми в Україні?

– Це дуже важливо. Це більш масовий формат, який дає змогу розповідати складні історії досить просто. Думаю, в Україні це допоможе отримати певний розголос. Можливо, ми ще не готові організовувати повноцінну дискусію, базовану на фактах. Але фільм може почати це обговорення.

Трейлер фільму «З божої волі»