Фільм «Дім, який побудував Джек» вийшов в український прокат 6 грудня. Це перший за п’ять років фільм Ларса фон Трієра, автора «Антихриста» і «Меланхолії». У центрі історії – серійний убивця Джек у виконанні Метта Діллона («Аптечний ковбой»). The Village Україна переглядає стрічку з психіатром Спартаком Субботою і психолом Кирилом Зіньковим, намагаючись з'ясувати, чому люди стають серійними вбивцями.

Обережно, у матеріалі присутні спойлери!

ілюстрації: «Артхаус Трафік»

Спартак Суббота

психіатр

Кирило Зіньков

психолог Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія»

– У фільмі є флешбек, у якому показують перше вбивство головного героя – коли він у дитинстві вбиває ТВАРИНУ. Чи могло б усе скластися інакше, чи міг би Джек не стати маніяком, якби у той момент його зупинили або покарали?

СубБота: Можу відповісти точно: не могло б. У головного героя фільму – розлад, який має назву психопатія. Є два види психопатії: деструктивний і конструктивний. Конструктивна психопатія – це досить розповсюджене явище, її можна діагнозувати у багатьох управлінців (політиків, бізнесменів, лікарів). Зазвичай це пасивно-агресивні, жорстокі люди, які старанно і продуктивно працюють, але мають схильність до насильства. Власне, як і Джек.

І річ у тім, що зупинити це неможливо. Адже психопати такими не стають, вони такими народжуються. Це пов’язано з тим, що у них немає дзеркальних нейронів у лобній долі мозку, у префронтальній корі. Через це вони не розуміють, що таке співчуття. Тобто вони на фізіологічному рівні не схильні до емпатії. Психопати завдають болю не тому, що хочуть, аби хтось мучився. Вони роблять це виключно заради інтересу. Коли нам показують флешбек із каченям, ми розуміємо, що головному герою хотілося побачити реакцію живого створіння на агресію. Тобто це не тупе насильство, це інтерес.

ЗІНЬКОВ: Американський психіатр Майкл Стоун, який спеціалізується на судовій психіатрії, дуже чітко розписує профілі серійних убивць. У 2010 році він приїздив до України, і мені вдалося з ним поспілкуватися на цю тему. За його словами, вбивство тварин у ранньому віці є не причиною, а можливим індикатором схильності до психопатії. Тож я не думаю, що це вбивство було причиною подальшої поведінки головного героя. Але воно точно було сигналом.

– ПРИ цьому більшість жертв Джека – це жінки. Чи пов’язано це з сексуальними комплексами?

Зіньков: Убивство – це його ритуал для того, аби зняти напругу.

Суббота: У цьому випадку мова йде саме про гоміцидоманію. Це не пов’язано з етапами сексуальності, це не пов’язано з ерекцією. Сексуальність у цій ситуації проявляється як зняття напруги. За концепцією психоаналізу, будь-яка емоційна напруга є лібідозною, тобто сексуальною. Адже сексуальність проявляється не лише в примітивному розумінні сексуального контакту. Вона проявляється у відчутті збудження. При цьому пов’язане воно не тільки з ерекцією, а й з емоційним станом. Мозок психопата при завданні фізичної шкоди чи вбивстві дає таку ж реакцію, як мозок звичайної людини при закоханості.

– Суто на хімічному рівні?

Суббота: Так. Тобто кожен маніяк при вбивстві відчуває до жертви любов. Це так зване перверсивне кохання. До речі, це особливо яскраво проявляється у канібалів. Канібали дуже люблять своїх жертв.

«Кожен маніяк при вбивстві відчуває до жертви любов»

Зіньков: Майкл Стоун стверджує, що найчастіше серійні вбивці обирають жертв, із якими вони можуть домінувати. Тобто зазвичай вони обирають тих, із кими їм буде легше отримати цей тріумф. Зокрема, через те, що в особі кожної жертви вони бачать образ своєї матері. З точки зору теорії психології, конфлікт дитини і батька – це невротичний рівень конфлікту. Своєю чергою, конфлікти із матерями – це більш ранні, більш явні проблеми.

До того ж навіть сфера, у якій працює Джек, відсилає до материнських проблем. За Фройдом, будинки – це жіночі об’єкти, вони уособлюють лоно. Якщо почитати британську психоаналітикиню Мелані Кляйн, то в неї жіночі груди можуть бути не лише символом материнства, а й сильним і загрозливим. Зрештою, до цього буквально доходить і в фільмі.

Трейлер фільму «Дім, який побудував Джек»

Суббота: Як правило серійні вбивці вибирають жінок не тому, що вони слабші, і менше вірогідності отримати спротив. Зрештою, ефект несподіванки дозволяє маніякам нападати навіть на найбільш фізично сильних чоловіків. У випадку з Джеком, на мій погляд, у нього є стимул убивати саме жінок, тому що в нього немає нормальної ідентифікації з батьківською фігурою жіночого типу. Саме материнська фігура найчастіше завдає шкоди, зазвичай саме вона становить найбільшу небезпеку для психопатів. Якщо у випадку з першим убивством Джека можна говорити про обставини, які змусили його забрати життя, то друга спроба – це вже спланований акт. Для чого? Для того, щоб повторити для себе збудження від першого убивства.

«Багато хто не досидить до кінця на цьому фільмі»

– Водночас цей діагноз накладається на обсесивно-компульсивний розлад головного героя. У фільмі це, певно, єдине джерело комедії. Але наскільки це звичайне поєднання?

Зіньков: Психіатр, певно, краще зможе відповісти на це запитання. Але треба сказати, що обсесивно-компульсивний розлад – це невроз. Що таке невроз? Це певні труднощі при адаптації, але при них людина здатна вести, умовно, нормальне життя. При неврозі у людини може бути відчуття вини, провини тощо. Але при цьому у випадку з Джеком ми маємо на увазі психоз. На це вказують, зокрема, галюцинації у вигляді так званого Вергілія.

Суббота: Таке дійсно може бути. Є два види серійних убивць: організований несоціальний тип і неорганізований дисоціальний тип. Серійні вбивці другого типу – це божевільні, які зазвичай скоюють злочини імпульсивно. Своєю чергою, до першого типу можна віднести маніяків на кшталт Теда Банді, Джона Вейна Ґейсі, Сергія Ткача і частково Чикатило. Зазвичай це високоінтелектуальні люди, які здійснюють злочини, заздалегідь обираючи жертву і продумаючи все від способу вбивства до приховування наслідків. До цього типу можна віднести і Джека.

До цього всього обсесивно-компульсивний розлад добре вписується. Адже на перших етапах убивця із таким розладом справді міг би бути досить успішним. Завдяки ОКР він не залишив би за собою слідів, оскільки діяв би занадто акуратно. Ми бачимо це і в «Домі, який побудував Джек»: головний герой постійно за собою прибирає, навіть неодноразово повертається на місце злочину для цього – наражаючи себе таким чином на ризик. З іншого боку, саме завдяки таким особливостям слідчим легше впізнати почерк убивці. Зрештою, саме завдяки цьому ми часто й розкриваємо такі злочини.

 Зазвичай це люди, які здійснюють злочини, заздалегідь обираючи жертву і продумаючи все. До цього типу можна віднести і Джека

– У фільмі це частково проговорюють, коли Джек визнає, що після кількох вдалих убивств став самовпевненим, і симптоми розладу частково відступили.

Суббота: Власне, із цим моментом пов’язана єдина неточність у фільмі, яку я помітив. У моменті, коли Джек починає душити другу жертву і раптом зупиняється на мить, проявляється відхилення від діагнозу обсесивно-компульсивний розлад. Людям з ОКР не притаманний жодний сумнів. Навпаки, йому було б важливо якомога швидше забрати життя. До того ж, як для цього виду розладу, Джеку не притаманна захисна поведінка.

Можливо, у нього все-таки не обсесивно-компульсивний розлад, – як він розповідає про це Вергілію, його уособленню Совісті, – а схильність до епілептоїдному розладу особистості. Його мають люди, які завжди вимагають, щоб було саме так, як вони сказали. Це один із видів розладу, який зараз не додають до класифікацій, але Джек має дуже багато його симптомів.

Зіньков: Особливістю «Дому, який побудував Джек» є те, що головний сам розповідає свою історію. Зокрема, говорить він і про свої симптоми та діагнози. Через це персонаж постає вельми суперечливим, і встановити йому точний діагноз практично неможливо. Як на мене, цю плутанину створюють свідомо: завдяки ній Джек може гратися з цими сенсами. Урешті-решт, режисер навряд чи ставив собі за мету показати, як точно протікає клінічна картина ОКР чи певного антисоціального розладу.

«Можливо, він просто знущається»

– Не знаю, ви обмовилися, чи сказали це свідомо, назвавши Верджа «уособленням Совісті» Джека. Чи може у психопатів взагалі бути щось схоже на совість?

Суббота: Це дуже хороше запитання. У психопатів дуже специфічне поняття совісті. Власне совісті у звичному розумінні у них немає. У них немає моралі, тому вони вирішують, як чинити, не через те, що знають, що можна, а що ні, а з огляду на те, піде їм це на користь чи ні. Наскільки жорстоким не був би психопат, він завжди ставитиме перед собою запитання – чи піде йому це на користь?

Зіньков: Я працюю в психоаналітичному методі, тому, на мій погляд, Вергілій – це не совість, а фрагменти внутрішніх об’єктів Джека. Зрештою, можна побачити різницю в тому, як головний герой комунікує з іншими людьми, і як він говорить із Верджем. Це ніби рефлективний прояв Джека, певною мірою здатний на зворотний зв’язок. Вони можуть говорити між собою і про мистецтво, але виключно в контексті деструкції, в контексті чогось антисоціального.

– До цього ми обговорювали власне психологічні аспекти фільму, але настільки ж важливо його аналізувати крізь призму автора. Ларс фон Трієр стверджує, що Джек є найбільш близьким до нього ПЕРСОНАЖЕМ. Навіть виконавець головної ролі Метт Діллон визнає, що фон Трієр є людиною, якій бракує емпатії. Чи відчули ви, що фільм створила людина, якіЙ важко співчувати іншим?

Зіньков: Будь-який фільм – це насамперед фантазія творця. Кожен твір можна аналізувати, по-перше, намагаючись зрозуміти меседж, який у нього закладав автор. По-друге, можна абстрагуватися від персони автора і зосередитися на конкретних персонажах. Але, думаю, це непросто зробити у випадку з цим фільмом.

Безумовно, у цій стрічці автор транслює свої почуття. Можливо, фон Трієр хоче зробити так, аби глядач відчув те, що вже відчував він. Побудьте у моїй шкурі, так би мовити. Адже у цьому випадку кожен акт насильства на екрані – це акт насильства над глядачем. Зрештою, коли клієнт розповідає мені про свій травматичний досвід на сеансі, він робить це для того, щоб відчути полегшення. Певна річ, зараз це лише на рівні спекуляції, але, можливо, для цього зробив свій фільми настільки жорстоким і фон Трієр.

Суббота: Як правило, відсутність емпатії характеризується неможливістю поставити себе на місце когось іншого. Людина з браком співчуття завжди діє передусім заради своєї вигоди. Це також можна назвати мак’явеллізом – мета виправдовує засоби.

Думаю, багато людей не досидить до кінця на цьому фільмі, вони просто підуть з зали. Та мені здається, що фон Трієр радів би не через тих, хто додивився стрічку до кінця, а саме через, хто пішов із сеансу. Психопати ділять людей на дві категорії: сильних і слабких. Слабкі люди, у їхньому розумінні, повинні страждати. Якщо ж слабкі страждають на сеансі його фільму, то фон Трієр досягнув того, чого хотів. Якщо він справді бачить себе у персонажі Джека, то, думаю, він отримує задоволення від негативної реакції. Утім, зрештою, ми не можемо бути до кінця впевненими, що саме він мав на увазі. Можливо, він просто знущається.

– У рецензіях «Дім, який побудував Джек» навіть називають «криком про допомогу» від фон Трієра.

Суббота: Усі психопати є хижаками. Усі інші люди для них – просто жертви. Якщо жертва попалася у пастку, то це її провина. Тому, думаю, такі реакції для фон Трієра – це свідчення того, що хтось потрапив до нього в пастку.