Фільм «Молодий Годар» із Луї Ґаррелем у ролі французького режисера Жана-Люка Годара виходить в український прокат 1 лютого. Стрічка режисера Мішеля Азанавічуса («Артист») брала участь у конкурсній програмі торішнього Каннського кінофестивалю.

У межах інформаційного партнерства з «Артхаус Трафік» The Village Україна переглядає стрічку з Тетяною Огарковою – українською журналісткою, яка спеціалізується на французькій темі.

Пані Тетяна здобула ступінь доктора філософії в університеті Париж XII Валь-де-Марн. Нині вона є старшою викладачкою кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» і журналістом-практиком.

Фото: Arthouse Traffic

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – лонгріди без новин.

Тетяна Огаркова

журналістка Hromadske.ua, викладачка французької літератури (НаУКМА)

 Жан-Люк Годар – один із найбільш відомих французьких режисерів. Зокрема, з його ім’ям пов’язано явище «Французької нової хвилі» у кінематографі. Годар намагався робити у кіно дуже неконвенційні речі. Йому це вдавалося, і за ним ішли інші – ціла плеяда режисерів. Тож його фільми відчутно змінили не лише французьке, а й європейське і світове кіно.

Звичайно, тепер ми інакше дивимося на фільми Годара. У 2018 році вони навіть можуть здатися наївними. Та свого часу вони були одкровенням. Це була спроба відійти від гламурно-зализаного кінематографу, зробивши його максимально живим.

Наприклад, Годар мав особливу манеру співпраці з акторами: він не давав їм читати сценарії заздалегідь, змушував імпровізувати тощо. Одним із його прийомів була так звана рвана камера. Він різко змінював плани і таким чином хотів дати це саме «відчуття життя»; показувати життя таким, яким воно є.

«Зрілий Годар»

Це не «Молодий Годар», це не Годар початку 60-х років. Це старший Годар, Годар у кризі. У стрічці йому вже за 30 років. Це драма людини, яка вже відбулася. У фільмі всі вже знають, хто такий Годар.

Водночас його змальовують як чоловіка, який перестає бути собою: він захоплюється чужими ідеями і відходить від своїх переконань. Годар фактично зрікається кіно і, зрештою, й свого життя.

Зрілий Годар, тобто політичні стрічки і ті роботи, які у «Молодому Годарі» називають «фільмами без акторів, без історії і без глядача» – це все показує проблему того покоління. Це своєрідна гра на заниження. Адже Годара ми знаємо насамперед завдяки іншим роботам, за його перші фільми на кшталт «На останньому подиху».

З іншого боку, за реакцією зали було видно, наскільки добре у фільмі відтворили всі ці рефлексії епохи. Понад те, «Молодий Годар» використовує не лише життєпис Годара, а і його мову. Різкий монтаж, порушення четвертої стіни, свідоме незбігання зображення і звуку – це такий варіант «знімаймо фільм про Годара так, як знімав сам Годар».

 Це драма людини, яка вже відбулася

 Це було повстання молоді, що хотіла жити вільніше, ніж це дозволяла державна система

«Це не лише про маоїзм»

У «Молодому Годарі» змальовують найбільш яскравий період життя Жана-Люка як режисера – включно з акцією протесту, яку він організував на Каннському кінофестивалі 1968 року. Але мене здивувало, що настільки багато уваги у фільмі приділили захопленню Годара Мао Цзедуном.

Маоїстський аспект у 1968 році, звісно, був дуже потужний. «Ангажованість кольору китайського муру», книжечка Мао, розмови про В’єтнам – це все було. Але, певно, не такою мірою. Усе-таки травень 1968 року – це не лише про маоїзм, це про більш універсальні речі.

Загальний слоган тих протестів – це повстання проти системи. Це було повстання молоді, що хотіла жити вільніше, ніж це дозволяла державна система. Вони хотіли руйнувати певні стіни – і буквально, і метафорично. Але все це починалося з мистецтва.

Травень 1968 року – це час, коли перший етап «Нової хвилі» вже минув. Приміром, дебютний фільм Годара «На останньому диханні» з Жаном-Полем Бельмондо у головній ролі вийшов у 1960 році, задовго до революційних подій. Тож революція у кіно у Франції розпочалася раніше, ніж революція соціально-політична.

Інша річ, що у «Молодому Годарі» до цих захоплень головного героя ставляться з іронією. Коли персонаж Луї Ґарреля показує «Китаянку» у китайському посольстві, йому кажуть, що він неправильно зрозумів ідеали Мао.

Також показовий епізод, коли Годар із друзями їде в автомобілі. «Життя і так непросте, я не хочу дивитися на його негаразди ще й у кіно», – каже йому водій. Годар же наполягає на тому, що кіно також повинно бути політичним. Він переймається долею пролетаріату, але у самих робітників зовсім інші погляди на життя. Ось це захоплення буржуазії чужими проблемами дуже добре обіграно режисером.

«Актуальність 1968 року в 2018-му»

Яким є ставлення до подій 68-го року у Франції зараз? Перш за все, у країні досі є багато людей, які були свідками та учасниками тих подій. Є навіть поняття «люди 68-го року». Це здебільшого люди, які тоді були молоддю: від 17 до 30 років. Саме цих людей найбільш позначили ті події.

Хто ці люди зараз? Здебільшого це професура, люди естеблішменту – політичного, культурного тощо. Це люди, які заспокоїлися, які знайшли своє місце. Дехто з них змінив свою позицію, зробивши її більш поміркованою.

Сказати, що ліва ідея нині популярна у Франції, було б неправильно. Зараз ми спостерігаємо за новою революційною хвилею – у хорошому сенсі цього слова. Мова йде про руйнування французької системи політичних партій та обрання президентом Емманюеля Макрона. Лад, який тримався у країні останні півстоліття, зараз підривається. До кризи у лавах двох найбільших партій, правих і лівих відповідно, додалася й криза ультраправого крила Марін Ле Пен.

 Зараз ми спостерігаємо за новою революційною хвилею – у хорошому сенсі цього слова

Певна річ, це злам зовсім іншого штибу. Але за вибуховістю і несподіваністю її можна порівнювати з 1968 роком. Французьке суспільство проходить момент оновлення – і це не так часто відбувалося в історії, – тому це дозволяє проводити паралелі з травнем 68-го.

Адже мова вже не йде про коловий рух, який тривав кілька десятків років: спочатку при владі ліві, потім праві. Тепер у політиці ми бачимо відчуття руху. Є підстави вважати, що цей рух скоро підхоплять і в культурі.

Тож, як на мене, 68-й рік може бути актуальний у цьому сенсі. Мова не про відновлення лівих ідей. Мова про те, що оновлення можливе. Це не так просто, як здається. Бо Франція – це старе консервативне суспільство з усталеними правилами гри.

«Продавати історію про стосунки простіше, ніж історію про політику»

Чому режисер вирішив зробити у фільмі акцент на стосунки Годара із дружиною? Думаю, тому що це продукт, орієнтований на масову аудиторію. Урешті-решт, продавати історію про стосунки простіше, ніж історію про кінематограф чи політику. Це більш універсальна тема; продавати зараз ідеї маоїзму не вийде. Тому це був правильний розрахунок.

Не знаю, як Годар сприймає цей фільм. Дуже добре, що є дистанція – після подій фільму минуло вже багато років. До того ж у цьому випадку мова йде про фільм для широкого загалу. Тож у будь-якому випадку це популяризація його персони. Навіть якщо це іронічне чи критичне висловлювання.

Трейлер фільму «Молодий Годар»

 Дуже добре, що є дистанція – після подій фільму минуло вже багато років