Перший ряд«Як можна бути таким дурним, якщо ти кардіохірург?»

Фото: Артхаус Трафік

«Вбивство священного оленя» не можна назвати адаптацією трагедії Евріпіда «Іфігенія в Авліді». Власне, це визнає і сам режисер. Та між твором давньогрецької літератури та стрічкою є кілька паралелей. Насамперед це мотив жертвоприношення, яке виконує батько.

Проблема вибору батька – основна паралель між трагедією і стрічкою. У першому випадку це цар Агамемнон. У фільмі – хірург у виконанні Коліна Фаррелла. Але ці питання вибору мають зовсім різні причини.

В «Іфігенії в Авліді» це вибір між почуттями обов’язку і честі та любов’ю до дитини. Фактично Агамеменому наказують принести дитину у жертву, аби довести віру у богів. Агамемнон дав слово братові й не міг його порушити, не втративши при цьому честь. Погодившись виконати те, що належало, тобто пожертвувати донькою, Агамемнон підтвердив свою віру. Тож його донька потрапила на небо, а він урешті-решт отримав прихильність Олімпу і зруйнував Трою. Це здається чимось дивним, але слід зважати на те, що в V столітті до нашої ери ставлення до життя і смерті у греків було дещо іншим, ніж у сучасному світі.

У фільмі ж проблема полягає у відповідальності головного героя. Причому не лише за вибір, а й за професійну недбалість та бажання перекласти провину на іншого – колегу-анестезіолога.

Давньогрецький режисер

Переглянувши фільм, я не можу зробити висновок про те, наскільки режисер знайомий з античною літературою. Утім, я не думаю, що він як грек мусить мати більше уявлення про давньогрецьку літературу. Зрештою, не всі ж українці читали «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона і не цитують напам’ять «Енеїду» Котляревського.

Та все ж, як на мене, будь-яка освічена людина має знати хоча б імена Софокла, Евріпіда та Есхіла. Адже питання моральної відповідальності за власні вчинки, про яку вони усі писали, не втратить актуальності ніколи.

Людина науки

Чи здалося мені дивним, що головний герой, хірург і людина науки, врешті починає вірити у містику? На жаль, наука поки що не спроможна пояснити усе, що відбувається довкола нас. Коли ж це стосується найближчих людей, – надто питання життя і смерті, – ми здатні повірити у все, що завгодно. Власне, якщо мене щось і здивувало, так це те, що вибір урешті зробив не головний герой, а його дружина.

Головною темою фільму, як на мене, є почуття провини лікаря за смерть пацієнта. Адже лікар будь-якого фаху має відповідальність за життя пацієнтів.  Ця відповідальність формується у нас протягом усього життя. Надто у хірургів – фахівців, навчання яких триває щонайменше дев’ять років.

Мені здається, що режисер обрав хірурга як головного героя, тому що це зрозумілий образ. Помилки хірурга мають миттєві помітні наслідки. Кожен лікар відповідає за життя свого пацієнта, але у випадку з кардіохірургією легше застосовувати драматизацію: одна помилка при операції на серці, і пацієнт помирає.

Робота хірурга

Утім, насправді роботу кардіохірурга у фільмі як таку не змальовано. Фільм розпочинається з кадрів відкритого серця. Але це не операція. Це просто красиві кадри з відкритим серцем, що постійно скорочується.

Та річ у тім, що виконати операцію на серці, яке повністю працює, неможливо. Якщо це аортокоронарне шунтування, як я зрозуміла з контексту, то для початку треба стабілізувати хоча б ділянку серця. Зшивати судини від 1 до 6 міліметрів у діаметрі за таких обставин неможливо. Тому великі операції на кшталт заміни клапанів виконують при повній зупинці серці. Людину підключають до апарату штучного кровообігу: серце стоїть, а кров бігає по апарату. Своєю чергою, при аортокоронарному шунтуванні стабілізується ділянка серця. Отже, власне операції у фільмі не продемонстрували.

Понад те, із фільму я не зрозуміла, у чому полягає робота хірурга. Адже насправді наш розпорядок дня – це постійна турбота про пацієнтів. Перше, що ти робиш зранку – здійснюєш обхід пацієнтів, яких ти оперував днем раніше. Не важливо, це будні чи вихідні: якщо ти оперував у п’ятницю, приїздиш на обхід у суботу. Хірург повинен постійно бути в курсі того, у якому стані перебувають його пацієнти.

Цього у фільмі не було показано взагалі, за винятком однієї сцени, коли до головного героя на роботу приїжджає син, і він залишає дитину з дружиною, виправдовуючись тим, що йому треба йти на обхід.

Спільник хірурга

Найближча людина для хірурга – це анестезіолог. Це людина, якій фахівець повинен довіряти на 100%. У певному сенсі анестезіолог має навіть більше відповідальності, ніж хірург. Хірург не має права розпочати операцію, поки йому не дасть дозвіл анестезіолог. Якщо анестезіолог наказує відійти, щоб він міг стабілізувати пацієнта, хірург виконує наказ.

За технічні нюанси під час операції відповідає хірург. Та відповідальність за те, як хворий дихає, який у нього пульс і тиск, повністю лягає на анестезіолога. Своєю чергою, хірург не повинен думати про подібні деталі, він має зосередитися на операційному полі. Перед тобою є технічне завдання, і ти мусиш його виконати.

Стресова спеціальність

На кого лягає відповідальність за можливу смерть пацієнта? В Україні дуже недосконале законодавство – я б навіть назвала його недолугим. Якщо у Сполучених Штатах лікарська помилка не може вважатися злочином, а є об’єктом розгляду спеціальної етичної комісії, то у нас вона майже завжди класифікується як кримінальний злочин. Тому ми завжди ніби ходимо під статтями кримінального кодексу. Певна річ, цей постійний ризик не може не впливати на роботу хірурга.

Головний герой стрічки скоює помилку, за яку потім доводиться розплачуватися, через те, що проводить операцію у стані алкогольного сп’яніння. Дякувати богу, у моїй лікарні я ніколи не бачила, щоб хтось із хірургів вживав алкоголь. Звичайно, рівень стресовості професії дуже високий. До того ж професійне вигоряння починається ще зі студентських років. Але я не думаю, що він вищий, ніж, скажімо, у поліціянтів.

Кожен намагається впоратися зі стресом по-різному. Хтось займається спортом, хтось звертається до алкоголю. Та алкоголь впливає насамперед на координацію. Тож, як на мене, кожен професійний хірург має це на увазі. Тобто він знає, що зловживання алкоголем безпосередньо впливає на його здатність виконувати професійні обов’язки.