2 листопада в український прокат виходить фільм «Подвійний коханець». Стрічка Франсуа Озона, що брала участь в основній конкурсній програмі цьогорічного Каннського кінофестивалю, розповідає про жінку, яка закохується у свого психотерапевта. На прохання The Village Україна і «Артхаус Трафік» психотерапевтка Оксана Затворнюк переглянула фільм. Спеціалістка розповідає, наскільки коректно Озон відтворив особливості її професії. (Обережно, у тексті спойлери до фільму!)

ФОТО: Aртхаус Трафік

Оксана Затворнюк

психотерапевтка

 Передусім хочу подякувати режисеру, тому що він показав, що психотерапевти також є живими людьми. Тобто їм притаманні свої недоліки, у них також є особисте життя. Певна річ, свої проблеми ми переживаємо поза стінами кабінетів – для цього у нас є свої психотерапевти, з якими ми проходимо індивідуальну терапію, а також супервізійні та інтервізійні групи.

Та найголовніше те, що подібні фільми привертають інтерес до актуальних проблем психології. Хочеться вірити, що хтось у цьому фільмі побачить себе у певні етапи життя. Це може допомогти більш відповідально ставитися до своєї психіки.

Трейлер фільму «Подвійний коханець»

Про розбіжності між психотерапевтом і психіатром

При цьому варто зазначити, що стрічка не розділяє дві різні професії – психотерапевта і психіатра. На мій погляд, цей фільм не вносить ясність у те, як працює психотерапевт. Насправді він тільки заплутав глядача.

Головну героїню турбує хронічний біль у животі. У першій сцені фільму персонажу Марін Вакт проводять ультразвукове дослідження – і не визначають фізіологічну хворобу. Лікарка буквально каже, що її проблема є психосоматичною. Тож вона звертається до психотерапевта.

Хочеться вірити, що хтось у цьому фільмі побачить себе у певні етапи життя

 Психотерапія не здатна вилікувати фізіологічну хворобу

У цьому рішенні є дві основні проблеми. Насамперед це проблема діагностики, адже врешті виявляється, що причиною проблем героїні є фізіологічна хвороба – наявність у животі кісти. Я не розумію, як УЗД може не помітити кілограмову кісту. Адже у першу чергу лікуються органічні ушкодження, а терапія у такому випадку забезпечує підтримку.

У цьому випадку треба чесно зізнатися: психотерапія не здатна вилікувати фізіологічну хворобу; як вона, приміром, не здатна відновити ампутовану ногу. Та терапія здатна допомогти впоратися з наслідками подібних проблем. Звідси випливає друга проблема: симптоми, які з’являються у героїні, потребують допомоги не психотерапевта, а психіатра.

Адже симптоматика, показана у фільмі – психіатричного звернення. У першу чергу, медикаментозного. Зокрема, про це свідчить низка галюцинаторних розладів, зображених у фільмі. Власне, це симптоми, які виходять за межі норми. Психотерапія, своєю чергою, працює лише з нормальною психікою, що не виходить за межі патології.

Певна річ, враховуючи те, що за останні два століття поняття «норма» і «патологія» досі не розвели, важко встановити, де норма, а де патологія людських переживань. Можна сказати, що режисер намагається зіграти саме на цій невизначеності.

Про «порпання у багні»

Один персонаж буквально називає психотерапію «порпанням у багні». Певна річ, це метафора. Можна підібрати й інші метафоричні звороти. Але, зрозуміло, що якщо у людини у житті було чи є це багно, під час консультацій воно піднімається. Адже можна по-різному ставитися до життєвих ситуацій: щось можна назвати багном, а щось досвідом.

Ця метафора має право на життя, але, певно, не є найкращим варіантом опису процесу. Адже у цьому й полягає робота психотерапевта: показати, що все, через що людина пройшла, не мало на меті її зламати, – це просто досвід для покращення життя.

 Можна по-різному ставитися до життєвих ситуацій: щось можна назвати багном, а щось досвідом

Про різні підходи до психотерапії

Якщо відверто, до останньої хвилини фільму я сумнівалася у тому, що Поль і Луї є близнюками. Власне, лише наприкінці перегляду ця ілюзія почала розвіюватися.

Річ у тім, що у психології є такі терміни, як «перенесення» і «контрперенесення». Це означає несвідоме перенесення рис однієї людини на іншу. До того ж є ще й таке поняття, як галюцинації.

Тож професійна інтуїція підказувала мені, що в уяві головної героїні це був або галюцинаторний образ, або перенесення. І це також запитання до психотерапевта: якщо фахівець помічає подібні прояви, тобто клієнт звертається до нього, як до іншої особи, це важливо проговорити.

Водночас можна сказати, що ці персонажі представляють певну антитезу – не лише в тому, що стосується характерів, а й у плані підходів до психотерапії. Принаймні у тому розумінні, як їх бачить режисер.

Поль, персонаж із більш м’яким характером, у певний момент озвучує обіцянку вилікувати пацієнта. Та психотерапевт не може давати таку обіцянку. Фахівець повинен говорити іншими словами: «Залежно від рівня мого професіоналізму та компетенції я докладу всіх зусиль, щоб допомогти вирішити вашу проблему». Але обіцянок вилікувати, за етикою, ми не маємо права озвучувати. Психотерапевти у цьому дуже схожі на адвокатів, адже у цій сфері результат роботи також залежить від командних зусиль.

Своєю чергою, Луї визначають епізоди з приниженням гідності клієнта. У певний момент він буквально називає свою клієнтку «дурепою». За моральним і етичним кодексом психотерапевта, ми повинні поважати честь та гідність клієнта і не оцінювати його особистість.

 Фахівець повинен говорити: «Залежно від рівня мого професіоналізму та компетенції я докладу всіх зусиль, щоб допомогти вирішити вашу проблему»

Про важливість вступної бесіди

До того ж жоден із цих персонажів не виконує одну з основних процедур, пов’язаних із сеансами психотерапевта – не проводить первинну вступну бесіду, під час якої встановлюються основні правила роботи.

Річ у тім, що на перший сеанс до психотерапевта людина зазвичай приходить розгубленою. Вона не знає, як буде відбуватися процес, або має попередній досвід, який також має бути узгоджений для подальшої співпраці. Тож психотерапевт точно не має сидіти і чекати, поки щось почне говорити клієнт – як це робив Поль.

Нині існує три моделі психотерапії: психодинамічна, гуманістична і біхевіоральна. Але жодна з них не пропустила б цього етапу. Один із братів позиціонував себе як психоаналітик, але, нехай це будуть різні методи роботи, класичну модель роботи ніхто не скасовував. Первинний анамнез, вступна бесіда та етап знайомства – повинен бути обов’язково. Зазвичай це триває щонайменше 15 хвилин.

Первинний анамнез, вступна бесіда та етап знайомства – повинен бути обов’язково

У психотерапії є певні правила роботи: спеціаліст повинен згадати, зокрема, про принцип конфіденційності та правила часу. До того ж клієнт має знати, скільки триває консультація, де вона триває і скільки коштує. Ці правила повинні для того, щоб робота була продуктивною і для фахівця, і для клієнта. У цьому вони були порушені – і у випадку з першим героєм, і з другим.

До того ж важливим аспектом, що потребує проговорення, є тривалість бесіди. В одній із сюжетних ліній ми побачили, що тривалість бесіди становить кілька хвилин – такого бути не може. Залежно від напрямку психотерапії, це зазвичай 60 хвилин чи 80 хвилин.

Понад те, у певний момент один із героїв навіть стверджує, що тривалість консультації визначає психотерапевт. Таке рішення може бути використано лише у тому випадку, якщо фахівець застосовує його як прийом роботи і клієнтом. Наприклад, якщо клієнт постійно запізнюється чи працює над своїм тайм-менеджментом.