ПодіїТом Йорк, генетики та мінімалізм: хореограф Вейн МакГрегор уперше їде до України

Хореограф британського Royal Ballet Вейн МакГрегор в Україні може бути більш відомим за кліпами для Radiohead (Lotus Flower) та Atoms For Peace (Ingenue). МакГрегор ставить хореографію для Паризької опери, NDT, «Нью-Йорк Сіті Балет» і «Ла Скала», інтегруючи у свої роботи науку й технології.

Вперше в Україні балет Вейна МакГрегора «Автобіографія» покажуть 29 та 30 березня в МЦКМ «Жовтневий». Це 23 хореографічних епізоди, створені хореографом у співпраці з генетиками.

Вейн розповідає The Village Україна про мінімалізм, роботу з Томом Йорком, генетику та працівницю металургійного комбінату, яка написала музику для балету.

Яким було б найбільш недоречне очікування для того, хто йде на балет «Автобіографія»?

Думаю, що у танцю правил немає. Тому якщо ти приходиш з очікуванням, як саме щось має відбуватися, то ти вже обрав неправильний шлях. Краса дослідження танцю у переживанні чогось зовсім нового, чого ти не переживав раніше.

Якщо ти прагнеш чогось знайомого, щоб просто дивитись, того, що ти вже знаєш – то це не те, що ти отримаєш у «Автобіографії».

Чи маю я як глядач щось дізнатися до походу на балет? Чи краще покластися на емоційне сприйняття?

Тобі насамперед треба знати себе.

От що я роблю, коли йду на виставу як глядач. Іноді спеціально читаю щось заздалегідь і потім дивлюсь перформанс через оптику того, що щойно дізнався. Але так само я люблю піти на щось, що мені зовсім невідоме, аби сісти та залишатися в моменті.

Як на мене, обидва способи абсолютно допустимі. Тобі треба визначитися, як саме дивитимешся ти: дозволиш, щоб тебе знесло з ніг на рівні сприйняття або ж зацікавишся самим процесом того, як це все було організовано, сподіваючись знайти інсайти.

Який з типів глядачів є більшим викликом для хореографа – досвідчені фанати балету чи люди, для яких це мистецтво зовсім нове?

З досвідченими складніше, бо вони мають багато очікувань щодо того, як все має відбуватися. Але я вже казав: у балеті жодних правил немає.

Мені дуже подобається, коли на балет приходять нові люди. Їх завжди щось дивує: то чіпляє музика, то фізичний вияв танцю, то сам зміст роботи. Я хотів би, щоб цей досвід змогло пережити якомога більше людей, а не лише ті, хто багато разів їх дивився.

Хоча «експерти» так само отримують багато, адже в них ширший фільтр і вони здатні більше сприйняти, якщо лишаються відкритими до нового.

Я читав про «Автобіографію» і навіть в якийсь момент не був певен, що зрозумів усе правильно: як узагалі можливо поєднати балет і генетику?

Танець – це філософська форма мистецтва. Він чудово відповідає на питання, що означає бути людиною. Генетика як наука також відповідає на це питання: «Що ж робить нас людьми? Це закладено наперед на генетичному рівні, чи культура, у якій ми живемо, формує наш спосіб життя?». Певен, що шукати відповідь на нього дуже цікаво. Раніше завдяки розвитку технологій ми отримали можливість нарешті побачити ті грані людського тіла, про існування яких ми навіть не здогадувалися.

Крім того, генетика дуже цікава з погляду структури. Це те, що ми спробували зробити у танці: передати в ньому, як гени взаємодіють, вибудовують структури та самовідтворюються. Цю формальну генетичну структуру було захопливо перекласти у композицію танцю.

Але є ще одна причина. Я створював цей твір, коли моїй компанії виповнилося 25 років і всі навколо просили зробити ретроспективу чи написати автобіографію. Замість відтворення автобіографії у тексті я написав її за допомогою тіла. Звичайно, вона про те, що сформувало мене та вплинуло на мене, але ще й про те, що є моєю сутністю, моїми генами. Цікава зона для роботи.

Навіть отримання результатів генетичного тесту – це дуже нервовий та чутливий момент. За свою кар’єру я багато ризикував, не раз ставив себе у позицію, коли мусив турбуватися за долю власної справи. Ставки були високими. Я ставив під сумнів те, що знаю про танець. Тому для мене дивитися на «результати тесту» було складно. Зате це ніби звільняє – я дозволив іншим пізнати мене краще і дізнався щось нове про себе.

Не завжди зрозуміло, чи доречним є використання технології. Іноді може здатися, що її використання є просто самоціллю. А сам мистецький твір більше схожий на шоу-кейс...

Думаю, що в моєму випадку це досить органічно. Я ж не такий старий: мені майже 50 років, але я зростав разом з технологіями, тому вони природна частина моєї художньої мови.

Технологію можна демонструвати на сцені, але мене це не дуже цікавить. Я більше хочу використовувати технології у процесі створення балету та побудови його композиції. Мені подобається використовувати штучний інтелект чи машинне навчання, щоб розширювати «фізичний словник» моїх вистав. Технологія має бути партнером креативності, а не заміною креативності. Це не просто блискуча іграшка, яку можна взяти на сцену.

Ви не використовуєте аж надто багато традиційних театральних декорацій, замінюючи їх на світлові композиції та роботу з відкритим простором. Чим обґрунтований цей мінімалізм?

Так я хочу створити власний позаземний світ. З власним набором текстур і змістів. Експерименти зі світлом як інструментом якраз і допомагають цього досягти.

Крім того, мінімалізм – це спосіб, у який я проживаю власне життя. Я мінімаліст, навіть удома маю не так багато меблів, а ще у мене талант до позбавлення від зайвих речей. Це і соціально відповідально, і просто комфортно. Відмова від зайвих речей дає змогу зайвий раз замислитися над тим, що робить нас щасливими й надихає. Хтось багато читає чи ходить на виставки до галерей, а на мою творчість дуже впливає те, у який простір я потрапляю.

В «Автобіографії» простір ми зробили дуже мінімалістичним.

Відмовитися від зайвого – таким було завдання у ваших відеороботах для Radiohead та Atoms For Peace?

Мені подобається працювати з Томом (Том Йорк, лідер гуртів Radiohead та Atoms For Peace – ред.). Під час роботи над відео до треку Lotus Flower виявилось, що він чудовий танцівник. У кліпі мав бути чоловік у капелюсі, який танцює у променях світла. І це саме те, що вийшло. Від усіх зайвих деталей ми відмовилися.

Том дуже сміливий як митець. Він готовий ризикувати й готовий пробувати. Мені близький цей підхід, я не мушу пристосовуватись і маю простір для креативності.

Креативність і має бути такою – зважитись на пригоду.

Коли ви створювали «Автобіографію», ви ризикнули ще й з музикою. Чому для створення ви обрали саме Джей Лін?

Справді нині Jlin (Джейлін) дуже відома. Але коли ми познайомились, ніхто про неї не чув. Вона працювала на металургійному комбінаті. Якось я почув її музику онлайн і полюбив це унікальне специфічне звучання. До написання музики для «Автобіографії» Jlin не пробувала створювати музику на замовлення, тим більше не готувала музичний супровід для балетних постановок. Jlin вдалося досягти дуже глибокого електронного звучання. Мені пощастило її зустріти.

В інтерв’ю The Independent ви сказали, що швидко стомлюєтесь, тому постійно мусите мати щось, що триматиме вас у тонусі. То що не дає вам заснути сьогодні?

Я працюю над дуже цікавим проєктом із захопленням руху та створенням анімації на основі цієї моделі. Фіксування та моделювання рухів людини – це дуже виснажливий процес. Питання, як це реалізувати, захоплює мою увагу зараз.

Круто ж прокидатися щоранку з викликом. У нас не так багато годин щотижня – їх треба дуже розумно використовувати.