Ситуація«Потім відбудувати не вийде, треба берегти тут і зараз». Як Київ захищає культурну спадщину
Волонтери й місто захищають памʼятники й вітражі фунікулера, а музеї ховають колекції, щоб вони не постраждали від війни
Лозунг «Потім відбудуємо» підходить для інфраструктури, зруйнованої через російське вторгнення в Україну, але не працює з культурною спадщиною.
«Цінність цих об’єктів саме у їхніх автентичних матеріалах, зовнішньому вигляді, конфігурації, конструктивному рішенні та деталях, які пережили багато подій та стали частиною української історії, свідками минувших епох. Вони роками, десятиліттями та сторіччями формували середовище, у якому ми росли та живемо. Важливо зробити так, аби цінні об’єкти пережили цю війну та збереглись для наступних поколінь українців», – кажуть в організації «Мапа Реновації».
Розповідаємо, як міська адміністрація, волонтери та музеї бережуть цінні обʼєкти в Києві, аби їх не дістав російський снаряд чи солдат.
Сагайдачного обклали мішками з піском, а Володимира завернули в захисну тканину
Департамент охорони культурної спадщини КМДА насамперед взявся за захист обʼєктів монументального мистецтва, тобто памʼятників. Голова департаменту Олександр Никоряк розповів The Village Україна, що місто складо перелік із 30 пріоритетних обʼєктів, які планує укріпити, і працює за цим списком.
Уже захистили памʼятники князю Володимиру на Володимирській гірці, княгині Ользі на Михайлівській площі, Тарасу Шевченку в парку його імені, Богдану Хмельницькому на Софійській площі, Івану Сагайдачному на Контрактовій площі, Ярославу Мудрому біля Золотих воріт, Івану Котляревському на Лукʼянівці – і це ще не повний перелік.
«Мене навіть запитували, чи брали ми досвід європейських міст, як це правильно робити, – посміхається голова департаменту. – Але як ми можемо брати досвід, якщо у них такої ситуації не було? Ми підключаємо архітекторів і будівельників, ставимо їм завдання, щоб вони підказали, як правильно зробити».
Деякі з памʼятників, як то Ользі чи Сагайдачному, закривають мішками з піском, а інші – опалубними листами.
«Не знаю, скільки б мішків та піску пішло б на памʼятник Володимиру і чи витримав би він таке навантаження, – розповідає Никоряк. – Тому будівельники вирішили зробити навколо памʼятника конструкцію з будівельних риштувань, на які прикріпили опалубні листи. Будівельна компанія надала нам таких листів на мільйон гривень. Самого Володимира завернули в захисну тканину. Я пропонував підняти риштування ще вище, щоб закрити памʼятник повністю. Але будівельники порахували і сказали, що, якщо ми піднімемо вище, то може не витримати постамент. Якщо десь поруч із памʼятником розірветься ворожий снаряд, то шматки металу полетять знизу вверх. Якраз низ у нас захищений, а до верху, як розрахували будівельники, уламки вже не дістануть, тому що памʼятник високо стоїть».
На роботу з укріплення памʼятників, місто не витратило жодної копійки з міського бюджету, кажуть в Департаменті охорони культурної спадщини. Матеріали, транспорт і спецтехніку для цього надає український бізнес. А роботи виконують волонтери чи працівники будівельних компаній.
Але і фахівців, і матеріалі для таких робіт не вистачає, підкреслює Никоряк.
«Волонтер, який не має будівельного фаху й не займався цією справою, може допомагати насипати пісок у мішок і закласти ними обʼєкт. Щоб монтувати риштування, потрібні навчені люди, промислові альпіністи. Коли ми монтували навколо Володимира, цим займалося лише пʼять спеціалістів. Я пропонував їм дати більше людей в допомогу. Вони сказали, що нікого не пустять, бо це небезпечно для людей, які цим не займалися. Проблема з професіоналами, бо багато хто поїхав на фронт, і багато хто виїхав із Києва. Тому розкидати фронт дій на багато обʼєктів зараз поки немає можливості».
Вітражі фунікулеру захищають деревʼяними щитами
Громадська організація «Мапа Реновації», яка в мирний час спеціалізувалася на захисті архітектурних памʼяток від забудовників, у воєнний час стала на оборону обʼєктів від російських окупантів. Активісти склали власний список обʼєктів, які можна захистити силами громади – руками волонтерів і за кошти благодійників. Почати вирішили із вітражів київського фунікулеру, оскільки вони вразливі до ударної хвилі та уламків. Не налякав активістів ані складний рельєф біля фунікулеру, ані велика площа самих вітражів.
Порадившись із спеціалістами, вирішили, що захищати вітражі треба дерев’яними щитами, загорнутими у вогнестійкий брезент. Від прямого влучання ракети такий захист не врятує, але допоможе від ударної хвилі та невеликих уламків.
Захист уже монтують для вітражів на верхній станції фунікулеру, вони були створені 1984 році українським художником-монументалістом Іваном-Валентином Задорожним.
Ініціативу підтримали спільнота «Солом’янських котиків», Департамент культурної спадщини й балансоутримувач КП «Київпастранс».
«Взагалі важливий аспект вибору об’єкту [для збереження] – це готовність балансоутримувача сприяти процесу укріплення. Нам досить швидко вдалося налагодити зв’язок із балансоутримувачем будівлі фунікулеру, «Київпастрансом». Зараз вони не лише допомагають нам по місцю під час монтажних робіт, але і забезпечують транспортом для перевезень матеріалів із будівельних магазинів. Це дуже круто, – розповідає The Village Україна співзасновниця «Мапи Реновації», архітекторка Даша Корба. – Ну і ще важливо те, що на всіх рівнях нас не водили бюрократичним пеклом. Наприклад, у перший день ми написали офіційного листа в Департамент охорони культурної спадщини КМДА. А вже на наступний, в суботу, провели робочу зустріч у стінах департаменту».
Гроші на матеріали для захисних щитів назбирали спільнокоштом за два дні – 667 доброчинців пожертвували понад 267 тисяч гривень. У «Мапі» пообіцяли витратити залишок коштів, якщо він буде, на захист вітражів нижньої станції.
«Ми були вражені і швидкістю і сумою, це взагалі дуже гарний показник. За цим спільнокоштом ми бачимо, що кияни готові активно боротися за архітектуру та монументальне мистецтво рідного міста не словом, а ділом», – каже Корба.
Після укріплення вітражів організація планує зробити захист для декількох скульптур. Загалом, у списку «Мапи» теж близько 30 об’єктів – це вітражі, скульптури, пам’ятники. Саме такі обʼєкти є найбільш вразливими і саме їх можна укріпити силами громади, пояснюють в організації. Але вже починають думати й над захистом окремих будівель. Дрібна ліпнина в декорі архітектурних памʼяток – теж в зоні ризику.
«Звичайно, все також залежить від фінансування, ми розглядаємо варіант залучення грантових коштів на захист пам’яток Києва у воєнний час. Крім того, хочемо робити інструкції з детальними поясненнями, щодо специфіки укріплення об’єктів культурної спадщини», – каже Корба.
Чи можна захистити архітектуру
Уже щонайменше три архітектурні памʼятки у Києві постраждали через обстріли росіян – дані про це зафіксовані порталі з базою злочинів росіян проти культурної спадщини, який запустив Мінкульт. Це Київська телевежа, будинок колишньої контори єврейського кладовища на Дорогожичах, де планували облаштувати музей Голокосту, та Мала опера на Лукʼянівці.
Директор Департаменту охорони культурної спадщини Олександр Никоряк каже, що захистити нерухомі обʼєкти культурної спадщини набагато складніше, ніж памʼятники чи скульптури. Хоча б тому, що таких обʼєктів у місті тисячі.
Але в «Мапі Реновації» впевнені, що і це можливо. «Якщо фасад будинку має пишний декор (барельєфи, горельєфи), то є сенс закрити це риштуваннями із металевими чи дерев’яними щитами. Таке вже роблять у Львові, свіжий приклад – каплиця Боїмів, пам'ятка архітектури XVII сторіччя. Такі конструкції захищають від ударної хвилі або дрібних летючих уламків», – каже Даша Корба.
Якщо ж будинок уже постраждав від ударної хвилі або снаряду, то це ще не значить, що його відновити не можна.
«У таких випадках дуже важливо не погіршити становище будівлі «прибираннями». Усі елементи фасаду, які лежать додолу, за можливості треба розсортувати: цеглу рівно скласти на дерев’яні піддони, ліпнину та її уламки теж важливо зібрати у єдиному безпечному місці. Усі елементи, обережно зібрані та збережені, стануть в нагоді під час реставраційних робіт, – розповідають у «Мапі Реновації». – Цінність історичної будівлі в її автентичних матеріалах. Тобто, якщо це сторічна жовта цегла, то треба її за можливості зберегти. Потім можна буде з цієї ж цегли знову звести таку саму стіну. Загалом дуже важливо зберегти матеріал, із якого була зведена будівля, та надалі відновлювати будівлю саме з нього».
Не менш важливо – фотографувати цінні будівлі, кажуть активісти. Робити загальні плани, знімати фасади та деталі. Фотофіксація теж стане в нагоді під час відновлювальних робіт.
«І що більше сфотографуємо об’єктів, то сильніше спростимо роботу реставраторам, які будуть ці об’єкти відновлювати», – каже Корба.
Тим часом у Департаменті культурної спадщини думають над тим, щоб створити 3D-моделі архітектурних памʼяток. Такі моделі теж допоможуть відновити будівлю, якщо вона постраждає через військові дії.
«Будь-яку церкву, музей і цінний обʼєкт культурної спадщини можна змоделювати до міліметра. І, якщо в нас десь згорить архів із кресленнями й ніде не збережеться проєкт будівлі, то можна якраз за цією 3D-моделлю один в один її відновити», – розповідає директор департаменту.
Поки що у КМДА тільки ведуть перемовини з німецькими фахівцями, які висловили готовність взятися за таку роботу на волонтерських засадах.
Тим часом таким 3D-скануванням памʼяток уже зайнялися у Львові за ініціативи колишнього головного архітектора міста Юліана Чаплінського.
Архітектуру руйнують не тільки загарбники, але й забудовники
Не весь бізнес, на жаль, включився в захист культурної спадщини столиці. Деякі забудовники, попри війну, продовжують незаконні дії на історичних обʼєктах.
«З початку війни на деяких історичних будівлях роботи було зупинено. Але, на жаль, це не стосується цінної забудови в цілому. Будинок на Цимлянському провулку, 3 наполовину знесли, його цинічно почали демонтувати прямо в перші дні війни», – каже Даша Корба.
Юрист Дмитро Перов повідомив, що поліція уже відкрила справу щодо незаконного демонтажу цієї будівлі – колишньої поліцейської дільниці 1902 року побудови.
За спостереженнями активістів, працюють і будівельники на сторічній садибі Маліна, що на Тургенєвській, 22. «Декілька тижнів тому вони розібрали частину стіни будинку. Наразі, за зовнішніми ознаками, ведуться підготовчі роботи до будівництва. Будинок не зносять, але ситуація потребує постійного моніторингу», – розповідають в «Мапі Реновації».
Забудовник хотів почати розбирати й дореволюційні конюшні іподрому на Левандівській, 17 (Печерськ). Але місцеві жителі й тероборона не дали будівельникам продовжити демонтаж.
А в Святошинському районі сталася пожежа у Садибі Бахарєва 1897 року, яка є пам'яткою архітектури. Депутатка Київради Ксенія Семенова вважає, що це був умисний підпал.
«Взагалі шокує те, що деякі власники будівель намагаються щось зносити чи будувати на місці цінної архітектури прямо в той час, коли в країні війна. Кожен забудовник має розуміти: коли він руйнує цінні будівлі українських міст, він «грає на руку» загарбникам, які зі знищенням наших міст, нашої архітектурної спадщини, намагаються знищити й нашу ідентичність», – вважає Даша Корба.
Що з музейними колекціями
Музеї Києва, із якими звʼязався The Village Україна, не вдаються в деталі, як саме вони захищають свої колекції, або взагалі не дають коментарів на цю тему – усе через питання безпеки.
У музеях, які підпорядковуються КМДА, вікна закривають мішками з піском, цінні обʼєкти всередині консервують.
«Щось знімаємо і на підлогу ставимо, щоб не впало зі стін. Щось ховаємо у сховища, загортаємо у мінеральну вату та інші матеріали, які можуть захистити експонати», – кажуть в Департаменті охорони культурної спадщини.
Музей Ханенків розповів нам, що послуговується міжнародними рекомендаціями щодо захисту колекцій. Але частина цих рекомендацій розроблена з огляду на виконання сторонами конфлікту Гаазької конвенції збереження спадщини. Російська ж армія, яка стріляє по цивільним, протоколу щодо культурних пам’яток точно не дотримується.
«Музеї під загрозою, і саме оця нелюдскість і відсутність будь-яких норм і ставить музеї, як і людей, у велику небезпеку, – кажуть в Музеї Ханенків. – Натомість розгубленість, що була на початку війни, зараз минає і спільноти групуються для забезпечення безпеки музеїв. Допомога надходить як від держави і місцевих спільнот, так і від міжнародних організацій. Є кілька новостворених музейних ініціатив (окрім тих, що давно працюють на цьому полі), що намагаються координувати і розподіляти допомогу, бути на звʼязку. Наприклад, Штаб порятунку спадщини / Heritage Emergency Response Initiative або «Музейний кризовий центр».
Так, Музей Революції Гідності разом зі Штабом порятунку спадщини підготували інструкцію, як захистити будівлю музею та організувати евакуацію експонатів.