ФоторепортажAtlas Weekend 2018, 6 день: «ПлЕйсібо чи ПлейсІбо?»

Фото: Анна Бобирєва

– Фестиваль саморозвитку на березі моря, – кричить самотній сумний промоутер біля виходу з підземного переходу ВДНГ, очима проводячи натовп. На територію фестивалю можна без проблем дістатися, навіть якщо тут уперше – просто йдеш за потоком людей. Черг немає, потрапити всередину вдається швидко.

Якраз встигаємо на виступ гурту «Курган та Агрегат» на North Stage.

– Це не книжки Толстого, їх не треба розуміти, під них просто треба відриватися, – пояснює нам дівчина в легкій червоній сукні і продовжує: – Але мені тут буде важкувато це зробити.

– Це мій улюблений мем, як Чоткий паца, знаєш? – хлопець поруч із нами здійснює швидкий екскурс в історію гурту для свого друга. – Вони говорять з таким сєльським акцентом, це смішно.

На сцені з’являються учасники гурту у кислотних костюмах. Позаду них на заставці вмикається різнобарвний килим – не менш популярний український мем. Один з учасників показово п’є пиво. Далі відбувається короткий монолог з публікою.

– Ну шо, скоко время?

– Щас будем ї****ся!

Люди у натовпі сміються і збуджено кричать у відповідь. На першій же пісні під сценою влаштовують слем.

– Сєльська драка, біти, кастєти!

Повз нас проштовхується стрункий хлопець років 17, в окулярах, тримаючи за руку дівчину. На кордоні зі слемом він захоплено дивиться на неї, а тоді відпускає руку і зникає у натовпі людей. Після приспіву хлопець повертається назад і щасливий показує подрузі, як дістав по окулярах.

На одній з пісень на сцену виходить Даша Астаф’єва, щоб заспівати пісню «Вчителька моя». «З нами була Дар’я Вікторовна, – закінчують трек Курган з Агрегатом, – вчителька біології чи сексології. Чи предмета, щоб ганять шари».

Водночас на головній сцені виступає гурт Bahroma. На переході між двома майданчиками протяжне «Надеяться» Роми Бахарєва накладається на «Я буду тебе чухать, ти будеш мене нюхать» гурту «Курган та Агрегат».

Люди тут переважно відпочивають – сидять і лежать на пледах, фотографують небо над фестивалем. Біля самої сцени натовп танцює. Вокаліст говорить зі сцени про оптимізм й удачу. «Всі, хто чує цю музику, у вас все буде краще!» – перед останньою піснею Роман Бахарєв зізнається, що йому хочеться плакати, але він не буде. Дівчина поруч із нами зітхає і каже, що це дуже мило.

Enter Shikari традиційно гіперактивні – музиканти весь час у русі, лише на мить зупиняються, щоб дістатися до келихів з білим вином. У Київ вони привезли свіжий альбом (The Skark, 2017).

«Вам весело? Me too!» – гурт намагається говорити українською (чи то була російська?). На Destabilized стає гарячіше, починається стейдждайв. «We’ll take you down!» – невпинно скандують на The Qemist.

Пауза, Рейнольдс лишається на сцені сам, бере гітару та співає «для тих, хто проживає найгірші роки свого життя». Музиканти повертаються, щоб за 8 хвилин зіграти ще чотири пісні.

Повертаємося на North Stage. Там виступає російський реп-виконавець Face.

– Т*ахнул с*ку без г*ндона! – кричить Face з голим торсом і в шортах до натовпу.

– И мне ****й, – відповідає той.

Зі сцени репер активно ділиться своїми враженнями про Київ та фестиваль, каже, що був тут один раз і зібрав 1200 людей. Свої пісні називає бенгерами. У повільних треках не попадає в тональність, але, можливо, так має бути.

Face проповідує. Розповідає, як важко йому було восени, коли на нього звалилося багато різної уваги. Зізнається, що тоді йому допомогли антидепресанти.

Тоді каже, що не потрібно вживати наркотики. Для чого, якщо можна без них веселитися?

– Любіть веселу музику, – каже репер.

За кілька хвилин до 22:00 перед головною сценою кілька молодих людей гуглять, хто такі Placebo: «…британська група в стилі альтернативний рок. Сформована в 1994 році Браяном Молко і Стефаном Олсдалом», – цитують вони Вікіпедію.

– Так ПлЕйсібо чи ПлейсІбо? – озвучує головне питання вечора одна із дівчат.

– ПлЕйсібо, – невпевнено відповідає її подруга.

Музиканти після довгого медитативного інтро виходять на сцену. Секунду в секунду. Починають з Pure Morning. Браян зі щедро нафарбованими очима вітається з публікою – з «леді, джентльменами і тими, хто ще шукає себе, ми гурт ПлейсІбо з міста Лондона».

Поле заповнене фанами. Перші акорди кожного треку зустрічають оплесками, схвальним гудінням і вереском. Без надмірних пауз Placebo грають усі півтори години: технічка команда миттю міняє інструменти усім 6 музикантам на сцені.

Bitter end – остання пісня. Музиканти йдуть зі сцени, щоб повернутися назад під скандування натовпу – щось середнє між «Pla-ce-bo» та «спа-сі-бо». Витримують паузу. За цей час поруч двоє німців саме встигають з’ясувати – їхати на метро чи спробувати взяти таксі.

На біс грають Infra-Red. Стефан бере розфарбовану в кольори веселки гітару й у паузах тримає її високо над головою, як прапор. Ми чудово це бачимо, бо «I can see in the dark».