«Тиждень пожили у Броварах у квартирі нашого басиста, Сашка. Повернулися туди, де все почалося. Коли тобі пʼять років і тобі вмикають «Черепашок ніндзя» на відеокасеті. Записали багато демок», – починає розмову Всеволод Шутка, гітарист «ДК Енергетик». 

Шутка, вокаліст Яків Марний і Дмитро Юрченко, продюсер гурту та співзасновник лейблу Plan, сидять на кріслах у студії на Січових Стрільців. Поруч із ними синтезатор, кілька електрогітар і пачка енергетиків. Немає тільки бас-гітариста Сашка Фолянського, бо він захворів.

«Там у дворі досі є мешканці, які нас памʼятають. Хрущовка така ж, як і 30 років тому. Може, трохи гірша», – продовжує Шутка. Ці кілька тижнів відпочинку стали можливістю видихнути й «зарядитися» перед великим сольником у Києві, який пройде 21 березня, у Львові. Бо далі часу відпочивати не буде – гурт уже планує новий реліз на осінь і ще один масштабний виступ. Це схоже на «ДК Енергетик», адже з моменту заснування у 2022-му гурт випустив аж три повноформатні релізи. Вочевидь далі тільки більше.

Віледж зустрівся з гуртом і поговорив про занурення в український «шоубізнес», цінні уроки від Тіни Кароль, а також постпанк як нашу культурну спадщину з 1990-х.

– 21 березня відбудеться ваш великий сольний концерт, ще досі несеться медійність після нацвідбору Євробачення. Будете тестувати новий матеріал на виступі?

Всеволод Шутка, гітарист: Нова музика постійно пишеться. Десь за тиждень до концерту має вийти нова пісня, а потім іще одна. Думаю, виконаємо їх [на концерті в Києві].

Яків Марний, вокаліст: А я от не знаю, її у треклісті ще немає [сміється]. Якщо що, її просто на біс замовлять.

Всеволод: У нас немає мети грати одне й те саме. Коли ми презентували минулий альбом, ми зіграли буквально всю свою музику. Між собою сміялися, що це останній раз, бо це ж близько 30 пісень. Тримати це все в голові… 

Яків: Це й фізично важко. Уявіть, дві з половиною години…

 

 

– Є таке, що ви тестуєте нову музику на концертах, відстежуєте відгук аудиторії, а потім допрацьовуєте?

Яків: Ми жодного разу, здається, і не грали щось до релізу.

Всеволод: Зазвичай випускаємо пісні й уже не переробляємо їх. Легше зробити висновки й потім зробити інакше… 

Яків: Щоб зрозуміти, з чого краще починати концерт. Ідеологічно круто почати з треку «Сонце». Але на практиці не так уже й круто, бо люди на початку ще не розігріті. Пісня класна й сильна, але всі просто стоять… 

Всеволод: Ми багато говоримо про те, як краще побудувати концертну програму. Ми були на виступі Тіни Кароль у палаці «Україна», і там відчувався досвід і продуманість. Перші 20 хвилин нові пісні, потім «золоті хіти», а далі – розрив, кульмінація. Вона сама казала, що наприкінці концерту всі будуть на ногах. Бо хто не встане, той… 

Яків: Москаль. А ми вставали? Здається, сиділи [сміється].

– Виходить, навіть постпанк-гуртові є чого повчитися в Тіни Кароль?

Всеволод: Однозначно.

Яків: Єдине, над чим я зараз задрачуюсь, – це BPM [beats per minute, швидкість треку – ред.]. Щоб рухатися від повільного й кожну наступну пісню пришвидшувати, щоб заряджало. А потім хоп – знову повільно. Бо якщо зробити за відчуттями, то стає нудно. І ти думаєш: «Блять, коли це вже закінчиться» [жартує].

 

 

Всеволод: Тобто є технічна складова, є емоційно-смислова, і є Саша, басист, який каже: «Ні-ні, не можна цю пісню ставити після цієї, бо мені треба гітару поміняти». Бо там інший стрій на бас-гітарі.

– Не так то й просто побудувати програму… 

Всеволод: І це нас троє, а є ж гурти по пʼять людей і більше.

Євробачення й місце постпанку в українській культурі

– Уже оговталися після Євробачення й занурення у справжній український шоубізнес?

Яків: Я навіть не знаю, чи це вже був шоубізнес, чи ні. Був грандіозний лут. Я наступні кілька днів розгрібав директ інстаграму, а потім ще тиждень відсипався.

Всеволод: Зараз в Україні мало подій, куди можна прийти гуртом і попасти в телевізор, де тебе побачать у кожному місті й селі. Хочеться більше таких можливостей. Зараз така була – ми пішли й скористались, витиснули максимум. Голосування показало, що дійсно є тисячі людей, які тицьнули в «Дії» на нас.

 

 

Яків: Ми особливо й не закликали за нас голосувати… 

Всеволод: Ми нікого не пресували, мовляв, максимальний репост, голосуйте за «ДК Енергетик»! Ці потуги задрочити всіх-всіх не дуже щось змінять. Але цифра людей, які за нас проголосували, – це щось реальне, розумієш?

– Не було такого, що звинувачували вас у тому, що ви не трушні? Постпанк-гурт, як-не-як.

Яків: Кайфую, бо навіть основне ядро наших слухачів не мало негативу через це…

Всеволод: Вийшло залишитися собою.

Яків: Ми, щоправда, так не наряджаємося на концерти…

Всеволод: Це такий собі вихід у люди був.

Яків: …знаєш, можна й помитися [сміється].

Сергій Мирошніченко, фотограф Віледжа: У твітері (X) багато розганяли, типу, чим хлопці з «ДК Енергетик» вкладають волосся? Терміново треба дізнатися!

Всеволод: Так, треба це якось обіграти в тіктоці. Ще про те, чи ми миємося [сміється].

– Важлива частина нацвідбору – те, як на ваш виступ відреагував суддя Сергій Танчинець. Цікаво, що людина з рок-середовища вас критикувала найбільше. Що думаєте про це взагалі?

Всеволод: У мене в той момент тільки одна думка була – блін, чувак, інших конкурсів немає! Але так, це було трохи неочікувано.

Яків: Я думав, нас Джамала розʼїбе. А все перегралося, перевернулося.

Всеволод: Було відчуття, що, чувак, зараз же тобі насиплять [сміється].

Яків: Але це плюс усім – і йому, бо про нього зайвий раз згадують, і нам. Ми ж однаково робитимемо те, що робимо.

– Як це – писати пісню, щоб перемогти в музичному конкурсі? Це ж суперечить самому уявленню про мистецтво. Чи такої задачі взагалі не було?

Всеволод: У нас не було такої цілі. Діма [продюсер гурту] каже: «Го відправимо на Євробачення». Чому ні? Класний момент, ми на «взльоті», зокрема, через той же S.T.A.L.K.E.R. Думки написати щось хітове точно не було. Вийшла пісня, де замість першого приспіву мичання. Ніхто не розуміє, чи не приспів, чи ні. «Сіль» більше про сенси. Такий собі легкий протест, що можна робити не за методичкою. Я певен, що Маша Кондратенко, Molodi та Ziferblat довше продумували номери й треки, працювали з фанбазою. Бо врешті це конкурс не про пісню, а про те, що люди бачать «ДК Енергетик» і думають: «О, нарешті патлаті чуваки». Їм по цимбалах та пісня, головне – двіж.

 

 

Яків: Тільки «меловінатори» проти всіх.

– На нацвідборі Євробачення щороку все більше й більше фолькмотивів, але постпанк – вперше. Чому? Це ж теж наше, натхненне темними й сірими 90-ми. Досі чомусь український постпанк порівнюють із російським, хоч той просто вкрав усе в англійців… 

Яків: Це частина нас і нашої історії.

Всеволод: Ми ж не прилетіли з космосу, не переселилися сюди з Росії минулого. Ми народилися тут у «хрущовках», ганяли тут у футбол у 1990-х. Я кайфую від того, що нам вдається це робити українською мовою, бо такого мало… Хоч зараз у жанру ренесанс. Є більш дорослий постпанк, є SadSvit і BaWN, які ще не розуміють, що таке постпанк, коли тобі за 30. Через це різне звучання й вайб. У постпанку доволі легко себе спробувати: немає жорстких стандартів звучання, а музику можна на айфоні записати. Недавно в тіктоці наткнулися на гурт «Радіо «Липень» – класно, дуже меланхолійно.

– В Україні багацько різних музичних премій, але досі трапляються такі історії, коли «ДК Енергетик» перемагають у номінації «Нові імена рок-музики» у 2024 році, хоч гурт робить музику з 2022-го… 

Яків: Яке відкриття… Ми у 2023 році два альбоми випустили [«Юність» і «Шлях»].

 

 

– Премії мали би просувати нових гравців із самого початку, а не нагороджувати вже всім відомі імена, до того ж у таких категоріях. Це про якусь закриту тусовку, як ви думаєте?

Всеволод: Це закриті тусовки, своє комʼюніті зі своїм блекджеком… Такий стан індустрії. Є маленькі нішеві тусовки, але немає дійсно великих гравців, які можуть говорити про всіх, оцінювати їх. Для когось, наприклад, ми «совок» – вони не хочуть це тягнути в культурний простір. Коли ти бачиш на преміях у «Відкритті року» чи «Дебюті року» Alice Change, а ми з нею як лейбл (Plan) працюємо десь із 2019 року.

Яків: Yuna, відкриття року – «Хейтспіч» [сміється].

Всеволод: Йоу, хлопці, ви де були всі ці роки?

Дмитро Юрченко, продюсер гурту: А де радіоротації «Хейтспіч»? Я дуже хочу з нею познайомитися. У них же серйозна аудиторська компанія, Deloitte. У лонгліст додають за кількістю ротацій на радіостанціях. Аудитор це перевіряє, і там «Хейтспіч». Коротше, цікаво.

Всеволод: Мене дивує, коли через кілька років премія прокидається й називає відкриттям артиста, який уже, умовно, четвертий альбом випускає. Мабуть, треба з цим не заганятися й визнавати, що вже не відкриття… 

Яків: Номінація «Ми відкрили очі».

Всеволод: Ці премії в нашій країні нічого визначного для артиста не роблять. Буде вона чи ні, це завтра наше життя не змінить.

– Цей інститут дійсно «провисає». Ну в Jägermeister хіба що є категорія Young Blood («Молода кров»).

Всеволод: Так, але я вже не young blood, і не треба гнатися за тим, чого в мені вже немає. Old blood. Ми колись придумали термін на студії: «Неначинающий музикант». Це коли ти давно не початківець, але досі до ладу не почав.

– Ви часто говорите, що їбашите – і це помітно хоча б за кількістю релізів і виступів. Творчість для вас це системна робота? На кшталт приходжу о 8:00 і роблю музику 10 годин підряд?

Яків: Ні, у нас усе не так структуровано [сміється]. Ми просто робимо.

Всеволод: Постійно на потоці. Перша пісня вийшла у 2023 році… 

Яків: Але по суті ми почали в кінці літа 2022 року, я тоді почав писати. 

Всеволод: Потім, коли почалися блекаути, то ми написали пісню «Енергетик». Я навряд чи назву якийсь інший гурт, який з того часу випустив три альбоми. Ми їбашимо в кількості матеріалу, і це все нові пісні. Немає такого, що ми загубилися десь на пів року, якісь паузи… У нас ще жодної не було.

Яків: Може, на тижні два. Після концерту.

Всеволод: Повідповідати на коментарі, перепостить фотографії. Ми зараз з Дімою говоримо про осінь. Що треба зробити, щоб провести крутий концерт восени? Виходить, що випустити новий крутий альбом.

Яків: Це ж треба тексти написати… Цю всю музику, вокал, познімати срані тіктоки до виступу. 

Всеволод: У нас час інакше не вийде, бо доведеться шукати роботу. Якщо не хочеться, то треба робити музику своєю роботою, і не шукати перепон, що треба 1000 доларів на запис пісні чи 500 доларів на дизайнера…

Дмитро: …або 10 000 доларів на кліп… 

– Я у всіх музикантів завжди запитую, чи вони працюють на «денній» роботі. Як ви справляєтеся?

Яків: Я зараз у жахливих мінусах… 

Всеволод: Але є бекграунд попередніх досягнень, той же «Марний» [сольний проєкт Якова Марного], ми давно працюємо разом.

Яків: У мене основний прибуток – це дружина [сміється]...

 

 

Всеволод: Вдалий шлюб!

Яків: …у мене двоє дітей, я з ними постійно – в школу, зі школи. А дружина працює. До початку повномасштабної війни в нас було так, що я працював і дружина теж. Але після 24 лютого 2022 року ми розділили, що вона вкладається в роботу, а я займаюся дітьми й музикою. Поки це працює. Сподіваюся, далі буде краще, і я зможу вийти на фултайм забезпечення сімʼї.

Дмитро: Коротше, треба панкувати, щоб виживати. До нас недавно надійшов запит, щоб в одному новому українському фільмі прозвучала наша пісня. Ми запропонували невелику суму, але хоча б, щоб можна було поділити на трьох учасників гурту й лейбл, але нам відмовили. Довелося торгуватися, зійшлися на ціні. Я до того, що й так важко, і вони це розуміють, але однаково ламають тебе.

– Що приносить основний дохід зараз? Про які суми йдеться?

Всеволод: Зараз, особливо після S.T.A.L.K.E.R. і Євробачення, коли почалась нова фаза медійності гурту, – не сказати, що це копійки... 

Дмитро: Але й не сказати, що це прям щось серйозне, просто підтримка. Мільйон прослуховувань на стримінгах – це десь 1000 доларів. Це абстрактна вартість, неточна, але можна більш-менш зрозуміти, хто скільки з музикантів заробляє. 

Всеволод: Допомагають також касети й записи на інших фізичних носіях, наприклад. Ще мерч.

– А диски?

Дмитро: Ми планували зробити диски до концерту. Бо в мене в автомобілі можна слухати музику з дисків, у Сєви – теж. Касету десь послухати складніше. Ми шукали, де можна класно надрукувати, щоб не наклейка картонна, як колись на Петрівці. Але один тираж – це 1000 дисків. Це дуже багато, ми поки відмовилися від цього, бо не хочемо залишитися з коробкою дисків.

Всеволод: У мене у 2010-х був гурт і досі залишилася коробка дисків. І в басиста теж коробка [показує диски].

Сергій Мирошніченко: Яка цільова аудиторія гурту зараз?

Яків: Чоловіки 25–35 років.

– Сумні чоловіки 25–35?

Дмитро: А де зараз веселі?

Всеволод: На Євробаченні [сміється].

Яків: Але дуже багато і жінок, і дівчат. Розкид єбєйший – від школярок до мам 30+. Але мерч купляють десь 50 на 50.

Дмитро: А скільки чоловіків просто не палиться. Я батькам сказав, що хочу машину продати, а вони кажуть, що не можна ні в якому разі, бо зараз все нібито відстежують у ТЦК. Прийдуть і зразу запакують [жартує].

Яків: В інстаграм постійно пишуть, дякують за музику.

– До речі, в інстаграмі часто пишуть? Встигаєте відповідати чи вже пора наймати окрему людину на SMM?

Яків: Поки є сили, я всім відповідаю. Деколи довше, можу на день-два відтягнути відповідь. Але, думаю, може дійти й до того, що реально доведеться наймати SMM.

Дмитро: Та нє, забудь.

Яків: Я і так постійно в телефон залипаю, але не тому, що я хочу – робота така.

Сергій Мирошніченко: Не стикаєтесь із проблемою, що сучасному артисту без TikTok нічого не світить?

Всеволод: Наша аудиторія все ж трохи старша. Ми пробували. У нас от зайшла пісня «Енергетик». Ми скучні для тіктоку.

Дмитро: Не хочеться клоунаду робити.

 

 

Всеволод: Ось у SadSvit вийшов фіт із Тіною Кароль. Це ніфіга собі, under-постпанк й українська Мадонна. Вона молодець, бо підтримує різнопланових артистів. Може, хтось думав, що «ДК Енергетик» – це якісь маргінали. Але раз уже поважні люди про них говорять… Ми зараз думаємо над колабораціями або каверами на пісні легендарних українських артистів. Наприклад, спроба із «Зачарованим колом» співачки «Русі» дуже залетіла.

– Фіти взагалі працюють зараз?

Всеволод: Якщо є метч за вайбом і це щось трушне, то аудиторія сприйме нормально.

Дмитро: Якщо взяти Машу Кондратенко чи Клавдію Петрівну… Це ж вау.

– Останнє запитання про Євробачення. Як вважаєте, це картка, яку можна тільки один раз зіграти?

Яків: Думаю, що в нашому випадку – так. Якби ми перемогли, це був би прецедент, це було би охуєнно. А якщо підемо у другий чи третій раз, це вже буде мати такий собі вигляд… 

Всеволод: А якщо завтра Тіна [Кароль] подзвонить і попросить, що відповімо?

Яків: Я думаю, наступного року сам спробувати, без «ДК Енергетик». Як «Марний». Щось акустичне, як у португальця Сальвадора Собрала [переможця Євробачення у 2017 році].

– Окей, уявімо, що ви виграли на нацвідборі й треба їхати у Базель. Це ж тиск, бо треба обовʼязково проходити у фінал, інакше вас зʼїдять у соцмережах. Думали взагалі про це?

Дмитро: Я дуже радий, що виграв Ziferblat, бо пацани легально виїдуть за кордон. І я не про те, щоб втекти з України. Це можливість дати кілька благодійних концертів. На мою думку, треба робити євротур.

– Тобто ви б вхопились за можливість поїхати ще й у благодійне турне, якби перемогли на нацвідборі?

Всеволод: Сто відсотків. Ще й S.T.A.L.K.E.R. дав класне міжнародне охоплення. Ми думали про це, із задоволенням поїхали б і в Європу, і в Північну Америку.

– Які у вас загалом стосунки зі S.T.A.L.K.E.R.? Крім того, що ви стали обличчям піар-кампанії «Серця Чорнобиля»?

Яків: Я з кайфом у дитинстві грав, але зараз важко суто через [застарілу] графіку. Я трохи пограв, але стає нудно, бо я все там уже знаю. Купив це все у Steam, суто, щоб віддати данину розробникам за щасливе дитинство.

Всеволод: Я недавно перепройшов на потужнішому компі, уже на максималках. Я завдяки цим іграм навчився встановлювати, патчити, зламувати. Якщо дуже хочеш пограти, то немає перепон. Базовий курс із програмування. Бац, і ти вже портуєш GTA: Vice City на двигун GTA 4.

– У «Серце Чорнобиля» ще не встигли пограти?

Яків: Я нє. Треба оновити комп, тоді вже пограю. Бо на ноуті просто не можу його вивезти.

Всеволод: Я не пробував на своєму «динозаврі», але думаю дати шанс. Як у старі-добрі часи – дитинство, S.T.A.L.K.E.R. на мінімалках… Але великий респект розробникам, що вони впряглися й додали більш як 400 українських треків. Я вдячний, що вони вибрали мою улюблену пісню «Вулиця Схід».

Що слухає «ДК Енергетик» (постпанк + guilty pleasures)

– Що із постпанку слухаєте? Depeche Mode, Joy Division або щось із сучасного? 

Яків: З дитинства два найголовніші гурти – це Depeche Mode та New Order. Я тільки у 2020 році дізнався, що New Order це «продовження» Joy Division. Для мене це був просто вибух.

Всеволод: Як «Марний» і «ДК Енергетик»?

Яків: Ну, це трохи інше [сміється].

Всеволод: Коли у «Фола» жили на квартирі, то вмикали ранні касети «Ляпіса». Це не постпанк, але вайбова музика. Я часто повертаюся до музики, яка мені подобалася в дитинстві. Red Hot Chili Peppers, наприклад. Інколи з цікавості вмикаю їхні останні альбоми, але швидко повертаюся до «старих». А з постпанку? 

 

 

Яків: Blood Club, Dust Bowl Champion, She Wants Revenge. Ще ми Interpol відносимо до постпанку. 

– Маєте guilty pleasure в музиці, щоб порадувати свою постпанківську душу? Може, Маша Кондратенко на повторі?

Яків: Моє guilty pleasure – це співачка badactress з її альбомом «Легкий спосіб кинути хлопця». Мені пиздець як зайшло.

Дмитро: Та навіть нашумівше інтервʼю Потапа про guilty pleasure. Я подивився дві години з трьох. Але суть не в тому. Якщо абстрагуватися від мови, які ж класні були пісні і яку радість приносили пісні Потапа й Насті Каменських.

Всеволод: Російською не вийде передати таку емоцію, хоч я би розрізняв російську тут і там – це різні думки. На те ми й говоримо тут українською, бо ми тут так думаємо. Ми як лейбл застали час до 2022 року, і, якщо ти хотів швидко почати заробляти гроші й не доводити комусь щось 10 років, то було ясно, що можна було взяти акустичну гітару й заспівати російською.

Сергій Мирошніченко: Як думаєте, можливо таке, що, умовно, через кілька років знову зʼявиться багато російськомовної музики?

Дмитро: Я не знаю. 

Всеволод: Так чи інакше це повернеться. Зараз сильний запит на українське, але після кожного вибуху йде певний спад…

– Підйом і спад, як BPM на концертах «ДК Енергетик».

Дмитро: Я навіть не про мову, а про дуети, наприклад, «Время и стекло». Це ж наша історія. Це круті й дуже успішні гурти. Я чекаю на такі колаби українською, але зараз позитивна музика не лізе, не на часі.

Всеволод: Точно зʼявиться артист, який співатиме «про українську ідею російською»… 

Дмитро: «Коробок». А Nord Division? Навіть зараз це є. Ми, наприклад, видалили весь каталог лейблу з «ВК», «Яндекса» й інших російських платформ. Й ось пройшло два з половиною роки. Що це нам дало як лейблу? Ми б популяризували свою музику, а ще й заробляли би гроші.

Яків: Я тут буду сперечатися з тобою. Заробляти гроші – це добре, але нащо мені ці слухачі? Плюс це схоже на обʼєднання спільного культурного простору, а я цього не хочу.

 

 

Дмитро: А потім виходить стаття на Віледж із заголовком «ВК Енергетик» [сміється].

Яків: Як на мене, це зараз не потрібно. Усе це розповсюдження культури на російський ринок не перебʼє того, що треба навести лад тут… 

Дмитро: Я просто, мабуть, ділюся як людина, яка, зокрема, відмовилася від великої суми грошей і популяризації української пісні. Може, там є люди, які сидять не з Росії й слухають це.

Всеволод: Культурний простір починає формуватися з того, що ти взяв акустичну гітарку, помурчав під неї й виклав тікток, який я не захочу перемкнути після трьох секунд. Далі ти й фіт запишеш, і пісню викладеш. Це зекономить роки три життя. Щоб стати популярним, обійшовши «Теплий ламповий». Зараз не треба навіть студія, бо вдома вночі у трусах й із сигареткою ти робиш це на такому вайбі, що яка там студія… Яків записує вокал удома після того, як відведе дітей у садок. Можна й тут це зробити, але це не по приколу. Ми робили це тут – ніхто не слухав.