Літо 2023 року, розпал контрнаступу ЗСУ. Військовослужбовець і режисер Олег Сенцов (позивний «Ґрунт») разом із бійцями у складі новоствореної 47-ї бригади наступає в Запорізькій області на позицію під назвою «Реал». Під час одного з бойових виходів Сенцов випадково запустив зйомку камери, яка тривала, поки не сів акумулятор. Так і народився «Реал» – півтори години в окопі без монтажу.

«Як мені сказали розумні люди, є такий жанр «знайдена плівка», коли ти не знаєш, що запис узагалі іде. Для мене це кіно, яке не є кіно. [...] Художнє кіно про війну в Україні буде пізніше, коли все закінчиться перемогою, я сподіваюся», – коментує Сенцов.

«Реал» виходить в український прокат 20 лютого, а напередодні, 19-го, у кінотеатрах Multiplex пройдуть благодійні покази. Усі донейти передадуть родинам 22 загиблих під час боїв за «Реал». Віледж поговорив із військовослужбовцем і кінорежисером Олегом Сенцовим про окопні бої та контрнаступ, героїв фільму й метафори, які зʼявилися у фільмі випадково – врешті, як і сама стрічка.

   

– Почну з того, що хочеться наростити події фільму деталями. Яке це було число, коли саме почався запис, що тоді їли, як спали й про що думали? Будь-які деталі – важливі

– Є дні, які ніколи не забудеш. 17 червня 2023 року. Це був десятий день контрнаступу, коли він уже почав захлинатися, хоч це почалося з перших днів. Усе пішло не так, як планувалося. Це вже окрема розмова, чому його продовжували, але ми виконували наказ і йшли вперед. Це був перший день, коли було багато втрат у нашій роті – 22 людини загинули. Під час наступальних операцій ти не дуже їси, не дуже спиш. Усе несеться так швидко… Потяг смерті на великій швидкості.

Ситуація на Оріхівському напрямку, де відбувався контрнаступ ЗСУ, станом на 17 червня 2023 року. Скриншот з карти Deepstate

Камера GoPro в мене зʼявилася десь на початку цього року, але у 2022-му теж було багато подій. Я брав участь в операції з оборони Мощуна на Київщині, потім була Велика Новосілка, потім майже все літо був Бахмут. Я все це не знімав, бо вирішив, що я на цій війні не буду оператором чи кінорежисером, а буду солдатом. Але потім я зрозумів, що треба це все фіксувати, і попросив продюсера знайти мені GoPro. Я його прикріпив, але ж іноді забуваєш вмикати, іноді – зарядити батарею. Або, як вийшло з «Реалом», ти випадково включив GoPro і не знав про це. 

– По ходу фільму ви згадуєте, що в той день вашу «банку» [БМП «Бредлі» – ред.] підбили…

– Уже немає якоїсь військової таємниці в тому, як ми наступали. Їхала колона. Рота з кількох машин «Бредлі», а перед нею танк, який підриває міни. Ми почали рух із глибин нашої позиції, проїхали «Марсель», який тоді був переднім краєм [біля позиції «Марсель» відбуваються події фільму – ред.]. Ми проїхали десь 500 метрів, а від «Марселя» до «Реалу» близько двох кілометрів. Перша машина, що їде, – це майже смертник, якщо немає броні. Вона бере на себе всі міни. У нас був хороший екіпаж танку, який брав участь у таких двіжухах. Поїхав танк, а за ним ми – сім людей, і це двоє майже на руки застрибнули.

Був світанок. Ми вийшли, почали займати напівкругову оборону. Танкіст і ще один боєць отримали поранення. Ми відстріляли боєкомплект і поїхали назад, бо машину підбили. Повертаємося назад, щоби привезти резерв, замінити БК. Це зайняло десь півтори години, і ми поїхали на друге коло. За цей час на «Марселі» ситуацію сильно змінилася – підари зрозуміли, що ми йдемо в досить великий наступ. Ми спішилися біля «Марселя», десь 300 метрів. Забігли у траншею. Я перевіряв, чи не загубив GoPro, і, мабуть, запустив запис. Камера зафіксувала півтори години десь із 9:00 до 11:00 того дня. Звідти ми відійшли тільки в кінці дня, близько 22:00, коли з «Реалу» відійшла піхота, якій вдалося вижити.

– Виходить, «Бредлі» врятувала, і не один раз. Скільки треба таких машин, щоби кардинально щось змінити на фронті?

– Це трохи дилетантське ставлення до війни. Війна – дуже складний процес. Немає чогось одного, що враз усе змінює. Ми вже проходили це з «леопардами», «Бредлі», з F-16 і танками «Абрамс». Так, «леопард» – дуже класна машина, але вона горить, як й інші залізяки. Трактор підривається на радянській міні, «леопард» також. «Бредлі» з усіх закордонних постачань, якщо не рахувати Himars і Patriot, я би поставив на друге-третє місце за ефективністю. Але 100 «Бредлі» мало. Має бути 1000 таких машин, і тоді це покращить ситуацію, але не переламає її. Крім того, важливе управління. Я ще раніше казав – дай нашим генералам 1000 «леопардів», так вони їх спалять за 33 дні. Планування й використання теж дуже важливе.

– Здається, що зараз це більше схоже на виставку екземплярів західної техніки, але, грубо кажучи, в одній одиниці…

– «Бредлі» – класна машина, але яку нам постачають модифікацію? Це старі M2A2 з часів операції «Буря в пустелі» проти Іраку, а ще в них вузькі гусениці, які не підходять для нашої багнюки. Також немає пульта управління командира. Щоб подивитися, що відбувається позаду машини, треба, щоб навідник повернув башту – і в цей момент я втрачаю сектор обстрілу. Крім того, не було акумуляторів, траплялася відмова башти, бо техніка не нова. Мене двічі підбивали в «Бредлі» під час «Реалу», а якось потім ще тричі всандалили з РПГ. Усі вижили. Рівень виживання в цій машині дуже великий. Це дійсно класно машина, але не якийсь гейм-ченджер чи вундервафля.

– Контрнаступ не вдався із багатьох причин. У «Реалі» видно, що доводилося виживати без зв’язку, з одним дроном, майже без артилерії й без літаків, які були в росіян. Чи стало це для нас уроком?

– Не можна дозволяти паплюжити імʼя нашої армії й допомагати ворогу з ІПСО, але про проблеми треба говорити. Якщо цього не робити, то їх ніколи не вирішать. Деякі зміни відбуваються. Останній великий момент – зміна структури ЗСУ й перехід на корпусну систему. Добре, що це запускають зараз, але це можна було зробити ще два роки тому. Бувають не найкращі комбати й навіть комбриги, але переважно в нас дуже потужні бойові офіцери. Іноді люди сидять у штабах і не розуміють, скільки там машин. Задача нереальна? Ага, є указ виконати. Я був на таких нарадах і казав, що ми втратимо людей, загубимо техніку, значно знизимо моральний стан солдатів і не отримаємо нічого. Але чують через раз. Великий відрив верхнього керівництва від того, що відбувається «на землі».

Зараз нарешті перестали формувати нові бригади. Це було ясно ще після завершення контрнаступу, коли ставку зробили саме на нові бригади, зокрема в 47-му. Люди ще не нюхали пороху, а їх кинули в таку піздорєзку. Звісно, хтось злякається, у когось паніка. Бо немає досвіду. Коли ти вже був у замісах, ти інакше поводишся. Боєць із досвідом коштує трьох-пʼятьох. Але ми робили свою роботу, як могли.

– Валерій Маркус тоді також служив у 47-й бригаді. Не буду питати про ставлення до Маркуса, але скажу, що він зробив крок до нової хвилі дискусій про реформу армії. Що ви про це думаєте?

– Я поважаю Валерія Маркуса як бійця, сержанта. Так, були помилки, є цей скандал. Не збираюся це коментувати. Але говорити про проблеми треба. Повторю, що якщо цього не робити, то вони самі собою не вирішаться. Утім, говорити треба не тільки про проблеми чужі, а і про свої теж.

– Фільм показує не тільки проблеми сучасної української армії, а й «реал» боїв в окопі. Так, це страшно, але нарешті без прикрас і гітарних соло на змонтованих відео. Як вважаєте, чи можуть ці півтори години фільму позитивно вплинути на, наприклад, рекрутинг у військо?

– Треба говорити правду і коли бійцям ставлять завдання, і коли їх готують до армії. Цей фільм показує, що таке справжній бій, бо більшість із них саме такі. Перший командир 47-ї, Олександр Сак, завжди казав: «Як тільки почалася атака, ми вступаєте на територію хаосу». Спочатку я не зовсім цього розумів, але потім пересвідчився в тому, що це правда. Управління боєм – це управління хаосом. У голлівудських фільмах усе швидко, злагоджено, піу-піу, вийшли, зайняли позицію. Наші прекрасні генерали так планують, але в житті так не буває. Коли мені озвучують якийсь складний план, то я зразу кажу, що таке не буде. Але попри весь хаос, ніхто не каже: «Хрін із ними, кидаємо їх». Робота несеться постійно. У більшості підрозділів керованість і згуртованість залишаються навіть у надскладних умовах.

– Цю правдивість класно підкреслює те, що ніхто не знав, що йде запис, навіть ви. Якби ви знали, то, можливо, не так би себе поводили або інакше підбирали слова…

– Грав би, грав би роль [сміється]. Так, камера впливає на людей під час зйомки. Я це знаю як режисер, який часто знімає непрофесійних акторів. На нашій позиції не було прям смертельної небезпеки. Так, було кілька близьких «прильотів», але всі чекали, що далі буде атака. На війні ти приймаєш, що тебе можуть убити, і починаєш працювати. Усередині траншеї не так страшно, якщо усвідомлення є всередині.

– Ви не планували знімати «Реал», і навіть хотіли видалити запис із GoPro, коли його побачили після бою. Що змусило змінити думку?

– Я не той, хто живе за порадами людей, але тут мені потрібно було зрозуміти, як це впливає на інших. Так, я чистив GoPro і хотів видалити запис. Подивився кілька хвилин і подумав: «Мабуть, буде нецікаво». Бо я ж памʼятаю, коли це було й що відбувалося. Я продовжив дивитися й не міг зупинитися. Мене це настільки вразило, але думав, що це тому, що я причетний до подій. Я зібрав кількох кіношників у «Жовтні». Вони подивилися й сказали, що це дуже незвичайний фільм – майже не кіно, але запевнили, що це треба показувати. Як сказала одна жінка: «О, після цього фільму тебе нарешті виженуть з армії». Після цього ми зайнялися відновленням звуку, бо на GoPro його зовсім трохи чути, а потім були Карлові Вари. Він пройшов вдало, були класні відгуки від преси й іноземців. У фільмі багато повторів, сленгу, матюків, нічого не зрозуміло й пояснень немає, але під кінець перегляду бійці вже ніби як рідні для глядачів.

– По ходу фільму стає зрозуміло, що «Реал» – це назва позиції, а не однокорінне від слова «реальність». В англомовному варіанті це ще красномовніше, бо Real – це буквально реальність. Вийшла метафора – і знову, як я розумію, випадково

– Так склалося, це правда. Спочатку я думав, що з цього взагалі не вийде фільму, а потім розмірковував, як його назвати. Потім зрозумів, що це «Реал», і знайшов подвійну гру слів.

– Ще один метафоричний момент – те, що фільм закінчується на фразі: «Все», хоч це мало бути «Все передав» у відповідь на слова іншого військового… 

– Так, ми не монтували звук, не гралися з фразами. Як узяли аудіодоріжку, вона така і є [у фільмі]. Ось так збіглося, розумієте. Відео обривається, бо просто закінчується батарея. І все.

– Наостанок запитаю про бійців, яких ми бачимо, а також чуємо за позивними: «Скачік», «Байден», «Шмигаль», «Шуя», «Палій», «Капрал», «Геній» та інші. Що з ними зараз?

– Більшість із тих, хто брав участь у боях, уже не в строю. У 47-й залишилося близько десяти людей. 22 людини загинули на «Реалі». Хтось поранений, а хтось списався або перевівся. «Скачік» загинув на «Реалі». «Капрал» списався через хворобу. «Геній» був командиром роти, а зараз він командир першого батальйону. Він один із найкращих командирів – не боїться казати правду, добре воює.

Фото: Олег Сенцов