Дебютник The Unsleeping про «Справжній бедрум панк», англомовні пісні, кабанів. Велике інтервʼю

 

The Unsleeping, один із найпомітніших інді-рок гуртів країни, випустив дебютний альбом «Справжній бедрум панк» через 11 років з дня заснування. 

«Справжній бедрум панк» складається з 14 нових треків, деякі з яких кілька разів грали на концертах. До релізу долучився кожен з учасників: є пісні не тільки від вокаліста Євгена Мороза, а й інших учасників гурту. Наприклад, акустичні пісні з віршами й вокалом від гітариста Івана Смірнова – «скіти», як їх називають у гурті.

Редактор культури Віледжа Олексій Морозов говорить з вокалістом Євгеном Морозом, гітаристом Назаром Слободяником і барабанником Сашком Олійником у КЦ «Спаська 13» на Подолі. Місце обирали самі The Unsleeping. Це інтерв’ю про довге очікування на дебютник, його звучання, англомовні пісні, кабанів і «травичку, яку давно пора потрогать».

– Почну з передбачуваного: гурту The Unsleeping 11 років, а перший альбом виходить тільки зараз. Чому довелося чекати так довго?

Женя Мороз: Ми починали у 2013 році. Тоді якраз закінчили школу, почали щось робити, не думали, що це все буде серйозно. Потім був університет, після якого вирішили, що хочемо займатися цим професійно. Бо раніше всі були в різних містах, не могли ніяк зібратися. Ось ми зʼїхалися всі разом, почали репетирувати й вирішили, що це буде початок професійної діяльності. Насправді перший альбом вийшов ще у 2016 році, але він тільки на SoundCloud. Це наші перші кроки.

Назар Слободяник: Тоді ще не розуміли, як це працює, кому писати. Знали, що є така платформа, що ти просто викидаєш свій трек, і все, він уже в інтернеті.

Женя: Початком нашої професійної діяльності можна вважати EP Deviatve (цей реліз згадували музичні експерти в підбірці найкращих релізів 2018 року, але в топ він тоді й не увійшов – ред.), яка вийшла у 2018 році. А потім почався ковід, концертів немає, локдаун, не ясно, що робити. Потім ми трошки роздуплилися, почали збирати матеріал на потенційний альбом і догралися до того, що почалося повномасштабне вторгнення. 

Назар: Ми тоді почали вже записувати англомовні пісні. Здається, було чотири треки. Потім мала бути ще якась сесія, але настало 24 лютого, і ми цю ідею відклали повністю.

– Узагалі відкинули? Якраз хотів дізнатися, чи не важко відпускати вже готовий матеріал. Чи, може, ви трансформуєте його в інші треки?

Назар: Якусь кількість треків узагалі ми відкинули, вони просто десь є в нас. Ми їх не записували для альбому, а почали робити щось нове…

Женя: Ми навіть іноді їх граємо на лайвах. У нас одна пісня, яку ми переклали з того [незавершеного англомовного – ред.] альбому…

Назар: Так, вона називається «Жучара». Вона була англійською, майже записана. Ми її переклали й переробили наново.

– Сподіваюся, англійською вона називалася “The Beetle”?

Назар: Ні, англійською вона називається... “I'm Tough”. Типу, «Я жорсткий» [сміється].

Женя: Але там в оригіналі був не жучара, а червʼяк. 

 

 

– Ви згадували, що писали цей альбом разом. Була конкуренція? І як вирішували, які треки ввійдуть у реліз? Щоб, бува, не було як із Pink Floyd…

Женя: У нас це все було прикольно.Ми зібрали наші демки. Кожен скинув свої, ми їх відслухали. 

Назар: Які пісні було б прикольно зробити? Демократично вирішили: ці, ці й ці, наприклад. Зробили голосування в Telegram, і все. Мені здається, не було ніяких [негативних] моментів.

– Що з обкладинкою й на якому етапі вона зʼявилися? Я знаю, що Назар любить футбол і, мабуть, пролобіював футбольний мʼячик на постері… 

Назар: Візуальний концепт зʼявився вже після. Спочатку музика, потім сформували трекліст і почали працювати над концепцією. Вирішили, що треба тематичний фотосет. Наш друг Рома Волосевич, який займається кліпами, допомагав із цим. Можна сказати, що нас тепер було шестеро. 

Женя: Знайшли фотографку Сашу Туз, показали їй, що хочемо. Вона займалася візуалом цієї фотосесії. Ми знали, що візьмемо цей матеріал як для обгортки, так і для будь-якого іншого промоматеріалу.

Обкладинка альбому «Справжній бедрум панк»

Назар: А як зʼявився футбол? Потрібен був якийсь предмет, з яким взаємодіємо на фотосесії. Це Іван, здається, придумав, щоб це був футбольний мʼяч.

Женя: Ми просто почали накидувати. Дуже класну ідею запропонувала Саша про інфантильність у дорослому віці. Так і зʼявився футбол.

– За кого вболіваєте у футболі?

Назар: За «Челсі». А ти за кого?

– А я за «Арсенал» [також лондонський клуб, один із головних конкурентів «Челсі» – ред.].

Женя: Я сьогодні грав «Челсі» проти «Арсенала» [сміється]. Я не такий футбольний фанат, як Назар. Іван [гітарист] більший фанат. Я перехопив любов до «Челсі» від пацанів. Ще «Евертон», бо там Віталій Миколенко грає, а в «Брайтоні» Каору Мітома [японський вінгер] подобається. Ну, і «Борнмут», бо там Ілля Забарний.

– На цьому альбомі й у назвах, і в текстах багато про природу, про тварин, навіть про кабанів…

Женя: Друзі мої, кабани. [сміється]

– … Тема природи – це про те, щоб «потрогати траву», відволіктися під пиздецю, який відбувається навколо?

Назар: Дуже класно, що ти це помітив. Це такий пласт, який дуже глибоко сидить…

Женя: Це одна з головних тем альбому. Ми дуже часто говорили про природу, у нас ідея візуалу такою й залишається… 

Назар: …Там листя, сонце проривається. Це, мабуть, підсвідомо було.

Женя: На альбомі є трек «Равлик у вусі», де Назар згадує своє дитинство. Цей трек – один із тих, які додають до альбому чітку ідею. Природа, зелень – до нас усіх у голову прийшло саме це. Та це найкращі спогади з літніх канікул у дитинстві! Небо чисте, усе зелено й гарно, ти бігаєш у дворі – такі спогади прориваються.

– Як Otoy потрапив у колаборацію з The Unsleeping? Знаю, що він сам не любить слово «репер» щодо українських виконавців, але це також про сміливе поєднання жанрів – року й репу…

Женя: Він дуже часто його вживає, кстаті. [усі сміються] Він у нас брав типу інтервʼю від іншого видання. Говорить слово «реп» постійно. Як потрапив у колаборацію? Ми думали про «фіти», про класних типів, з якими могли б законектитися. В Otoy шикарний флоу, він дуже музичний у своєму стилі. Нам це сподобалося.

Назар: Otoy написав нам ще до того, як ми вирішили робити альбом. Мовляв, є ідейка…

Женя: Він нам написав, ми за тиждень чи два відписали йому, а він, зі свого боку, відписав нам теж через три-чотири тижні [...] У нас просто ніколи не було «фітів», і для нас це новий досвід. Думаю, далі ми будемо більш рішучі до колаборацій. Бо ми думали про «фіти» як про щось страшне, що нам доведеться дуже багато над цим працювати й паритися.

Назар: Вийшло простіше, ніж ми думали.

– На початку треку «Спека» говориться про «старий-добрий рок, щоб гітарка й барабани, а не ось цей молодьожний постпанк». Це іронія чи ні?

Женя: Так, це більш іронічно було. 

Назар: Це звуковуха, яку записав Лєва, наш басист [Дмитро Левченко – ред.].

Женя: Це цитата взагалі іншої людини, але Лєва записав це голосове для нас ніби цитатою. Ми вирішили, що це дуже охуєнна фраза, щоб вставити її в альбом. А ще щоб вставити самого Лєву [в альбом].

Назар: І в кінці треку довге гітарне соло [як у «старому-доброму році» – ред.], нам це здалося доречним.

Про те, як знімали кліп на трек «Переживу» в магазині «Коло»

– Хочу трохи вийти за межі цього альбому й поговорити про кліп на трек «Переживу» в магазині «Коло». Як зʼявилась ідея? І запитання до тебе, Женю, чи став ти частіше ходити в «Коло» після цього?

Женя: Скажу так: я йшов на це інтервʼю й зайшов у «Коло». 

Назар: Серйозно? Ти там купив сосиску? 

Женя: Сосиску в тісті, да. [сміється]

До інтервʼю доєднується Саша Олійник, барабанник гурту. Він їхав з лівого берега й запізнився через затори на одному з київських мостів. Назар іде за пивом для всіх, крім фотографа Віледжа Сергія Мирошніченка: той сьогодні за кермом.

Женя: Ідея була нашого режисера Романа Волосевича. Ми хотіли цей трек зробити ще раніше, ми його написали до повномасштабного вторгнення. Тому боялися, що він буде звучати неактуально, типу чергове ниття. Ми думали, що це буде охуєнний трек, щоб закінчити трилогію, і зрозуміли, що «Переживу» стає дедалі більш актуальним. Вирішили випустити й дати активу перед релізом альбому.

Спочатку ідея була зробити мюзикл у супермаркеті. Ми погодилися, але вирішили ще подумати. Наступного дня приходить Роман і каже: «Чуваки, є охуєнна ідея». І переказує все, що відбулося в кліпі. Ідея класна, і реалізували ми її теж на диво класно: момент, коли в кліпі починається повітряна тривога можна було пиздець як кринжово зробити, але вийшло органічно. Під час цієї повітряної тривоги в Києві дійсно була повітряна тривога. Імерсивно.

 

 

– У «Колі» легко пішли назустріч?

Женя: Ми в принципі шукали маркети, «Коло» погодилося. Вони безплатно дали нам локацію. Працівниця магазину була з нами всю ніч, допомагала, якщо треба було щось. Це було прикольно. Знаєш, це як мрія потрапити на ніч у магазин і брати все, що хочеш. Ми так і робили, але потім зразу розраховувалися. [сміється]

Сергій Мирошніченко, фотограф і відеограф Віледжа: У кліпі є чувак, який продуває камеру [1:30]. Перед тим, як вийшов цей кліп, він приходив до нас в офіс. Ми познайомилися, він говорив про це відео… І наступного дня воно виходить.

Женя: Ми нормально так поугарали з цього моменту, бо це прям клас. [усі сміються]

Про стан музичної індустрії, англомовні пісні й те, як комік Андрій Щегель зірвав The Unsleeping закордонний тур

– Що з музичною індустрією в Україні зараз? Хтось з артистів їде назавжди за кордон, хтось виживає й без надії сподівається. Що ви зараз відчуваєте в цьому контексті?

Женя: Думаю, що ми не так багато думали про це з погляду індустрії загалом. Ми почали робити альбом минулого року й прямо на цьому сфокусувалися. Нам треба було встигнути накопичити матеріал до вступу в силу мобілізаційного закону (18 травня), бо ми не знали, що буде далі. Розуміли, що в когось не вийде вчасно зробити матеріал, а в когось концерт. Такі штуки точно не сприяють розвитку [музичної сфери], але це реалії. Нам треба їх просто прийняти й адаптуватися, як це завжди відбувалося з українською музикою…

– І рефлексувати. Ось у вас в альбомі, наприклад, не згадується слово «війна», але вона відчувається

Женя: Увесь альбом не те, що просякнутий цим, але ми його записували в цьому всьому…

Назар: І це відчувається.

– Як ставитеся до закордонних турів? Хтось виїжджає (і повертається), щоб заробляти донейти там, хтось обирає працювати тут. Зараз у вас буде перший альбом, тур за кордон можливий?

Назар: До цього ми ще нікуди не їздили, тому поки ставимося не дуже серйозно. Були не те що пропозиції, а ідеї. 

Саша: Це було, якраз коли Щегель виїхав [комік Андрій Щегель виїхав з України у 2023 році й заявив, що він «як криса зʼїбався», – ред.].

Назар: Ага, точно! Тоді почали закривати [кордони] і не пускати артистів. 

– Травматичний досвід (майже) першого закордонну туру вийшов

Женя: Ну це був підйоб. Як мінімум, треба випустити альбом, щоб він нормально працював. 

Саша: Ми не дуже думаємо на майбутнє.

Назар: Приблизно на тиждень уперед. [усі сміються]

– Чи є сенс зараз писати англомовні пісні? Недавно вийшов англомовний альбом «Океану Ельзи», і, як на мене, краще б він не виходив. Чи думаєте зараз про нові треки англійською?

Женя: Якщо робити англомовний матеріал, то він має бути таким із самого початку, а не перекладений. Дублювати альбом іншою мовою точно не варіант. Найімовірніше, щось таки напишемо англійською. Але зараз точно хочеться писати українською. 

Назар: У нас є англомовні треки, деякі з яких ми ще не випускали. Ми іноді їх граємо на концертах.

Саша: Може, зараз не їхній час просто.

– Чи можливо якісно робити музику англійською, щоб «продавати» за кордон? Наскільки це взагалі реалістично?

Назар: Мабуть, можливо. У нас же є гурти, які роблять таке. Disappeared Completely робили альбом англійською. Є частка людей, які слухають їх, є диджеї, які роблять на них ремікси. Вони вже туди трошки зайшли.

Женя: 0% Mercury також.

Назар: Наші хардкорні гурти часто пишуть англійською, бо знають, що таку музику слухають у Європі, у Сполучених Штатах. Ну, це з тих, що ми знаємо, ми не те щоб знавці цього пласту виконавців.

Саша: Stoned Jesus.

Женя: Презентувати Україну на міжнародному ринку можна як англійською, так й українською мовою. Французи просувають на міжнародному ринку французьку музику, так само іспанці й інші. K-pop гурти слухає пів світу, і ніхто навіть не знає мови. Зараз для нас це питання якості й часу. Це можливо.

Про улюблені місця в Києві, а також знищення місцевих памʼяток

– Декілька запитань про Київ, зокрема, через місце, де ми зараз сидимо, – КЦ «Спаська 13». Ви як гурт з уманським корінням уже прижилися в місті, яке постійно намагається самознищитися?

Женя: Я живу тут скільки? Уже років 10.

Назар: Ну, Саня живе найбільше – уже 28 років. [сміється]

Женя: Спочатку мені не дуже подобалося через розмір, через те, скільки часу треба, щоб дістатися з одного місця в інше. Транспорт тут… [кривиться]. Не те щоб в Умані краще, але там можна й пішки. Але тут живеться класно, бо тут є життя. Є культурні осередки, купа заходів. Київ наповнений історією й душею саме завдяки такій-то памʼятці, такому-то скверу. Коли це починають зносити, щоб поставити ще один ТРЦ, то місто стає пустішим. Я живу біля парку «Нивки». Там просто класно. Це найкращий район, у якому я колись жив. А жив я на Оболоні, і там [сміється]

– Які місця любите в Києві найбільше?

Женя: Я взагалі вдома люблю сидіти.

– Звісно, як тоді написати «Справжній бедрум панк», якщо не сидіти вдома

Назар: Я хотів би сказати, що ми на шашлики ходимо, на природу, у футбол пограти. Але останнім часом ми цього не робимо.

Женя: Ми виїжджали на Київське море раніше, на шашлички. На пляжик у волейбол пограти. З недавніх активностей ми з Назаром пішли в баню з пацанами на Дніпро.

Назар: Це наші кєнти з Умані позвали під приводом, що це парубоцький вечір, як перед весіллям. Ми такі: «Вау! Хтось одружується». А це була просто вечірка серед хлопців. Але було настільки круто, бо я до цього рік чи два сидів тупо вдома. Жека теж.

Женя: Ну, я в кінотеатр ходжу після роботи. У більярд ходимо з колегами, хочемо з хлопцями теж піти. Немає такого, щоб ми ходили в якесь місце регулярно. Я у свій парк ходжу раз у два місяці, хоч він прямо під домом, щоб взяти там каву, бо мій МАФ, який називається «Купаж», переїхав від дороги вглиб парку. [сміється]

Саша: Це там поліцію на мене викликали. [усі сміються]

Женя: Сашко з використаним тубусом там сидів. Це було навпроти посольства США. Приїжджає поліція: «Шо тут у вас? Пустий, добре».

Про «денну роботу» й S.T.A.L.K.E.R. 2

– Ви ж усі паралельно працюєте на денних роботах, правильно? Артистом якого калібру треба бути, щоб в Україні заробляти тільки музикою?

Женя: Я думаю, Вакарчук без роботи. [сміється]

Назар: «Кажанна», здається, теж не працює.

Женя: Соло-артистам у цьому плані легше. Я думаю, що якби The Unsleeping – це був хтось один, то він би міг і не працювати. Але нас пʼятеро, плюс команда. Коротше, нам треба більше працювати, щоб заробляти на цьому. 

 

 

– Як це – усвідомлювати, що, можливо, доведеться працювати на двох роботах допоки живе проєкт The Unsleeping? 

Женя: Та я думаю, усі звиклися вже. Ми знайшли баланс роботи й музики.

Назар: Але це пизда як важко.

Женя: Важко, бо ресурс витягується постійно. Якщо артисти, які не мають денної роботи, можуть щось зробити швидше, то нам це довше дається. 

Назар: До запитання, чому ми випускаємо альбом тільки зараз, бо ми весь цей час працювали. Іван, наприклад, учився в медуніверситеті. А це жорстко. Якби можна було хоча б пів дня працювати, а пів дня займатися музикою, то було б заїбісь.

Сергій Мирошніченко, фотограф і відеограф Віледжа: Повертаючись до теми української мови за кордоном. Два роки тому вийшла гра Need for Speed Unbound, де було багато українських пісень: Аліна Паш, Alyona Alyona. Ваш трек «Жити» для радіо Rostok у грі S.T.A.L.K.E.R. 2 теж скоро можна буде послухати (реліз 20 листопада). От зараз виходить альбом, а за тиждень – S.T.A.L.K.E.R. 2. Як думаєте, може це зіграти вам на руку?

Женя: Ми не планували цього, але подумали, що це дуже круто,якщо нас це ще більше забустить. GSC Game World – красавчики, бо вони додали українські пісні в гру, яка точно буде популярною на міжнародному ринку.

– Будете грати в S.T.A.L.K.E.R.?

– Канєшно. [відповідають усі троє]