Компанія «Абук» із річним виторгом 14,2 мільйона гривень увійшла до списку перспективних малих і середніх бізнесів Forbes Next 250 поряд із видавництвами та фізичними книгарнями. Цьогоріч «Абук» відзначили п’ятиріччя на ринку. Зараз додаток має майже пів мільйона завантажень і більше ста тисяч активних користувачів.

Редакторка «Віледжа» Вікторія Кіхтенко (Кудряшова) запитала у співзасновника проєкту Данила Триндюка та виконавчої директорки Катерини Аврамчук, чи конкурують аудіокнижки із друкованими та електронними виданнями, скільки прослуховувань потрібно, щоби монетизувати книжку й як можна більш зосереджено сприймати книжки на слух.

П’ять років на ринку, зміна асортименту й боротьба з піратством

– У мережі я зустрічала різні визначення «Абук» – «аудіокнигарня», «аудіовидавництво». Як зараз себе ідентифікуєте?

Катерина Аврамчук:

Якщо говорити про те, ким є зараз, то ми дистриб’ютор цифрового контенту. Ми починалися з позиціонування «перша українська аудіокнигарня», але вже переросли його, бо стали не єдиним виробником контенту на ринку й почали виконувати функцію дистрибуції. Зараз у нас найбільше клієнтів у сегменті аудіо, плюс є електронні книжки.

Якщо говорити про структуру Абук, то у нас є напрямок аудіовиробництва, тобто ми робимо і аудіокнижки, які ексклюзивно продаємо через застосунок, і продакшн – тобто до нас можна прийти й замовити виробництво аудіокнижки. 

Ще одна частина роботи – це дистрибуція контенту й нашого, і того, що нам дали інші виробники. Й третя частина – робота з IT, бо ми маємо застосунок. Тому це проєкт на межі книжкової сфери та IT.

Ми хочемо розширювати продакшн-напрямок і генерувати більше контенту для наших замовників (авторів, видавництв) – у нас п’ять років експертизи.

– Якими для вас були ці п’ять років, очікування й реальність?

Данило Триндюк:

Насправді дуже цікавими. Ми заходили зовсім з іншого бізнесу [разом із батьком Юрієм, власником хлібзаводів холдингу «Хлібні інвестиції»]. Ми хотіли, щоби все було дуже швидко, зробили додаток, думали, запишемо купу книжок і будемо працювати. Багато видавництв не сприймали нас серйозно, вони боялися аудіокнижок і не хотіли продавати права. За п’ять років це дуже змінилося. Не лише ми приходимо з пропозицією купити права, нам їх пропонують. Ринок дуже змінився й ми бачимо, як він розвивається.

Катерина Аврамчук:

Я б додала не лише про формування ринку, а й про людей. Людям інколи важко купити цифровий продукт – щось, що ти не отримаєш фізично. Бо культура й повага до авторська права в нас лише зароджуються, як і класні стримінгові сервіси. Тому зараз важливе досягнення – переламування аудиторії щодо того, що за цифровий контент треба платити.

– Як ви думаєте, як цього вдалося досягти? Через те, що люди зараз більше придивляються до українського контенту чи причина в іншому?

Катерина Аврамчук:

Це сукупність причин. По-перше, наша робота з маркетингом, просуванням, впізнаваністю бренду. Також ми змінили асортиментну політику. Ще одна причина – частина людей виїхала за кордон й у них немає доступу до фізичної книжки. Якщо до повномасштабної війни у нас було 7% юзерів з-за кордону, то зараз це 23-25% залежно від місяця. І звісно, живий інтерес до українського. За останні два роки був дуже великий попит саме на українську класику – Хвильовий, Багряний, Підмогильний. Наприклад, ми переозвучили «Тигроловів» Багряного, зробили переосмислення її іншим диктором, ця книжка знову в топах.

– Який був ваш підхід до зміни асортиментної політики? В застосунку справді багато контенту, мене здивувало, що там є навіть Євангеліє. У бік чого рухалися?

Катерина Аврамчук:

Передусім я маркетолог, тож підійшла з точки зору дослідження ринку. Ми почали звертати увагу на топи й на те, що просить аудиторія. Почали додавати більше українських авторів. Раніше в топі була перекладна література, як-от «Атлант розправив плечі», а зараз вона лише в топ-20, якщо не нижче. На першому місці будуть книжки Євгенії Кузнєцової, Іларіона Павлюка, Макса Кідрука, Віктора Домонтовича. Ще десь поряд буде Фредерік Бакман. 

Це така «солянка»: у нас є і ЛГБТК+ фентезі про орчиню, яка відкрила свою кав’ярню, і книжка про те, як бути поряд із військовими, у яких ПТСР. Тож наша політика полягає в тому, щоби, з одного боку, давати людям те, що вони потребують, а з іншого – підказати їм, на що варто звернути увагу, бо ми формуємо книжками певні сенси. Наприклад, ми додали книжку Вікторії Амеліної «Дім для Дома»: вклали кошти у виробництво, але весь прибуток передаємо видавництву, а видавництво – родині авторки, загиблої у Краматорську. Для нас було важливо, щоби ця книжка була в аудіоформаті і щоби українці про неї знали.

«Дім для Дома» Вікторії Амеліної. Бекстейдж із Василем Шандром

– Для вас було важливо переламати аудиторію в плані того, що за цифровий контент треба платити. Як зараз боретеся з піратством, чи зверталися до кіберполіції?

Катерина Аврамчук:

Я вже писала заяву в кіберполіцію за двома фактами порушення авторського права на якомусь YouTube-каналі. Це закінчилося так собі: мені передзвонили з відділку, куди спрямували моє звернення, але на цьому все. Підозрюю, я мала би добиватися результатів, але мабуть, це не першочерговий пріоритет роботи кіберполіції.

Всі гравці цього ринку, як і ми, захищаються тим, що не надають доступ до файлів. Просто тому, що ми не можемо себе інакше захистити. Якщо ви помітили, кількість видавців, яка надає pdf чи інші формати електронних файлів, зменшується. 

Якщо говорити про те, скільки недоотримує через піратство ринок цифрового контенту, то є приклад, який для мене про все. Український інститут книги у минулому році провів дослідження, і виявилося, що 41-45% опитаних слухають аудіокнижки або читають електронні книжки. Але з них лише 3,5% купили хоча би одну електронну чи аудіокнижку за останній рік. Де решта людей бере цей контент? У YouTube, на торентах, у телеграм-каналах. Тобто я думаю, що більше 50% контенту україномовного контенту – це піратське, вироблене з порушенням авторських прав в Україні. І це не приносить кошти кінцевому правовласнику – автору чи видавництву.

Про конкуренцію і монетизацію

– Ви у списку Forbes разом із книгарнями та видавництвами як перспективні малі й середні бізнеси. Водночас у інтерв’ю ви казали, що не відчуваєте з ними конкуренції, бо у вас різні аудиторії. Але врешті ви опиняєтеся в одному топі. Чому не відчуваєте конкуренції?

Данило Триндюк:

Це один із перших міфів, із яким ми стикнулися, коли почали працювати: видавці казали, що наша аудіокнижка переб’є продажі паперової. Насправді це зовсім різні користувачі й клієнти. Є люди, які більше візуально сприймають, а є ті, які слухають. За міжнародними дослідженнями вони взагалі не корелюються. Також є люди, які купують обидва формати. Крім того, є література, яку в аудіо дуже важко сприймати, а є навпаки.

Катерина Аврамчук:

В усіх дослідженнях ідеться про те, що наявність усіх трьох форматів загалом збільшує кількість продажів книжки. За статистикою, коли продажі аудіокнижки становлять близько 10%  від продажів паперової за той самий час, це хороший показник. До речі, в нас є такий кейс – «Я бачу, вас цікавить пітьма» Іларіона Павлюка. «Видавництво Старого Лева» нещодавно писало, що вони продали 100 тисяч паперових примірників. У нас книжка вийшла рік тому, тобто продається на півтори роки менше, і її продажі вже перевалили за п’ять тисяч примірників.

«Я бачу, вас цікавить пітьма». Бекстейдж із Євгеном Горлачем

 

Загалом якщо люди не слухають аудіокнижки, вони й не почнуть їх слухати. Ті, хто тільки їх слухає, не купить паперову книжку на 900 сторінок, щоби її почитати. Наприклад, у нас є «Амадока» Софії Андрухович (думаю, ви знаєте, скільки там сторінок), і людям вона заходить у аудіоформаті, бо до паперової вони просто бояться підступитися.

Данило Триндюк:

Або «Колонія» Макса Кідрука – дуже цікава, але дуже велика, мене просто злякав її вигляд. Ми й самі є клієнтами нашого застосунку, тому я багато слухаю, особливо за кермом, хоча паперові книжки також читаю. Але коли слухаєш, це швидше.

– Повертаючись до конкуренції. Ви сказали, що видавництва стали активніше співпрацювати. Чому, на вашу думку – побачили результат?

Катерина Аврамчук:

Як людина, яка дев’ять років на книжковому ринку, скажу, що ринок україномовних книжок у нас почав нормально формуватися після 2014 року. Тож постійно змінюватися – природно для сфери, яка лище розвивається. Якщо ви активна читачка, то можете згадати обкладинки українських видавництв 2016-2018 року – вони реально трешові. Наші видавці почали працювати з дизайном не так давно, п’ять чи сім років тому. Тож і ми прийшли до результату просто тому, що видавці щось читають, їздять на виставки, експериментують.

Данило Триндюк:

Якщо на початку в нас була невелика база клієнтів, невеликий продаж, то зараз ми виросли. І роялті теж виплачуємо справно. Коли видавці бачать прибуток, то стають більш зацікавлені.

Катерина Аврамчук:

Минулого року ми виплатили правовласникам роялті на понад п’ять мільйонів гривень з аудіо-та електронних книжок, а в цьому році лише за перші два квартали, тобто за пів року, заплатили більше п’яти мільйонів. Це гроші, які ми принесли ринку, виробникам продукту й правовласникам. Цього року ми прогнозуємо зростання до 10 мільйонів гривень роялті. Видавці взагалі не вірили, що на аудіо можна заробляти, але зараз дуже активно все несеться.

– Це цікаво в плані монетизації. Спочатку вам треба вкластися в купівлю прав, потім – у виробництво книжки, а потім ще заплатити роялті. Розкажете на якомусь прикладі, скільки прослуховувань повинна мати книжка, щоби не лише окупитися, але й заробити?

Катерина Аврамчук:

Є кілька моделей співпраці з правовласниками та роботи з аудіокнижками. Наприклад, Домонтович, де вільні права – ми не платимо правовласнику, просто вкладаємося у виробництво й продаємо. Продали приблизно 150 книжок – і вже окупили інвестиції.

Є складніші проєкти, та ж «Колонія» Макса Кідрука. Це 43 години звуку, саунддизайн. Це робота редактора з текстом, який розмічає його для диктора; диктор, який працює у студії, звукорежисер. Далі монтаж, «відслушка» (редактор ще раз слухає і перевіряє, чи є помилки), правки, знову монтаж, мастеринг і нарешті готовий продукт. З нього ми формуємо ціну, це 10 доларів. Із цих десяти доларів є відсоток, який ми платимо платформам Google і Apple за те, що розміщуємо там контент. Далі ми платимо роялті правовласнику, і вже потім починаємо заробляти.

«Нові темні віки. Колонія». Бекстейдж з Дмитром Бузинським

 

Книжка Кідрука почала окуповуватися, коли ми продали більше 500 примірників. Загалом, якщо книжка окупилася протягом трьох місяців, ми вважаємо її успішною. Але ми розуміємо, що деякі проєкти варті інвестицій, навіть якщо вони не окупаються протягом тривалого часу. 

– Вивчаючи додаток, я зауважила, що ціни на аудіокнижки можуть сягати цін на паперові. Як ви формуєте ціну на книжку?

Катерина Аврамчук:

Раніше ми намагалися формувати ціни, середні між електронними й паперовими книжками. Тому що аудіокнижка – це набагато більше роботи, ніж електронна книжка, але менші витрати, ніж друк паперової. Але зараз така тенденція на ринку, що ціни на електронні книжки зростають. І відповідно, у нас постало питання, піднімати ціни для аудіо чи залишити на середньому рівні. І ми вирішили залишити на середньому. 

У нас середня ціна на аудіокнижку 6,99 доларів. При цьому середня тривалість книжки – 10 годин. Але «Колонія» Кідрука, де 43 години, коштує дорожче, майже 10 доларів. А є якась книжка і з меншою собівартістю. Тобто десь закладається фактор собівартості (книжка дуже дорога у виробництві), а десь, наприклад, вищий відсоток хоче правовласник. Наша бізнес-модель – продати більшу кількість книжок за трохи меншою ціною.

Данило Триндюк:

Але ми не демпінгуємо. Ми цінуємо роботу людей, які вклали свій час і зусилля в книжку, і вони мають отримати винагороду. Тому ціна має бути справедлива, не 0,99 центів на книжку, бо це, на нашу думку, знецінює роботу й автора, і команди, яка виробляла цей продукт. На певні книжки видавництво ставить нам умову – має бути така ціна, або ціна не менша такої. Якщо ми вважаємо, що вона має бути менша, то вступаємо в перемовини, але не можемо все регулювати.

Як записати книжку 

– У вас є нонфікшн, озвучений одним голосом, а є художні книжки, з яких можна зробити цілі аудіовистави, де треба 5-6 акторів і додаткові ефекти. Як ви з цим працюєте? Залучаєте фрилансерів?

Катерина Аврамчук:

Людей, які активно працюють із цим проєктом на фултаймі, всього сім. В нас дуже маленька команда, але близько 40 людей на аутсорсі – наші диктори, звукорежисери, монтажери. 

Данило Триндюк:

Ми би хотіли робити більше багатоголосих книжок, але це важко і з боку інвестицій, і часу. Умовно, щоби записати одноголосу книжку, потрібно від трьох до десяти сесій диктора. На багатоголосу треба зібрати дикторів. Потрібно стільки ресурсу, скільки би ми витратили на п’ять чи навіть десять одноголосих книжок.

Наприклад, як із серією книжок Террі Пратчетта. Це дуже класна серія, і ми розуміли: якщо озвучимо одним голосом, буде не так цікаво. Тому ми пішли на ці інвестиції. Звукорежисерка дуже любила цю серію книжок, тож виступала продюсеркою, займалася і саунддизайном, і записом. Складність була в тому, що виробництво цієї книжки могло розтягнутися на рік. І справді, воно було дуже затратним. Ці інвестиції окупаються дуже довго, але, тим не менш, ми показуємо ринку, що можемо грати на рівні світових гравців – ми зробили не гіршу аудіоверсію, ніж великі світові видавництва й виробники аудіоконтенту.

– Коли ви записали книжку, чи проводите бета-тестування перед тим, як випустити її в застосунку? 

Катерина Аврамчук:

Ми вже п’ять років цим займаємося, тому все трохи простіше. Завжди є редактор, який спочатку розмічає текст для диктора – звертає увагу на апострофи, складні слова, де треба транслітерація. І цей самий редактор відслуховує потім диктора на предмет помилок. 

Що стосується підбору дикторів, то є книжки, де ми робили більше десяти проб, щоби зрозуміти, хто туди пасує. Така історія була із «Записками українського самашедшого» Ліни Костенко й ще кількома книжками. Це були дуже складні проби.

Водночас у нас злагоджена команда. І буває таке, що під час наради я кажу продюсерці Жені: «Слухай, сюди буде пасувати ось цей диктор». Бо ти вже знаєш цих людей як професіоналів, і як хто справляється з художкою або нонфікшном. Тож у нас немає такого, як тестові слухачі – є внутрішня робота команди, а далі вже реліз продукту на всіх користувачів повністю.

– У вас є книжки, озвучені самими письменниками. Це цікаво, бо, з одного боку, ніхто не знає книгу краще, ніж письменник, а з іншого – це скидається на таку собі режисерську версію: іноді потрібен погляд збоку, щоби поліпшити сприйняття книжки. Яким був досвід такої співпраці з письменниками?

Данило Триндюк:

Фанати письменників дуже часто просять, щоби саме автори озвучували книжку, вважають, що вони зроблять це краще. Але письменникам важко дається бути дикторами, і книжка насправді звучить гірше, ніж тоді, коли її б начитав професіонал. І це не тому, що письменник погано читає, просто бути диктором – це окрема робота й певні навички, тренування голосу й дикції. Звісно, є люди з великим талантом, і їм дається все сходу, але в більшості випадків це складна й довга робота. 

Іноді письменники відмовляються самі. У нас був приклад, коли один автор хотів начитати, але в процесі зрозумів, шо це «не його» й відмовився. Так і сказав чесно: «Я вважав, що я класно читаю, але провів в студії кілька годин і зрозумів, що я це не зможу зробити, книжка буде звучати гірше. Підберіть диктора, я його послухаю».

Я більше за професійну начитку, бо розумію, що якість продукту буде вища. Але часом ми експериментуємо, бо для слухача це важливо.

Катерина Аврамчук:

Винятком може бути поезія, бо вона найкраще звучить голосом автора. Він часто вкладає туди інтонації, які мають значення. У нас є кілька таких книжок, наприклад, «Один великий вірш» Дар’ї Лісіч. Там і піаніно, і голос авторки – ніхто краще не зробить. Так само у Павла Вишебаби.

– Яке приблизно співвідношення українських та перекладних книжок? Ймовірно, з українськими правами працювати простіше, бо той самий умовний «Гаррі Поттер» – це важко.

Катерина Аврамчук:

За останні два роки відсотків 50 контенту, записаного нами – це українські автори. Ми записали дуже багато української класики. Ми знали, що Домонтович піде добре – кілька місяців його книжки трималися в топі. Ми нарощуємо виробництво книжок українських авторів. На це великий попит і така позиції компанії.

– Не плануєте записувати книжки англійською?

Катерина Аврамчук:

У найближчий рік не плануємо, але можливо, згодом. Не забувайте, що проєкт роблять усього сім людей.

Хто і як слухає аудіокнижки

– Аудиторію аудіокнижок легко уявити як, наприклад, українців за кордоном, які не мають фізичного доступу до книжки; люди з порушеннями зору (для яких ще потрібен окремий інтерфейс) або які їдуть на роботу на автівці. Це так?

Катерина Аврамчук:

Усе, що ви перерахували, а також люди, які споживають інформацію на ходу, їм зручний такий формат. Вони слухають книжки, коли ходять, бігають, роблять якісь побутові речі. Якщо описувати таку людину, то це, наприклад, айтівець, який раз у день виходить із хати побігати і водночас слухає Кідрука.

За віком це найчастіше 25–35 років. Розподіл за статтю найчастіше 50 на 50. Із незвичних тенденцій – зростання платформи iOS, хоча раніше Android та iOS були 50 на 50.

Також наша аудиторія – це діти, у нас достатньо багато дитячого контенту. Водночас у нас не дуже продаються дитячі аудіокнижки, але це характерно для всього ринку, бо багато як піратського, так і безкоштовного якісного аудіоконтенту для дітей (на YouTube, наприклад, де автори самостійно начитують свої книжки, бо їм просто цікаво).

Загалом користувачами нашого продукту можуть бути всі, крім, хіба що, старших людей, які просто менше споживають цифровий контент – їм краще почитати чи подивитися телевізор. Тож абсолютно різні люди, яких ви бачите в навушниках, можуть слухати аудіокнижки.

– Чи відрізняється умовний топ в Україні та за кордоном?

Катерина Аврамчук:

Не відрізняється. Може здаватися, що українці в Польщі зацікавилися польською літературою, перекладеною на українську, але ні. Здебільшого вони читають і слухають те саме, бо в них часто те саме інформаційне поле.

– Ви також казали, що людині може бути психологічно простіше послухати величезний роман, ніж читати його. Водночас мені здається, що люди не завжди користуються інструментами, які пропонує додаток, як-от таймер сну. Розкажіть про них.

Данило Триндюк:

По-перше, це регулювання швидкості відтворення – найбільш популярна опція. Наприклад, я слухаю на стандартній швидкості, для мене важлива начитка. Катерина завжди слухає як мінімум на X2. У наш час люди споживають багато інформації, і хочуть отримувати її швидше.

Щодо таймеру сну, то його можна ставити, наприклад, на кінець глави, на п’ять хвилин, півгоди чи годину. Через цей час додаток вимикає книжку й засинає, як і ви. В майбутньому ми зробимо так, що таймер можна буде поставити на будь-який час.

Крім того, є окремі додатки, які використовуються в авто, як CarPlay та Android Auto. Там трошки інше керування, зручніше й безпечніше: можна ставити на паузу, перемотувати, обирати книжку. Можна керувати безпосередньо з екрану автомобіля, щоби не чіпати телефон.

Фото інтерфейсу в авто та інші функції:

 

Також актуальний офлайн-режим, коли ви можете завантажити аудіо- чи електронну книжку та слухати її без доступу до інтернету чи коли у вас дуже поганий зв’язок через відключення світла. Раніше запит на цю функцію був невеликий, умовно, люди могли використовувати її в літаках. А зараз використовуються частіше, наприклад, у сховищах.

Ще можна подарувати аудіокнижку: купити її та надіслати подарунок листом. Насамкінець є така опція як сортування: як не дивно, в аудіододатку теж можна розкласти книжки на книжковій поличці.

– Чи є окремий функціонал для людей із порушеннями зору?

Данило Триндюк:

Так, є окремий функціонал, але його не видно для тих, хто не має порушень зору. Поки що цей функціонал реалізований лише частково, але ми обов’язково його доробимо. Зараз люди із порушеннями зору можуть користуватися додатком, але функціонал недосконалий.

– За собою помічаю, що мені доволі важко сприймати контент лише на слух, щоби це було не фоново. Як ви вважаєте, це питання звички, умовно, якщо часто слухати аудіокнижки, сприйняття стає більш зосередженим, чи все-таки якщо ти не аудіал, привчити себе важко?

Катерина Аврамчук:

Я цю проблему вирішую тим, що пришвидшую контент. Якщо швидкість X2, просто маєш бути зосередженим, щоби нічого не пропустити. Але це моя особливість сприйняття, у когось може бути по-іншому.

Загалом кажуть, що варто послухати три аудіокнижки, і після третьої відбувається цей злам, коли ви розумієте, вам заходить чи ні.

Плюс дуже важливо обрати правильну книжку. Наприклад, ти хочеш послухати фентезі, але ніколи його не читав, і тобі радять щось таке, що може скласти погане враження про жанр.

Також сприйняття залежить від диктора. Це окреме мистецтво – обрати доречного диктора під певну книжку. У нас є класний приклад із мемуарами Метью Перрі, коли ми взяли актора дубляжу, який озвучував Чендлера в українському дубляжі «Друзів». Це до мурашок, і ти абсолютно по-іншому починаєш сприймати цю книгу. 

Метью Перрі «Друзі, коханки та велика халепа». Бекстейдж із Євгеном Пашиним

 

Щоби підібрати правильну книжку й комфортного диктора чи дикторку, у додатку можна послухати пробний уривок, близько 15 хвилин.

Навіщо додатку з аудіо електронні книги й подкасти

– У вас також є електронні книжки, які ви додали в липні 2022 року, за кілька місяців після початку повномасштабної війни. Якщо ви більше концентруєтеся на аудіоконтенті, чому вирішили додати електронні книжки?

Данило Триндюк:

Це було досить складне стратегічне рішення. Загалом ми дивилися на зарубіжний досвід і на досвід конкурентів, а також отримували запит. Ми розуміли, що не зможемо різко записати всі книжки українською в аудіоформаті, а хочеться дати більше продукту. Плюс вирішили розвивати електронні книжки як окремий напрямок, бо бачимо потенціал: все більше людей переходять на електронні книжки з паперових і не всі з них готові до аудіо. І так само багато українців, які виїхали за кордон, не мали доступу до паперової книги.

Катерина Аврамчук:

Близько 30% опитаних українців одночасно споживають і електронні, і аудіокнижки, і дуже часто разом із паперовими – це результати дослідження Українського інституту книги, яке вони проводили минулого року. Тобто відсоток перетину юзерів, які споживають і аудіо, і електронний контент, дуже великий. Тому із бізнесової точки зору, маючи таку велику кількість клієнтів, яка точно буде купувати електронні книжки, було би логічно їх додати. Зараз у нас розподіл такий: 20-25% – це електронні книжки, решта – аудіо. Тобто аудіо в лідерах, але електронні книжки починають нарощувати свою вагу і «з’їдати» частину аудіоконтенту.

– Цікаво, читають приблизно те саме, що й слухають?

Катерина Аврамчук:

Загалом у нас електронних книжок більше, ніж аудіо. Останніх зараз доходить до 700, а електронних – приблизно чотири тисячі. Тобто топи відрізняються просто тому, що вибір електронних книжок більший. 

Двома версіями книжок цікавляться, коли з’являється якийсь фільм чи серіал. Або, наприклад, коли книга залітає на читацькому клубі чи її рекомендують блогери. У нас так було з книжкою Едіт Еґер «Вибір» – вона на першому місці у продажах серпня. Цю книжку нещодавно рекомендувала в соцмережах Ярослава Гресь. Так само було, коли Олег Гороховський порадив книгу «Есенціалізм» – вона півтора місяці була в топах. Це про інтереси.

На папері люди теж переважно читають те саме, що й слухають. Рідко буває таке, що залітає те, чого немає на папері: ми заходили на сайти онлайн-книгарень та платформи з паперовими книжками й порівнювали наші топи.

– У вас ще є подкасти. Чому їх додаєте?

Катерина Аврамчук:

Для нас це про зручність. Люди буквально просять: я слухаю у вас аудіокнижки, можна, будь ласка, цей подкаст, щоби я не ходив на іншу платформу? Ми любимо клієнтів, тому іноді робимо такі милі штуки.

Майже всі подкасти у нас безкоштовні. Найближчим часом ми не плануємо займатися виробництвом подкастів, але хочемо мати їх у асортименті. Також мені хотілося би додати кілька циклів лекцій на різні теми – щоби потестити цей формат і вловити, що буде цікаво нашій аудиторії.

Наприклад, є певна тема, яку ми з автором чи авторкою будемо погоджувати, а далі на цю тему п’ять чи десять лекцій. Це для нас новий формат. Він не дуже звичний: якщо я попрошу назвати, коли ви востаннє слухали аудіолекцію, можна так одразу й не сказати.

– Але ж і з подкастами все не так просто. Треба отримати дозвіл, щоби опублікувати їх на платформі при тому, що монетизації майже немає.

Данило Триндюк:

У нашому випадку більше 90% подкастів не монетизуються. Але ми обов’язково підписуємо договір із автором і не розміщуємо подкаст без дозволу.  Іноді автори подкастів самі запитують, чи не могли би ми розмістити, і більшість ми розміщуємо. Звісно, якщо якість дуже низька, тоді відмовляємо. Для аудіокнижок і подкастів у нас зараз однаковий плеєр, але для подкастів його треба трошки доопрацювати.

Підписка й корпоративні бібліотеки

– Читала, що плануєте запускати підписку. Це так?

Катерина Аврамчук:

Так, це у найближчих планах на цей рік. Ми активно працюємо над підпискою, будемо запускати для B2C-ринку, тобто для користувачів. І маючи цей функціонал, будемо працювати з B2B-сектором, із бізнесами. Тобто будемо рухатися в напрямку корпоративних бібліотек – це класний тренд.

– Як приблизно працюватиме підписка на практиці?

Катерина Аврамчук:

Це абсолютно звична для всіх модель. Наприклад, ми можемо формувати добірки залежно від запитів бізнесу, як-от підписка на бізнес-літературу. Або це буде просто підписка на застосунок. Доступ стандартний, логін і пароль – або до корпоративної, або до загальної бібліотеки.

Данило Триндюк:

Книжки також можуть бути одним із бонусів, наприклад, як у деяких компаніях є страхування. Але деколи це можуть бути й аудіокнижки, за які платить компанія.

– А як це працюватиме для окремих користувачів?

Данило Триндюк:

Зараз ви як користувач купуєте книжки поштучно. А з підпискою можна буде заплатити певну вартість за місяць і отримати необмежений доступ до певної кількості книг – можна їх слухати, завантажувати, видаляти. Паралельно із цим на більшість книжок залишиться штучна купівля.

Запит на підписку існує дуже давно, це один із найпопулярніших запитів від початку проєкту. Але його досить важко було реалізувати не стільки технічно, скільки  юридично. Мені би дуже хотілося, щоби було як у Spotify – коли ви заплатили й отримали доступ до всієї музики, але дуже багато міжнародних правовласників, які не хочуть продавати свій контент через підписку. Тому, на жаль, навіть коли ми реалізуємо, в неї точно не ввійдуть всі наші книжки, бо у нас є договори з прямою забороною продавати книжки через підписку – лише поштучно. Тому ми так довго із цим боролися й до цього йшли.