Артем Григорян і Максим Сердюк – режисер і продюсер, співзасновники української продакшн-студії Knife! films, що зараз фокусується на попдокументальному кіно. 2021 року студія дебютувала з YouTube-серіалом «Спалах» про сучасну українську культуру, а з 25 до 28 квітня 2024 року презентувала в мережі кінотеатрів «Планета кіно» перший фільм із документального серіалу «Епізоди» – «Україна на Мундіалі». Наступний фільм «Епізоди: Тінь Чорнобиля» про створення культової комп'ютерної гри S.T.A.L.K.E.R. можна подивитися з 16 травня в кінотеатрах.

Головна редакторка The Village Україна Ірина Виговська зустрілася з Максимом Сердюком та Артемом Григоряном до прем’єрного показу, щоб дізнатися, як працювати над документальним кіно під час повномасштабної війни, звідки взялися на це гроші та які ще фільми в роботі та планах.

 Фото: Серж Хуцану

Хто такі Knife! films 

– Почнімо з окреслення ролей. Чим ви займаєтеся в команді?

Артем Григорян: Я займаюся режисерською частиною: драматургія, монтаж. Тому я багато дивлюся, аналізую, намагаюся створювати не гірше, ніж колеги. Я б хотів, щоб у галузі документального кіно ми досягли західного рівня. 

Максим Сердюк: Я – продюсер, в Україні такі називаються «генеральні продюсери». Я роблю все: від ідеї до промо та маркетингу. Я домовляюся з усіма, гашу всі пожежі. Ми з Тьомою дуже добре доповнюємо одне одного.

– Вашим першим спільним проєктом був «Спалах»?

Артем Григорян: І так, і ні.

Максим Сердюк: На «Спалаху», знаєте, ми як собаки: уже понюхали один одному жопу, перепрошую [сміється] Це швидше був наш перший спільний великий проєкт, у якому ми змогли зробити те, що давно хотіли. А до того ми займалися рімейками на старі українські кліпи. Зараз уже, мабуть, не можна казати, кого ми там знімали. [сміється]

– Що було, те було. Я дивилася колись, мені подобалося. Це ж був Гарік Корогодський у кліпі «Каштани»?

Максим Сердюк: Ага, й Іван Дорн у рімейку кліпа Воплі Відоплясова «Танці».

– А як ви взагалі зійшлися як творчий тандем?

Артем Григорян: Нас познайомив Ваня Марунич, автор легендарного хіта «Пес Патрон». Це було на стоянці «Новуса» на Осокорках. Ми одразу захотіли зробити щось разом, зняли ці кліпи й почалася пандемія.

Максим Сердюк: Тоді ми почали знімати «лайви» – концерти, які транслювали в прямому ефірі. Робили це на студії Soundplant. Зняли кілька концертів…

Артем Григорян: Ну як кілька, дофіга. Штук 15–20. Артистам тоді особливо не було, чим зайнятися, тому вони погоджувалися.

  Ми – покоління, яке швидко втрачає контекст того, що було раніше

– Рімейки старих кліпів, «Спалах» про історію культури, «Епізоди» про важливі моменти нашого минулого – усе побудовано на історії та рефлексіях про минуле. Чому ви обрали для себе цей фокус?

Артем Григорян: Це емоції, які були дуже важливими для України. Якщо говорити, наприклад, про 2006 рік – тему першої серії «Епізодів». Той Чемпіонат світу я дуже добре пам’ятаю з дитинства. До того моменту в мене ніколи не було чіткої ідентифікації себе як громадянина України. І коли стається така подія [Україна вперше за роки незалежності проходить на Чемпіонат світу з футболу], уся країна в один вечір об'єднується. Причому не так об'єднується, як 24 лютого – через горе, а через радість. Це такий спогад, що залишається на все життя.

Коли ми сиділи на монтажі серіалу «Спалах», накидували ідеї, про що можна було б зняти фільм. Почали пригадувати, що доволі багато було цікавих історій у незалежній вже Україні. І вони всі між собою не схожі, але класно було б об'єднати їх у щось одне. Бо історія часто асоціюється з чимось прадавнім, а нашій країні буде лише 33 роки. І багато чого назбиралося за цей час. Тому «Епізоди» – це рефлексія про те, що навіть умовно молода країна теж має чим похизуватися.

Максим Сердюк: У нашому суспільстві є проблема з тим, що коли змінюються політичні обставини, змінюються всі акценти та фокус, у тому числі зміщається фокус із надбань, які ми мали. Ми – покоління, яке швидко втрачає контекст того, що було раніше. Ми вже забуваємо, що було в 1990-х, що було у 2000-х. У нас немає традиції фіксувати й запам’ятовувати. У нас одна хвиля, друга, третя, і кожна наступна повністю змиває попередню.

У контексті «Спалаху» ми хотіли проаналізувати й зафіксувати різні періоди. А тут ми обрали окремі епізоди, які не пов’язані між собою, але кожен із них має вплив на нас тепер. Ми хотіли зафіксувати їх у такому попдокументальному форматі, щоб люди могли в будь-який момент до них повернутися й дізнатися, як відбувалися ці події.

  У нас немає традиції фіксувати й запам’ятовувати

 

Поворотні епізоди історії

– Ви зняли три серії «Епізодів». Чому саме ці три події? 

Максим Сердюк: Насправді їх було більше, штук 12, мабуть, у першому списку.

Артем Григорян: Максим хотів про S.T.A.L.K.E.R, я хотів про футбол, а телебачення, мені здається, ми знайшли десь посередині. 

– А перші 12 тем були про що? Які епізоди незалежної України ви обрали?

Максим Сердюк: Я думаю, що це ви побачите вже в другому сезоні, коли він вийде. Якщо він вийде.

– З темою футболу зрозуміло – це поворотний момент для самоідентифікації Артема. А чому S.T.A.L.K.E.R?

Максим Сердюк: Я дуже багато в дитинстві грав у комп'ютерні ігри, і для мене гра S.T.A.L.K.E.R була чимось таким «вау» з особливою атмосферою. Я дуже багато годин провів у цій грі. І ще пам'ятаю, як ми з батьком вантажили її десь тиждень. На жаль, це тоді було «піратство». У нас інтернет був із дротом, пропущеним через кавову банку…

Для українського геймінгу та кіберспорту ця гра зіграла важливу роль. Як виявилося потім, команда Navi [найвідоміша українська кіберспортивна організація, що 2024 року перемогла у фіналі першого Чемпіонату світу з гри Counter-Strike 2 – ред.] – вихідці з розробників «Сталкера».

Ще частина цієї команди відділилася та зробила гру «Metro 2033». Це теж був потужний імпульс у геймінгу. Чи ті самі «Казаки», з яких вони починали. Про це цікаво розповідати.

  Для українського геймінгу та кіберспорту ця гра зіграла важливу роль

Історія S.T.A.L.K.E.R цікава тим, що якщо у фільмі «Україна на Мундіалі» про футбольну збірну була команда андердогів, на яких ніхто не ставив, але вони йшли до своєї мети. То тут – люди з великими амбіціями й із меншими потужностями та гонорарами, ніж будь-де у світі, вирішили зробити найскладнішу на той час гру. І в них далеко не все одразу виходило. 

– А як щодо телебачення? Це про 1990-ті й 2000-ні? «Tviй формат» і «Територія А»?

Артем Григорян: Частково. Ядро фільму – це «нульові». І ми фокусуємося не так на програмах, як на особистостях, які тоді придумували формати «на колінках», хотіли зробити щось цікаве на телебаченні, і їм давали це зробити. Це Кузьма Скрябін, Кондратюк, Пелих, «Шейканемо», «Караоке на Майдані», «Шанс», перший сезон «Танців з зірками», де були Могилевська і Яма. Ми про розважальне телебачення.

Від контенту для YouTube до повнометражних документальних фільмів

– Ви знімали контент для YouTube, а тут вирішили знімати документальні фільми для кінотеатрів і цифрових платформ. Наскільки це велика різниця?

Максим Сердюк: Це для нас великий виклик, багато в чому – технічний, бо якість треба зовсім іншу видавати, плюс серйозна робота з авторськими правами. Тому що, в принципі, коли ти робиш художній фільм, ти написав сценарій, і далі все, що відбувається в кадрі, в принципі, належить тобі. А в документальному кіно ми працюємо з контентом, що вже є в цьому світі. Нам довелося багато з ким співпрацювати, щоб це вийшло. Наприклад, по історії футболу ми співпрацюємо з Українською асоціацією футболу, місяцями комунікуємо з FIFA, які нам дали 10 хвилин матеріалу, з різними іншими футбольними асоціаціями з різних країн.

ЕПІЗОДИ: Україна на Мундіалі - офіційний трейлер

Для S.T.A.L.K.E.R. ми співпрацювали з GSC Game World, які нам дали права, в принципі, на використання торговельної марки, і все, що відбувається в грі. Для епізоду про телебачення ми вели комунікацію з телеканалами. І це лише десята частина всіх комунікацій, які відбувалися для отримання матеріалів і прав на них.

Артем Григорян: Відео для YouTube може зробити кожен. Треба звантажити відос, порізати його й так далі. А зробити це, щоби було цікаво дивитися від початку до кінця, щоби була драматургія, щоб воно якісно виглядало, і виглядало комерційно – це вже зовсім інший рівень.

– Між «Спалахом» та «Епізодами» ви нічого не знімали?

Артем Григорян: До «Епізодів» і ще до [початку] повномасштабної війни ми почали знімати біографічний документальний фільм про Назарія Яремчука, яка також вийде цього року.

Максим Сердюк: «Яремчук: Незрівнянний світ краси» буде в широкому прокаті в кінотеатрах України.

– Давайте тоді спробуємо окреслити рамку всіх проєктів, над якими ви зараз працюєте. Це все попдокументальні стрічки різних форматів? Що взагалі у вас зараз у роботі? 

Максим Сердюк: Цього року ми випускаємо документальний серіал «Епізоди», який складається з трьох окремих фільмів. Байопік про Назарія Яремчука [«Яремчук: Незрівнянний світ краси»], який ми презентуватимемо спочатку на кінофестивалі Миколайчук Open 20 червня, також працюємо над документальним серіалом «Три в одному» про українську рекламу на замовлення онлайн-школи Skvot.

З планів на майбутнє – знайти кошти, щоб почати робити деякі проєкти, які в нас заплановані. [посміхається]

  Зробити відео для YouTube , щоби було цікаво дивитися від початку до кінця, щоби була драматургія, щоб воно якісно виглядало, і виглядало комерційно – це вже зовсім інший рівень

  Це історії, що не ввійдуть до підручників, бо це емоція, її не можна запакувати в суху хроніку

Де взяти гроші

– Про кошти цікаво. Зробити кіно – це великий бюджет. По-перше, скільки коштує зробити документальний фільм? І по-друге, звідки ви взяли гроші?

Максим Сердюк: Багато наших проєктів підтримував USAID. Вони дали фінансування на «Спалах», і після того, як він добре спрацював, вони зрозуміли, що можуть нам довіряти. Однак пітчити «Епізоди» я приходив як мінімум тричі, і мені щоразу відмовляли. Тож це був не найпростіший шлях. Звісно, ми зверталися і в інші інституції. 

Для фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» фінансування шукала та безпосередньо інвестувала його донька Марія Яремчук, яка є ідейною натхненницею цього фільму. Але USAID потім також підтримав [витрати на] постпродакшн. Бо під час роботи над фільмом почалося повномасштабне вторгнення й фінансування, яке ми закладали першочергово, стало дуже сильно обмеженим.

– Ти кажеш, що «Cпалах» класно зайшов. Як ви вимірювали його вплив?

Максим Сердюк: Перегляди, залучення, медійність. Були сотні згадувань у ЗМІ, у лідерів думок. «Cпалах» показували на уроках у школі та на парах в університеті. Якісь позакласні активності з ним робили.

– Увійшли в історію…

Максим Сердюк: Увійшли в історію, так. «Спалах» дуже класно зафіксував той момент, якраз перед повномасштабною війною.

– Є думки, чому він так добре спрацював?

Максим Сердюк: Ми старалися робити не занудно.

Артем Григорян: Мені здається, правильним рішенням із боку Максима було випустити першу серію «Спалаху» про український фольк, тому що ніхто про нього ще не розповідав у такому сучасному стилі.

Але багато людей, коли вийшла перша серія, думали, що там усе буде про фольк. Нам потім пропонували знімати фільми про українські хати, мазанки, глечики. [сміється]

  Мені здається, що зараз дуже важливо нашому суспільству згадати про те, що нас об’єднує, крім горя, що об’єднало нас 24 лютого

– У ринку є потреба…

Артем Григорян: Так, у ринку є потреба, але в нас є власні ідеї також. [посміхається] Мені здається, ми почали цей тренд, але після нас ще багато інших проєктів виходило.

– Ви закінчили зі «Спалахом» улітку 2021 року. Над «Епізодами» почали працювати до повномасштабної війни?

Максим Сердюк: Ні, уже під час. Тому це дуже важлива для нас історія. Ми хотіли зафіксувати епізоди, які в нас були. Тобто повномасштабка теж на це повпливала. Зараз хороший час для цього проєкту, бо він об’єднує країну.

Артем Григорян: Мені здається, що зараз дуже важливо нашому суспільству згадати про те, що нас об’єднує, крім горя, що об’єднало нас 24 лютого. Цей проєкт, попри часи, у яких ми живемо зараз, є досить позитивним і ностальгійним.

– Чи був момент об’єднання українців через горе 24 лютого поштовхом для того, щоб розповідати інші історії об’єднання українців?

Артем Григорян: Ми швидше відштовхувалися не від цього, а від тем, які хочемо розповісти. З футболом ключова тема в тому, що збірна андердогів, у яку ніхто не вірив, дійшла до 1/4 фіналу. Тобто ми не шукали теми, що об’єднують українців, ми шукали просто цікаві історії. Щоби хтось згадав, а хтось, хто молодий, дізнався, що з нами таке було.

Максим Сердюк: Ми в пресрелізах пишемо, що це історії, що не ввійдуть до підручників, бо це емоція, її не можна запакувати в суху хроніку.

Як це – робити документальне кіно

– Як відбувається робота над документальним кіно? І що в цьому – найскладніше?

Максим Сердюк: Якщо йти хронологією створення, перше складне завдання – це обрати цікаву ідею. Бо їх може бути набагато більше, ніж здається. Потім – знайти фінансування й зібрати класну команду. Бо ти, на жаль, не завжди можеш із першого разу зрозуміти, чи людина тобі підходить. Нам із командою дуже пощастило, і з багатьма ми вже працювали на інших проєктах. Далі нам треба було домовитися за інтерв’ю з героями, а не всі хочуть говорити, не всі живуть в Україні, а ми не хотіли робити інтерв’ю онлайн.

На початку за підтримки Міністерства культури ми мали можливість виїжджати за кордон. Тому в нас були зйомки й на Мальті, і в Братиславі. Багато хто з розробників «Сталкера» зараз перебувають у Європі, і вони всі з’їжджалися в одне місто. 

ЕПІЗОДИ: Тінь Чорнобиля - офіційний трейлер

Артем Григорян: Найскладніше для мене в документальному фільмі – це те, що я не люблю, коли в кадрі багато «говорящих голів». Завжди намагаюсь їх по максимуму перекривати. А перекривати треба особистими хроніками. І коли герой і так пішов тобі на зустріч і приділив дві години на інтерв'ю, а ми дійшли до монтажу й починаємо дзвонити та просити якісь матеріали, у 80% випадків люди зникають. І це, мабуть, найтяжче, бо без цих матеріалів ти фільм не зробиш.

  Найскладніше для мене в документальному фільмі – це те, що я не люблю, коли в кадрі багато «говорящих голів»

Ну і складне, але одночасно з тим і класне – писати музику до кіно. Бо коли ти пишеш музику, фільм змінюється абсолютно. Сцена, яка була доволі нейтральною, може стати дуже веселою, або взагалі змінити характер.

І дуже часто якісь творчі рішення чи відсилання до інших робіт її дуже сильно міняють. Наприклад, у кульмінації епізоду про футбол є момент із серією пенальті. Ми протягом тижня писали музику до цього фільму, і коли дійшли до цього моменту, були дуже втомлені й не знали, що ще вигадати креативного. І тоді композитор запропонував покласти на фон вестерн. Сцена заграла абсолютно по-новому. 

Максим Сердюк: Ми працюємо в ніші попдокументалістики, і, мені здається, ми її успішно зайняли. У цій ніші складно зробити кіно легким для сприйняття. Таким, яке буде цікаво дивитися. І я вважаю в цьому плані Артема топовим режисером монтажу, бо він складає історію, яку легко й цікаво дивитися. Хоча це дуже об’ємна, можна навіть сказати, що монументальна робота. Вона складається з десятків компонентів. Наприклад, комунікація з FIFA щодо купівлі архівів тривала рік.

– А хто відбирає ці хроніки? 

Артем Григорян: Зазвичай режисер каже, що йому потрібно. Але на цьому проєкті нам допомагав продюсер по архівах Руслан Тарасов. Бо багато матеріалів доводилося брати в державних архівах, а там дуже сильна бюрократія. Ми проходили це особисто під час знімань фільму про Назарія Яремчука, а коли почали займатися «Епізодами», вирішили, що краще це комусь делегувати. 

Максим Сердюк: З фільмом «Україна на Мундіалі» нам допомогли спортивні журналісти й експерти. По фільму «Тінь Чорнобиля» використали велику частину особистих матеріалів учасників команди, бо майже все створення гри відбувалося всередині компанії, і це ніхто не фільмував. Для епізоду «Не перемикайтесь» про телешоу багато матеріалів є в інтернеті, але також архівами ділилися телеканали. У мене є таблиця по кожному фільму, де записані тисячі елементів, на які треба було отримати права.

– А ти дивуєшся, чому в Україні мало хто працює в цій ніші…

[сміються]

  Ми працюємо в ніші попдокументалістики, і, мені здається, ми її успішно зайняли

  

Як обирали шляхи дистрибуції

– Ви показуєте «Епізоди» в кіно, і це обмежений прокат. Чому ви не зробили, як зі «Спалахом» і не обрали шлях через YouTube?

Артем Григорян: Це робота іншого рівня. Ми не могли показувати в кіно «Спалах» щонайменше через хронометраж. А тут дійсно повноцінні фільми. До того ж це стратегічно важливе питання було для нас – перепозиціюватися з людей, які роблять контент для YouTube на людей, які створюють кіно.

Максим Сердюк: У нас ексклюзивний прокат у «Планеті кіно» в різних містах України. У кожному кінотеатрі по чотири дні на кожен фільм. [На момент публікації матеріалу перший фільм серії «Епізоди» вже показала в кіно, і через підвищений попит прокат подовжили – ред.]

  Ми з Артемом дуже «качнулися». Робота виявилася набагато складнішою, ніж ми думали

– А де можна буде подивитися фільми потім?

Максим Сердюк: Звісно, пізніше вони з'являться на українських цифрових платформах й одній секретній, яку ми не маємо права розголошувати, оскільки вони мають право на перший анонс. 

– Ви кажете, що вийшли для себе на новий рівень під час роботи над «Епізодами». Завдяки чому?

Максим Сердюк: Ми з Артемом дуже «качнулися». Робота виявилася набагато складнішою, ніж ми думали. Дуже багато викликів з’являлося в процесі, ми спробували деякі художні прийоми, яких раніше не використовували. Тепер ми вже можемо сказати, що знаємо, як це робити. [посміхається]

Артем Григорян: Для мене новий рівень ще був у тому, що команда дуже виросла. Бо на «Спалаху» я був і режисером, і оператором, і світло виставляв, і монтував – така собі мультиварка. І насправді простіше зробити все самому, ніж комусь щось пояснювати. А тут уже треба було не камеру ставити, а казати ротом, що ти хочеш отримати. І в цьому випадку дуже важливою є злагодженість команди, щоб люди тебе розуміли, зчитували референси. Мені особисто це масштабування далося непросто. Тож можу точно сказати, що ми в цьому плані прокачалися.

   Дуже важливою є злагодженість команди, щоб люди тебе розуміли, зчитували референси

– Кіно, яке знімали під час війни, зараз у багатьох викликає тривогу – «стрьомно йти, бо раптом розмаже». І в цій категорії є фільми, які дійсно може бути непросто проживати зараз: «20 днів у Маріуполі», «Лишайся онлайн», «Ми, наші улюбленці та війна». На «Епізодах» людям готуватися до того, що вони будуть плакати?

Артем Григорян: Думаю, так, там є щемкі моменти. Але фільми, про які ви кажете – вони про війну, а в нашому фільмі згадок війни немає.

Максим Сердюк: Це не через те, що ми заплющуємо очі на війну, а через те, що про війну створюється багато контенту, який, звісно, є необхідним. Але це фільми, переважно, на експорт. А наші фільми, мені здається, [розраховані] виключно на внутрішню аудиторію. Це якщо говорити про «Епізоди», бо фільм про Назарія Яремчука має потенціал бути цікавим за кордоном. Це повноцінний байопік, такий, яких зараз випускають доволі багато на Netflix і в кіно.

Байопік про першу українську попзірку

Біографічний фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси» ще не був анонсований публічно. Наступного тижня команда вийде з трейлером і постером.

– Розкажи трохи про це кіно. Ви казали, що для вас важливо чіплятися за тему. Чим вас зачепив Яремчук?

Максим Сердюк: Це біографічна драма про життя та становлення не лише Назарія Яремчука, але й самої сцени, яка тоді формувалася. Нам важливо було розповісти про нього, бо це ж перша українська попзірка. У цьому фільмі фокус не на одній події, як в «Епізодах», а на персоні. Для цього фільму буде широкий прокат по Україні, за яким ми працюємо з FILM.UA Distribution.

  Нам важливо було розповісти про нього, бо це ж перша українська попзірка

АРТЕМ ГРИГОРЯН: Коли я монтував першу серію «Спалаха» про фольк, я не дуже цікавився фольком. Але коли ми дійшли до періоду «Вусатого фанку», до Яремчука, до кліпу «Стожари», де він на початку сидить «на кортанах», а потім встає й починає співати, я подумав «оце енергія!» Я поставив «Спалах» на паузу й дивився всі кліпи Яремчука. Він мені дуже сподобався, я потім на монтажі всовував його всюди, де тільки можна. [сміється]

Потім ми поїхали з Максом у Карпати відпочивати, це було ще до повномасштабної війни, і слухали там у горах Назарія Назаровича. А коли повернулися, мені зателефонував знайомий і сказав, що Марія Назарівна Яремчук шукає когось, хто зніме фільм про її батька. І стався метч. Вона розповіла нам такі факти, яких не було ніде, і нам стало цікаво зробити кіно про це.

Максим Сердюк: З комерційного погляду було б вигідніше знімати кліпи чи якусь іншу коротку форму – бігти спринтами. Але ми обрали для себе марафонські дистанції. [Фільм про] Яремчука ми робили понад два роки.

Якщо ти цим не гориш і щиро це не любиш, я не розумію, як можна це зробити. 

– Як ви бачите свою роботу далі?

МАКСИМ СЕРДЮК: Ми вже зараз, на документальному серіалі про рекламу, який ми знімаємо для Skvot, тестуємо нові для себе ролі креативних продюсерів. Тобто ми вже не режисуємо безпосередньо. Це допоможе нам у майбутньому масштабуватися.

– З документального кіно на художнє ви будете робити колись стрибок?

Артем Григорян: Так, обов'язково будемо. Ми точно не будемо фіксуватися лише на попдокументальних стрічках. Але поки нам подобається займати цю нішу.

Максим Сердюк: І робити це з пристрастю та відданістю справі.